Рішення № 73762234, 03.05.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 822/473/18

РІШЕННЯ

іменем України

03 травня 2018 рокум. Хмельницький

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Михайлова О.О.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України в якій просить суд:

1. Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_2 одноразової допомоги.

2. Зобов'язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_2 одноразову допомогу в 200 кратному розмірі прожиткового мінімуму відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції від 4 липня 2012 року.

3. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнити від сплати судового збору.

4. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач підставою позову зазначає порушення відповідачем вимог ст. ст. 16, 16-2, 41 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 02.08.2017, на виконання постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного від 17.12.2015 та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 що набрали законної сили у справі №822/6118/15 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії, позивач звернувся до відповідача через ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат, щодо вищевказаних судових рішень.

Позивач вказує, що протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум №96 від 15.09.2017 йому повторно відмовлено у здійсненні одноразової грошової допомоги. А також вказано, що відсутні підстави для здійснення доплати одноразової грошової допомоги позивачу, у зв'язку зі зміною групи інвалідності.

Вважаючи дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги протиправними та такими, що порушують його права, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Справа розглянута судом за правилами загального позовного провадження.

Від ОСОБА_2 26.04.2018 надійшла заява про збільшення позовних вимог у якій позивач просить суд:

1. Визнати незаконним та скасувати протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум ОСОБА_2 №96 від 15.09.2017.

2. Зобов'язати Міністерство оборони України відповідно до п. 12 Порядку №975 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015, виплатити ОСОБА_2 одноразову допомогу в 200 кратному розмірі прожиткового мінімуму відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції від 04.07.2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 173 КАС України завданням підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

Оскільки ухвалою суду від 19.04.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, а заяву про збільшення позовних вимог подано позивачем 26.04.2018, суд не приймає вказану заяву позивача.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду в судове засідання не з'явилися. Від позивача та представника відповідача надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Від представника відповідача також 12.03.2018 надійшов відзив на адміністративний позов.

У поданому відзиві представник відповідача зазначає, що позивачу встановлено первинно інвалідність 3 групи з 15.09.2006, повторно - 2 групу інвалідності з 22.09.2014. Вказує, що позивач звернувся за призначенням одноразової грошової допомоги відповідно до положень постанови КМУ від 25.12.2013 №975.

На думку представника відповідача право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло з моменту встановлення інвалідності, а саме з 15.09.2006. Представник відповідача стверджує, що на той час діяла редакція ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", якою передбачалось право на отримання одноразової грошової допомоги від НАСК "Оранта", згідно з постановою КМУ від 19.08.1992 №488 "Про умови державного особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум" (далі - Порядок №488).

Представник відповідача вважає, що відомостей про отримання чи неотримання коштів від НАСК "Оранта" позивачем не надано, що створює передумови для подвійних виплат, а тому просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив. В попередньому судовому засіданні просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_2 у 2015 році звертався до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду та заявляв позовні вимоги про:

- визнання протиправною відмови у виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи;

- зобов'язання Міністерство оборони України (далі – МО) нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи у розмірі 200 прожиткових мінімумів, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік».

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову на звернення ОСОБА_2 про виплату одноразової грошової допомоги на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», викладену у листі фінансово-економічного управління командування сухопутних військ Збройних сил України МО від 30 жовтня 2015 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного суду від 27 лютого 2018 року касаційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду, прийняту 17 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду, прийняту 03 лютого 2016 року у справі № 822/6118/15 скасовано у частині відмови у позові та ухвалене нове рішення у зазначеній частині про часткове задоволення позову.

Зобов’язано Міністерство оборони України прийняти рішення з питання виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2.

В решті позовних вимог відмовлено.

В решті постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду, прийняту 17 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду, прийняту 03 лютого 2016 року залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

02.08.2017, на виконання постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного від 17.12.2015 та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 позивач звернувся до відповідача через ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат, щодо вищевказаних судових рішень.

Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум №96 від 15.09.2017 ОСОБА_2 повторно відмовлено у здійсненні одноразової грошової допомоги. А також вказано, що відсутні підстави для здійснення доплати одноразової грошової допомоги позивачу, у зв'язку зі зміною групи інвалідності.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Підпунктом «б» пункту 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.

Позивач не отримував одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності у 2006 році, а другу групу інвалідності позивач отримав 22 вересня 2014 року.

Предметом спору у цій справі є вимога зобов'язати Міністерство оборони України відповідно до п. 12 Порядку №975 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015, виплатити ОСОБА_2 одноразову допомогу в 200 кратному розмірі прожиткового мінімуму відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції від 04.07.2012.

Суд критично ставиться до заперечень представника відповідача викладених у відзиві стосовно того, що право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло з моменту встановлення інвалідності, а саме з 15.09.2006, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту другого Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 975 (далі – Порядок № 975) особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності -дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Другу групу інвалідності позивачу було встановлено 22 вересня 2014 року.

На день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, 22 вересня 2014 року, діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Згідно з поясненнями наданими представником відповідача в підготовчому судовому засіданні, відповідач постанову Верховного Суду від 27.02.2018 виконав, що, на думку представника відповідача, підтверджується Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум №96 від 15.09.2017 ОСОБА_2 та листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/3/6/779 від 23.03.2018.

Однак, суд звертає увагу, що вказаним Протоколом позивачу повторно відмовлено у здійсненні одноразової грошової допомоги. А також вказано, що відсутні підстави для здійснення доплати одноразової грошової допомоги позивачу, у зв'язку зі зміною групи інвалідності.

Крім того, листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/3/6/779 від 23.03.2018 позивача повідомлено, що порядок оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги визначено Положенням про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року №530.

Зазначеним листом позивача також повідомлено, що оформлення документів здійснюють обласні та прирівняні до них військові комісаріати. Також вказано, що позивачу необхідно подати копії судових рішень, завірених встановленим порядком, до ОСОБА_1 обласного військового комісаріату, який у свою чергу має підготувати пакет необхідних документів та надіслати його в Департамент фінансів Міністерства оборони України. Також позивача повідомлено, що після надходження документів вони будуть подані на розгляд комісії Міністерства оборони України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 року Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України", №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України", №1811/06, від 19.02.2009).

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

В ході судового розгляду судом встановлено, представником відповідача та третьої особи не заперечується факт існування постанови Верховного Суду від 27.02.2018, однак представник відповідача вважає, що відповідач, своїм протокольним рішенням, вказану постанову виконав.

Суд не погоджується з такою позицією представника відповідача та звертає увагу відповідача та третьої особи, що невиконання постанови Верховного Суду від 27.02.2018 спричинило порушення прав позивача та зумовило необхідність повторного звернення позивача з адміністративним позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому адміністративний позов необхідно задовольнити.

Оскільки позивач, відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_2 (код НОМЕР_1, 30500, вул. Терешкової, 21, с. Кустівці, Полонський район, Хмельницька область) задовольнити.

Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_2 одноразової допомоги.

Зобов'язати Міністерство оборони України (код 00034022, 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6) виплатити ОСОБА_2 одноразову допомогу в 200 кратному розмірі прожиткового мінімуму відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції від 4 липня 2012 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його підписання.

Головуючий суддя ОСОБА_3