Рішення № 73823036, 03.05.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/23824/17

Провадження № 2/127/6218/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2018 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Луценко Л.В.,

при секретарі судового засідання Помазанові М.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача - адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

представника третьої особи Ямпільського Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору виконавчого комітету Вінницької міської ради, Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області, міського комунального підприємства «Архітектурно-будівельний сервіс» про витребування майна, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5, за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору виконавчого комітету Вінницької міської ради, Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області, міського комунального підприємства «Архітектурно-будівельний сервіс» про витребування майна, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, який до початку розгляду справи по суті уточнив, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 23.08.2001 року позивач уклав в усній формі договір купівлі-продажу металевого гаража, що знаходиться на АДРЕСА_2, з ОСОБА_7, проживаючим у АДРЕСА_1.

Відповідно до умов договору позивач сплатив ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 600 дол. США. Про отримання грошових коштів та виконання умов договору ОСОБА_1 ОСОБА_7 написав розписку від 23.08.2001 року.

Проте, 29.07.2017 року позивач виявив факт злому замків на вхідних воротах гаража, проникнення в гараж та заміну замків на вхідних воротах гаража, у зв'язку з чим позивач звернувся із заявою до Вінницького ВП ГУ НП у Вінницькій області, в якій просив прийняти міри відповідно до чинного законодавства.

08.08.2017 року заступником начальника ВВП ГУНП Синявським С.О. надано відповідь позивачу на його заяву від 29.07.2017 року, із якої вбачається, що замки на металевому гаражі поміняв ОСОБА_5, котрий повідомив, що спірний гараж належить йому, що свідчить про цивільно-правові відносини, які потрібно вирішувати в судовому порядку.

Не визнаючи права власності на спірний металевий гараж за позивачем відповідач самоуправно, в порушення чинного законодавства, неодноразово зривав замки на вхідних воротах гаража, викотив з гаража автомобіль позивача, викинув на подвір'я всі речі останнього, які знаходились в гаражі, в тому числі і ті, які мали велику матеріальну цінність, та були викрадені невідомими особами.

Позивач стверджує, що гараж, який належить йому знаходиться в дворі будинку АДРЕСА_2. Тоді, як біля будинку АДРЕСА_3 знаходиться значна кількість гаражів, один із яких купив відповідач.

Таким чином, на думку позивача, відповідач незаконно заволодів металевим гаражем, який на праві приватної власності належить йому, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, в якому просив витребувати з незаконного володіння відповідача металевий гараж, який знаходиться на АДРЕСА_2 та на праві приватної власності належить позивачу; припинити незаконні дії відповідача, шляхом зобов'язання негайно звільнити металевий гараж, який знаходиться по вул. Хмельницьке шосе в дворі будинку АДРЕСА_2; не чинити перешкод позивачу в користуванні металевим гаражем, що знаходиться по АДРЕСА_2; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду, спричинену у зв'язку з незаконним заволодінням відповідачем майном позивачу, у розмірі 25 000 грн., понесений судовий збір у розмірі 2 560 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн..

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги підтримали та просили суд останні задовольнити з підстав, зазначених у позові, заяві про уточнення позовних вимог та відповіді на відзив (а.с.3-7, 88-90, 115-116).

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 за довіреністю ОСОБА_3 уточнені позовні вимоги не визнав та просив суд в задоволенні останніх відмовити з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.92-95).

В судовому засіданні представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору міського комунального підприємства «Архітектурно-будівельний сервіс» за довіреністю Ямпільський Ю.В. заперечив проти задоволення уточнених позовних вимогз мотивів, викладених у письмових поясненнях щодо позову (а.с.143-144).

Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області за довіреністю Охрімовський Я.В. до судового засідання не з'явився, однак від останнього надійшла письмова заява про розгляд справи за його відсутності, заперечує проти задоволення уточнених позовних вимогз мотивів, викладених у письмових поясненнях щодо позову (а.с.134).

Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору виконавчого комітету Вінницької міської ради до судового засідання не з'явився із невідомих суду причин, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, однак матеріали справи містять письмові пояснення останнього щодо позову, відповідно до яких виконавчий комітет Вінницької міської ради заперечує проти задоволення уточнених позовних вимог (а.с.60-63).

Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши зібрані докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних міркувань.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що згідно копії розписки від 23.08.2001 року ОСОБА_7, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, продав ОСОБА_1 металевий гараж, що знаходиться на АДРЕСА_2, який належав ОСОБА_7 з 1994 року, за 600 дол. США. З цього моменту ОСОБА_7 не претендує на володіння вказаним гаражем, так як він уже являється власністю ОСОБА_1 (а.с.8).

Також, матеріали справи містять заяву громадян ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та інших від 11.08.2017 року, які останньою засвідчують, що громадянин ОСОБА_1, який проживає у АДРЕСА_4, дійсно користується металевим гаражем, що розміщений на АДРЕСА_2 з 23.08.2001 року по теперішній час. Укладення договору купівлі-продажу між продавцем ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_1 підтверджується розпискою ОСОБА_7 про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 в сумі 600 дол. США. Предмет купівлі - металева конструкція (автомобільний гараж), розміри 3,5 на 6,0 м, висота 2,2 м, коричневого кольору (а.с.9-10).

Згідно ст.224 ЦК УРСР (у редакції від 08.10.1999 року, що була чинною на день написання ОСОБА_7 розписки про отримання грошових коштів за продаж металевого гаража) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 225 ЦК УРСР визначено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Зі змісту статті 44 ЦК УРСР вбачається, що угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, повинні укладатись у письмовій формі. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

В той час як з довідкової інформації Ліга:Закон від 10.01.2001 року офіційний курс долара США станом на 23.08.2001 року становив 533,9900 грн. за 100 од.

Таким чином, договір купівлі-продажу металевого гаража від 23.08.2001 року підлягає укладенню у простій письмовій формі та підписанню особами, які його укладають.

Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (ст.46 ЦК УРСР).

Таким чином, з огляду на вищевикладене, цивільна угода купівлі-продажу металевого гаража від 23.08.2001 року, укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, є недійсною, оскільки при укладенні останньої було не додержано простої письмової форми, адже вказана угода не підписана однією з осіб, яка її уклала - позивачем, що є обов'язковою умовою згідно ст.44 ЦК УРСР.

А тому, в силу ст.46 ЦК УРСР суд не бере до уваги показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_13, як на підтвердження укладення між позивачем та ОСОБА_7 вищезазначеної цивільної угоди. Більше того, вказані свідки не були присутні під час передачі коштів у розмірі 600 дол. США, а лише суду показали, що позивач на протязі тривалого часу користувався спірним металевим гаражом.

Окрім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що ОСОБА_7 взагалі являвся колишнім власником спірного металевого гаража та мав право укладати будь-які цивільно-правові угоди стосовно вказаного майна та мав в установленому законом порядку дозвіл органу місцевого самоврядування на встановлення вказаного гаража. Тоді, як в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 не міг пояснити на підставі якого документу він являвся власником вказаного металевого гаража, який, з його слів, ним був зварений самостійно.

Тоді, як в судовому засіданні достеменно встановлено, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 22.12.2009 року №2933 «Про впорядкування тимчасово встановлених конструкцій для господарських потреб (гаражів), визнання конструкцій для господарських потреб (гаражів) безхазяйними» взято на облік тимчасово встановлені на землях територіальної громади міста конструкції для господарських потреб (гаражів) як такі, що не мають власника або власники яких невідомі, в тому числі і спірний металевий гараж НОМЕР_1, який самочинно був розташований біля будинку АДРЕСА_2, на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста (порядковий номер 286 у додатку до рішення виконкому від 22.12.2009 року №2933, а.с.157-165).

Вказаному рішенню передувало обстеження 06.10.2009 року металевого гаража НОМЕР_1, що розташований біля будинку АДРЕСА_2, за результатами обстеження якого встановлено, що виїзд автотранспортного засобу з гаража тривалий час не здійснювався, гараж пофарбований кілька років тому, фарба в деяких місцях полущилась, метал вражений корозією, опитування мешканців прилеглих будинків не надано відомостей про власника, результати обстеження відображені на фотознімку, а тому комісія в складі начальника відділу благоустрою, юриста та старшого техніка МКП «Архітектурно-будівельний сервіс» дійшла висновку про відкриття процедури визнання даного гаражу безхазяйним (акт від 06.10.2009 року, а.с.196-198). А також розміщення 24.11.2009 року у газеті «Вінницька газета» оголошення з переліком гаражів, власників яких не вдалось встановити та було запропоновано до 14.12.2009 року надати інформацію про осіб - власників гаражів (а.с.156).

