Постанова № 73811548, 02.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/2726/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Герман О.В.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - ОСОБА_1;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018р. про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. про визнання дій протиправними, спонукання до вчинення певних дій (в частині позовних вимог) (суддя суду І інстанції: Чуприна О.В.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 14.03.2018р. м.Івано-Франківськ),-

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018р. визнано підстави для поновлення строку звернення до суду, вказані ОСОБА_1, у заяві від 07.02.2018р., не поважними; позовну заяву ОСОБА_1 до Косівського об'єднаного управління /ОУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Івано-Франківській обл. про визнання неправомірними дій щодо обмеження виплати пенсії 10 (десять) прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність та зобов'язання до вчинення дій, в частині позовних вимог з приводу: визнання неправомірними дій Управління ПФ України у Верховинському районі Івано-Франківській обл. щодо обмеження виплати пенсії 10 (десять) прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність з 20.12.2016р. по 20.06.2017р.; зобов'язання Косівського ОУПФ України в Івано-Франківській обл. виплатити нараховані суми пенсії без обмеження 10 (десять) прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність за період з 20.12.2016р. по 20.06.2017р. та нарахування компенсації втрати частини доходів на недовиплачені суми пенсії за період з 20.12.2016р. по 20.06.2017р. залишено без розгляду (а.с.53-57).

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1, який у апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення у справі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного залишення частини позовних вимог без розгляду (а.с.71-75).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що він неодноразово звертався до відповідача із заявами від 22.03.2017р., 07.08.2017р. та 15.11.2017р. Не одержавши відповіді на свої звернення, він 11.12.2017р. звернувся на усний прийом до заступника керівника пенсійного органу, де отримав відмову в задоволенні його вимог щодо виплати отримуваної ним пенсії без обмежень. Після цього він змушений був звернутися 15.12.2017р. (а не 20.12.2017р. як вказав суд) до суду із розглядуваним позовом.

Вважає, що відповідно до ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФ України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Наголошує, що предметом оскарження у справі є обмеження виплати нарахованої пенсії сумою 10740 грн. з 20.12.2016р., що є протиправним згідно висновків Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016р.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує із змісту оскаржуваної ухвали, підставою для прийняття судом рішення про залишення частини позовних вимог ОСОБА_1 без розгляду слугувала та обставина, що вперше позивач звернувся із заявою від 22.03.2017р. до Верховинського відділу обслуговування громадян Косівського ОУПФ України в Івано-Франківській обл. Таким чином, станом на 22.03.2017р. позивачу було достовірно відомо про порушення його прав, про отримання пенсії в неналежному розмірі та про відсутність правомірних підстав для обмеження розміру пенсії згідно Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016р.

Окрім цього, приписи ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» стосуються нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФ України. Якщо ж право позивача на отримання суми пенсії відповідачем не визнано, що і стало підставою для звернення до суду, то застосуванню підлягають приписи ст.ст.122, 123 КАС України.

Між тим, з наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується не у повній мірі, з наступних підстав.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Як слідує з матеріалів справи, із розглядуваним позовом позивач ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 15.12.2017р., що стверджується штемпелем органу зв'язку на поштовому конверті, долученому до матеріалів справи (а.с.1-4, 10).

До моменту звернення до суду позивач неодноразово (22.03.2017р. та 07.08.2017р.) звертався до пенсійного органу із заявами щодо перерахунку пенсії (а.с.6-8), однак відповіді на такі не отримував.

На свою чергову заяву від 15.11.2017р. ним отримано 21.12.2017р. відповідь Косівського ОУПФ України в Івано-Франківській обл. № 122/Т-15 від 15.12.2017р. про відмову у виплаті пенсії без обмеження її максимального розміру 10740 грн. (а.с.30-32).

Таким чином, про порушення своїх прав та інтересів позивач міг дізнатися лише з письмової відповіді Косівського ОУПФ України в Івано-Франківській обл. № 122/Т-15 від 15.12.2017р.

Звідси, судом першої інстанції невірно з'ясовано питання, з якого часу розпочався перебіг шестимісячного строку звернення до суду; помилково покладено в основу прийняття рішення про залишення позовної заяви без розгляду факт звернення до Верховинського відділу обслуговування громадян Косівського ОУПФ України в Івано-Франківській обл. 22.03.2017р. із заявою про виплату пенсії без обмеження її максимального розміру, починаючи з 20.12.2016р.

Також факт винесення Конституційним Судом України Рішення від 20.12.2016р. не може розцінюватися як початок перебігу строку для звернення до суду, оскільки таким вимог чинним законодавством не передбачено.

Окрім цього, судом першої інстанції помилково визначено дійсну дату звернення позивача до суду і не враховано факт скерування останнім позовної заяви до суду поштою 15.12.2017р., що в силу приписів ч.9 ст.120 КАС України впливає на визначення пропуску строку звернення до суду.

Таким чином, судом першої інстанції не з'ясовано належним чином питання, з якого часу розпочався перебіг шестимісячного строку звернення до суду; не враховані неодноразові звернення позивача із заявами до відповідача та відсутність своєчасної відповіді на них.

Наведені обставини свідчать про передчасний та поспішний висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин.

Стосовно поширення на розглядувані правовідносини вимог ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до вказаної норми нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФ України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Із змісту наведених приписів слідує, що нею врегульовані правовідносини, за яких пенсійним органом не оспорюється власне сума пенсії, така сума нараховується останнім, однак з певних причин не виплачується пенсіонеру.

В розглядуваному випадку сума перевищення максимального розміру пенсії позивача не визнається пенсійним органом, стосовно такої триває спір між сторонами.

За таких умов застосування норм ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в даній конкретній ситуації видається невірним.

Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи (рішення Європейського Суду з прав людини «Іліан проти Туреччини»).

Відповідно до ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Оцінюючи дійсні обставини справи, що перешкоджали здійсненню процесуального права на звернення до суду, а також обставини, на які позивач посилається як на поважні, суд першої інстанції повинен надати оцінку та провести об'єктивний аналіз всіх наведених у позові доводів та обставин справи, що дозволить дати відповідь на питання про те, чи позивач за встановлених обставин мав дійсну можливість своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду.

При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує сформовану правову позицію Верховного Суду України під час вирішення наведеного процесуального питання по аналогічній категорії справ, яка викладена в постанові від 25.05.2016р. у справі № 21-1249а16/164/1904/14-ц.

Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного залишення частини позовних вимог без розгляду, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, п.п.1, 4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018р. про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі № 340/687/17 (в частині позовних вимог) - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель Судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич

Дата складення повного судового рішення: 05.05.2018р.