Рішення № 73808251, 26.04.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" квітня 2018 р. Cправа № 902/131/18

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "ЛІКОМ", м.Київ

до: Фізичної особи-підприємця Антонової Юлії Олегівни, м.Шаргород, Шаргородський район, Вінницька область

про стягнення 6 579,19 грн

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

Представники сторін: не з'явилися.

В С Т А Н О В И В :

Приватним підприємством "ЛІКОМ" подано позов до Фізичної особи-підприємця Антонової Юлії Олегівни про стягнення 6 185 грн 07 коп. заборгованості з яких 4 803 грн 13 коп. основного боргу, 516 грн 76 коп. пені, 700 грн 70 коп. відсотків за користування чужими коштами, 165 грн 11 коп. інфляційних втрат за договором поставки № 51 від 08.02.2016 р.

Ухвалою суду від 20.03.2018 р. відкрито провадження у справі № 902/131/18 у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.04.2018 р.

16.04.2018 р. на адресу суду від представника позивача надійшла заява про збільшення (уточнення) позовних вимог б/н від 11.04.2018 р. (вх. № 02-1-34/3237/18 від 16.04.2018 р.), в якій останній просить суд стягнути з відповідача 3 653 грн 13 коп. основного боргу, 1 027 грн 85 коп. пені, 1 464 грн 28 коп. - 40 % річних, 433 грн 93 коп. інфляційних втрат.

За результатами підготовчого судового засідання 18.04.2018 р. суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання.

При цьому в даному засіданні з огляду на приписи ст.ст. 42, 46 ГПК України прийнято до розгляду заяву позивача б/н від 11.04.2018 р. (вх. № 02-1-34/3237/18 від 16.04.2018 р.), розцінивши її як заяву про зменшення розміру позовних в частині вимоги про стягнення суми боргу та заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині решти заявлених вимог.

Ухвалою суду від 18.04.2018 р. призначено судове засідання у справі для її розгляду по суті на 26.04.2018 р.

В судове засідання 26.04.2018 р. представники сторін не з'явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином - ухвалою суду, яка надсилалась їм рекомендованою кореспонденцією.

Окрім того відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи телефонограмою.

Відповідно до телефонограми від 25.04.2018 р., яка міститься в матеріалах даної справи, відповідача про призначене судове засідання на 26.04.2018 р. повідомлено 25.04.2018 р. При цьому, телефонограму було безпосередньо прийнято ФОП Антоновою Юлею Олегівною.

Крім того в матеріалах справи міститься клопотання позивача вх. № 01-1-34/3574/18 від 26.04.2018 р. про розгляд справи за відсутності його представника. Також у даному клопотанні останнім зазначено, що станом на 26.04.2018 р. заборгованість відповідача перед позивачем залишилась не зміною.

При цьому згідно інформації отриманої з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, адресована відповідачу ухвала від 18.04.2017 р. значиться "невдала спроба вручення (не вручене під час доставки): інші причини".

Зважаючи на вищевикладене, судом при неявці відповідача в судове засідання враховується наступне.

Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до вимог ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 6-9 ст. 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи. Положення частини сьомої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду. За наявності відповідної письмової заяви учасника справи та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

З огляду на вказане відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою від 18.04.2018 р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог зазначає, що ним на виконання умов укладеного з відповідачем Договору поставки № 51 від 08.02.2016 р. відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю товари народного споживання на умовах DDP або ЕХW або FCA (в редакції міжнародних правил "Інкотермс" 2010 р.) в залежності від узгодженого сторонами замовлення (письмового або усного), а Покупець зобов'язується приймати їх та оплачувати на умовах договору.

На виконання умов договору № 51 від 08.02.2016 р. на підставі видаткових накладних позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 15 172 грн 94 коп., за який відповідачем здійснено частково розрахунок за поставлений товар на суму 10 369 грн 81 коп., в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість по оплаті отриманого товару в сумі 4 803 грн 13 коп.

