Постанова № 73775681, 23.04.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

23.04.2018року м. Кропивницький

Справа № 395/746/17

Провадження № 22-ц/781/410/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Карпенка О.Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А.М., Мурашка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Діманової Н.І.,

учасники справи:

позивач - фермерське господарство «ОСОБА_9»,

відповідачі - ОСОБА_4, Новомиргородська районна державна адміністрація Кіровоградської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_4 і фермерського господарства «ОСОБА_9» на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ФГ «ОСОБА_9» звернулося до з позовом до ОСОБА_4, Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області про витребування земельної ділянки та зобов'язання скасувати запис у реєстрі про реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що на підставі укладеного 11 січня 2006 року між ФГ «ОСОБА_9» та Новомиргородського районною державною адміністрацією Кіровоградської області договору оренди землі він являвся орендарем земельної ділянки загальною площею 106,65 га, яка складається із земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 83,2965 га. та земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 площею 23,3472 га. Вказана земельна ділянка знаходилася на території Оситнязької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарської виробництва. Строк дії згаданого договору становив 10 років. Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 25 травня 2016 року цей договір оренди від 11 січня 2006 року визнано поновленим на тих самих умовах і на той самий строк та визнано укладеною додаткову угоду до нього. Таким чином, позивач має речове право оренди земельних ділянок загальною площею 106,65 г. Однак, після набрання судовим рішенням законної сили він дізнався, що частину орендованих земельних ділянок передано у власність третім особам без відома господарства. Так у травні 2016 року земельну ділянку НОМЕР_2 поділено на дві земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_3 площею 2,00 га та НОМЕР_4 площею 21,3472 га. На підставі наказу в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 3 червня 2016 року № 11-5259/14-16-СГ новоутворена земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 2,00 га передана у власність ОСОБА_5, який 10 червня 2016 року зареєстрував право власності на неї. Цей наказ визнано недійсним рішенням господарського суду Кіровоградської області від 10 травня 2017 року у справі № 912/629/17. Судовим рішенням встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області протиправно передало земельну ділянку НОМЕР_3, яка є частиною ділянки НОМЕР_2, у власність ОСОБА_5, чим порушило права позивача. Судовим рішенням також встановлено, що на час його ухвалення власником земельної ділянки НОМЕР_3 являвся ОСОБА_4, який набув право власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 липня 2016 року, укладеного ним та ОСОБА_5 Оскільки земельна ділянка НОМЕР_3 вибула з володіння позивача поза його волею, тому в силу приписів ст. 388, 396 ЦК України він має право на захист цього права відповідно до положень Глави 29 ЦК України та 1 ст. 27 Закону України «Про оренду землі» шляхом витребування земельної ділянки у її добросовісного набувача ОСОБА_4 та скасування внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на витребувану земельну ділянку за ОСОБА_4

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд: витребувати у ОСОБА_4 та передати ФГ «ОСОБА_9» земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,00 га кадастровий номер НОМЕР_3, розташовану на території Оситнязької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області а також зобов'язати Новомиргородську районну державну адміністрацію Кіровоградської області в особі сектору з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно і юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Новомиргородської районної державної адміністрації скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3 площею 2,00 га за ОСОБА_4

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017 року позов задоволено частково. Суд постановив витребувати у ОСОБА_4 та передати ФГ «ОСОБА_9» земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,00 га, у тому числі: 2,00 га - рілля, кадастровий номер НОМЕР_3, яка знаходиться на території Оситнязької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, а в іншій частині позову - відмовити. Суд також вирішив питання розподілу судового збору.

Задовольняючи позов в частині витребування земельної ділянки у добросовісного набувача, суд мотивував своє рішення тим, що позивач має право користування земельною ділянкою загальною площею 106,65 га на підставі договору оренди, а відповідач ОСОБА_4 перешкоджає йому користуватися частиною земельної ділянки площею 2,00 га, яка є складовою загальної площі орендованої позивачем земельної ділянки, а тому суд вважав за необхідне захистити порушене право позивача. При цьому суд визнав безпідставним посилання позивача на норму ст. 388 ЦК України, як підставу пред'явленого ним позову так, як вказана норма захищає права неволодіючого власника, яким позивач не являється. Суд дійшов висновку, що виниклі між ФГ «ОСОБА_9» і ОСОБА_4 правовідносини регулюються нормами ч. 2 ст. 95, ч. 2 ст. 152 ЗК України, ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про оренду землі».

Відмовляючи в задоволені вимоги про зобов'язання Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3, суд виходив з того, що така вимога є необґрунтованою так, як позивач не оспорює законність правочину на підставі якого ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку, що унеможливлює здійснення судом оцінки законності здійснення реєстрації права.

Відповідач ОСОБА_4 оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, просив суд скасувати його і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Як на підставу свого клопотання він послався на суперечливість висновків суду та їх невідповідність обставинам справи. Зокрема, на думку відповідача, суд дійшов до вцілому правильного висновку про те, що норма ст. 388 ЦК України, на підставі якої було пред'явлено позов, не підлягає застосуванню до виниклих між сторонами правовідносин, проте всупереч такому висновку суд задовольнив позов в частині витребування земельної ділянки. Відповідач вважає, що право позивача могло бути захищено, але в інший спосіб. Незгода позивача, який не є власником спірного майна, з переходом права власності на нього до іншої особи не є достатньою підставою для витребування цього майна у нового власника на вимогу користувача, який власником не являється.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_4 у якому висловив свою дуку про необґрунтованість доводів відповідача. Він підтвердив свою позицію щодо наявності у нього права на витребування земельної ділянки, яка вибула з його володіння та без відповідної згоди. За таких обставин та за відсутності між позивачем і ОСОБА_4 договірних відносин, відповідно до статей 388, 396 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про оренду землі», позивач має право витребувати майно у добросовісного набувача. Отже пред'явлення віндикаційного позову є правомірним та адекватним способом захисту прав позивача.

Відповідач ОСОБА_4 надав заперечення на відзив на апеляційну скаргу у яких він вказує на безпідставність твердження позивача про наявність у нього права оренди земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 так, як такий договір ніколи не реєструвався.

Позивач теж оскаржив рішення суду, але в частині відмови в задоволенні його позовних вимог. Він просив суд скасувати рішення в цій частині і ухвалити нове рішення, яким зобов'язати Новомиргородську районну державну адміністрацію Кіровоградської області в особі сектору з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно і юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Новомиргородської районної державної адміністрації скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3 площею 2,00 га за ОСОБА_4

Позивач посилається на наявність підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, передбачених пунктами 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України. Оскільки спірна земельна ділянка, право оренди якої належить позивачу, вибула з володіння орендаря не з його волі і набута ОСОБА_4 за відплатним договором, укладеним з ОСОБА_5, то у позивача виникло право витребувати це майно у відповідача, який являється добросовісним набувачем, відповідно до норм ст. 388 ЦК України. Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації за ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку, то суд не врахував, що така вимога є похідною від вимоги про витребування майна, направленою на повний і ефективний захист прав позивача. Однак висновки суду в цій частині є неправильними. При вирішення спору в цій частині суд неправильно застосував положення статей 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відзивів на апеляційну скаргу позивача відповідачі не подавали.

У судовому засіданні представники позивача - адвокати ОСОБА_6 і ОСОБА_7, підтримали апеляційну скаргу позивача і заперечили проти доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_8, підтримав подану відповідачем апеляційну скаргу і заперечив проти доводів апеляційної скарги позивача.

Новомиргородська районна державна адміністрація Кіровоградської області, відповідач по справі, свого представника в судове засідання не направила, подала письмову заяву про розгляд справи без його присутності. Крім цього зазначила, що вона не заперечує проти задоволення позовних вимог, але при наявності для того достатніх правових підстав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Апеляційний суд Кіровоградської області вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню повність, а апеляційна скарга ФГ «ОСОБА_9» частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

Розпорядженням голови Новомиргородської РДА № 424 р від 20 травня 2005 року ФГ «Черній Михайла Андрійовича» надано в оренду земельну загальною ділянку площею 106,65 га, яка складається з двох окремих земельних ділянок площею 83,2965 га. кадастровий номер НОМЕР_1 та площею 23,3472 га. кадастровий номер НОМЕР_2 відповідно, на території Оситнязької сільської ради строком на 10 років.

На підставі вказаного розпорядження між Новомиргородською РДА та ФГ «Черній Михайла Андрійовича» укладено договір оренди землі від 11 січня 2006 року строком на 10 років, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 2 березня 2006 року за №3.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 25 травня 2016 року, яке набрало законної сили 10 жовтня 2016 року, вказаний договір оренди від 11 січня 2006 року визнано поновленим на тих самих умовах і на той самий строк, а також визнано укладеною додаткову угоду до Договору оренди землі.

Земельна ділянка НОМЕР_2 поділена у травні 2016 року на дві земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_3 площею 2,00 та НОМЕР_4 площею 21,3472 га. У подальшому земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 га передана у власність ОСОБА_5 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 3 червня 2016 року № 11-5259/14-16-СГ. 10 червня 2016 року ОСОБА_5 зареєстрував своє право власності на надану йому земельну ділянку.

10 травня 2017 року рішенням господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/629/17 наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 3 червня 2016 року № 11-5259/14-16-СГ визнано недійсним. Вказаним судовим рішенням встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області без припинення у встановленому законом порядку права користування позивача, в порушення ч. 5 ст. 116 ЗК України передало земельну ділянку НОМЕР_3, яка є частиною ділянки НОМЕР_2, у ОСОБА_5, чим порушило права позивача на користування відповідною земельною ділянкою. Крім того, вказаним рішенням господарського суду встановлено, що на момент розгляду справи власником земельної ділянки НОМЕР_3 являвся ОСОБА_4, який набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 28 липня 2016 року, укладеним між останнім та ОСОБА_5 Право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку НОМЕР_3 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказамита перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанціїв межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки сторони по справі не оспорюють правильність та повноту встановлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а доводи апеляційних скарг стосуються лише висновків суду та застосування ним норм матеріального права, то суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанціїв межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Як на законну підставу пред'явлених позовної вимоги про витребування земельної ділянки, позивач послався на норми ч. 1 ст. 388, ст. 396 ЦК України та ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду землі».

Стаття 388 ЦК встановлює підстави реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Правила ч. 1 ст. 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України).

Згідно ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином можна зробити висновок, що особа, яка має речове право на чуже майно (титульний володілець), має право на пред'явлення вимоги до добросовісного набувача майна про його витребування за умови, що воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 2,00 га утворилася шляхом поділу земельної ділянки НОМЕР_2 площею 23,3472 га, яка відносилася до земель запасу оситнязької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

Частинами 1, 2 ст. 8 ЗК України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальноїта приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення розміщена за межами населеного пункту, до моменту її передачі у власність ОСОБА_5 у власності інших фізичних або юридичних осіб чи в комунальній власності не перебувала, а належала до державної власності.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру від 3 червня 2016 року № 11-5259/14-16-СГ, яке являється повноваженим органом державної влади на розпорядження землями державної власності, спірна земельна ділянка із власності держави передана у приватну власність ОСОБА_5

Цей ненормативний акт індивідуальної дії являється вираженням волі власника на передачу належного йому майна третій особі.

Являючись новим власником спірної земельної ділянки, ОСОБА_5 розпорядився нею, уклавши 28 липня 2016 року з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 10 травня 2017 року у справі № 912/629/17 за позовом ФГ «ОСОБА_9» до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області за участю третій осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_4, визнано недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру від 3 червня 2016 року № 11-5259/14-16-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення».

Сторони по справі визнають, що на час набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу наказ Головного управління Держгеокадастру від 3 червня 2016 року № 11-5259/14-16-СГ був чинним, право власності належало продавцю ОСОБА_5 і він мав право на його відчуження а ОСОБА_4 не міг знати про майбутнє визнання судом наказу незаконним, а тому він є добросовісним набувачем земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 10 травня 2017 року у справі № 912/629/17, яким визнано недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру від 3 червня 2016 року № 11-5259/14-16-СГ, не спростовано наявність волі власника, держави в особі відповідного органу, на вибуття земельної ділянки з його власності на користь третьої особи.

За змістом ст. 395, 792 ЦК України, ст. 93 ЗК України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі» права орендодавця є похідними від прав власника землі.

Це означає, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача титульним володільцем право на майно якого являється похідним від права власника. За наявності волі власника на відчуження майна відсутність волі володільця майна самостійного правового значення не має.

Отже у справі, яка переглядається, задоволення пред'явленого позивачем віндикаційного позову з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, є неможливим.

Проте не можна погодитися і з рішенням суду першої інстанції, який задовольнив віндикаційний позов на підставі положень ч. 2 ст. 95, ч. 2 ст. 152 ЗК України, ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про оренду землі».

Так норми ч. 2 ст. 95, ч. 2 ст. 152 ЗК України встановлюють право землекористувача на захист свого права та його відновлення, проте не передбачено конкретні способи захисту права.

Норма ст. 27 Закону України «Про оренду землі» передбачає право орендаря витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, проте це не стосується випадків коли таке майно не може бути витребуване у добросовісного набувача (ст. 330, ст. 388 ЦК України).

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майновідчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власностіна нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексумайно не може бути витребуване у нього.

У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що при вирішенні спорусуд неправильно застосував норми матеріального права.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що віндикаційний позов являється позовом власника чи титульного володільця, який фактично не володіє майном, до його володільця про повернення майна в натурі. Умовами пред'явлення індикаційного позову є: 1) внеможливість власника чи титульного володільця здійснювати фактичне володіння річчю; 2) між цими особами відсутні договірні відносини з приводу спірного майна; 3) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебуває у фактичному володінні іншої особи; 4) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним.

Відповідно до норм ст. 79, 79-1 ЗК України земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 2,00 гасформована в якості самостійного об'єкта цивільних прав у травні 2016 року і ніколи не належала позивачу.

Водночас земельна ділянка НОМЕР_2 площею 23,3472 га, яка була предметом укладеного між позивачем і Новомиргородською РДА договору оренди від 11 січня 2006 року і який визнано рішенням господарського суду поновленим, припинила своє існування у якості об'єкта цивільних прав з часу її поділу та внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру, а відповідно припинилися всі права щодо неї. При цьому правомірність поділу земельної ділянки, яка була об'єктом оренди, ніким не оспорена. Витребувана у справі позивачем земельна ділянка є відмінною від тієї, право володіння якою належало позивачу.

Оскільки пред'явлена позивачем вимога про віндикацію задоволенню не підлягає, то не підлягає задоволенню і похідна від неї вимога позивача про скасування реєстрації відповідачем права власності на майно.

Отже суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні цієї вимоги, однак помилково мотивував своє рішення в цій частині непред'явленням позивачем окремих вимог про оскарження підстав набуття ОСОБА_4 права власності на майно.

Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи а також неправильне застосування ним норм матеріального права, відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, являється підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_4 задовольнити повність, а вимоги апеляційної скарги фермерського господарства «ОСОБА_9» задовольнити частково.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову фермерського господарства «ОСОБА_9» до ОСОБА_4, Новомиргородської районної державної адміністрації у Кіровоградській області про витребування земельної ділянки та зобов'язання скасувати реєстрацію права власності відмовити повністю.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду з підстав передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 3 травня 2018 року.

Головуючий О.Л. Карпенко

Судді: А.М. Головань

С.І. Мурашко