Рішення № 73759589, 12.04.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/685/18

Провадження №2/442/779/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі головуючого судді Нагірної О.Б.

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №442/685/18-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Перша Дрогобицька державна нотаріальна контора про визнання недійсним договорів довічного утримання,

сторони справи

позивач ОСОБА_4,

відповідач ОСОБА_5,

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просить Договори довічного утримання від 03.03.1987, 25.07.1987, 26.12.1984 року, які укладено ж ОСОБА_6, ОСОБА_7, діючих як опікуни, в інтересах підопічної ОСОБА_8, з одної сторони ОСОБА_3 з другої сторони, посвідчені державним нотаріусом Другої Дрогобицької державної нотаріальної контори та зареєстровані в реєстрі під №№1-361,1-1931,1- 40, визнати недійсними.

В обґрунтування позову покликається на те, що починаючи з 1975 року проживала ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із ОСОБА_9, якій і належав вказаний будинок на праві власності. Позивачка проживаючи разом з ОСОБА_8-М.Т., здійснювала за нею догляд та забезпечувала їй належні умови проживання. З 12.02.1996 року по 18.06.2007 рік позивачка числилась на обліку в управлінні соціального захисту населення виконкому Дрогобицької міської ради народних депутатів і одержувала пенсію, як допомогу по догляду за інвалідом І групи загального захворювання. Згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10.05.2007 року ОСОБА_8 ОСОБА_10 визнано недієздатною, а позивачку призначено опікуном над нею. 04.06.2007 року ОСОБА_8 І-М.Т. померла. З огляду на те, що позивачка проживала з померлою понад 30 років та здійснювала догляд за нею, то вважала прийнятою спадщину після смерті ОСОБА_8-ОСОБА_11 в кінці 2017 року дізналася, що 03.03.1987 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7, діючих на основі рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради народних депутатів від 13.12.1984 року за №483 як опікуни, в інтересах підопічної ОСОБА_8, з одної сторони та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання. Згідно п.1 ОСОБА_6 і ОСОБА_7 передали у власність ОСОБА_5 належну на праві особистої власності ОСОБА_12 ? ідеальну частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, які знаходяться в м. Дрогобич по вул. Горького (теперішня Л.Українки), що знаходиться на земельній ділянці площею 548,32 кв.м. Крім цього, 25.07.1987 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7, діючих в інтересах підопічної ОСОБА_8, з одної сторони ОСОБА_3 укладено договори довічного утримання. Згідно п.1 ОСОБА_6 і ОСОБА_7 передали у власність ОСОБА_5 належну на праві особистої власності ОСОБА_8-М.Т. ? ідеальну частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель,. Крім цьогого, 26.12.1984 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено договори довічного утримання, про передачу у власність ОСОБА_5 належну на праві особистої власності ОСОБА_8-М.Т.1/2 ідеальну частину житлового цинку з відповідною частиною надвірних будівель, які знаходяться в м. Дрогобич по вул. Горького (теперішня Л.Українки), 130, що знаходиться на земельній; ділянці площею 548,32 ,м. Позивачка стверджує, що вищезазначені договори довічного утримання укладені з порушенням законодавства діючого на момент укладення, оскільки ОСОБА_6 будучи опікуном ОСОБА_8 уклав спірні договори довічного утримання з її сином, що суперечило ч.1 ст. 146 КпСШ, а тому такі слід визнати недійсними, оскільки такі договори суперечать нармам діючого на час укладення таких, законодавства, зокрема ч.1 ст. 146 КпСШ.

Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позові. Позов просила задовольнити. Також пояснила, що вважає, що є спадкоємцем померлої, оскільки здійснювала за нею догляд і була опікуном.

Відповідач в судовому засіданні не заперечував щодо задоволення позову.

Таку позицію виклав письмово, однак судом винесено ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позовом, оскільки відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних міркувань.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 57, 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Так, згідно п.1 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або породжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки договори були фактично укладеними у 1987 та 1984 роках, а фактична власниця нерухомості, що є предметом договорів, померла у 2007 році тому до правовідносин, що виникли слід застосовувати ЦК України в редакції 2004 року.

Як стверджується матеріалами справи, згідно копій договорів довічного утримання вбачається, що 03.03.1987 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7, діючих на основі рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради народних депутатів від 13.12.1984 року за №483 як опкуни, в інтересах підопічної ОСОБА_8, з одної сторони та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Другої Дрогобицької державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі №1-361. Згідно п.1 ОСОБА_6 і ОСОБА_7 передали у вланість ОСОБА_5 належну на праві особистої власності ОСОБА_13 ? ідеальну частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, які знаходяться в м. Дрогобич по вул. Горького (теперішня Л.Українки), що знаходиться на земельній ділянці площею 548,32 кв.м. Крім цього, 25.07.1987 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7, діючих в інтересах підопічної ОСОБА_8, з одної сторони ОСОБА_3 укладено договори довічного утримання. Згідно п.1 ОСОБА_6 і ОСОБА_7 передали у власність ОСОБА_5 належну на праві особистої власності ОСОБА_8-М.Т. ? ідеальну частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель,. Крім цього, 26.12.1984 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено договори довічного утримання, про передачу у власність ОСОБА_5 належну на праві особистої власності ОСОБА_8-М.Т.1/2 ідеальну частину житлового цинку з відповідною частиною надвірних будівель, які знаходяться в м. Дрогобич по вул. Горького (теперішня Л.Українки), 130, що знаходиться на земельній; ділянці площею 548,32 м (а/с 7-9).

Згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10.05.2007 року ОСОБА_8 ОСОБА_10 визнано недієздатною, а позивачку ОСОБА_2 призначено опікуном над нею (а/с 14).

Як вбачається з свідоцтва про смерть серії 1-СГ № 097076 04.06.2007 року ОСОБА_2 І-М. Т. померла (а/с 15).

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру ( спадкові справи та видані на х підставі свідоцтва про правр на спадщину) після смерті ОСОБА_8-М. Т. у спадковому реєстрі інформація відсутня (а/с 28).

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужував) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечити відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Частиною 1 ст. 746 ЦК України, передбачено, що відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я.

Таким чином, договір довічного утримання має певні особливості: 1) майно переходить у власність набувача, однак розпоряджатися таким майном набувач за життя відчужувача не зможе, оскільки при посвідченні договору довічного утримання накладається заборона відчуження майна в встановленному порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору; 2) зобов'язання з довічного утримання мають особистісний характер, оскільки встановлюються щодо конкретно визначеної фізичної особи; 3) цей договір носить тривалий характер та вимагає від набувача постійного і систематичного виконання обов'язків; 4) матеріальне забезпечення (утримання) та послуги з догляду надаються набувачем до моменту смерті відчужувана (довічно) або до моменту розірвання договору довічного утримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Постановою Верховного Суду України у справі № 6-142ц13 від 25.12.2013 року передбачено, що право на звернення до суду з вимогою про розірвання договору довічного утримання має лише відчужував спірної квартири.

Згідно до роз’яснень п.п.5, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. N 9 , вбачається , що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

В судовому засіданні встановлено і дану обставину не заперечував відповідач, що оспорювані договіри довічного утримання були укладений, учасниками яких було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов даних договорів. ОСОБА_8-М. Т. померла. За життя відчужував її опікун не порушували питання перед судом про розірвання вищевказаного договору довічного утримання, визнання його недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Отже для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.У даній ситуації, коли боржник звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору довічного утримання, не зазначивши, які ж саме його цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), то визнання правочину недійсним, як способу захисту, не може бути застосовано

Це узгоджується з висновками, що містяться в постановах Верховного суду ( зокрема постанова Верховного суду від 5 квітня 2018 у справі (ВС/КЦС № 405/20/15-ц

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 не є стороною спірних договорів довічного утримання, а тому не може ставити питання перед судом про визнання даних договорів недійсними. Позивачем не надано суду доказів того, що спірні договори порушують її права та інтереси, створюють для неї негативні наслідки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги про визнання договорів довічного утримання від 03.03.1987, 25.07.1987, 26.12.1984 недійсними з підстав порушення прав позивача є безпідставним.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4-14, 60, 209, 213-215 ЦПК України, суд -

Ухвалив :

В позові відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16 квітня 2018року.

Суддя: О.Б.Нагірна