Рішення № 73778375, 25.04.2018, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 25.04.2018 Справа № 554/8572/17

Єдиний унікальний номер: 554/8572/17

Провадження № 2/554/188/2018

РІШЕННЯ

Іменем України

25 квітня 2018 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді - Тімошенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шевченка О.Г.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, -

Встановив:

У жовтні 2017 р. позивач звернувся до суду з позовом про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів (відсотків за користування чужими коштами, 3% річних та збитків від інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, пені за порушення грошового зобов’язання) відповідно до якого прохав стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти у розмірі 1 840 295,47 грн.

Посилаючись на те, що 24.09.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № SAMDN01000737957401 ( Вклад «Стандарт на 6 мес.») згідно якого ОСОБА_1 було розміщено в ПАТ КБ «ПриватБанк» строковий грошовий вклад 39 540,86 грн.. В подальшому у зв’язку з невиконанням зобов’язань щодо по договору ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської обл. від 04.06.2015р. №201/16402/14-ц позов було задоволено, та стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» 69 447,36 грн. з яких:

45 598,36 грн. – сума вкладу та відсотків станом на 24.03.2014р.,

8 027,81 грн. сума відсотків з 25.03.2014р. по 07.04.2015р.,

1 416,67 грн. – 3% річних за період з 25.03.2014р. по 07.04.2015р.,

14 404,52 грн. інфляційні нарахування з квітня 2014р. по лютий 2015р.

В подальшому на підставі вищезазначеного рішення Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист щодо стягнення вищевказаних сум, який було передано до примусового виконання до ВДВС м. Дніпра. У зв’язку з чим відкрито виконавче провадження №49169635, та приєднано до зведеного ВП №11355726. На момент звернення до суду виконавче провадження відкрито, рішення суду не виконано. Зважаючи на умови договору позивач вважає договір діючим та чинним та просив стягнути з відповідача 1 840 295,47 грн.

Позовні вимоги неодноразово уточнювалися (відповідно до заяв від 29.11.2017р. 15.12.2017р, 19.02.2018р. внаслідок чого ціна позову була збільшена до 1 930 757,98 грн).

Остаточно позивач визначився із позовними вимогами 05.04.2018 року у відповіді на відзив відповідача, відповідно до якого прохав:

-стягнути з Відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” нараховані відсотки у сумі 29314,12 грн. за прострочений строк користування чужими грошовими коштами за період з 08.04.2015 року по 07.11.2017 року включно.

Стягнути з Відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства Комерційного банку “Приватбанк” 5011,37 грн. - 3% річних за період з 08.04.2015 року по 07.11.2017 року та 39267,30 грн. - збитків від інфляції за період з березня 2015 року по жовтень 2017 року (включно).

Стягнути з Відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” 587206,56грн. пеню за останній рік перед зверненням до суду.

Стягнути з Відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” 504,99 грн. судові витрати.

А загалом 661 304,34 грн., з них: проценти, інфляційні, 3% річних у сумі 74097,78 грн., пеню у сумі 587206,56 грн.

Відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» заперечив проти задоволення позову вмотивувавши це тим що, договір було укладено на строк з 24 вересня 2013 року по 23 березня 2014 року включно із встановленням автоматичної пролонгації на той же строк ( по 22 вересня 2014 року ) та достроково розірвано 02.09.2014р. за заявою ОСОБА_1 датованою 29.08.2014 р., що зафіксовано рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06.04.2015р. та в рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської обл. від 04.06.2015р. по справі №201/16402/14-ц. в порядку п. 9 договору вкладу № AMDN01000737957401.

Крім того, відповідач заперечив проти розміру процентної ставки, яку використовував позивач при обрахуванні відсотків та проти нарахування процентів взагалі, оскільки наявне рішення суду від 04.06.2015р. та спираючись на п. 11 договору №SAMDN01000737957401 від 24.09.2013р. де зазначено що у випадку розірвання договору на вимогу вкладника, а термін дії договору ще не сплив, процентна ставка нараховується по ставці вкладу «на вимогу».

Відповідно до наказу Голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» від 05.01.2004р. № 7 процентна ставка по банківським вкладам «на вимогу» становить 1%.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено:

Між сторонами спору укладено договір вкладу № SAMDN01000737957401 від 24.09.2013р. відповідно до якого позивачем було розміщено строковий банківський вклад (депозит) у розмірі - 39 540,86 грн. на строк 6 місяців.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.06.2015р. та ухвалою про усунення описки від 16 липня 2015 року стягнено суму вкладу разом з відсотками та інфляційними нарахуваннями станом на 07.04.2015р. у розмірі 69 447,36 грн., яка складалась із :45598,36 грн сума вкладу та відсотків станом на 24 березня 2014 року, 8027,81 грн сума відсотків за період з 25 березня 2014 року по 07 квітня 2015 року; 14404,52 грн – інфляційні витрати з квітня 2014 року по лютий 2015 року.

Відповідно до ч. 5 п. 3 ст. 2 ЦПК України одним з головних принципів цивільного судочинства в Україні є принцип диспозитивності.

Ч. 1 Ст. 13 ЦПК України визначає: «Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках». Водночас ч. 2 ст. 13 ЦПК України визначає що: «Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.»

Відповідно до ст.536 ЦКУ за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.1216 ЦКУ у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Відповідно до ст.1061 ЦКУ Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

ПАТ КБ «ПриватБанк» прострочив виконання зобов'язання за депозитним договором. Водночас позивач при проведенні обрахунку суми належних йому до сплати процентів використав 17% річних (проценту ставку яка застосовувалася при нарахуванні відсотків під час дії першого періоду пролонгованого договору). А також в якості основи нарахування 17 % річних включив суму вкладу та відсотків нарахованих станом на 07.04.2015 року.

Як зазначено в розділі договору «Досрочное расторжение договора», абз.3: «если Вы требуете досрочно расторгнуть договор, а срок вклада уже был продлен один или несколько раз, проценты за каждый полный срок вклада выплачиваются в полном объеме. Проценты за последний срок вклада, который на момент расторжения договора еще не истек, исчисляються по условиям, описанным в п.11 настоящего Договора».

Крім того, як зазначено в розділі «Размещение вклада на новый срок» при автоматичній пролонгації: «проценты во время нового срока вклада начисляются на сумму вклада по процентной ставке для вкладов данного наименования и срока, действующей в Банке на день размещения предыдущего срока вклада, без заключения дополнительных соглашений к договору. Текущий размер действующей процентной ставки по вкладу вы можете узнать в отделении или на сайте Банка».

Сторонами спору не заперечується, що депозитний договір розірваний достроково на вимогу позивача.

А саме, в період автоматичної пролонгації дії депозитного договору на наступний період у 6 місяців, позивач подав заяву про розірвання договору 29.08.2014 року, хоча строк дії депозитного договору з урахуванням пролонгації визначений до 22 вересня 2014 року.

П. 11 Договору вкладу визначено що у випадку дострокового припинення дії договору на вимогу вкладника, процентна ставка нараховується по ставці вкладу «на вимогу», відповідно до наданої відповідачем копії наказу Голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» від 05.01.2004р. № 07 процентна ставка по банківським вкладам «на вимогу» становить 1%. .

Таким чином, відповідно до умов депозитного договору в періоді після його дострокового припинення необхідно нараховувати 1% річних на суму вкладу ( починаючи з 24 березня 2014 року і до моменту повернення коштів ).

При цьому, суд не вдається до аналізу сум, стягнутих Апеляційним судом Дніпропетровської області, а виходить з того, що позивач здійснив розрахунок станом на січень 2018 року, виходячи із процентної ставки – 17% річних, без врахування умов договору.

Отже, наданий позивачем розрахунок суми боргу, який долучено до заяви про уточнення позовних вимог від 19.02.2018р. (додаток №1 до позову), є невірним та немотивованим.

Слід також врахувати, що позивач у своїй заяві про уточнення позовних вимог від 19.02.2018р. визнав факт сплати відповідачем – ПАТ КБ «ПриватБанк» наявної заборгованості шляхом перерахування коштів через відповідний орган ВДВС.

При цьому, 50 696,57 грн. було перераховано до 08.11.2017р., а 18 750,79 грн. перераховано 30.01.2018р.

Суд не може прийняти і контррозрахунок відповідача оскільки він містить невірні дані щодо бази нарахування процентів.

Зокрема, базою нарахування процентів у відзиві відповідач помилково визначив суму депозитного вкладу та процентів, нарахованих станом на 7 квітня 2015 року.

Однак, відповідно до умов депозитного договору проценти нараховуються на суму вкладу щомісячно і не нараховуються на суму раніше нарахованих процентів.

В разі капіталізації процентів, така капіталізація проводиться в облікові періоди, визначені договором щомісячно, а не щоденно чи станом на будь-яке, визначене стороною договору число.

Отже, підстави для задоволення позову в частині стягнення відсотків за користування чужими коштами у будь-якому розмірі відсутні, у зв’язку з тим, що ні позивач ні відповідач не обгрунтував належним чином свою правову позицію.

Сторонами не надано відомостей про дату перерахування коштів до рахунок ВДВС та дату подання заяви позивачем про зарахування коштів на його особистий рахунок.

Позивачем надано розрахунок 3% річних індексу інфляції та пені, як визначено ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів». Базою нарахування вказаних платежів позивачем визначено суми ( аркуш 2 уточнених позовних вимог від 19.02.2018 року ):

-82940,29 грн та наведено розшифровку : 53626,17 грн – сума грошового вкладу та 29314,12 грн., як докапіталізовані, але не витребувані проценти станом на 08.11.2017 р.;

-29827,78 грн та наведено розшифровку : 29000,30 грн – сума грошового вкладу та 827,48 грн., як докапіталізовані, але не витребувані проценти станом на 07.01.2018р.

Водночас позивач зазначає, що сума докапіталізованих процентів, визначена ним із розрахунку 17 процентів річних, що не відповідає умовам договору, так як такі умови відсутні.

Також у розрахунку не наведені правові підстави та періоди докапіталізації процентів.

Ст. 11 ЦПК України передбачає, що, виходячи з принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, суд позбавлений можливості самостійного витребування та збирання доказів по справі та надання оцінки обсягу доказів, який би був достатній для задоволення вимог позивача.

Позивач ОСОБА_1 використовуючи на власний розсуд надані йому диспозитивні права, звертаючись до відповідача з позовними вимогами про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів на обґрунтування своїх позовних вимог не надав належний розрахунок наявності відповідної суми заборгованості.

Надана позивачем до суду інформація про наявність розміру заборгованості за своїм змістом та суттю не є належним розрахунком заборгованості, а тому не може бути судом прийнята до уваги.

При цьому матеріали справи не містять жодних належних розрахунків щодо наявності відповідної суми боргу.

Ч. 6 ст. 81 ЦПК України встановлює що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Водночас, за умови ненадання сторонами доказів на обґрунтування свої позовних вимог, суд, хоча і прийшов до висновку про наявність факту порушення відповідачем зобовязань, які виникли з боку відповідача, але позбавлений можливості дослідили розрахунок заборгованості за даним договором, з'ясувати період нарахування заборгованості та її розмір, а відтак і встановити обсяг зобов’язань між сторонами.

Спираючись на вищевикладене, та керуючись ст. 12, 13, 49, 77-80, 82, 89, 141, 259, ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через відповідний суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакціє Кодексу.

Суддя Н.В.Тімошенко