Постанова № 73769670, 03.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1955/18 Справа № 176/1077/17 Головуючий у 1 й інстанції - Кучма В. В. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з уточненим позовом до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ДП "Східний ГЗК") про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 1992 року перебувала у трудових відносинах з ДП "Східний ГЗК", працюючи на посаді кухаря 6 розряду їдальні та 31 травня 2017 року вона була ознайомлена з наказом №1059/ос від 30 травня 2017 року, за яким її звільнили з 31 травня 2017 року з займаної посади кухаря 6-го розряду їдальні на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я.

Зазначала, що при прийнятті цього наказу адміністрація підприємства керувалась висновком медичної комісії ДЗ "СМСЧ-9" від 18 січня 2017 року та згодою профкому комбінату, втім звільнення вважає незаконним, оскільки згідно медичного висновку №577 від 14 квітня 2016 року, який отримала самостійно, їй також була протипоказана праця, пов'язана з умовами вимушеної робочої пози стоячи та статичного перевантаження, але незважаючи на такі медичні висновки вона продовжувала працювати за основним місцем роботи, виконувала свої посадові обов'язки в повному обсязі.

Вказувала, що за наказом №371/к від 24 січня 2017 року фактично була переведена на іншу роботу з іншими умовами праці та з того часу працювала сидячи та займалась приготуванням напівфабрикатів - ліпила вареники, пельмені та інше, тобто могла виконувати роботу.

Зазначала, що під час незаконного звільнення з нею не було проведено остаточного розрахунку.

Посилаючись на те, що вона могла виконувати роботу за своїм місцем роботи незважаючи на стан здоров'я, а тому її звільнили за спірним наказом безпідставно та незаконно, та є таким, що завдало моральної шкоди, а тому просила суд ухвалити рішення (без врахування не прийнятої судом першої інстанції заяви про уточнення позовних вимог), яким визнати незаконним наказ ДП «Східний ГЗК» №1059/ос від 30 травня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_2», поновити її на попередній роботі кухарем 6-го розряду їдальні «Центральна» ДП «Східний ГЗК» з 01 червня 2017 року, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судом рішення, стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 337 грн.16 коп. та стягнути 2.000 грн. у рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ДП "Східний ГЗК" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2017 року по 07 червня 2017 року в розмірі 840 грн.64 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та ухвалення нового рішення, яким її позов в цій частині задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що її звільнення є неправомірним та необґрунтованим оскільки вона може виконувати роботу кухаря, а медичний висновок покладений в основу її звільнення вчинений з порушенням норм законодавства.

09 лютого 2018 року ДП «Східний ГЗК» подало відзив на апеляційну скаргу, вказуючи на те, що судове рішення є законним і обґрунтованим, всі висновки районного суду відповідають встановленим обставинам справи, підстав для його скасування немає.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Згідно з п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Зважаючи на те, що даний спір виник з трудових правовідносин, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням осіб, явка яких не є обов'язковою.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів доходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду в оскаржуваній частині.

Відповідно до вимог ч.ч.1,6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 2 ст.22 КЗпП України визначено, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 01 липня 1992 року була прийнята за переводом кухарем до їдальні ДП "Східний ГЗК" та з 04 травня 2005 року працювала кухарем 6 розряду їдальні (т.1 а.с.4-6).

31 травня 2017 року ОСОБА_2 була ознайомлена з наказом №1059/ос від 30 травня 2017 року, за яким її звільнили з 31 травня 2017 року з займаної посади кухаря 6-го розряду їдальні на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я (т.1 а.с.7).

Підставою для прийняття наказу послугував висновок медичної комісії ДЗ «СМСЧ-9» від 18 січня 2017 року, згода профспілкового комітету ДП «Східний ГЗК», згідно постанови від 25 травня 2017 року №7-1.

З матеріалів справи вбачається, що ДП «Східний ГЗК», як роботодавцем, були виявлені обставини встановлення щодо позивачки за її зверненням страхового випадку у зв'язку з її професійним захворюванням та встановлення ступеня втрати професійної працездатності (т.1 а.с.10,127), то відповідач виконав покладені на нього обов'язки та направив позивачку на позачерговий медичний огляд згідно направлення від 10 січня 2017 року (а.с.73), на її відповідність як кухаря їдальні умовам праці, пов'язаним з такими шкідливими та небезпечними факторами виробничого середовища і трудового процесу як пил рослинного походження (п.3.10 таблиці Додатку 4 до пункту 2.6 Порядку), підвищена температура повітря (п.5.9), теплове випромінювання (п.5.10), перебування у вимушеній робочій позі до 25% робочої зміни (п.6.1.5).

Згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 22 лютого 1992 року №83(з подальшими змінами та доповненнями), МСЕК Міністерства охорони здоров'я роблять експертизу тривалої або стійкої втрати працездатності, які в кожному конкретному випадку визначають ступінь і тяжкість порушення функцій організму, можливість інвалідом виконувати роботу за певною професією або роботу в звичайних чи спеціально створених умовах, за основною професією чи близькою до неї за кваліфікацією.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції прийшов до висновку, що при звільненні позивача були порушені вимог ст.ст.116,117 КЗпП України, що було визнано і відповідачем, втім саме звільнення відбулося з дотриманням норм чинного законодавства, а тому підстави для задоволенні решти позовних вимог відсутні.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду в частині відмови у стягненні моральної шкоди та погоджується з оскаржуваним рішенням суду в іншій частині у зв'язку з наступним.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року роз'яснено, що при розгляді справ про звільнення за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі.

Згідно з п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Частиною 2 ст.40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров'я.

Відповідно до ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згода на звільнення має чинність тільки за умови, що вона дана з підстав, зазначених власником у поданні з проханням дати згоду на звільнення. Якщо ж виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду з іншої підстави, ніж запитував власник, згода не буде мати чинності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на момент звільнення дійсно за станом свого здоров'я не могла виконувати роботу стоячи та зазнавати статичного перевантаження (т.1 а.с.10,73,74).

Наказом ДП "Східний ГЗК" від 24 січня 2017 року позивача ОСОБА_2 було відсторонено від виконання обов'язків кухаря 6 розряду їдальні до вирішення питання про переведення чи звільнення (т.1 а.с.11).

20 березня 2017 року та 15 травня 2017 року ОСОБА_2 були запропоновані вільні на підприємстві вакансії, від яких вона відмовилась (т.1 а.с.81-84,76-80).

25 травня 2017 року профспілковий комітет надав згоду на звільнення ОСОБА_2

Тобто, відповідачем було дотримано законодавчо передбачений порядок при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_2

Крім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що відповідно до ч.5 ст.24 КЗпП України забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про охорону праці» працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що медичний висновок, який було покладено в основу її звільнення, не відповідає вимогам закону, не можуть бути прийняті до уваги та слугувати підставою для задоволення позову ОСОБА_2, так як уточнений позов саме в частині оскарження висновку від 18 січня 2017 року не було прийнято до розгляду судом першої інстанції, оскільки уточнення, які полягли у фактичній зміні предмету позову, були подані вже після початку розгляду справи по суті.

Проте колегія суддів не може погодитись з оскаржуваним рішенням в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки відповідач визнав, що не виконав з ОСОБА_2 повного розрахунку на момент її звільнення, тобто допустив порушення її прав.

Як зазначено у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням обставин справи, характеру і обсяг страждань, яких зазнала позивач та інших обставин, що відповідають роз'ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача у рахунок відшкодування завданої позивачу моральної шкоди 300 грн.

Оскільки допущені судом порушення норм матеріального права в частині відмови у стягнення моральної шкоди призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди з зазначених вище підстав.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2017 року в частині відмови у стягненні моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 300 грн.

В іншій частині рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.