Постанова № 73797053, 03.05.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року м. Суми

Справа №581/843/17

Номер провадження 22-ц/788/686/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 22 лютого 2018 року, ухваленого під головуванням судді Кузьмінського О.В. у приміщенні Липоводолинського районного суду Сумської області

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» про визнання додаткового договору недійсним, відновлення дії основного договору, -

в с т а н о в и в :

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 від імені та в інтересах ОСОБА_1, звернулася з позовом до ПАТ «Сумиобленерго», в якому вказувала, що вона та її чоловік - ОСОБА_1 є співвласниками будинку по АДРЕСА_2 і є споживачами послуг ПАТ «Сумиобленерго». 01 березня 2017 року між її чоловіком ОСОБА_1 та відповідачем укладено додаткову угоду до договору про користування електричною енергією № 7875830 від 07 серпня 2000 року, якою розірвано вказаний договір. Зазначає, що ОСОБА_1, як співвласник майна, не мав повноважень на розірвання договору, але відповідач обманним шляхом змусив її чоловіка написати заяву про розірвання договору на електропостачання. Крім того, сама заява про розірвання договору та додаткова угода укладена з порушенням вимог, а саме: угода повинна бути оформлена на бланку юридичної особи, не вказана причина розірвання договору, не містить посилання на пункт основного договору, не вказана юридична адреса відповідача, відсутні інші реквізити. Також не був складений акт розрахунків.

Посилаючись на викладене, просила визнати вищевказану додаткову угоду недійсною та відновити дію основного договору.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 22 лютого 2018 року у задоволенні зазначеного позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ставиться питання про скасування оскарженого рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову. При цьому зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги те, що позивач, який не мав повноважень на укладення оспорюваної додаткової угоди, діяв під впливом обману з боку відповідача та хворобливого стану.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Сумиобленерго» заперечив проти її задоволення та зазначив про те, що між відповідачем та позивачем було укладено договір про користування електричною енергією по житловому будинку АДРЕСА_1, але оскільки протягом останніх семи років він не мешкає у цьому будинку, тому і звернувся із письмовою заявою про розірвання цього договору. В той же час представнику позивача у справі ОСОБА_2, яка мешкає у цьому будинку, неодноразово пропонувалось самостійно укласти договір на постачання електричної енергії до даного будинку, але вона відмовляється від його укладення. Додаткова угода укладена між сторонами підписана уповноваженими представниками сторін та направлена на реальне настання правових наслідків, що обумовлені Угодою і не позбавляє сторони можливості в будь-який час укласти новий Договір про користування електричною енергією.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, думку представника позивача, яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення представника відповідача проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи убачається, що рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 23 жовтня 2017 року (а. с. 55-57), яке набрало законної сили, встановлено, що 07 серпня 2000 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сумиобленерго», яке у подальшому стало іменуватися як ПАТ «Сумиобленерго» було укладено договір № 7875830 про користування електричною енергією по АДРЕСА_2 (а. с. 12, 58, 66-67).

Пунктом 6.9 цього договору передбачено, що не пізніше ніж за 7 днів до припинення користування електричною енергією у квартирі або іншому об'єкті споживач зобов'язаний повідомити про розірвання договору та розрахуватися за спожиту електричну енергію.

23 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до директора філії «Роменський район електричних мереж» ПАТ «Сумиобленерго» із заявою про розірвання договору на постачання електричної енергії до житла по АДРЕСА_2 у зв'язку з тим, що він там не проживає (а. с. 4, 68).

01 березня 2017 року між ОСОБА_1 та філією «Роменський РЕМ», яка є відокремленим підрозділом ПАТ «Сумиобленерго» укладено додаткову угоду до договору про користування електричною енергією № 7875830 від 07 серпня 2000 року, якою у зв'язку з припиненням користування споживачем електричною енергію сторони прийшли до взаємної згоди договір про користування електроенергії № 7875830 від 7 серпня 2000 року розірвати з 1 березня 2017 року (а. с. 3, 69-71).

Відповідно до довідок Подільківської сільської ради Липоводолинського району Сумської області № 02-37/366 від 04 липня 2017 року та № 02-37/493 від 10 листопада 2017 року, ОСОБА_2 є уповноваженим власником приватизованого житла згідно з розпорядженням органу приватизації житлового фонду Подільківської сільської власності № 4 від 06 червня 2003 року, яке належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_4 і знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 13, 78).

Позивач ОСОБА_1 фактично з 2010 року проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1. В АДРЕСА_2 він не проживає, лише періодично туди навідується. За цією адресою мешкає дружина позивача ОСОБА_2 (а. с. 56).

З березня 2015 року постачання електричної енергії до будинку в АДРЕСА_2 не здійснюється (а. с. 56).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Звідси, суд прийшов до обгрунтованого висновку про те, що сторони під час укладення спірної додаткової угоди від 01 березня 2017 року на підставі вільного волевиявлення досягли згоди відносно істотних умов цієї угоди та уклали її з дотримання вимог закону. При цьому позивач діяв як сторона основного договору від 07 серпня 2000 року, в межах наданих цим договором повноважень.

Крім того, відповідно до п. 6 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357, у разі прийняття рішення про припинення користування електричною енергією побутовий споживач не пізніше ніж за сім робочих днів подає електропостачальнику письмову заяву про розірвання договору.

На підтвердження наявності обставин, про які йде мова у положеннях ст. ст. 229, 230 ЦК України, і які були б підставою для визнання недійсною оспорюваної додаткової угоди, позивач усупереч ст. 81 ЦПК України не надав належних та допустимих засобів доказування.

Перебування позивача у хворобливому стані, що також доведено не було, за його можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними також не є підставою недійсності укладеного правочину.

Разом із цим колегія суддів ураховує і те, що відповідачем було запропоновано ОСОБА_2 від свого імені укласти договір про користування електричною енергією за яким електропостачальник бере на себе зобов'язання надійно постачати електричну енергію на житловий будинок по АДРЕСА_2, але остання від його підписання відмовилась (а. с. 72).

Укладання спірної угоди не на бланку юридичної особи, не зазначення причини розірвання договору, відсутність юридичної адреси відповідача, посилання на пункт основного договору та інших реквізитів, на що посилається позивач, не обов'язковою умовою дійсності вищевказаної угоди.

Відносно того, що сторонами правочину не було складено акт розрахунків при припиненні електропостачання, то ці дії не є обов'язковими, беручи до уваги також і те, що будинок по АДРЕСА_2 був відключений від електропостачання ще у 2015 році.

За таких умов, суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, права і обов'язки сторін, перевіривши їхні доводи і заперечення, ухвалив рішення суду з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не містять обставин, які були б підставою для зміні чи скасування

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 22 лютого 2018 року у даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 05 травня 2018 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді : Т. А. Левченко

С. Г. Хвостик