Рішення № 73762707, 04.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 травня 2018 року № 826/16949/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДержавної податкової інспекції в Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у місті Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2016 №Н/34-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником об'єктів нежитлової нерухомості» за 2015 рік у сумі 734,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає податковому та цивільному законодавству України є безпідставним, неправомірним та необґрунтованим, оскільки відповідачем не дотримано вимог п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 та п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволені позову відмовити повністю, оскільки оскаржуване рішення прийняте ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2016 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 11.10.2017 №7192 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2017 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/16949/16 та вказану справу 01.11.2017 року передано на розгляд судді Добрівській Н.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2017 прийнято до провадження адміністративну справу №826/16949/16, зобов'язано учасників процесу подати до канцелярії суду всі наявні документи та пояснення, які, на їх думку, мають значення для розгляду даної справи, крім тих, що вже наявні в матеріалах справи, а також призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні з підстав, наведених у письмових запереченнях.

Позивач у судове засідання не з'явився, про день, час і місце його проведення повідомлений у відповідності із вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, 15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши представника відповідача, ознайомившись з письмово викладеними позиціями сторін, наявними в матеріалах справи, які дають змогу здійснити оцінку правомірності взаємовідносин сторін, у зв'язку з відсутністю потреби заслуховувати свідків чи експерта, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи заяви позивача та представника відповідача про здійснення розгляду справи без їх участі, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Як вбачається з матеріалів справи і не спростовується сторонами, що ОСОБА_1 на праві власності належать - нежилі приміщення блоку соціально-побутового обслуговування населення №1 та №2 - магазин непродовольчої групи товарів загальною площею 60,30 кв.м, які розташовані в АДРЕСА_2 (Літера А).

10.06.2016 ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у місті Києві винесено податкове повідомлення-рішення №Н/34-13, яким на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 та п.п.265.7.2 п.265.7 ст.265 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником об'єктів нежитлової нерухомості» за 2015 рік у сумі 734,45 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Державної фіскальної служби України.

Рішеннями Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 14.09.2016 №5974/г/26-15-10-02-16 та Державної фіскальної служби України від 10.10.2016 №10645/г/99-99-11-02-01-14 скарги позивача залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін.

Незгода позивача з даним податковим повідомленням-рішенням зумовила звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при вирішенні питання щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із статтею 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Так, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи» (далі по тексту - Закон № 71-VIII), яким було внесено зміни до Податкового кодексу України (надалі - ПК України) та введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

На виконання вимог Закону № 71-VIII 28.01.2015 Київська міська рада прийняла рішення №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5639», яким затверджено положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві, яке опубліковано у газеті «Хрещатик» (випуск №20) 06.03.2015.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

При цьому, відповідно до пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Підпунктом 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, пунктом 8.1 статті 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно зі статтею 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Пунктом 10.1 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4. пункту 12.2 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності.

Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Оскільки відповідне рішення прийняте місцевою радою 28 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом №71-VIII змін щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Враховуючи вищевикладене, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року (справа № 813/3803/16).

З огляду на зазначене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст.3, 5, 7-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2016 №Н/34-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником об'єктів нежитлової нерухомості» за 2015 рік у сумі 734,45 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 21 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, адреса: 02217, АДРЕСА_1).

Відповідач - Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39466328, адреса: 02217, м. Київ, вул. Закревського, 41).

Суддя: Н.А. Добрівська