Постанова № 73769198, 27.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/3285/16-ц 22-ц/774/217/К/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 212/3285/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Барильської А.П.,

суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання - Кислиця І.В.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_2, на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 серпня 2017 року, яке ухвалене суддею Борис О.Н. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 14.07.2006 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб. За період перебування в шлюбі нею спільно з відповідачем, куплено нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення, загальною площею (кв.м.): 201,6, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Вирішити добровільно порядок поділу майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, не можливо, тому позивач просила суд поділити його у судовому порядку.

Уточнивши позовні вимоги позивач просила суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними, поновити його, поділити нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею (кв.м.): 201,6, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що належить їй - позивачеві ОСОБА_1 і відповідачеві ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності з урахуванням інтересів дітей - неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, виділити ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у спільній частковій власності, визнати за нею право приватної власності на 2/3 вище вказаного нерухомого майна.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано причину пропуску строку позовної давності для звернення з позовом до суду ОСОБА_1 - поважною.

Розподілено нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 201,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 у рівних частинах, по 1/2 частці, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину майна - нежитлове приміщення, загальною площею 201,6 кв м за адресою: АДРЕСА_1.

В решті в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки джерелу набуття майна, а саме коштам, які в більшості є особистою приватною власністю відповідача, не враховано, що спірне нежитлове приміщення було придбане відповідачем для ведення підприємницької діяльності, не враховано, що значну частину коштів для придбання спірного приміщення відповідач отримав у кредит, за яким самостійно виплачував кошти після розірвання шлюбу з позивачем, в той час як позивачем не доведеного того, що вона сплачувала кошти за кредитним договором.

Представник відповідача вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про рівність часток позивача та відповідача у спірному нежитловому приміщенні, а сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності.

Крім того, представник відповідача зауважує на тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання поважною причину пропуску ОСОБА_6 строку для звернення з позовом до суду, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску строку.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, представника ПАТ «Укрсоцбанк», який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 липня 2006 року, який зареєстровано Центрально-Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, про що в книзі реєстрації шлюбів, 14 липня 2006 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 345 (том 1 а.с.13.)

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (том а.с.14), які мешкають з позивачкою.

Шлюб між сторонами було розірвано 09.06.2010 року, про що Саксаганським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області в книзі реєстрації шлюбів, 09 червня 2010 року зроблено відповідний актовий запис № 222 (том 1 а.с.15).

За період перебування в шлюбі, сторонами спільно придбано нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею (кв.м.): 201,6, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Підстава виникнення права власності: договір купівлі - продажу серія та номер № 5139, виданий 17.05.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу Пахомовою Н.І. (том 1 а.с.44-45).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 22.07.2016 року, власником нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_2 (том 1 а.с.44).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нежитлове приміщення було придбане сторонами в період шлюбу, тому вказане майно необхідно визнати об'єктом права спільної сумісної власності, яке підлягає розподілу.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач пропустила строк звернення до суду з поважних причин та за наявності клопотання сторони про його поновлення в суді першої інстанції, таке підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що спірне нежитлове приміщення було придбане сторонами в період шлюбу, тому вказане майно необхідно визнати об'єктом права спільної сумісної власності, однак не може погодитись із висновком суду першої інстанції стосовного того, що позивач пропустила строк звернення до суду з позовом про розподіл майна з поважних причин, з огляду на наступне.

Відповідно до Конституції України, засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (ч.1 ст. 51, п.6 ч.1 ст. 92)

У статті 3 СК України встановлено, що сім'я створюється на підставі шлюбу та на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, серед яких визначено проживання жінки та чоловіка однією сім'єю.

Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК України та ЦК України.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст. 61 СК).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Сімейного Кодексу України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Стаття 60 СК України презюмує виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Верховний Суд України в п.п.23, 24 Постанови Пленуму від 21.12.2007 р. № 1 «Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що при вирішенні спорів між подружжям про майно необхідно з'ясувати джерело і час його придбання, а також роз'яснив, що не належить до спільної сумісної власності майно набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, в редакції 2004 року, чинній на момент ухвалення рішення, та ст. 12 ЦПК України, в редакції 2017 року, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами, під час перебування у шлюбі, було придбано нежитлове приміщення, загальною площею (кв.м.): 201,6, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке в розумінні ст.ст.60,61 СК Укрїни є обєктом спільної сумісної власності сторін по справі та можливий її поділ між ними.

Однак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем по справі пропущено строк позовної давності для звернення з позовом до суду з поважних причин.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно частини 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно частини 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Стаття 253 ЦК України передбачає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно частини 2 статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно абзацу 3 пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106,107 СК), чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК).

Верховний Суд України у своїй правовій позиції, яка висловлена у Постанові від 23 вересня 2015 року по справі № 6-258цс15 зазначив, що вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Таким чином, аналіз вищевказаних норм передбачає, що початок перебігу строку позовної давності пов'язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи та співпадає з моментом виникнення права на позов.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони перебували у шлюбі з 14 липня 2006 року, який було розірвано 09.06.2010 року, однак з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя до суду позивач ОСОБА_1 звернулась 07 червня 2017 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду, який необхідно обчислювати з 09.06.2010 року.

Заявляючи клопотання про поновлення строку позовної давності позивач по справі вказувала на те, що про існування спірного нежитлового приміщення їй стало відомо 28.09.2015 року, однак матеріалами справи встановлено, що згідно заяви від 11.07.2007 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кірієнко І.М., та зареєстрована в реєстрі за № 4276, позивач ОСОБА_1 надала відповідачу ОСОБА_2 згоду на отримання ним кредиту в розмірі 14740 доларів США в АКБ «Укрсоцбанк», та згідно заяви від 08.12.2014 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н.І., та зареєстрована в реєстрі за № 4462 ОСОБА_1 не заперечувала проти того, що її колишній чоловік ОСОБА_2, на умовах повністю на свій розсуд уклав договір про внесення будь-яких змін до Договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського округу Пахомовою Н.І. 18.05.2007 року та зареєстрованого в реєстрі за № 5221 (предмет договору - нежиле приміщення, яке знаходиться в АДРЕСА_1 з Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк».

Наведеним вище спростовуються доводи позивача, викладені нею в заяві, на які вона посилається, як на підставу поновлення строку позовної давності, оскільки про існування спірного нежитлового приміщення їй було відомо з моменту отримання кредитних коштів на його придбання та зазначене право відповідач не визнавав.

В подальшому позивач посилалась на те, що вона пропустила строк позовної давності з тих підстав, що хворіла та тривалий час знаходилась на лікуванні за кордоном.

В судовому засіданні в суді першої інстанції представник позивача наполягав на тому, що позивач, впродовж строку позовної давності, а саме з моменту розірвання шлюбу та до 2015 року, страждала на хворобу та не пам'ятала про наявність у спільному володінні із відповідачем спірного майна.

Однак, не можуть бути визнані поважними причини попуску строку позовної давності ті обставини, що позивач по справі хворіє, та тривалий час перебувала на лікуванні за межами України, оскільки надані позивачем документи на підтвердження вказаних обставин, а саме гематологічний висновок від 10.01.2015 року, виписний епікриз від 23.10.2016 року, копія листа з Універсального шпиталю Цюріха від 21.11.2014 року, копія замовлення - доручення на придбання ліків, копія бланку гарантійного зобов'язання від посольства Швейцарії в України та Республіки Молдова, копія медичного звіту Універсального шпиталю Цюріха від 10.01.2015 року (а.с. 157- 178), датовані листопадом 2014 року - 2017 роками (том 1 а.с.157-185), в той час як позивач звернулась з позовом в червні 2016 року, в той час як право на поділ спірного майна виникло з 09 червня 2010 року, після розірвання шлюбу між сторонами.

Крім того, надані позивачем медичні документи, не містять відомостей про те, що позивач, в період з 2010 року по 2015 рік, хворіла хворобою, яка б мала наслідки втрати пам'яті.

На підставі наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що позивач по справі, знаючи про порушення свого права з моменту розірвання шлюбу з відповідачем, який не визнавав її права на спірне майно, що підтверджується матеріалами справи, не скористалась своїм правом на захист і не звернулась до суду з позовом в межах строків позовної давності, а наведені нею в заяві про поновлення строку позовної давності обставини не є належним підтвердженням того, що про порушення свого права вона не знала і не могла знати, оскільки ці доводи спростовуються заявою позивача про поновлення строку позовної давності, в якій зазначено, що вона дійсно пропустила цей строк, однак поважність причин пропуску строку, відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, в редакції 2004 року, чинній на момент постановлення рішення по справі, ст.ст. 12,81 ЦПК України, в редакції 2017 року, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, позивач не довела та не надала доказів на їх підтвердження, тому апеляційна скарга представника відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Крім того слід зауважити, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Отже, суди попередніх інстанції, встановивши невідповідність спірного патенту відповідача умовам патентоспроможності, зокрема, статті 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», не вирішили питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності.

З огляду на положення статті 261 ЦК України суди повинні були з'ясувати, з якого моменту у позивача виникло право на звернення до суду з позовом про визнання патенту України на корисну модель недійсним і зобов'язання вчинити певні дії, та за наявності правових підстав застосувати позовну давність.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази, не встанов в повному обсязі фактичні обставини справи, зокрема, початок перебігу строку позовної давності, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам у їх сукупності, тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Не є підставою для скасування рішення суд першої інстанції доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки джерелу набуття майна, а саме коштам, які в більшості є особистою приватною власністю відповідача, оскільки відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що спірне приміщення придбано не за спільні кошти, а тому спірне майно є об'єктами спільної сумісної власності сторін як колишнього подружжя.

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що спірне нежитлове приміщення було придбане відповідачем для ведення підприємницької діяльності, не враховано, що значну частину коштів для придбання спірного приміщення відповідач отримав у кредит, за яким самостійно виплачував кошти після розірвання шлюбу з позивачем, в той час як позивачем не доведеного того, що вона сплачувала кошти за кредитним договором, оскільки той факт, що майно було придбано для підприємницької діяльності не свідчить, що воно придбано не в інтересах сім'ї та відповідачем по справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач не сплачувала кошти за кредитним договором.

Крім того не є підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про рівність часток позивача та відповідача у спірному нежитловому приміщенні, а сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності, оскільки При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, чого відповідачем по справі не доведено.

На підставі наведного вище коелгія суддів приходить до всиноку про часткове задоволення апеляційної скарги представника, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Центрально - Міської районної у місті Кривому Розі ради, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", про поділ спільного сумісного майна подружжя у зв'язку із пропуском строку позовної давності для звернення до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 серпня 2017 року скаувати та постановити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Центрально - Міської районної у місті Кривому Розі ради, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", про поділ спільного сумісного майна подружжя - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: