Ухвала суду № 73805881, 02.05.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/4002/15-к

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

02.05.2018 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів Гошовського Г.М. (головуючий), ОСОБА_1, ОСОБА_2 з участю секретаря судових засідань ОСОБА_3, прокурора Сирохман Л.І., обвинуваченого ОСОБА_4, захисника – адвоката ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_6, розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11кп/777/325/2018 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Свалявського відділу Мукачівської місцевої прокуратури ОСОБА_7 на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.03.2018.

Цією ухвалою повернуто прокуророві обвинувальний акт щодо ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, судимого 18.05.2013 за ч.2 ст. 364-1 КК України до штрафу в розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням на два роки права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями, підозрюваного в учиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191 та ч.2 ст. 366 КК України.

Згідно з обвинувальним актом від 27.03.2017, яким змінено попереднє обвинувачення (т.3 а. 86-92), ОСОБА_4 обвинувачується, окрім іншого, в тому, що, працюючи на посаді директора ТОВ «Цетан-Плюс» (м. Ужгород, пл. Народна, 5/43), як службова особа, 04.08.2009 в адміністративному приміщенні ВАТ «Мукачівський Агропромтранс» по вул. Садовій, 105 «а» в с. Кендерешів, умисно, з корисливих спонукань, з метою заволодіння грошима, шляхом зловживання своїм службовим становищем отримав від директора ВАТ «Мукачівський Агропромтранс» ОСОБА_6, як попередню оплату за дизпаливо, 139 000 грн., склав накладну № 42 від 04.08.2009, до якої вніс завідомо неправдиві відомості про відпуск ВАТ «Мукачівський Агропромтранс» дизпалива в кількості 29 574 л, та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 42 від 04.08.2009 про прийняття від ОСОБА_6 139 000 грн., які в подальшому привласнив.

Впродовж серпня-вересня 2009 року ОСОБА_4 склав завідомо неправдиві прибуткові касові ордери про прийняття від ВАТ «Мукачівський Агропромтранс» коштів, як попередню оплату за дизпаливо: № 3 від 04.08.2009 на 10 109 грн. 71 коп.; № 4 від 10.08.2009 на 8 345 грн. 90 коп.; № 5 від 10.08.2009 на 5 000 грн.; № 6 від 10.08.2009 на 9 300 грн.; № 6/1 від 25.08.2009 на 17 392 грн. 08 коп.; № 6/2 від 26.08.2009 на 2 837 грн. 83 коп.; № 7 від 31.08.2009 на 33 361 грн. 80 коп.; № 8 від 31.08.2009 на 601 грн. 32 коп.; № 9 від 22.09.2009 на 50 000 грн. 80 коп.; № 10 від 22.09.2009 на 2 000 грн., і відобразив у касовій книзі за 2009 рік прихід 138 948 грн. 64 коп., які фактично на рахунок ТОВ «Цетан-Плюс» не надходили, та їх витрату на виплату заробітної плати робітникам та на господарські потреби.

Дії в частині отримання 139000 грн. орган досудового розслідування кваліфікував за ч.4 ст. 191 КК України, як привласнення шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене у великих розмірах, а в частині складання завідомо неправдивих накладної № 42 від 04.08.2009, квитанції до прибуткового касового ордеру № 42 від 04.08.2009 та прибуткових касових ордерів - за ч.2 ст. 366 КК України, як видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки (т.3 а.п.86-92).

Підставами для повернення обвинувального акта прокуророві в ухвалі суду зазначено те, що він складений з порушенням вимог п.5 ч.2 ст. 291 КПК України: містить розбіжності між формулюванням обвинувачення, яке слідчий та прокурор вважають встановленим, та правовою кваліфікацією інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення. Суд зазначив, що ці розбіжності обмежують право обвинуваченого, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, бути детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер обвинувачення проти нього; право потерпілого і цивільного позивача, передбачене ст.ст. 56, 61 КПК України, знати сутність підозри і обвинувачення, отримати відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, і що їх неможливо усунути в процесі судового розгляду, а тому і правильно застосувати закон України про кримінальну відповідальність, ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Прокурор в апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати і повернути обвинувальний акт до суду першої інстанції «на стадію підготовчого судового засідання». Твердить, що обвинувальний акт містить виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, правову кваліфікацію кожного з них, формулювання обвинувачення, а отже відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Висновки суду, на думку прокурора, виходять за межі його компетенції, оскільки, вказуючи на розбіжність у формулюванні обвинувачення та правової кваліфікації, суд вдався до «оцінки обставин кримінального провадження». Стверджує, що з ухвали суду не зрозуміло, які саме розбіжності у формулюванні обвинувачення не дають суду можливості призначити справу до розгляду.

Апеляційний суд заслухав доповідь судді про зміст ухвали і доводи апеляційної скарги, промову прокурора, яка вважала, що вказані в ухвалі суду розбіжності прокурор вправі усунути і під час судового розгляду, а тому підтримала апеляційні вимоги частково, пояснення потерпілого, який погодився з прокурором, заперечення обвинуваченого і захисника проти апеляційних вимог, провів судові дебати, перевірив обвинувальний акт і додані до нього матеріали, обговорив доводи, викладені в ухвалі і в апеляційній скарзі, та вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до п.5 ч.2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Статтею 337 КПК України, яка визначає межі судового розгляду, передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, які висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи. Суд, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Відповідно до правила, вказаного у ст. 369 КПК України, судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення; а також при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу, тобто, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення або якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення. Якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок.

Згідно ст. 374 КПК України в мотивувальній частині виправдувального вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред’явлено особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. У мотивувальній частині обвинувального вироку, окрім іншого, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

За змісту цих норм кримінального процесуального закону вбачається, що вийти за межі висунутого обвинувачення в частині зміни правової кваліфікації, якщо це погіршує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, суд права не має. Отже, в разі, якщо під час судового розгляду суд визнає доведеними фактичні обставини кримінального правопорушення, як вони встановлені органом досудового розслідування і викладені в обвинувальному акті, але дійде висновку, що правильною є правова кваліфікація діяння обвинуваченого не вказана в обвинувальному акті, яку продовжує обстоювати прокурор, а інша, яка погіршує становище обвинуваченого, він постає перед необхідністю ухвалення судового рішення, яке очевидно не відповідатиме вимозі законності, як її визначено у ч.2 ст. 370 КПК України.

Якщо невідповідність викладу фактичних обставин кримінального правопорушення і його правової кваліфікації в обвинувальному акті встановлена на стадії підготовчого провадження, суд в змозі констатувати тільки неправильність останньої, а отже і невідповідність обвинувального акту, в цій частині, вимогам ст. 291 КПК України. «Оцінки обставин кримінального провадження», як про це стверджується в апеляційній скарзі, для цього не вимагається.

Частина четверта ст. 191 КК України, за ознаками якої кваліфіковано діяння ОСОБА_4 стороною обвинувачення, встановлює відповідальність за дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах.

Привласненням, яке передбачено у частині першій цієї статті, є незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винній особі чи переданого у її відання на законній підставі, невиконання вимоги повернути його у певний строк, встановлення володіння ним, як власним.

Привласнення чужого майна шляхом зловживання особою своїм службовим становищем, що його передбачено частиною другою цієї статті, передбачає іншу об’єктивну сторону: майно, яким заволодіває винна особа, не ввірене їй, не перебуває у її безпосередньому віданні, але внаслідок повноважень, які вона має завдяки службовому становищу, знаходиться у її оперативному управлінні.

(Частиною третьою статті 191 КПК України встановлено відповідальність за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.)

Між тим, в обвинувальному акті вказано, що ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що: «…був прийнятий на посаду директора ТОВ «Цетан-Плюс», у зв’язку з чим, був наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, являвся службовою особою, що в його обов’язки входило «діяти від імені підприємства, укладати господарські та інші угоди, користуватися правом розпорядження коштами підприємства», і у той самий час, що він «умисно, з корисливих спонукань, з метою заволодіння грошовими коштами, шляхом зловживання службовим становищем отримав від ОСОБА_6 139000 грн., як попередню оплату за дизпаливо», після чого їх привласнив і витратив на власні потреби.

Таке формулювання (окрім того, що включає обвинувачення ОСОБА_4 в діяннях, які він не вчиняв та в діяннях, які не є протиправними) з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, як передбаченого ч.4 ст. 191 КК України: привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, не узгоджується. Адже з нього не вбачається, що гроші, отримані ним від ОСОБА_6, були йому ввірені чи передані у його відання на законній підставі, або внаслідок повноважень, які він мав завдяки службовому становищу, знаходилися у його оперативному управлінні. Навпаки, в обвинуваченні стверджується, що ОСОБА_4 використав службове становище щоб їх отримати, а не для того, щоб привласнити.

Така суперечність обмежила обвинуваченого в передбаченому ч.3 ст. 42 КПК України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод праві бути детально поiнформованим зрозумiлою для нього мовою про характер обвинувачення проти нього; потерпілого і цивільного позивача – в передбаченому ст. ст. 56, 61 КПК України праві знати сутність підозри і обвинувачення, праві на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом; позбавило суд можливості забезпечити судовий розгляд з додержанням прав і законних інтересів обвинуваченого і потерпілого, об’єктивно розглянути кримінальне провадження, усунути суперечності між встановленими фактичними обставинами, формулюванням обвинувачення ОСОБА_4 і правовою кваліфікацією діянь, в яких він обвинувачується, правильно застосувати закон України про кримінальну відповідальність, ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 314 КПК України перевірка відповідності обвинувального акта вимогам цього Кодексу і прийняття, в залежності від встановленого, відповідного рішення віднесено до компетенції суду першої інстанції на стадії підготовчого провадження. В разі, якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, суд в підготовчому засіданні має прийняти рішення про повернення його прокурору.

Вказані порушення кримінального процесуального закону унеможливлювали прийняття судом першої інстанції у підготовчому судовому засіданні будь-якого іншого рішення з числа передбачених частиною 3 ст. 314 КПК України.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, Апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу прокурора Свалявського відділу Мукачівської місцевої прокуратури ОСОБА_7 залишити без задоволення, ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.03.2018, якою обвинувальний акт щодо ОСОБА_4 повернуто прокуророві, залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню касаційним порядком не підлягає.

Судді: