Постанова № 73796093, 26.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1083/18

Номер справи місцевого суду: 522/23309/14-ц

Головуючий у першій інстанції Нікітіна С. Й.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Фабіжевській Т.С.,

за участю: представника позивача ТОВ «Кредитні ініціативи» - Борщенко К.Ю.,

представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2017 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А:

03 грудня 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості.

Мотивуючи свої вимоги тим, що 27.05.2011р. між ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №30/22-674/2011. Відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у розмірі 800 000 гривень та зобов'язався в порядку та на умовах що визначені в договорі повертати кредит, та виплачувати проценти за користування кредиту, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі в сумі, в строки та на умовах передбачених договором.

27 травня 2011 року між ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_8 був укладений договір поруки №30/22-674/2011/П-1, а з ОСОБА_7 договір поруки №30/22-674/2011/П-2. Відповідно до яких вони поручились за виконання ОСОБА_5 кредитних зобов'язань.

Однак внаслідок неналежного виконання відповідачами своїх зобов'язань, станом на 21.10.2014р. у них виникла заборгованість за кредитом у розмірі - 436 793,33 грн., за відсотками - 120 226,65 грн..

01 липня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Неос Банк», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ «Банк Кіпру» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір факторингу.

На підставі вище викладеного ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до суду із вказаним позовом та просило його задовольнити в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечував проти позову, та просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_7 проти позовних вимог заперечувала, та подала заяву про розгляд справи без її участі.

Представник відповідача ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечував проти позову і просив позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 13 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7 не з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно.

Відповідачу ОСОБА_7 відповідно до ст. 128 ЦПК України, судова повістка неодноразово надсилалась на останню відому адресу її реєстрації та проживання.

Згідно ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Інтереси відповідача ОСОБА_5 представляє адвокат.

Тому у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка належним чином сповіщених відповідачів у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та у доступі до суду апеляційної інстанції.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст.1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та пояснення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Частинами 1 та 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як зазначено у частинах 1 та 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передачі ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.05.2011р. між ПАТ «Банк Кіпру» та відповідачем ОСОБА_5 укладено кредитний договір №30/22-674/2011, за яким останній отримав в кредит грошові кошти у розмірі 800 000 гривень на строк до 26 травня 2016 року та зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені в договорі повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредиту, неустойку та інші передбачені платежі (т.1, а.с. 5-8).

Одночасно у забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_8, а також ОСОБА_7 було укладено два договори поруки №30/22-674/2011/П-1 та №30/22-674/2011/П-2, за умовами яких поручителі ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зобов'язалися відповідати за усіма обов'язками по кредитному договору як солідарні боржники (т.1, а.с. 15,16).

Банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі, а позичальник у порушення умов кредитного договору не виконує зобов'язання за договором, в результаті чого станом на 21 липня 2014 року утворилась заборгованість за договором кредиту в розмірі 557 019,98 гривень, у тому числі: за кредитом - 436 793,33 гривень, та за відсотками - 120 122,65 гривень (т.1, а.с. 22, 23-25).

21 липня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Неос Банк», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ «Банк Кіпру» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір факторингу. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. Договору Клієнт (ПАТ «Неос Банк») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників та у Переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право вимоги якої належить Клієнту на підставі документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками, щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими йому (т.1, а.с. 33-45).

06 листопада 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи»направило позичальнику ОСОБА_5 та поручителям ОСОБА_8, ОСОБА_7 досудові вимоги про досудове врегулювання спору, у яких зазначено про заміну кредитора та вимагалось про дострокове повернення кредиту. Ці вимоги залишені без задоволення (т.1, а.с. 26, 27, 28, 29-32).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, ТОВ «Кредитні ініціативи», не наданий належний розрахунок заборгованості за кредитним договором, оскільки вказаний розрахунок не містить данні про сплату ОСОБА_5 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №30/22-674/2011, грошових коштів в розмірі 120 272,00 гривень згідно квитанції №599515 від 27.11 2012р. В даному випадку ОСОБА_5, має зобов'язання перед ПАТ «Банк Кіпру», який в липні 2014 року ліквідовано, тому у ОСОБА_5 перед ТОВ «Кредитні ініціативи» ніяких зобов'язань немає.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

За змістом ст.ст. 12 та 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні положення містяться у статтях 10, 60 ЦПК України (2004р.).

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналогічні положення містяться у статті 212 ЦПК України (2004р.).

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77- 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідачі - ті обставини, на які вони посилалася як на заперечення проти позову, а саме, кредитор у кредитному зобов'язанні замінений з порушенням вставленого порядку, тому у позичальника перед ТОВ «Кредитні ініціативи» ніяких зобов'язань немає, а також те, що розрахунок заборгованості є неналежним, але ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачами не доведено вказані у запереченні обставини.

В порушення положень ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Так, положення статей 512, 513 ЦК України передбачають, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки переходять до суб'єктів, які їх замінюють.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

У частині 1 ст. 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.

Позивачем надано суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції копії договору факторингу від 21.07.2014р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Неос Банк», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ «Банк Кіпру» та ТОВ «Кредитні ініціативи», за яким відповідно до п.п.2.1, 2.2. Договору Клієнт (ПАТ «Неос Банк» відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників та у Переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право вимоги якої належить Клієнту на підставі документації, з моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками, щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими йому, у тому числі за кредитним договором №30/22-674/2011 від 27.05.2011р., укладеним між ПАТ «Банк Кіпру» та відповідачем ОСОБА_5, та договорами поруки №30/22-674/2011/П-1 та №30/22-674/2011/П-2 (т.1, а.с. 33-45, т. 2, а.с. 22-31, 32).

За таких обставин, кредитор у зобов'язанні замінений іншою особою у встановленому законом порядку внаслідок укладання договору факторингу й відповідачі зобов'язані погасити заборгованість за кредитним договором новому кредитору, а посилання суду першої інстанції в рішенні на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 22 серпня 2014 року, якою залишено без розгляду позов Публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором №30/22-674/2011 від 27.05.2011р. та звернення стягнення на предмет іпотеки (у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання без поважних причин) (т.1, а.с. 245), як на обставину звільнення від виконання зобов'язання перед новим кредитором є хибним та спростовується матеріалами справи.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак відповідачі не надали ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодного доказу з приводу припинення кредитного зобов'язання згідно із ст. 599 ЦК України.

Обґрунтовуючи свій позов, позивач надав судам першої та апеляційної інстанцій розрахунок заборгованості за кредитним договором №30/22-674/2011 від 27.05.2011р., станом на 21 липня 2014 року, який складається з 557 019,98 гривень, у тому числі: за кредитом - 436 793,33 гривень, та за відсотками - 120 122, 65 гривень.

Суд першої інстанції відхилив вказаний розрахунок заборгованості за кредитним договором, посилаючись в рішенні на те, що вказаний розрахунок не містить данні про сплату ОСОБА_5 в погашення заборгованості за кредитним договором №30/22-674/2011, в розмірі 120 272 гривень згідно квитанції №599515 від 27.11 2012р..

Дійсно, у т. 1 на а.с. 247а є копія квитанції №599515 від 27.11 2012р., у якій зазначено, що ОСОБА_5 27 листопада 2012 року перерахував ПАТ «Банк Кіпру» на рахунок отримувача НОМЕР_4 в погашення заборгованості 120 272,00 гривень.

Однак, при розгляді справи у суді апеляційної інстанції відповідачам було роз'яснено право на звернення до колишнього кредитора та позивача з вимогами про проведення взаємозвірки наслідків виконання договору кредиту й отримання довідки про цю обставину, а також проведення судової експертизи, але відповідачі не надали суду жодних доказів з цього приводу.

Ця обставина також спростовується наданою суду апеляційної інстанції випискою ПАТ «Банк Кіпру» по особовому рахунку ОСОБА_5 за період з 27 травня 2011 року по 22 травня 2014 року, у якому відсутня інформація щодо перерахування позичальником 27 листопада 2012 року в погашення заборгованості за кредитом 120 272 гривень.

Як вбачається з розрахунків заборгованості за кредитним договором та виписки ПАТ «Банк Кіпру» по особовому рахунку ОСОБА_5 за період з 27 травня 2011 року по 22 травня 2014 року, наданими суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції позивачем, позичальником ОСОБА_5 було сплачено банку 27 листопада 2012 року лише строкові проценти в сумі 9 697,78 гривень.

Колегія суддів вважає, що позивачем, ТОВ «Кредитні ініціативи», розрахунок заборгованості за кредитним договором був проведений в порядку та у відповідності з умовами кредитного договору та нормативно-правовими актами Національного Банку України (ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність»), зокрема п. 1.18, 1.22 постанови правління НБУ «Про затвердження правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України» від 18 червня 2003 року №255, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 липня 2003 року за №583/7904 (з відповідними змінами), а також з урахуванням фактичного (дійсного) розміру невиконаного зобов'язання за кредитним договором станом на 21 липня 2014 року, проданого Банком фактору ТОВ «Кредитні ініціативи».

Аналізуючи зазначені норми процесуального права, з'ясовуючи обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, а наданий позивачем розрахунок є достатнім для встановлення обставин справи щодо дійсного розміру заборгованості за кредитом.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позичальник, відповідач ОСОБА_5, та поручителі ОСОБА_8, ОСОБА_7 не виконують взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договорами поруки в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором та договорами поруки. Тому права позивача були порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в розмірі 557 019,98 гривень, у тому числі: за кредитом - 436 793, 33 гривень, та за відсотками - 120 122, 65 гривень.

Отже, вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» про стягнення заборгованості за кредитним договором є законними, обґрунтованими й підлягають задоволенню.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264, 265ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, ст. ст. 1050, 1082 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову.

На підставі ч.ч. 1 та 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач поніс і документально підтвердив витрати по сплаті судового збору при подачі позовної заяви в сумі 3 654 гривень (т.1, а.с. 1) та при подачі апеляційної скарги в сумі 4 019,40 гривень (т. 2, а.с. 53), тому у зв'язку з задоволенням апеляційної скарги стягненню з відповідачів на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» підлягає й судовий збір в сумі 7 673,40 гривень (3 654 грн. + 4 019,40 грн.) в рівних частках.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути солідарно з ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 65007, АДРЕСА_1), ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3), ОСОБА_8 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (код ЄДОПОУ 35326253, місцезнаходження: 07400, Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, буд. 14) заборгованість за кредитним договором №30/22-674/2011 від 27 травня 2011 року в розмірі 557 019,98 гривень, у тому числі: за кредитом - 436 793,33 гривень, та за відсотками - 120 122, 65 гривень.

Стягнути солідарно з ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 65007, АДРЕСА_1), ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3), ОСОБА_8 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (код ЄДОПОУ 35326253, місцезнаходження: 07400, Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, буд. 14) судовий збір в сумі 7 673,40 гривень в рівних частках.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 04 травня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

А.І.Дрішлюк

Р.Д.Громік