Постанова № 73804601, 03.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року місто Київ.

Справа № 756/9775/16

Апеляційне провадження №22-ц/796/3515/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Желепи О.В.,

суддів: Іванченко М.М., Рубан С.М.,

за участю секретаря судового засідання Задерей І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2018 року, у складі судді Тітова М.Ю. ухваленого в приміщенні суду в місті Києві (інформація про час ухвалення рішення та дату складання повного тексту рішення відсутня)

в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

У липні 2016 року позивач ПАТ «Укрсоцбанк»» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 18.01.2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір кредиту №40.29-48/20, відповідно до якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 115709,00 доларів США терміном до 18.01.2033 зі сплатою 13% річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до якого остання зобов'язалась нести солідарну відповідальність за виконання ОСОБА_2 зобов'язань з погашення кредитної заборгованості. 18.09.2015 року між банком та позичальником укладено договір про внесення змін №2 до договору кредиту, за умовами якого сторони погодили особливий графік погашення заборгованості та змінено відсоткову ставку на 10% річних. Того ж дня між позивачем та поручителем укладено договір про внесення змін №1 до договору поруки, яким змінено умови забезпеченого порукою зобов'язання. Позичальник не виконала належним чином взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість. Станом на 30.05.2016 року заборгованість за договором кредиту становить 132258,03 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на дату розрахунку складає 3324441,15 грн. та включає: заборгованість за кредитом у розмірі 108977,81 доларів США, заборгованість за відсотками у сумі 20129,34 доларів США, пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 650,96 доларів США та пеню за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 2499,92 доларів США.

Посилаючись на наведене, позивач просить солідарно стягнути з відповідачів на свою користь борг у розмірі 132258,03 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день ухвалення рішення, а також судовий збір в сумі 49866,62 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 січня 2018 року позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ковпака, 29, ідентифікаційний код - 0039019) заборгованість за кредитним договором в розмірі 3819056,42 грн. та по 24933,31 грн. з кожного судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В скарзі посилався на те, що договір кредиту був розірваний, коли позивач в грудні 2008 року скористався своїм правом на дострокове стягнення всієї суми боргу, а тому звертаючись з позовом в 2016 році позивач пропустив строк звернення до суду. Висновок суду про те, що договір діяв, оскільки згідно з розрахунком банку, останній платіж в рахунок погашення кредитної заборгованості здійснений ОСОБА_2 у лютому 2016 року, а також був укладений договір про внесення змін №2 від 18.09.2015 року до договору кредиту від 18.01.2008 року є безпідставним. Посилання суду на переривання позовної давності у зв'язку з частковою сплатою кредиту у відповідності до графіку , суперечать положенням частини першої статті 264 ЦК України, оскільки перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання свого боргу або обов'язку, а платіж надійшов на виконання графіку сплати щомісячних платежів, який не підлягав виконанню.

Щодо вирішення вимог до поручителя вказував на те, що пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому мав право пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Суд безпідставно не застосував ст. 559 ЦК України та не визнав поруку припиненою.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 та представник відповідачів ОСОБА_1 доводи скарги підтримали.

Представник позивача до суду не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином

відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором, або законом.

Згідно вимог ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель-відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 18.01.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено договір кредиту №40.29-48/20, відповідно до якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 115709,00 доларів США терміном до 18.01.2033 зі сплатою 13% річних (т. 1, а.с. 12-14).

Згідно з п. 1.1.1. договору, починаючи з місяця, що слідує за місяцем надання кредиту, позичальник щомісячно до 18 числа кожного місяця рівними частинами сплачує кредитору суму грошових коштів, яка включає заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом у розмірі 1321,00 доларів США.

За приписами п. 2.5.1. договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту двічі на місяць: в останній робочий день поточного місяця та в день, на який припадає сплата ануїтетного платежу в рахунок погашення кредиту та процентів згідно з п. 1.1.1. цього договору.

У відповідності до п.п. 2.8.1., 2.8.3. договору про намір змінити розмір процентів кредитор зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше, ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду. У разі, якщо позичальник не погодиться з запропонованими кредитором розмірами процентів, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в п. 2.8.1., повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та можливі штрафні санкції (штраф, пеню) в повному обсязі. Після сплати позичальником зазначених сум дія цього договору вважається припиненою.

У пункті 4.2. договору зазначено, що у разі прострочення позичальником строків сплати процентів, визначених п. 2.4. договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п.п. 1.1., 2.8.3., 3.2.3., 4.4., 5.4. цього договору позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період.

З метою забезпечення виконання зобов'язань по вищевказаному договору кредиту між банком та відповідачами укладено договір поруки № 013/025-П від 18.01.2008 року, згідно з умовами якого ОСОБА_3 зобов'язалася в повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту №40.29-48/20 від 18.01.2008 (т. 1, а.с. 19-20).

18.09.2015 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін №2 до договору кредиту №40.29-48/20 від 18.01.2008, згідно з яким сторони дійшли згоди щодо зміни умов кредитування, зокрема встановили особливий графік погашення кредиту та змінили відсоткову ставку за користування кредитом до 10% річних (т. 1, а.с. 15-16).

Крім того, 18.09.2015 року між сторонами було укладено договір про внесення змін №1 до договору поруки, за умовами якого сторони змінили зміст забезпеченого порукою зобов'язання, його розмір, строк та порядок виконання (т. 1, а.с. 21-22).

Договір кредиту, договір поруки та договори про внесення змін укладені у письмовій формі та підписані сторонами.

Тобто, матеріалами справи підтверджено, що між сторонами виникли договірні правовідносини, пов'язані з видачею кредитних коштів на користь відповідача ОСОБА_2

24.12.2008 року позивач направив на адресу ОСОБА_2 лист, в якому повідомив відповідача про розірвання договору кредиту у зв'язку із непідписанням нею додаткової угоди до договору про зміну відсоткової ставки та вимагав протягом тридцяти днів з дня отримання відповідачем даного листа здійснити дострокове погашення заборгованості за кредитом в повному обсязі (т. 1, а.с. 92).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, фактично договір кредиту розірваний не був, оскільки після отримання вищевказаного повідомлення відповідач ОСОБА_2 частково продовжувала сплачувати заборгованість за кредитом. Так, згідно з розрахунком банку останній платіж в рахунок погашення кредитної заборгованості здійснений ОСОБА_2 у лютому 2016 року. Крім того, підписанням договору про внесення змін №2 від 18.09.2015 до договору кредиту від 18.09.2015 року відповідач підтвердила факт існування між сторонами договірних правовідносин, а також погодилась на встановлення нових строків, визнаних нею для виконання зобов'язань за кредитним договором.

Станом на 30.05.2016 року заборгованість за договором кредиту становить 132258,03 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 23.01.2018 року складає 3 819 056,42 грн. та включає: заборгованість за кредитом у розмірі 108977,81 доларів США,, заборгованість за відсотками у сумі 20129,34 доларів США, пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 650,96 доларів США та пеню за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 2499,92 доларів США.

Задовольняючи позові вимоги, місцевий суд виходив з того, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими. Підстави вважати, що позивач пропустив строк позовної давності , а порука припинилася,- відсутні.

Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, ті обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, висновок суду про обґрунтованість та доведеність заявлених позивачем вимог відповідає цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи скарги про те, що суд першої інстанції не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не правильно визначився із спірними правовідносинами, що призвело до ухвалення помилкового рішення, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні апеляційного суду.

Посилання в скарзі на те, що фактично договір кредиту був розірваний спростовуються наявними в справі доказами, з яких вбачається, що ОСОБА_2 з лютого 2008 по 2016 рік продовжувала сплачувати кредит, останній платіж в рахунок погашення кредитної заборгованості здійснила у лютому 2016 року, а також 18.09.2015 року підписала договір про внесення змін №2 до договору кредиту від 18.01.2008 року, в якому погодилась на зменшення відсоткової ставки до 10 %, а також на встановлення нового графіку погашення заборгованості, розмір якої визнала в цій додатковій угоді.

Крім того, як вбачається з рішення Апеляційного суду міста Києва від 18.10.2017 року в справі № 752/7941/17 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору про внесення змін до договору кредиту встановлено, що фактично кредитний договір розірваним не був і правовідносини за кредитним договором продовжували тривати, позивачка вела листування з банком з приводу сплати кредиту (2009 рік, а.с.104, 105), вносила платежі за кредитним договором, зверталася до банку із заявою про реструктуризацію та переведення на інший графік погашення кредиту - стандартний, підписала договір про внесення змін №2 від 18.09.2015 р. до кредитного договору від 18.01.2008 р. (а.с.13-16)…».

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Тобто, факт припинення між сторонами договірних відносин ОСОБА_2 не доведено.

Перевіряючи доводи апеляційної скаргипро пропуск позивачем строку позовної давності, який на думку відповідача має відраховуватись з 26 січня 2009 року з врахуванням направлення банком боржнику вимоги про дострокове повернення кредиту в грудні 2008 року, колегія суддів приходить до висновку, що позивач строк звернення до суду не пропустив.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позов було пред'явлено 27.07.2016 року.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідачів було подано заву про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Судом встановлено, що до кредитного договору, який не був розірваний, з огляду на вищенаведені докази, 18.09.2015 року відповідачка підписала договір про внесення змін №2 до договору кредиту №40.29-48/20 від 18.01.2008 року та погодилася на нові умови договору та новий графік погашення кредиту (а.с.17 -18) відповідно до якого за домовленістю сторін перший платіж відповідачка повинна була здійснити в жовтні 2015 року, а останній в січні 2033 року.

Звертаючись з позовом в липні 2016 року, позивач не пропустив трирічний строк звернення до суду, по жодному з щомісячних платежів, визначених в графіку. Крім того в період з лютого 2008 року по лютий 2016 року відповідачка постійно вчиняла дії на виконання укладеного договору.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що порука припинилась на підставі ст. 559 ЦК України, через пред'явлення вимоги в 2008 році про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, колегія також не приймає з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Так, матеріалами справи підтверджено, що 18.09.2015 року між позивачем та поручителем було укладено договір про внесення змін №1 до договору поруки, за умовами якого сторони змінили зміст забезпеченого порукою зобов'язання, його розмір, строк та порядок виконання.

За цим додатковим договором поручитель поручилась за зобов'язання, строк виконання якого був визначений додатковою угодою № 2 в додатку до якого був розписаний графік, відповідно до якого строк повернення заборгованості розпочинався в жовтні 2015 року.

В лютому 2016 року боржник вносила платежі на погашення боргу. Тобто, борг за зміненими умовами почав накопичуватись з березня 2016 року. Тобто, звертаючись з позовом до поручителя 27 липня 2016 року позивач не пропустив шестимісячний строк, передбачений ст. 559 ЦК України.

При цьому, колегія вважає, що з урахуванням того, що поручитель в 2015 році погодилась надати поруку за зобов'язаннями боржника з новим графіком повернення боргу, обставини направлення дострокової вимоги в 2008 році правового значення мати не можуть.

Тобто, доводи апеляційної скарги про те, що порука припинилася на підставі ч. 4 ст.559 ЦК України, спростовуються вищенаведеними обставинами та наявними в матеріалах справи доказами.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так як , районний суд розглянув справу з додержанням норм матеріального права, не допустив порушень процесуальних норм, апеляційна скарга, подана представником в інтересах відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишається без задоволення.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно пп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, сума судового збору становить - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Пред'являючи позов позивач просив стягнути з відповідачів суму, що є еквівалентом 3 324 441, 15 грн. та сплатив судовий збір в розмірі 49 866, 62 грн.

Таким чином, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягав сплаті в розмірі 74 799, 93 грн., а саме по 37 399, 96 грн. кожному з відповідачів.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22.03.2018 року клопотання представника відповідачів про відстрочення сплати судового збору задоволено. Відстрочено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення в даній справі. Ухвалою апеляційний суд зобов'язував ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сплатити судовий збір в розмірі 74 799, 93 грн., а саме по 37 399, 96 грн. кожній до ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ЦПК України, якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

Станом на момент ухвалення даної постанови, докази про сплату відповідачами судового збору за подання апеляційної скарги до апеляційного суду не надходили, а тому судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь держави.

Сторонами процесу не заявлено до відшкодування інших судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) на користь держави стягувач: Державна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ стягувача 26255795, отримувач коштів ГУК у м. Києві /м. Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106 «Судовий збір стягувачем є Державна судова адміністрація України»), судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 74 799 грн. 93 коп., а саме по 37 399 грн. 96 коп. з кожної.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повна постанова складена 04 травня 2018 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді Рубан С.М.

ІванченкоМ.М.