З огляду на вказане, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 6 185 грн 07 коп. заборгованості з яких 4 803 грн 13 коп. основного боргу, 516 грн 76 коп. пені, 700 грн 70 коп. відсотки за користування чужими коштами, 165 грн 11 коп. інфляційних втрат.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 08.02.2016 р. між Приватного підприємства "ЛІКОМ" (Постачальник, Позивач) та Фізичної особи-підприємця Антонової Юлії Олегівни (Покупець, Відповідач) укладено договір поставки № 51 (Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставляти Покупцю товари народного споживання (товари) на умовах DDP, або EXW, або FCA (в редакції міжнародних правил "Інкотермс" 2010 р.) в залежності від узгодженого сторонами замовлення (письмового або усного), а Покупець зобов'язується приймати їх та оплачувати на умовах цього договору (а.с. 16-18, т. 1).

Згідно п. 1.2 Договору Покупець у письмовому замовленні вказує наступні обов'язкові відомості: порядковий номер замовлення; дата оформлення та надіслання замовлення; посада, прізвище, ім'я, по-батькові та номер телефону особи, яка підготувала замовлення; зазначення, що замовлення подається на підставі договору; асортимент товарів; кількість одиниць кожного виду асортименту товарів; ціна за одиницю товару та загальна вартість товарів (зазначається відповідно до прайс-листів, наданих Постачальником); тара та упаковка; спосіб поставки товарів та строк поставки товарів.

В замовленні можуть включенні також інші відомості. Замовлення підписується особою, яка її склала, а підпис такої особи скріплюється печаткою Покупця. Замовлення передається по факсу, поштою та надається на руки представнику Постачальника.

Асортимент та кількість товарів визначаються сторонами та узгоджуються в замовленні з урахуванням потреб Покупця в товарах та можливостей Постачальника у порядку, передбаченому п. 1.1 та п. 1.2 договору і дублюються у видаткових накладних (рахунках) на поставку. Замовлення та накладні (рахунки) є невід'ємними частинами договору. У разі відсутності письмового Замовлення відомості, передбачені п. 1.1 та п. 1.2 договору, зазначаються у видаткових накладних (рахунках) на поставку (п. 1.3 Договору).

Відповідно п. 2.1 Договору товари поставляються по накладним на підставі замовлень Покупця на поставку.

Товари поставляються в строки, попередньо погоджені сторонами у замовленнях на поставку, при умові повного виконання п. 3.2 договору. У разі недоплати за товари Покупцем в строк, вказаний в п. 3.2 договору, подальша його поставка Покупцю з умовою відстрочки платежу може бути припинена (п. 2.2 Договору).

Згідно п. 2.3 Договору моментом виконання Постачальником зобов'язання по поставці, та передача права власності на товар вважається:

- момент здачі товарів органу транспорту при самовивозу (FCA);

- момент підписання видаткової накладної, акту прийому-передачі або розписки про отримання товарів - при здачі на складі Покупця (DDP) або Постачальника (EXW);

- інший момент, погоджений сторонами цього договору у замовленні.

Ціни на товари та загальна сума кожної поставки вказуються в видаткових накладних (рахунках), по яким вони поставляються (п. 3.1 Договору0.

У відповідності до п. 3.2 Договору за поставлені товари Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 14-и днів з дня поставки (п. 2.3 Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється товар.

За змістом п. 3.3 Договору платіжному документі про оплату продукції, яка отримана у розділі "Призначення платежу" Покупець повинен вказувати номер та дату договору, видаткової накладної по якій здійснюється платіж та торгівельну марку.

Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2017 р. В разі відсутності письмової заяви будь-якої із сторін на протязі 1 місяця до закінчення строку дії договору про припинення або зміну договору, строк дії договору продовжується на умовах передбачених цим договором (п. 9.1 Договору).

Також, між сторонами підписано Додаток № 1 до договору № 51 від 08.02.2016 р. (а.с. 19, т. 1).

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки позивачем за період з 28.02.2017 р. по 16.10.2017 р. поставлено відповідачу товар на загальну суму 15 172 грн 94 коп.

В підтвердження чого додано видаткові накладні, а саме: Лк-0045946 від 28.02.2017 р. на суму 1 451 грн 51 коп., Лк-0047924 від 01.03.2017 р. на суму 1 175 грн 48 коп., Лк-0111478 від 22.05.2017 p. на суму 939 грн 12 коп., Лк-0112401 від 25.05.2017 р. на суму 1 916 грн 86 коп., Лк-0135293 від 22.06.2017 р. на суму 1 753 грн 72 коп., Лк-0384755 від 15.08.2017 р. на суму 1 707 грн 32 коп., Лк-0388423 від 21.08.2017 р. на суму 1 425 грн 80 коп., Лк-0429138 від 16.10.2017 р. на суму 1 378 грн 62 коп., Лк-0433680 від 16.10.2017 р. на суму 2 184 грн 07 коп., Лк-0433719 від 16.10.2017 р. на суму 1 240 грн 44 коп., які наявні в матеріалах справи (а.с. 25-34, т. 1).

Однак, за поставлений товар відповідач здійснив частково розрахунок на суму 10 369 грн 81 коп., що підтверджується наявними у справі копіями прибуткових касових ордерів, а саме: № 231228 від 23.05.2017 р. на суму 1 175 грн 48 коп., № 231384 від 26.05.2017 р. на суму 1 451 грн 51 коп., № 232776 від 23.06.2017 р. на суму 939 грн 12 коп., № 234060 від 25.07.2017 р. на суму 254 грн 00 коп., № 234446 від 08.08.2017 р. на суму 1 000 грн 00 коп., № 234574 від 16.08.2017 р. на суму 499 грн 72 коп., № 234586 від 16.08.2017 р. на суму 716 грн 86 коп., № 234845 від 22.08.2017 р. на суму 1 000 грн 00 коп., № 234948 від 28.08.2017 р. на суму 200 грн 00 коп., № 236258 від 20.10.2017 р. на суму 1 000 грн 00 коп., № 236257 від 20.10.2017 р. на суму 1 707 грн 32 коп., № 236438 від 27.10.2017 р. на суму 425 грн 80 коп. (а.с. 35-46,т.1).

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по оплаті отриманого товару в сумі 4 803 грн 13 коп.

12.02.2018 р. на адресу відповідача надіслано претензію б/н від 05.02.2018 р. з вимогою погашення заборгованості в сумі 4 803 грн 13 коп.

В ході розгляду справи до суду від позивача надійшла заява про збільшення (уточнення) позовних вимог б/н від 11.04.2018 р. (вх. № 02-1-34/3237/18 від 16.04.2018 р.), в якій останнім зменшено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та збільшено в частині решти вимог, відтак заявлено до стягнення з відповідача 3 653 грн 13 коп. основного боргу, 1 027 грн 85 коп. пені, 1 464 грн 28 коп. - 40% річних, 433 грн 93 коп. інфляційних втрат.

На підтвердження викладених в заяві про збільшення (уточнення) позовних вимог б/н від 11.04.2018 р. обставин позивачем, зокрема, долучено квитанції до прибуткового касового ордеру № 238864 від 25.12.2017 р. на суму 200 грн 00 коп., № 238396 від 26.01.2018 р. на суму 200 грн 00 коп., № № 238226 від 19.02.2018 р. на суму 300 грн 00 коп., № 238680 від 22.02.2018 р. на суму 200 грн 00 коп., № 238648 від 14.03.2018 р. на суму 100 грн 00 коп., № 238965 від 29.03.2018 р. на суму 150 грн 00 коп. та акт звірки взаєморозрахунків станом на 06.04.2018 р. (а.с. 92-98, т. 1).

Відповідно до вказаного акту звірки взаєморозрахунків станом на 06.04.2018 р. загальна сума заборгованості становить 3 653 грн 13 коп. (а.с. 92, т. 1).

Вказаним двостороннім актом звіряння взаєморозрахунків станом на 06.04.2018 р., підписаним уповноваженими представниками сторін, останні підтвердили наявну заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар в сумі 3 653 грн 13 коп., що в свою чергу свідчить про визнання відповідачем факту існування заборгованості за отриманий ним товар від ПП "ЛІКОМ".

Зважаючи на викладене, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 3 653 грн 13 коп.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами Договору поставки № 51 від 08.02.2016 р. між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору поставки.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п. 3.2 Договору сторонами погоджено, що за поставлені товари Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 14-и днів з дня поставки (п. 2.3 Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється товар.

Такими чином, строк виконання зобов'язань відповідача за Договором, є таким, що настав зі спливом 14 днів з дня поставки товару по кожній окремій накладній.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до переконливого висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем товару відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 3 653 грн 13 коп. заборгованості за отриманий товар (з урахуванням заяви про збільшення (уточнення) позовних вимог б/н від 11.04.2018 р.) правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення (уточнення) позовних вимог б/н від 11.04.2018 р.) 1 027 грн 85 коп. пені, 1 464 грн 28 коп. - 40% річних, 433 грн 93 коп. інфляційних втрат нарахованих окремо по кожній видатковій накладній на підставі якої здійснювалась поставка товару з урахуванням здійснених відповідачем проплат, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розділом 4 Договору сторона погоджено відповідальність сторін.

Зокрема, п. 4.3. Договору сторонами погоджено, що за прострочення оплати вказаних товарів (п. 3.2 Договору), Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу. Сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановили, що за порушення грошового зобов'язання Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний сплатити 40% річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені, 40 % річних та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.

Здійснивши за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора обрахунок пені, 40 % річних у визначених позивачем періодах судом отримано їх в наступних розмірах: пеня в сумі 991 грн 42 коп., 40 % річних - 1 403 грн 94 коп., який є меншим ніж той, що заявлений позивачем до стягнення (пеня в сумі 1 027 грн 85 коп. та 40 % річних - 1 464 грн 28 коп.).

Вказана сума пені в розмірі 992 грн 25 коп. та 40 % річних - 1 402 грн 62 коп. є правомірною, обґрунтованою з огляду на що підлягає до стягнення з відповідача.

В задоволенні решти заявленої до стягнення пені в сумі 36 грн 60 коп. та 40 % річних в сумі 61 грн 66 коп. слід відмовити.

В той же час, за результатом обрахунку за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора сум інфляційних втрат отримано їх в розмірі 484 грн 81 коп., який є більшим ніж той, що заявлений позивачем до стягнення (433 грн 93 коп.).

Однак враховуючи те, що визначення ціни позову є правом та прерогативою позивача, до стягнення підлягають інфляційні втрати у заявленому останнім розмірі - 433 грн 93 коп.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені, 40 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

26.04.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Антонової Юлії Олегівни, АДРЕСА_1, 23500 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "ЛІКОМ", пров. Радищева, буд. 3, м. Київ, 03124 (ідентифікаційний код - 30638249) - 3 653 грн 13 коп. основного боргу, 992 грн 25 коп. пені, 1 402 грн 62 коп. - 40 % річних, 433 грн 93 коп. інфляційних втрат та 1 735 грн 95 коп. судового збору.

3. У стягненні 36 грн 60 коп. пені та 61 грн 66 коп. - 40 % річних відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 05 травня 2018 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - пров. Радищева, буд. 3, м. Київ, 03124.

3, 4 - відповідачу - АДРЕСА_2, 23500; вул.Уборевича, 20-а, м.Київ, 03164.