Ухвала суду № 73795716, 24.04.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/868/18

Провадження № 2/201/1114/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого: судді - Ткаченко Н.В.

при секретарі - Карнаух І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа – Приватне акціонерне товариство «Європейський страховий союз») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою,

В С Т А Н О В И В:

29.01.2018р. позивачка звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 (третя особа – ПрАТ «Європейський страховий союз») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

В обґрунтування даної позовної заяви, з урахуванням уточнень від 27.02.2018р. (а.с. № 49-54) позивачка посилалася не те, що 20.09.2017р. о 16 год 15 хв. на перехресті пр. Гагаріна та вул. Академіка Чекмарьова в м. Дніпрі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням відповідача, який належить йому на праві власності. Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «Європейський Страховий Союз», проте свідоцтво про реєстрацію вказаної компанії було анульовано розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 12.10.2017р. № 4061. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2017р. було закрито адміністративну справу у відношенні ОСОБА_3 за відсутністю в її діях складу правопорушення. Майнова шкода заподіяна власнику транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», д/н НОМЕР_3 складає 80 730грн.59коп. згідно висновку експерта, яку позивачка просить стягнути з відповідача. Крім того, позивачка просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 витрати на проведення авто-товарознавчого дослідження у розмірі 1 500 грн., моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. та судові витрати.

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 28.02.2018р. відкрито провадження по цивільній справі та розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відповідно до п.1 ч. 6 ст. 19 та ч. 1 ст. 274 ЦПК України (а.с. № 55).

Представник позивачки – ОСОБА_4 (діє на підставі договору від 25.09.2017р. - а.с.№39) 24.04.2018р. надав заяву про підтримання позовних вимог. Також просив розглянути справу без його участі та без фіксування судового процесу технічними засобами (а.с. № 64).

Відповідач 24.04.2018р. також надав суду заяву, в якій заперечував проти задоволення позову, просив розглянути справу без його участі та без фіксування судового процесу технічними засобами (а.с. № 67).

Представник ПрАТ «Європейський страховий союз» в судове засідання не з,явився, про дату судового засідання був повідомлений належним чином (а.с. № 63), про причини неявки суд не сповістив.

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.223, ч.2 ст.247 ЦПК України ухвалити рішення в судовому засіданні за відсутності сторін (їх представників) та без фіксації судового процесу технічними засобами.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 20.09.2017р. о 16 год 15 хв. на перехресті пр. Гагаріна та вул. Академіка Чекмарьова в м. Дніпрі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля НОМЕР_2 під керуванням відповідача, який належить йому на праві власності.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «Європейський Страховий Союз», проте свідоцтво про реєстрацію вказаної компанії було анульовано розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 12.10.2017р. № 4061 (а.с. № 37).

Згідно з експертним дослідженням про встановлення вартості матеріальної шкоди завданої власнику транспортного засобу № ZU021017 від 09.10.2017р. судового експерта ОСОБА_5 вартість спричиненої матеріальної шкоди становить 80 730грн.59коп. (а.с. № 20-24).

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2017р. було закрито адміністративну справу у відношенні ОСОБА_3 за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КобАП України (а.с.№14).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_2 були порушені правила дорожнього руху, оскільки він рухався по полосі для громадського транспорту, стосовно нього інспектором винесено постанову та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн. за адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст.122 КобАП України (а.с. № 19).

За умовами ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є, зокрема, діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі, володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Пленум ВСУ у Постанові від 27.03.1992р. № 6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” у пункті 2 роз'яснив, що при розгляді таких справ, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі або майну громадянина відшкодовується у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Такі самі висновки містить пункт 4 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013р. „Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки”.

Між тим, абз. 3 п. 4 вищезазначеної постанови від 01.03.2013р. містить наступні роз’яснення: „потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов’язана відшкодувати шкоду”.

Слід звернути увагу на особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, передбачені ст. 1188 ЦК України, оскільки ця норма права є спеціальною на відміну від положень ст. 1166 ЦК України (загальні положення відшкодування шкоди) та ст. 1187 ЦК України (загальні положення відшкодування шкоди ,завданої джерелом підвищеної небезпеки).

Так у ч. 1 ст. 1188 ЦК України зазначено, що шкода, яка завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних засадах, тобто після доведеності вини однієї сторони (чи декількох сторін).

Такі самі висновки містять у собі постанови ВСУ у справах № 6-17404св08 та № 6-54413св10, де висловлені правові позиції по застосуванню ст. 1187 та ст. 1188 ЦК України, а саме, що у випадку ДТП за участю двох джерел підвищеної небезпеки, правовідносини по відшкодуванню шкоди регулюються не ст. 1187 ЦК України, а ст. 1188 ЦК України.

Відтак, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, необхідна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності), шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, вини цієї особи.

Таким чином, цивільно-правова відповідальність за вчинення ДТП, що стало наслідком взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, виникає після визнання винним у вчиненні ДТП одного з учасників ДТП, а до того часу вона є недоведеною.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 129 Конституції України забезпечення доведеності вини є однією із засад судочинства.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В нашому випадку постанова суду від 05.12.2017р. винесена стосовно водія ОСОБА_3, а не водія ОСОБА_2, отже в нашому випадку не може йти мова про преюдицію у розумінні ч.6 ст.82 ЦПК України.

Проте представник позивачки звертаючись до суду, не надав належних та достатніх доказів вини відповідача за завдання шкоди внаслідок ДТП, що сталося 20.09.2017р.

Посилання представника позивачки на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2017р., як на підтвердження своїх доводів про винуватість відповідача, суд вважає безпідставним, оскільки, як вбачається зі змісту вказаної постанови відсутні дані, що внаслідок ДТП було визнано винним у його скоєнні відповідача, а вбачається лише те, що було закрито адміністративну справу у відношенні ОСОБА_3 за відсутністю в її діях складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КобАП України.

Постанова серії АР № 836332 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КобАП України (а.с. № 19) підтверджує лише його вину у вчиненні цього адміністративного правопорушення, а саме рух по смузі транспорту загального користування, між тим не є підтвердженням причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачці збитками внаслідок зіткнення двох автомобілів.

Також судом враховано, що ОСОБА_2 не запрошувався для розгляду адміністративної справи 05.12.2017р., отже не міг дати своїх пояснень, заперечень, тощо, а також не будучи викликаним до суду, був позбавлений право оскаржити цю постанову суду від 05.12.2017р.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КобАП України не доведена, протокол відносно нього за цією статтею не складався, отже неможливо зробити висновок про причинно-наслідковий зв’язок між порушенням ним правил дорожнього руху (рух по смузі транспорту загального користування) та дорожньо-транспортною пригодою, що сталася.

Його вина саме у ДТП (причинно-наслідковий зв’язок), в результаті якої пошкоджено автомобіль позивачки, повинна доказуватися на загальних засадах (ч.1 ст.1188 ЦК України).

Сторонами по справі не було заявлено клопотання про призначення судової авто-технічної та/або судової транспортно-трасологічної експертизи з метою встановлення особи винуватої у скоєнні ДТП та відповіді на запитання, дії якого водія знаходяться у причинно-наслідковому зв’язку із ДТП, що сталося 20.09.2017р.

Представник позивачки (фаховий адвокат) та відповідач суду 24.04.2018р. надали заяви, в яких зазначили, що ніяких додаткових доказів надавати не будуть (а.с. № 64, 67).

Судом також враховано й те, що підстав про винесення судом ухвали про перехід зі спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження, в тому числі й з метою призначення по справі судової експертизи, не вбачається.

ЦПК України передбачає лише підстави призначення справи для розгляду у спрощеному позовному провадження, передбачені ч.5 ст. 274 ЦПК України та одну єдину підставу для переходу зі спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження за клопотанням відповідача (ч.4 ст. 277 ЦПК України).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про відшкодуванням матеріальної шкоди та моральної шкоди (як похідної вимоги) задоволенню не підлягають.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідності до ст. 141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачкою при зверненні до суду у розмірі 1512грн.11коп. (а.с. № 2, 3), відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 1166, 1187, 1188 ЦК України, Постановою ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992р., Постановою Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013р. „Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки”, правовими позиціями ВСУ у справах № 6-17404св08 та № 6-54413св10, ст.ст. 4, 10, 12, 13, п.1 ч. 6 ст. 19, 76-81, ст.ст. 89, 141, 223, ч.2 ст.247, ст.ст. 259, 263-265, ч. 1 ст. 274 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа – Приватне акціонерне товариство «Європейський страховий союз») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою - відмовити

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Суддя: Н.В.Ткаченко