Рішення № 73796219, 24.04.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/15/18

Провадження № 2/522/8/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року

Приморськийрайонний суд м. Одесиускладі:

головуючого - суддіАбухіна Р.Д.,

за участю секретаря: Фуцур Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, Головне територіальне управління юстиції у Київській області ,- « про визнання права власності в порядку спадкування»,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка в січні 2018р. звернулась до суду з позовом до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, Головне територіальне управління юстиції у Київській області про визнання права власності в порядку спадкування щодо майна померлого 19.02.2016 року ОСОБА_3, на квартиру під № 21 у будинку під № 1а по вулиці Літературній у місті Одесі та машиномісця загальною площею 19,3 кв.м. по вул.. Літературній 1а в м. Одесі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_3, який був батьком позивача, належала на праві власності квартира № 21 у будинку під № 1а по вулиці Літературній у місті Одесіта та машиномісце загальною площею 19,3 кв.м. по вул.. Літературній 1а в м. Одесі. За заявою позивача ОСОБА_4 міською державною нотаріальною конторою Київської області відкрито спадкову справу № 129/2016 про прийняття спадщини за законом. Позивачці відмовили у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки до спадкової справи не надано правовстановлюючі документи на квартиру та машиномісце.

Наведені вище обставини стали підставою для звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 03.01.2018 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання на 22.01.2018 року.

Ухвалою суду від 03.01.2018 року витребувано спадкову справу по даній цивільній справі для повного, всебічного розгляду справи та прийняття законного рішення.

Позивач по справі до судового засідання не з’явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином. Надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності зазначивши, що позов підтримує, просить задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином.

Тому згідно ст.280 ЦПК України суд вважає за можливе, зі згоди позивача, розглянути позов за відсутністю відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 був батьком ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження серії V-КГ № 415210 від 19.05.1988 року.

Відповідно до свідоцтва про одруження виданого 20.11.1999 року вбачається, що ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на «Фрейдінова».

В матеріалах справи наявний договір долевої участі в будівництві житла №01/04-04 від 06.06.2005 року укладений між ТОВ «Будінтех» та ОСОБА_3 щодо трикімнатної квартири під будівельним №1 розташованої на 7 поверсі по вул. Літературній 1.

Згідно акту прийому-передачі від 06.03.2012 року ТОВ " Будінтех", який є будівельною організацією в особі директора ОСОБА_7 передав, а інвестор - ОСОБА_3 прийняв АДРЕСА_1. По договору долевої участі у будівництві № 01/04-04 від 10.04.2004 року сторони виконали зобов'язання в повному об'ємі, розрахунки виконані в повному обсязі.

Також наявний договір №436/3 від 15.07.2005 року долевої участі в будівництві укладений між ТОВ «Будінтех» та ОСОБА_3 щодо машиномісця №3 розташованого в подвалі будинку під будинковим №1 по вул. Літературній в м. Одесі.

Згідно акту прийому-передачі від 06.03.2012 року ТОВ " Будінтех", який є будівельною організацією в особі директора ОСОБА_7 передав, а інвестор - ОСОБА_3 прийняв машиномісце № 3, розташоване в підвалі будинку № 1-А по вул. Літературній в м. Одесі. По договору долевої участі у будівництві № 436/3 від 15.07.2005 року сторони виконали зобов'язання в повному об'ємі, розрахунки виконані в повному обсязі.

В матеріалах справи наявний технічний паспорт на квартиру, що знаходилась у власності ОСОБА_3, з якого вбачається що це квартира житл пл.. 75,7кв.м., заг. пл.. 210кв.м.

З витребуваної судом копії спадкової справи щодо майна померлого 19.02.2016. ОСОБА_3, вбачається, що ОСОБА_6 Л.А.08.06.2016 року звернулась до ОСОБА_4 міської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Державний нотаріус ОСОБА_4 міської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, про що свідчить постанова про відмову у вчинені нотаріальної дії від 28.03.2017 року.

Дружина померлого ОСОБА_3 – ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1.

Також з матеріалів спадкової справи вбачається, ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на грошові кошти, які знаходились на банківських рахунках померлого.

Інших спадкоємців, судом при розгляді справи не встановлено.

Ст.ст. 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права.

Згідно до вимог ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до положень статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином суд приходить до висновку що позивачка є спадкоємицею першої черги спадкування.

У відповідності до положень ч.1 ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

У відповідності до положень частин першої та другої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за законом чи за заповітом може прийняти спадщину або не прийняти її. He допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Відповідно до положень частини 5 статті 1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до вимогст.1268 ЦК України позивач є таким, що прийняв спадщину, звернувшись до нотаріуса з відповідною заявою у встановлений законом строк.

Згідно положень пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008р. "Про судову практику у справах про спадкування", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, в установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи те, що позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлого19.02.2016 року ОСОБА_3 першої черги, звернулась у встановленому законом порядку та строк з заявою на отримання спадщини, отримала відмову нотаріуса у зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів, суд приходить до висновку, що у позивача право на судовий захист його законних прав та інтересів щодо права власності в контексті ст..1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та позов є обгрнутованим.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК). При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 5 ЦПК).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд звертає увагу і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред’явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Саме такий концептуальний підхід до застосування судами положень ст. 16 ЦК знайшов своє втілення в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також: у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності».

Суд вбачає, що позивач вправі на свій розсуд скористатися одним із передбачених законом способів захисту свого порушеного (невизнаного) права, оскільки позбавлений правової можливості оформити спадщину в загальному порядку нотаріусом.

У відповідності до п. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У силу ч.1ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про доведеність позову та про необхідність задоволення позовних вимог, оскільки квартира та машиномісце належали на праві власності померлому ОСОБА_3, але не були ним зареєстровані.

Відповідно до ст . 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного та керуючись:ст.ст. 15,16, 328, 1216, 1218, 1261, 1267, 1268 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, Головне територіальне управління юстиції у Київській області ,- « про визнання права власності в порядку спадкування»,- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом, після смерті її батька – ОСОБА_3, померлого 19.02.2016 року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на машиномісце загальною площею 19,3 кв.м. по вул. Літературна, 1а в м. Одесі в порядку спадкування за законом, після смерті її батька –ОСОБА_3, померлого 19.02.2016 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 05.05.2018 року.

Суддя: Р.Д. Абухін

24.04.2018