Постанова № 73763359, 04.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/2514/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Ніколіна В.В., Старунського Д.М.,

за участю секретаря судового засідання Федчук М.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області та Червоноградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року у справі за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Червоноградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

суддя (судді) в суді першої інстанції – ОСОБА_2,

час ухвалення рішення – 12:05:37,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – 07 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

25 жовтня 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулося в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути в користь бюджету грошові кошти в розмірі 29608,36 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що за відповідачем обліковується податковий борг перед бюджетом по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості, який станом на 09 жовтня 2017 року становить 29608,36 грн. На даний час сума податкового зобов’язання відповідача є узгодженою та у встановлені законом строки до бюджету не сплаченою.

18 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічним адміністративним позовом до Червоноградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Червоноградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 12 вересня 2016 року № 9763-14, яким визначено податкове зобов’язання по податку на майно відмінне від земельної ділянки в розмірі 18541,61 грн, та № 9761-14, яким визначено податкове зобов’язання по податку на майно відмінне від земельної ділянки в розмірі 11066,75 грн.

На обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначає, що позов про стягнення боргу подано ГУ ДФС у Львівській області, в той час, як податкові повідомлення рішення на підставі яких виник податковий борг винесені Червоноградською ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2018 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року в задоволенні первісного адміністративного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Червоноградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 12 вересня 2017 року № 9763-14 та № 9761-14.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже сільські ради не приймали і офіційно не оприлюднювали до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів, а тому застосування контролюючим органом положень ст. 266 ПК України з метою оподаткування позивача податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не може мати місце у 2015 році.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким його адміністративний позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що на момент подачі позовної заяви суми податкових зобов’язань по оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях були узгодженими та в установлені законом строки до бюджету не сплачені. На адресу ОСОБА_1 надіслано податкову вимогу від 24 січня 2017 року № 214-17, однак усупереч нормам чинного законодавства платник податків не вжив жодних заходів для погашення податкових зобов’язань.

Також, не погодившись з прийнятим рішенням, Червоноградська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задовольнити та відмовити в задоволенні зустрічного адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що ст. 266 ПК України не містить ставки податку 0% та норм, що звільняють від оподаткування платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у випадку відсутності відповідних рішень органів місцевого самоврядування. У зв’язку з тим, що вищезазначені норми набрали чинності з 01 січня 2015 року і відповідні рішення місцевими радами не прийняті, платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015 році обчислюють суми податкових зобов’язань для об’єктів нежитлової нерухомості у розмірі, що не перевищує 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня 2015 року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта за № 110695175, за позивачем ОСОБА_1 зареєстрована нежитлова будівля загальною площею 1522, 2 кв.м., за адресою: Львівська область, Кам’янка – Бузький район, с. Банюнин, вул. Курортна будинок 2 в поз.4., та нежитлова будівля загальною площею 908, 6 кв.м., за адресою: Львівська область, Кам’янка – Бузький район, с. Банюнин, вул. Тиха, будинок 7з.

12 вересня 2016 року Червоноградською ОДПІ Кам’янка – Бузьке відділення прийнято податкові повідомлення-рішення за формою “Ф” № 9763-14, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік в розмірі 18541, 61 грн.; та № 9761-14, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік в розмірі 11066, 75 грн.

Згідно довідки № 5640/09/13-01-17-09 про наявність заборгованості з податків і зборів (обов’язкових платежів), що контролюється ГУ ДФС у Львівській області станом на 09 жовтня 2017 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість у розмірі 29608,36 грн.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог та обґрунтованість вимог зустрічного адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пп.265.1.1 п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

Податковим Кодексом України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що належні позивачу на праві приватної власності об’єкти нежитлових будівель за адресами: м. Львів, Кам’янка-Бузький район, с. Банюнин, вул. Курортна, будинок 2 в поз. 4.; та м. Львів, Кам’янка-Бузький район, с. Банюнин, вул. Тиха, будинок 7з, є об'єктами оподаткування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, а позивач відповідно є платником такого податку, що вірно було встановлено відповідачем.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначення позивачу податкових зобов'язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки є протиправним та таким, що суперечить принципу стабільності, визначеному в статті 4 ПК України, виходячи з наступного.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо об’єктів нерухомості» від 04 липня 2013 року було внесено зміни до Податкового кодексу України, зокрема, у статтю 265, відповідно до якої було змінено обчислення бази оподаткування в наступний спосіб.

Рішенням Банюнинської сільської ради від 23 січня 2015 року № 10 встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об’єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб у розмірі 0,1% мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2015 року тобто 12,18 грн, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Законом України №71-VІІІ від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», що набрав чинності 01 січня 2015 року, статтю 265 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок.

Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.

Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Пунктом 10.2 статті 10 ПК України встановлено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Згідно з п. 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов'язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку.

Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, але не встановила.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення місцевого податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно відмінний від земельної ділянки міг справлятися не раніше 2016 року відповідно, що не було враховано відповідачем при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 813/3803/16.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 9763-14 та № 9761-14 від 12 вересня 2016 року та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

У спірних правовідносинах колегія суддів також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 268, ст. 272, ст. 283, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області та Червоноградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року у справі № 813/3844/17 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5