Ухвала суду № 73765970, 04.05.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/22434/17

Провадження 6-а/127/82/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі судді Борисюк І.Е., розглянувши заяву головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_1 про встановлення способу і порядку виконання судового рішення, –

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває заява головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_1 про встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Ухвалою суду від 23.04.2018 року вищевказану заяву було залишено без руху та надано виконавцю п’ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, шляхом надання суду документів, що підтверджують сплату судового збору.

02.05.2018 року заявником подано заяву, згідно з якою останній просить звільнити його від сплати судового збору, оскільки відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Проте, пп. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено обов'язок сплати судового збору за подання такої заяви, однак не зазначено ким справляється судовий збір: сторонами (виконавчого провадження) чи державним виконавцем (особою, яка звернулася із заявою до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб).

Визначаючись щодо підстав звільнення заявника від сплати судового збору, суд виходить з наступного.

Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Вищевказана позиція, зокрема, була висловлена Конституційним Судом України в рішенні № 4-зп від 03 жовтня 1997 року у справі про набуття чинності Конституцією України.

У разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з одного й того ж питання.

Загальні правила нормативно-правового акта, прийнятого пізніше, підлягають переважному застосуванню перед загальними правилами нормативно-правових актів тієї ж та меншої юридичної сили, прийнятих раніше. У такому ж порядку надається перевага спеціальним правовим приписам пізніше прийнятого нормативно-правового акта перед спеціальними правовими приписами раніше прийнятого нормативно-правового акта.

Внесення змін до нормативно-правового акта не перетворює весь такий акт у пізніше прийнятий і такий, положення якого підлягають переважному застосуванню перед раніше прийнятими нормативно-правовими актами такої ж юридичної сили. Перевагу при правозастосуванні перед раніше прийнятими законами мають лише положення нового нормативно-правового акту (положення раніше чинного нормативно-правового акту, до яких внесені зміни, або положення, якими цей акт доповнено новим нормативно-правовим актом).

Отже, враховуючи те, що до Закону України «Про судовий збір» внесено зміни, зокрема встановлено, що за подання заяви про встановлення способу і порядку виконання судового рішення сплачується судовий збір та такі підлягають застосуванню на момент подання заяви, заявник не звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, за наявності двох взаємовиключних норм щодо звільнення від сплати судового збору та щодо ставок сплати судового збору за подання до суду заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення, під час вирішення спорів у цих відносинах, суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI із змінами.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закон України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 3 Закон України «Про судовий збір» визначено випадки, у яких судовий збір не справляється. Так, п. 3 ч. 2 ст. 3 Закон України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір не справляється за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення. Вказана норма була чинною на момент набрання чинності Закон України «Про судовий збір», і діє на станом на даний час.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI і частину 2 статті 4 викладено в новій редакції, згідно з якою пп. 6 п. 3 ч. 2 ст. 4 передбачено, що за подання до адміністративного суду заяви про встановлення способу і порядку виконання судового рішення встановлюється ставка судового збору 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, положеннями Закону України «Про судовий збір» чітко визначено, що за подання до суду заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення у цивільному та господарському судочинстві судовий збір дійсно не справляється. Натомість, за подання аналогічної заяви в порядку адміністративного судочинства, чітко передбачена сплата судового збору.

Якщо виходити з наявності конкуренції загальної норми та спеціальної норми, то застосуванню підлягає саме спеціальна норма – спеціальний закон виключає дію загального (lex specialis derogate generalis).

Таким чином, на момент звернення до суду із заявою про встановлення способу і порядку виконання судового рішення заявник зобов’язаний був сплатити судовий збір.

Клопотання заявника про звільнення його від сплати судового збору не підлягає задоволенню, оскільки ч. 1 ст. 133 КАС України чітко визначено підстави, зокрема, для звільнення від сплати судових витрат. Підстави ж зазначені заявником, не відносяться до підстав, визначених ч. 1 ст. 133 КАС України.

Порядок розгляду заяв про встановлення способу і порядку виконання судового рішення врегульований ст. 378 КАС України, однак, вказаною статтею не передбачений порядок залишення без розгляду заяви про встановлення способу і порядку виконання судового рішення в разі не усунення у визначений судом термін недоліків.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність застосування до даних правовідносин аналогії закону в тій частині, що стосується наслідків неусунення недоліків позовної заяви.

Таким чином, судом встановлено, що заявник, всупереч вимог, визначених ухвалою суду від 23.04.2018 року, яка є обов'язковою до виконання, судове рішення не виконав, недоліки не усунув, оскільки не надав суду документів, що підтверджують сплату судового збору, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 161 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не були сплачені, позовна заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 15 ст. 171 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Враховуючи вищевикладене та положення ч. 14 і ч. 15 ст. 171 КАС України, суд приходить до висновку про неможливість продовження розгляду справи і залишає заяву без розгляду.

При цьому суд звертає увагу, що вимога про сплату судового збору не є перешкодою в доступі до правосуддя. Так, згідно з практикою ЄСПЛ, вимога сплати судами зборів, у зв’язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду (рішення від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Case of Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, п. 60). Крім того, залишення заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

На підставі вищезазначеного, керуючись ч. 6 ст. 7, ч. 1 - ч. 2 ст. 133, ч. 14 - ч. 15 ст. 171, ст.ст. 241-243, 248, 293-295 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору – відмовити.

Заяву головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_1 про встановлення способу і порядку виконання судового рішення – залишити без розгляду.

Особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких заяву було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: