Постанова № 73761320, 22.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2018 р. Справа№ 910/18881/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Корсакової Г.В.

Тищенко О.В.

при секретарі судового засідання: Подоляк Р.Ю.

За участі представників: не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 (повний текст складено 04.12.2017) у справі № 910/18881/17 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Богослової Світлани Миколаївни

до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк»

про стягнення 31 980,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Богослова Світлана Миколаївна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» про стягнення 31 980,44 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору оренди нежитлового приміщення № 1/1 від 23.06.2014р. у визначений строк не розрахувався за користування об'єктом оренди, внаслідок чого виникла заборгованість, за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 12 916,55 грн., 3% річних - 3295,66 грн. та інфляційні втрати в розмірі 15 768,23грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/18881/17 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на користь Фізичної особи-підприємця Богослової Світлани Миколаївни пеню в сумі 12 916,55 грн., 3% річних - 3295,66 грн., 15 256,83 грн. - інфляційних втрат та 1574,41 грн. - витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 року у справі № 910/18881/17 та прийняти нове рішення по справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі 910/18832/17.

Представник позивача 09.02.2018 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою від 21.01.2018 закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду на 22.03.2018.

У відповідності до ст.270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762,00 грн. *100=176 200,00 грн.).

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення 31 980,44 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні Господарського процесуального кодекс України.

Згідно з ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи наведені норми, а також те, що сторони письмово виклали свою позицію щодо даного спору, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без повідомлення учасників процесу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

23.06.2014 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 1/1, за умовами п. 1.1. якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти у строкове платне користування нежиле приміщення (далі - об'єкт оренди), загальною площею 88,6 квадратних метрів, яке розташоване у будівлі за адресою: 50027, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, проспект Гагаріна, 25, приміщення № 41.

Об'єкт оренди передається в оренду з метою розміщення відділення (філії) орендаря (пункт 1.3 Договору).

Відповідно до п.1.6 Договору, вартість об'єкта оренди з урахуванням індексації становить 500 000 грн.

Згідно з п.2.1 Договору, передача об'єкта оренди орендареві відбувається в строк, визначений підпунктом 4.2.1пункту 4.2 Договору та підтверджується актом приймання-передачі в оренду об'єкта оренди (додаток № 1), який підписується уповноваженими представниками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нежиле приміщення загальною площею 88,6 кв.м., яке знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, проспект Гагаріна, 25, приміщення № 41, що підтверджується актом приймання-передачі нежилого приміщення від 23.06.2014 № б/н, який підписано повноважними представниками сторін.

Термін оренди об'єкту оренди встановлюється на 2 роки 11 місяців 8 днів: з 23.06.2014р. по 31.05.2017р. включно (пункт 10.1 Договору);

У відповідності до п.10.2 Договору, останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками їх печаток та діє відповідно до терміну оренди об'єкту оренди протягом строку, визначеного в пункті 10.1 Договору, однак у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.

На даний час спірний договір не припинено; акт приймання-передачі об'єкту оренди не підписано; доказів ухилення позивача від його підписання відповідач суду не подав. Договір у встановленому порядку не оспорений, не визнано недійсним, не розірвано.

Умовами пп.5.2.2 Договору передбачено, що орендар зобов'язаний вчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, встановлену Договором, та плату за комунальні послуги відповідно до умов Договору.

При цьому, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2017р. у справі №910/9405/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017р., встановлено невиконання ПАТ «Креді Агріколь Банк» грошового зобов'язання по сплаті орендних платежів на користь позивача на підставі спірного договору у розмірі 205 080,00 гри. за період з січня по травень 2017 року, та додатково за порушення виконання зобов'язань стягнуто пеню в сумі 11 543,71 грн., нараховану по 31.05.2017р. окремо за кожний місяць, в якому виникла заборгованість. Вказане судове рішення, в свою чергу, було виконано відповідачем 28.09.2017р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2017р. зі справи № 910/611/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017, було частково задоволено позовні вимоги та встановлено невиконання банком умов договору та несплату орендних платежів за період із серпня по грудень 2016 року.

Спір у справі виник у зв'язку з простроченням сплати відповідачем орендної плати за користування об'єктом оренди у період з січня по травень 2017 року, внаслідок чого позивачем нараховані пеня в сумі 12 916,55 грн., 3% річних - 3295,66 грн. та інфляційні втрати в розмірі 15 768,23грн.

Відповідач у відзиві заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що фактично позивачем заявлено до стягнення пеня, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані за період з дати набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2017р. законної сили до дати фактичного виконання відповідачем даного рішення, а тому до спірних правовідносин у даній справі не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, встановлені ст. 625 ЦК України. Крім того, відповідач вказує на постанову КМУ від 17.07.2013р. № 1078, згідно якої до об'єктів індексації не відносяться доходи громадян від здачі в оренду майна. Також відповідач зазначає про неправильність розрахунку індексу інфляції.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений учасниками процесу Договір за своєю правовою природою є договором оренди нежилого приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Нормами ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як правильно встановив у своєму рішенні суд першої інстанції, відповідачем за період з січня 2017 року по травень 2017 року зобов'язання з оплати орендних коштів не виконувались належним чином, у зв'язку з чим утворився борг у загальній сумі 205 080 грн.

Факт наявності зазначеного боргу до 28.09.2017р. підтверджується матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що зобов'язання відповідача виникли не з рішень суду, а з укладеного між сторонами Договору оренди.

Крім того, згідно з нормами статей 598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 №01/384-07).

Також, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених другою частиною статті 625 Цивільного кодексу України (зазначена позиція також відображена у постанові ВСУ від 20.01.2011 №10/25).

До того ж, судом першої інстанції правомірно відхилено посилання відповідача на норми постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. № 1078, оскільки вона не стосуються спірних правовідносин.

Так, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань у сумі 205 080,00 грн. за період з 01.06.2017р. по 28.09.2017р., позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 12 916,55 грн., а також 3% річних - 3295,66 грн. та інфляційні втрати в розмірі 15 768,23 грн., розраховані окремо за кожний місяць користування об'єктом оренди, в якому виникла заборгованість, за період з січня 2017 року до 28.09.2017р.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У випадку прострочки орендарем сплати орендної плати більше ніж на місяць, орендар сплачує пеню в розмірі 0,1 % від належної до сплати суми за кожен день прострочки. Сплата пені не звільняє орендаря від проведення передбачених Договором розрахунків (пункт 9.4 Договору);

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає розрахунок позивача щодо нарахування пені обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме на суму 12 916,55 грн.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наданий позивачем розрахунок 3 % річних є арифметично правильним та підлягає задоволенню в повному обсязі, натомість інфляційні втрати підлягають стягненню в сумі 15 256,83 грн., тобто, частково.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/18881/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/18881/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/18881/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги з дотриманням положень ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді Г.В. Корсакова

О.В. Тищенко