Рішення № 73818130, 27.04.2018, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 27.04.2018 Справа № 554/5092/17

Провадження № 2/554/264/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2018 року м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави

у складі: головуючого судді Чуванової А.М.,

при секретарі : Садошенко М.П.,

за участю учасників справи:

позивач: ОСОБА_1,

представник позивача ОСОБА_1: ОСОБА_2,

представник відповідача КП ПОР «Полтававодоканал»: ОСОБА_3,

представник третьої особи: ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення в займаній посаді, стягнення моральної шкоди; третя особа: генеральний директор КП ПОР «Полтававодоканал» ОСОБА_5,-

ВСТАНОВИВ:

ПозивачОСОБА_1 27.06.2017 року звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення в займаній посаді, стягнення моральної шкоди, в якому просила визнати звільнення незаконним, зобов’язати керівника підприємства поновити її на посаді начальника юридичного відділу КП ПОР «Полтававодоканал», зобов’язати відповідача відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі 500000 гривень. Позивач згодом, уточнивши позовні вимоги, просила визнати трудовий договір, що укладений 17.03.2017 року між ОСОБА_1 та КП ПОР «Полтававодоканал» згідно наказу №44-К/тр недійсним в частині визначення строку, визнавши його безстроковим; визнати незаконним та скасувати наказ КП ПОР «Полтававодоканал» №94-К/тр від 15.06.2017 року, яким «Звільнено ОСОБА_1, особу, яка працює за строковим трудовим договором на посаді начальника юридичного відділу 16.06.2017 року за ст.36 п.2 КЗпП України у зв’язку із закінченням строку трудового договору»; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника юридичного відділу КП ПОР «Полтававодоканал» із 16.06.2017 року; стягнути з КП ПОР «Полтававодоканал» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.06.2017 року по день винесення рішення по справі та моральну шкоду в сумі 500000 гривень.

Позовні вимоги, враховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що згідно наказу КП ПОР «Полтававодоканал» №127 К/тр від 31.08.2016 року позивач прийнята на роботу за строковим трудовим договором на посаду інженера у виробничо-технічний відділ на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Згідно наказу КП ПОР «Полтававодоканал» ОСОБА_1 була переведена на посаду юрисконсульта юридичного відділу на час відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною віком до 6-ти років ОСОБА_6. Згідно наказу КП ПОР «Полтававодоканал» №44 К/тр від 17.03.2017 року «Переведено ОСОБА_1, особу, яка працює за строковим трудовим договором на посаді юрисконсульта юридичного відділу на час відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною віком до 6-ти років ОСОБА_6 з 17.03.2017 року по 16.06.2017 року за її згодою за строковим трудовим договором на посаду начальника юридичного відділу з оплатою праці згідно штатного розпису». Позивача було повідомлено і письмово підтверджено факт наявності на 17.03.2017 року на підприємстві вакантної посади начальника юридичного відділу. Позивач надала згоду на переведення, про що також написала заяву від 17.03.2017 року. 10.05.2017 року ОСОБА_1 подала дві заяви до адміністрації підприємства з проханням продовжити строковий трудовий договір до закінчення відпустки по вагітності та пологам, надала листок непрацездатності із терміном тимчасової непрацездатності із 10.05.2017 року по 13.09.2017 року.Наказом КП ПОР «Полтававодоканал» №94-К/тр від 15.06.2017 року «Звільнено ОСОБА_1, особу, яка працює за строковим трудовим договором на посаді начальника юридичного відділу 16.06.2017 року за ст.36 п.2 КЗпП України у зв’язку із закінченням строку трудового договору».

ОСОБА_1 вважає, що належних і законних умов для укладення трудового договору на визначений термін щодо постійної, штатної і вакантної посади начальника юридичного відділу станом на 17.03.2017 року на підприємстві КП ПОР «Полтававодоканал» не існувало та у самої позивачки не існувало жодних причин, обставин і законних підстав, які б спонукали її укладати трудовий договір на невигідних для неї умовах, скорочений термін до 16.06.2017 року.

Позивач зазначила, що на неї поширюються додаткові гарантії трудових прав, а саме: вона є інвалідом 2 групи, вдовою, яка на день звільнення виховувала двох неповнолітніх дітей, а на даний час виховує трьох неповнолітніх дітей; на день звільнення була вагітною і перебувала на лікарняному; вона та діти мають статус внутрішньо переміщених осіб.

Враховуючи, що звільнення ОСОБА_1 відбулося 16.06.2017 року та згідно довідки №352 від 20.11.2017 року за позивачем збережений (виплачений) середній заробіток за три місяці після звільнення, тобто до 16.09.2017 року, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає середня заробітна плата за строк із 16.09.2017 року по день ухвалення рішення суду. З врахуванням довідки відповідача від 20.11.2017 року, до стягнення на 23.11.2017 року підлягає: 283,97 гривень (середньоденна заробітна плата) х 49 (робочі дні за період з 16.09. по 23.11.2017 року) = 13914,53 гривень.

Ухвалою суду від 29.06.2017 року було відкрите провадження за даною позовною заявою.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 06.10.2017 року було вилучено генерального директора ОСОБА_5 з числа відповідачів, залучено його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Пунктом 9 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України 2017 року (чинний з 15.12.2017 року), передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, просила задовольнити. Вказала, що на 17.03.2017 року була вакантна посада, вона була переведена з посади юрисконсульта на посаду начальника, про переведення тимчасово не оговорювали, вона писала заяву 17.03.2017 року на переведення, але вважала, що буде працювати постійно. В заяві вона зазначала про строк, але причин вважати цей договір строковим немає. Позивач здавала заяву про продовження строку договору, але відповідач не взяв до уваги її заяву від 10.05.2017 року. Вже після звернення до суду їй пропонували роботу юриста. Вона має юридичну освіту, а в ситуації з дипломом немає вироку, ведеться слідство.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала, пояснила, що підстав для укладення строкового договору не було законних, начальник – це постійна, вакантна посада; інтересу не було у працівника на укладення строкового договору; це вже був новий договір, відбулася зміна істотних умов праці в сторону покращення і визначення строку не відповідало її інтересам.

Представник відповідача КП ПОР «Полтававодоканал» - ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, відповідач надав до суду відзив на позов. Вказала, що ОСОБА_1 сама, без примусу написала заяву, вказавши строк; відповідач керувався при цьому інтересами працівника. Заява про продовження строку трудового договору не надходила до відповідача, згідно журналів надійшли 2 заяви щодо надання листка непрацездатності. Щодо посилань на стан вагітності, то позивач не виявила бажання працевлаштовуватися. Відсутні докази для відшкодування моральної шкоди.

Представник третьої особи - ОСОБА_4 в судовому засіданні з позовом не погодилася. Пояснила, що інтереси працівника були враховані, бо вона стала займати вищу посаду та збільшену заробітну плату. На час переведення посада була вакантною, постійний працівник Бакулей в цей час виконував іншу роботу. Було вжито заходів для працевлаштування позивача. Про продовження трудового договору відповідач заяв не отримував.

Суд, заслухавши позивача, представників позивача, відповідача, третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових , сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно матеріалів позову ОСОБА_1, наказом КП ПОР «Полтававодоканал» №127 К/тр від 31.08.2016 року позивач прийнята на роботу за строковим трудовим договором на посаду інженера у виробничо-технічний відділ на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Згідно наказу КП ПОР «Полтававодоканал» ОСОБА_1 була переведена на посаду юрисконсульта юридичного відділу на час відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною віком до 6-ти років ОСОБА_6.

Відповідно заяви ОСОБА_1 від 17.03.2017 року, позивач просить відповідача перевести її на посаду начальника юридичного відділу КП ПОР «Полтававодоканал» за строковим договором 17.03.2017 року по 16.06.2017 року (т.2 а.с.12).

Згідно наказу КП ПОР «Полтававодоканал» №44 К/тр від 17.03.2017 року ОСОБА_1, як особу, що працює за строковим трудовим договором на посаді юрисконсульта юридичного відділу на час відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною віком до 6-ти років ОСОБА_6 з 17.03.2017 року по 16.06.2017 року за її згодою за строковим трудовим договором на посаду начальника юридичного відділу з оплатою праці згідно штатного розпису. Підстава: заява ОСОБА_1 від 17.03.2017 року (т.2 а.с.13 – зворот).

Наказом КП ПОР «Полтававодоканал» №94-К/тр від 15.06.2017 року звільнено ОСОБА_1, особу, яка працює за строковим трудовим договором на посаді начальника юридичного відділу 16.06.2017 року за ст.36 п.2 КЗпП України у зв’язку із закінченням строку трудового договору» (т.2 а.с.28).

Згідно акту від 16.06.2017 року (т.2 а.с.34) ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з наказом відмовилася, з переліком вакансій ознайомлюватись також відмовилась.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Пункт 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України виокремлює трудові договори, що укладаються на строк, визначений за погодженням сторін. Такі договори називають строковими.

Частиною 2 ст. 23 КЗпП України передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до ст. 36 п. 2 КЗпП України передбачено у якості підстави припинення трудового договору закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору працівник виявляє, коли звертається із заявою про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час працівник виражає і волю на припинення такого договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Як вбачається зі змісту заяви позивача від 17.03.2017 року, ОСОБА_1 просить відповідача перевести її на посаду начальника юридичного відділу КП ПОР «Полтававодоканал» за строковим договором 17.03.2017 року по 16.06.2017 року. Отже, ОСОБА_1 зазначала конкретний період своєї роботи. Строк, на який була прийнята позивач на роботу, був вказаний у наказі про її переведення, тобто був погоджений сторонами.

А відтак, по закінченню терміну дії трудового договору, за відсутності погодження сторін щодо його пролонгації, відповідач мав право звільняти позивача з підстав п. 2 ст. 36 КЗпП України і суд вважає, що таке звільнення не порушує прав позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з того, що між позивачем та відповідачем укладено строковий трудовий договір, цей правочин відповідає чинному законодавству, яке не обмежує сторони у виборі трудового договору, визначаючи умови роботи та інтереси працівника.

Щодо посилань позивача на безстроковість укладеного договору, суд зазначає таке.

Строковий договір може бути укладено між сторонами як при прийнятті на роботу працівника, так і в процесі виконання трудових обов'язків, якщо є підстави для його укладення (переукладення). Застережень або обмежень з цього питання КЗпП України або інші нормативні акти, які регулюють правовідносини у сфері праці, не мають.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, тобто, коли сторони самі визначають строк дії трудового договору, який укладають або переукладають між собою. Строковий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.

Відтак, КЗпП України не містить заборон щодо продовження строку трудового договору, і навіть у разі переукладання строкового трудового договору, якщо він переукладався на підставі ч.2 ст. 23 КЗпП України, він не стає безстроковим.

Проаналізувавши та оцінивши всі вищевикладені обставини у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що строковий трудовий договір було укладено між сторонами на визначений строк, свою згоду на укладання саме строкового трудового договору позивач надала в письмовому вигляді, подавши заяву про переведення її на посаду начальника юридичного відділу за строковим договором лише до 16.06.2017 року, тому трудові відносини не могли бути встановлені на невизначений строк, отже трудовий договір, укладений між КП ПОР «Полтававодоканал» та ОСОБА_1, є строковим, строк договору встановлений за погодженням сторін, у відповідності до ч. 2 ст. 23 КЗпП України.

Доводи позивача та її представника про те, що вона вважала, що трудовий договір є безстроковим та укладений на невизначений строк, не знайшли підтвердження і спростовуються дослідженими та перевіреними у суді доказами. Також, відсутні дані про погодження сторін на пролонгацію трудового договору.

Що стосується посилань позивача, що на неї поширюються додаткові гарантії трудових прав, а саме: вона є інвалідом 2 групи, вдовою, яка на день звільнення виховувала двох неповнолітніх дітей, а на даний час виховує трьох неповнолітніх дітей; на день звільнення була вагітною і перебувала на лікарняному.

Відповідно до ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років (до шести років частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року за №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком у цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов’язковим працевлаштуванням (ч.3 ст.184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов’язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад за станом здоров’я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв’язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Разом з тим, невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов’язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП обов’язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі. Оскільки згідно зі статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов’язків по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов’язання по працевлаштуванню (постанова Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року по справі № 21-303а13).

Таким чином, невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов’язків по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП є підставою для звернення працівника до суду з позовом про виконання зобов’язання по працевлаштуванню, а не з позовом про поновлення на роботі, як у випадку з ОСОБА_1

Згідно позову, відповідач звільнив ОСОБА_1 в період тимчасової непрацездатності, що підтверджується листками непрацездатності.

Обмеження щодо звільнення особи з роботи у період тимчасової непрацездатності закріплено положеннями статті 40 КЗпП. Разом з тим, застосування цього обмеження має відбуватись лише під час звільнення особи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Таких обмежень щодо звільнення особи у зв'язку із закінченням строкового трудового договору чинним трудовим законодавством не передбачено.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачем ОСОБА_1 в судовому засіданні не доведено законність вимог по заявленому нею позову до відповідача.

Суд приходить до висновку, що доводи позивача про те, що відповідач в порушення норм трудового законодавства звільнив її з роботи, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Заперечуючи проти позову, відповідач обґрунтовано послався на вищезазначені обставини, а саме відсутності порушень трудового законодавства відносно ОСОБА_1

За приписами статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи, що судом встановлено відсутність законних підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення в займаній посаді, так як право останньої не є порушеним, отже відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

Суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,223,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.21,23,36,235,237-1 КЗпП України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1, проживаючої за адресою: 36039 АДРЕСА_1, до Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал», місцезнаходження: 36020 м.Полтава, вул..П.Орлика,40а, код ЄДРПОУ : 03361661, про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення в займаній посаді, стягнення моральної шкоди; третя особа: генеральний директор КП ПОР «Полтававодоканал» ОСОБА_5, місцезнаходження: 36020 м.Полтава, вул..П.Орлика,40а, – відмовити.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 355 ЦПК України подається безпосередньо до Апеляційного суду Полтавської області.

Повний текст судового рішення складено 07.05.2018 року.

Суддя: А.М.Чуванова