Однак, у зв'язку з ненадходженням інформації у визначений у оголошенні термін рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 22.12.2009 року №2933 було взято на облік зазначений гараж, як такий, що не має власника або власник невідомий.

У відповідності до рішення Вінницької ОДПІ від 27.11.2012 року №15/19-314 «Про реалізацію безхазяйного майна, що перейшло у власність держави» вирішено реалізувати безхазяйне майно, яке було взято на облік 23.05.2012 року актом опису і попередньої оцінки майна №6 на підставі ст.338 ЦК України, а отримані від реалізації кошти направити до бюджету України за кодом бюджетної класифікації 31010000 (а.с.166).

25.07.2013 року згідно угоди купівлі-продажу №183 відповідачем було придбано спірний металевий гараж (конструкція) червоного кольору, розміром 3,5х6,0х2,0 м. за 2641,00 грн. (а.с.97).

03.04.2014 року відповідачем було подано заяву про належність йому спірного гаражу до МКП «Архітектурно-будівельний сервіс» (а.с.99), а 15.09.2014 року між ними було укладено договір №1-808 10 24761 про використання встановлених тимчасових конструкцій для господарських потреб (гаражів) (а.с.100-101).

Згодом, між відповідачем та МКП «Архітектурно-будівельний сервіс» було переукладено 22.12.2015 року договір про використання встановлених тимчасових конструкцій для господарських потреб (гаражів) (у новій редакції) №260/15 1029946, який в подальшому продовжувався на підставі додаткових угод від 26.07.2016 року та 24.02.2017 року (а.с.103-104, 106, 108).

Наразі відповідачем сплачуються усі необхідні платежі, передбачені вищезазначеними договорами (а.с.102, 105, 107, 109).

Суд звертає увагу, що позивачем не заявлялись права на металевий гараж (конструкцію) НОМЕР_1 та не оскаржувались рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №2933 від 22.11.2009 року, рішення Вінницької ОДПІ від 27.11.2012 року №15/19-314 та угода купівлі-продажу №183 від 25.07.2013 року. Тобто, на разі зазначені рішення та цивільно-правова угода є чинними та ніким не скасовані.

Що ж стосується думок та тверджень сторони позивача, що відповідачу належить зовсім інший металевий гараж, який знаходиться біля будинку АДРЕСА_3, то під час огляду доказів позивач не міг показати, який саме, на його думку, гараж належить відповідачу на праві власності. В той час, як згідно довідки МКП «Архітектурно-будівельний сервіс» №198/01-10 від 26.04.2018 року вбачається, що серед користувачів (власників) тимчасових конструкцій для господарських потреб (гаражів), які розташовані біля будинків АДРЕСА_3 відповідач не значиться (а.с.200-201), що спростовує думки та твердження позивача.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17.07.1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст.1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до положень ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст.387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України N475/97-ВР від 17.07.1997 року.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколугарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, саме відповідач являється власником спірного металевого гаража, що знаходиться на АДРЕСА_2, що також знайшло своє підтвердження під час огляду доказів - спірного металевого гаража за вищезазначеною адресою, яке було зумовлено сумнівами учасників процесу щодо того, чи мова йде про один і той самий предмет спору (а.с.182-183, 184), а відтак підстав для витребування вказаного майна та зобов'язання відповідача звільнити металевий гараж та не чинити позивачу перешкод у користуванні останнім не має.

Що ж стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, то у зв'язку з відмовою в позовних вимогах позивача про витребування майна, зобов'язання вчинити певні дії, в останніх слід також відмовити, оскільки вони є похідними від первісних позовних вимог.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17.07.1997 року №475/97-ВР, ст.41 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 328, 387 ЦК України, ст.ст.7, 10, 76-82, 89, 133, 141, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору виконавчого комітету Вінницької міської ради, Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області, міського комунального підприємства «Архітектурно-будівельний сервіс» про витребування майна, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 04.05.2018 року.

Суддя: