Рішення № 73791534, 24.04.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/32889/13-ц

Провадження № 2/761/2246/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Савицький О.А.,

при секретарі: Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Шевченківського районного у місті Києві ради до ОСОБА_1, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської у місті Києві ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВВ ПЛЮС», про визнання права власності та витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2013 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом, який неодноразово уточнював під час судового розгляду справи, та з урахуванням остаточних уточнених позовних вимог просив: визнати право комунальної власності в особі Шевченківської районної у місті Києві ради на нежилі приміщення з №1 по №10 (групи приміщень №19) (в літ. А) загальною площею 116,10 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1; витребувати від відповідача ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежилі приміщення №1 по №10 (групи приміщень №19) (в літ.А) загальною площею 116,10 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні приміщення були реалізовані на аукціоні, на підставі результатів якого 20.10.2010 року було укладено договір купівлі-продажу вказаних приміщень із ОСОБА_4, та за актом прийому-передачі спірні приміщення були передані останній.

Рішенням господарського суду м.Києва від 11.09.2012 року у справі №18/341 визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 20.10.2010 року та зобов'язано ОСОБА_4 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірні нежилі приміщення.

При цьому, вказаним рішення було установлено, що спірне майно реалізовано за відсутності рецензованого органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта оцінки майна та за заниженою ціною, чим спричинено шкоду інтересам держави.

Водночас, ОСОБА_4 відчужила спірні нежилі приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 18.05.2012 року із ОСОБА_5, у зв'язку з чим постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2013 р. у справі №18/341 було скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року в частині зобов'язання ОСОБА_4 повернути приміщення. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В подальшому, право власності на спірні приміщення було набуто ОСОБА_3 на підставі рішення суду у справі №2610/15098/2012 за рахунок іпотечного договору із ОСОБА_5

Водночас, на підставі договору купівлі-продажу від 29.07.2014 року спірне майно було відчужено ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, який, в свою чергу, 26.02.2016 року. відчужив спірні приміщення ТОВ «ЛЛВ ПЛЮС» відповідно до договору купівлі-продажу, який 08.12.2017 року було розірвано.

За таких обставин, позивач, посилаючись на те, що рішення про продаж нежилих приміщень за заниженою ціною Шевченківською районною в м.Києві радою не приймалося, стверджує про відсутність належного волевиявлення первісного власника майна.

Крім того, оскільки за рішенням суду договір купівлі-продажу нежилих приміщень визнано недійсним, вказані обставини, на думку позивача, є підставою для висновку про вибуття майна проти волі її власника, а тому відповідно до вимог закону спірні приміщення підлягають витребуванню у теперішнього власника приміщень (відповідач ОСОБА_1) у відповідності з приписами статті 388 ЦК України.

Ухвалою від 03.07.2013 року було відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом.

Ухвалою від 03.07.2013 року було задоволено заяву Заступника прокурора міста Києва, який діє в інтересах Шевченківської районної у місті Києві ради, Київської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову та накладено арешт на нежилі приміщення з №1 по №10 (групи приміщень №19) (в літ.А) загальною площею 116,10 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, що належать на праві власності ОСОБА_5

Ухвалою від 17.09.2013 року позовну заяву Заступника прокурора в інтересах держави в особі Шевченківської районної у місті Києві ради, Київської міської ради до ОСОБА_5, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної в м.Києві ради про визнання права власності та витребування майна залишено без розгляду в частині позовних вимог про визнання права комунальної власності в особі Шевченківської районної у м.Києві ради на нежилі приміщенні з №1 по №10 (групи приміщень №19) (в літ. А)загальною площею 116,10 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

25.09.2013 року Заступником прокурора міста Києва було подану апеляційну скаргу на вищенаведену ухвалу, яка ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 19.11.2013 року була задоволена, а ухвала суду від 17.09.2013 року - скасована.

18.12.2013 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_3 на позовну заяву, які ухвалою, постановленою судом не виходячи до нарадчої кімнати, були долучені до матеріалів справи.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 10.02.2014 року в задоволенні позову було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 12.06.2014 року рішення суду першої інстанції змінено в частині правового обґрунтування підстав для відмови в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.09.2014 року рішення апеляційного суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 11.02.2015 року ухвалу Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.09.2014 року скасовано і направлено справу на новий касаційний розгляд.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.03.2015 року рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 10.02.2014 року та рішення Апеляційного суду м.Києва від 12.06.2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 17.09.2015 року позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 24.02.2016 року рішення суду першої інстанції від 17.09.2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.03.2015 року рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 17.09.2015 року та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 24.02.2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2017 року матеріали даної цивільної справи передано для розгляду судді Савицькому О.А.

Ухвалою від 16.06.2017 року вказану цивільну справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

24.10.2017 року на адресу суду надійшли письмові пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 щодо того, що власник спірного майна є ТОВ «ЛВВ ПЛЮС».

26.10.2017 року на адресу суду надійшли пояснення представника Шевченківської районної у м.Києві ради по справі, згідно змісту яких Шевченківська районна у м.Києві рада просить розгляд справи проводити у відсутність її представника та винести рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

В судовому засіданні, яке відбулося 27.10.2017 року, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання представника позивача про залучення ОСОБА_1 та ТОВ «ЛВВ ПЛЮС» до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

17.11.2017 року на адресу суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 щодо позову.

В судовому засіданні, яке відбулося 18.12.2017 року, ухвалою, постановленою судом без видалення до нарадчої кімнати, було задоволено клопотання представника позивача про заміну неналежного відповідача ОСОБА_3 на належного відповідача ОСОБА_1 При цьому, ОСОБА_3 було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Ухвалою від 19.12.2017 року заяву позивача про забезпечення позову було повернуто заявнику.

Ухвалою від 31.01.2018 року було задоволено заяву позивача про повернення сплаченого судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Ухвалою від 31.01.2018 року було задоволено заяву позивача про забезпечення позову та накладено арешт на спірне нерухоме майно.

В судовому засіданні, яке відбулося 24.04.2018 року, суд, обговоривши з учасниками судового розгляду питання щодо продовження розгляду справи за правилами ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року, постановив ухвалу про продовження розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відовідача ОСОБА_1 в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні, оскільки позивачем не доведено, що майно вибуло поза волею Шевченківської районної ради, в той час як ОСОБА_1 набув право власності на спірне майно за відплатним договором та добросовісним набувачем.

Представник відповідача Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Треті особи в судове засідання не з'явилися, про час там місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістили.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що рішенням Шевченківської районної у м.Києві ради VIII сесії V скликання від 29 вересня 2009 року № 736 «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва» включено до переліку об'єкти комунальної власності Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, у тому числі нежитлове приміщення площею 121,10 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22 червня 2010 року зобов'язано управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради виконати рішення Шевченківської районної ради від 29 вересня 2009 року № 736 шляхом проведення приватизації через продаж на аукціоні приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 121,10 кв. м; визнано за територіальною громадою Шевченківського району м. Києва в особі Шевченківської районної у м. Києві ради право власності на нежилі приміщення з № 1 по № 10 (групи приміщень № 19) у літ. А за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 116,10 кв. м.

20 жовтня 2010 року між управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради в особі виконуючого обов'язки начальника управління ДударенкоA.M. та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні, згідно з умовами якого остання придбала нежилі приміщення з № 1 по № 10 (групи приміщень № 19) у літ. А, загальною площею 116,10 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Об'єкт договору передано ОСОБА_4 22 жовтня 2010 року, що підтверджується актом прийому-передачі приміщення.

За договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 18 травня 2012 року ОСОБА_4 продала спірні нежилі приміщення ОСОБА_5

Також судом установлено, що 01 червня 2012 між ОСОБА_5 (Іпотекодавець) та ОСОБА_3 (Іпотекодержатель) було укладено в простій письмовій формі договір іпотеки нежилих приміщень з № 1 по № 10 (групи приміщень № 19 (в літ. А) загальною площею 116,10 кв. м.; розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які належать Іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу № 630 від 18 травня 2012 року.

На підставі вищевказаного договору іпотеки, в порядку реалізації вказаного права на задоволення своїх вимог по договору позики за рахунок предмета іпотеки, Іпотекодавець передав у власність Іпотекодержателя нежилі приміщення з № 1 по № 10 (групи приміщень № 19 (в літ. А) загальною площею 116,10 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2012 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 та визнано дійсним укладений 01 червня 2012 року між ними договір іпотеки нежилих приміщень з № 1 по № 10 (групи приміщень № 19) у літ. А, загальною площею 116,10 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, що належать іпотекодавцюОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_3 право власності на зазначені нежилі приміщення.

16 серпня 2013 року на підставі зазначеного судового рішення Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано право власності ОСОБА_3 на вказані нежилі приміщення.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11 вересня 2012 року у справі за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави, територіальної громади м.Києва в особі Київської міської ради до управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної м. Києві ради, Шевченківської районної у м. Києві ради, ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності, позов задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення договір від 20 жовтня 2010 року купівлі-продажу на аукціоні нежилого приміщення, загальною площею 116,10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та ОСОБА_4; зобов'язано ОСОБА_4 повернути у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради вказані спірні нежилі приміщення. У визнанні права комунальної власності на спірні нежилі приміщення за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2012 року рішення господарського суду м.Києва від 11 вересня 2012 року скасовано частково та відмовлено в задоволенні вимог в частині зобов'язання ОСОБА_4 повернути у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради нежилі приміщення з № 1 по № 10 (групи приміщень № 19) у літ. А, загальною площею 116,10 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

29.07.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень.

26.02.2016 року було укладено Договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1відчужив, а ТОВ «ЛВВ ПЛЮС» набуло право власності на спірні приміщення.

Водночас, 08.12.2017 року між ОСОБА_9 та ТОВ «ЛВВ Плюс» було укладено Договір про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна, згідно п.3 якого ОСОБА_1 набуває право власності на спірні нежилі приміщення з моменту державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що проводиться нотаріусом який посвідчує цей Договір.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.12.2017 року, державна реєстрація права власності на спірний об'єкт за ОСОБА_1 була проведена 08.12.2017 року.

Звертаючись до суду з цим позовом та посилаючись на вибуття спірного майна проти волі її власника, позивач вважає, що спірні приміщення підлягають витребуванню у теперішнього власника приміщень у відповідності з приписами статті 388 ЦК України.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як передбачено ст. 12 ЦК України та виходячи з приписів п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 добросовісність набувача презюмується.

При цьому, за правилами ч.ч. 1, 2 ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Основним процесуальним обов'язком позивача, відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, є обов'язок доказування, тобто позивач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, тобто саме позивач повинен надати докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених ст. 388 ЦК України, тому що вона встановлює спеціальні правила для захисту такого права.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

З огляду на вищенаведене, та з урахуванням ст. 12 ЦПК України, при зверненні до суду з позовом про витребування майна на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, позивач повинен довести факти й обставини, що мають значення для справи, а саме: факт, що майно вибуло з його володіння як власника не з його волі; факти й обставини, що підтверджують яким шляхом майно вибуло з його володіння.

Якщо майно вибуло з володіння власника за його волею (передано за договором іншій особі, яка його відчужила) він не має права вимагати повернення майна від добросовісного набувача.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що майно вибуло з володіння Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, не з його волі.

При цьому, як вбачається з копії рішення Господарського суду м.Києва від 11.09.2012 року, суд, задовольняючи позову в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна, укладеного 20.10.2010 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради та ОСОБА_4, виходив з того, що наявні правові підстави, передбачені ч.1 ст.203 ЦК України, оскільки спірне майно було продане за заниженою ціною.

Тобто, рішенням господарського суду м.Києва від 11.09.2012 року, а також постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2013 року, якими було визнано недійсним договір купівлі-продажу спірного майна від 20.10.2010 року, не було встановлено факту того, що майно вибуло з володіння власника не з його волі, оскільки недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі.

Крім того, позивачем не надано суду доказів того, що посадова особа Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, при укладенні договору купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні діяла не в інтересах Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради чи поза його волею, що могло би бути підставою для притягнення такої особи до відповідальності, як дисциплінарної так і адміністративної, кримінальної, чи навіть цивільної.

Таким чином, з огляду встановлені обставини справи, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Шевченківського районного у місті Києві ради до ОСОБА_1, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської у місті Києві ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВВ ПЛЮС», про визнання права власності та витребування майна, не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354, п.п. 15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити Заступнику прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Шевченківського районної у місті Києві ради в задоволенні позову до ОСОБА_1, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємства Шевченківської районної у місті Києві ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВВ ПЛЮС», про визнання права власності та витребування майна.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 02.05.2018 року.

Суддя: