Рішення № 73792562, 18.04.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2018 р. м. Київ Справа № 911/33/18

Суддя Л.Я. Мальована, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Українська геологічна компанія", м. Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Березанська птахофабрика", Київська область, с. Садове

про стягнення 68 853 грн 97 коп.

за участю представників сторін:

від позивача

від відповідача: не з’явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Українська геологічна компанія" (надалі – позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Березанська птахофабрика" (надалі – відповідач) заборгованості у розмірі 68853 грн. 97 коп., з яких: 40495 грн. 90 коп. - основний борг; 8201 грн. 05 коп. – інфляційні збитки; 1935 грн. 05 коп. - 3 % річних та 18221 грн. 97 коп. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 10/05-16 від 10.05.2016 в частині своєчасного здійснення оплати за виконані лабораторні роботи.

В судове засідання 18.04.2018 з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав повністю. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про місце і час розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неявки не повідомив.

З огляду на наведене, Відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та призначене судове засідання належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, тому судове засідання проводиться за його відсутності.

З огляду на наведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

10.05.2016, між Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Березанська птахофабрика" (надалі – відповідач/замовник) та Державним підприємством "Українська геологічна компанія" (надалі – позивач/виконавець) було укладено договір № 10/05-16 на проведення лабораторних робіт відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець бере на себе обов’язки виконання лабораторних робіт, які перелічені у додатку 2 до Договору.

Вартість лабораторних робіт, згідно з замовленням, визначається виконавцем виходячи з кошторисної вартості даних робіт згідно ЗУКНу № 15, "лабораторні роботи", розділ 15 (додаток 2) (пункт 1.3. Договору).

Розрахунок за виконання робіт проводиться шляхом перерахування замовником на р/р виконавця попередньої оплати у розмірі 100% від кошторисної вартості протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання відповідного рахунка на оплату. У випадку не підписання акту виконаних робіт замовником протягом 15 днів з моменту отримання підписаного виконавцем акту і відсутності мотивованої відмови замовника, роботи вважаються прийнятими в повному обсязі і без зауважень, а акт підписаним. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві – 40495,90 грн. (сорок тисяч чотириста дев’яносто пять гривень 90 коп.), в тому числі ПДВ-20% - 6 749,32 грн. (шість тисяч сімсот сорок девять грн.. 32 коп.) згідно протоколу угоди про договірну ціну (додаток 1) (п.п. 2.1., 2.2., 2.3. Договору).

Відповідно до п. 4.3. Договору за невиконання своїх зобов’язань (несвоєчасна оплата з боку замовника або несвоєчасна видача результатів з боку виконавця) сторони сплачують пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Розділом 7 Договору встановлено термін дії договору, а саме: початок – травень 2016 року, завершення – липень 2016 року.

Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його невиконання, яка настала б під час його дії (п. 7.2. Договору).

Факт виконання позивачем прийнятих на себе зобов’язань за Договором на загальну суму 40495,90 грн. підтверджується рахунком-фактурою № 95 від 11 травня 2016 року згідно договору № 10/05-16 від 10 травня 2016 року та актом №112 на лабораторні роботи, виконанні фізико-хімічною лабораторією ЦЛ ДП "УГК" за червень 2016 року.

Вказаний акт підписаний повноважними представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що роботи за Договором на загальну суму 40495, 90 грн., були виконанні позивачем належним чином та прийняті відповідачем у повному обсязі.

Судом встановлено, що зобов’язання з оплати вартості робіт за Договором відповідачем не виконані, вартість послуг у розмірі 40495,90 грн. станом на час розгляду справи не сплачена.

Невиконання відповідачем умов Договору стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать (абзац третій ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом в силу приписів абзацу 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно із ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. У випадках встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або не настання певної події.

Розглядаючи даний спір та проаналізувавши укладений між сторонами Договір, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором підряду, за яким, відповідно ст.837 Цивільного кодексу України, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що у силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана здійснити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, наприклад: передати майно, виконати роботи, оплатити кошти та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

При цьому, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що останнім днем оплати виконаних робіт, встановленим пунктом 2.1. Договору є 18.05.2016.

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається здійснення відповідачем розрахунку з позивачем впродовж вказаного строку, що призвело до порушення відповідачем зобов’язання з оплати робіт як боржником, який прострочив виконання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором у сумі 40495,90 грн. обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, а отже такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов’язань за Договором позивач заявляє до стягнення з відповідача 18221,97 грн. пені за загальний період прострочки з 16.05.2016 по 18.12.2017, 1935,05 грн. 3% річних за загальний період прострочки з 16.05.2016 по 18.12.2017 та 8201,05 грн інфляційних втрат з червня 2016 року по листопад 2017 року.

Як зазначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства, як це передбачено ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 4.3. Договору за невиконання своїх зобов’язань (несвоєчасна оплата з боку замовника або несвоєчасна видача результатів з боку виконавця) сторони сплачують пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Господарським судом при перевірці правильності нарахування пені, встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунків не правильно визначений строк настання обов’язку з оплати за виконані роботи відповідно до положень п. 2.1. Договору та розрахунок здійснено без врахування положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Відтак, згідно здійсненого господарським судом розрахунку, сума пені становить 6516,96 грн. Оскільки арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом в межах заявленого позивачем періоду, з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 6516,96 грн., тому вимога Позивача про стягнення з Відповідача 18221,97 грн. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 6516,96 грн. В частині стягнення 11705,01 грн. пені слід відмовити, як безпідставно заявленої.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 8201,05 грн., які нараховані за період з червня 2016 року по листопад 2017 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналізуючи положення ст. 625 Цивільного кодексу України, господарський суд враховує наступне.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка внесена з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу вноситься з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Крім того, господарський суд бере до уваги порядок визначення інфляційних втрат, за яким інфляційні нарахування обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції.

Згідно здійсненого господарським судом розрахунку, сума інфляційних втрат становить 8688,02 грн. Оскільки, вірна сума інфляційних втрат, за розрахунком господарського суду складає 8688,02 грн., а суд, приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, вимога позивача про стягнення з відповідача 8201,05 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Також, позивачем заявлено до стягнення 1925,10 грн. 3 % річних за загальний період з 02.10.2016 по 20.03.2017.

За розрахунком, здійсненим судом, арифметично правильним та нормативно обґрунтованим є розмір 3% у сумі 1935,05 грн. Оскільки арифметично вірний розмір 3% річних, обрахований господарським судом в межах заявленого позивачем періоду становить 1925,10 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1935,05 грн 3% річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 1925,10 грн. В частині стягнення 9,95 грн. 3 % річних слід відмовити як безпідставно заявлених.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 40495,90 грн. основного боргу, 6516,96 грн пені, 8201,05 грн. інфляційних втрат та 1925,10 грн 3% річних є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не спростованими, а отже, такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ст.ст. 525, 526, 625 Цивільного кодексу України; ст.ст. 174, 193, 230, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 123, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Березанська птахофабрика" (07534, Київська обл., Баришивський район, с. Садове Борщагівка, вул. Комсомольська, 15, код: 30698067) на користь Державного підприємства "Українська геологічна компанія" (02088, м. Київ, пров. Геофізиків, 10, код: 38078094) 40495 (сорок тисяч чотириста дев’яносто п’ять) грн. 96 коп. основного боргу, 6516 (шість тисяч п’ятсот шістнадцять) грн. 96 коп. пені, 1925 (одна тисяча дев’ятсот двадцять п’ять) грн. 10 коп. 3% річних, 8201 (вісім тисяч двісті одна) грн. 05 коп. інфляційних втрат та 1327 (одна тисяча триста двадцять сім) грн. 77 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст рішення підписано 02.05.2018.

Суддя Л.Я. Мальована