Рішення № 73759588, 12.04.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/8766/17

Провадження №2/442/605/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючої судді: Гарасимків Л.І.

при секретарі - Петрів В.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому спрощеному провадженні з викликом сторін в залі суду в м.Дрогобичі цивільну справу справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького державного педагогічного університету ім.Івана Франка про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до Дрогобицького державного педагогічного університету ім.Івана Франка про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з 24 лютого 2004 року він перебував у трудових відносинах з Дрогобицьким державним педагогічним університетом ім.Івана Франка на штатних посадах та договірних відносинах. Згідно наказу №5-К від 06.01.2015 року його було прийнято на посаду викладача кафедри менеджменту та адміністрування Дрогобицького державного педагогічного університету ім.Івана Франка. Звільнений з цієї посади згідно наказу №152-к від 30.06.2017р. у зв’язку з закінченням строку трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП України. Згідно наказу №138-к від 02.06.2015 року його було прийнято на посаду головного спеціаліста центру інтелектуальної власності Дрогобицького ДПУ. 20.11.2017 року згідно наказу №263-к від 20.11.2017 року його, ОСОБА_1, звільнено з посади провідного спеціаліста (1,0 ставки за рахунок спеціального фонду Державного бюджету) центру інтелектуальної власності у зв’язку із скороченням штату працівників згідно п.1 ст.40 КЗпП України. Підставою винесення вказаного наказу про його звільнення був наказ №263 від 26.06.2017 року «Про внесення змін до штатного розпису університету», витяг з протоколу засідання профкому №38 від 15.11.2017 року. З наказом №263 від 26.06.2017 року він не ознайомлений. Роботодавець не виконав вимог трудового законодавства та не запропонував йому усіх наявних вакантних посад, які він міг займати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, незалежно від того, в якому структурному підрозділі він працював. Натомість йому було відмовлено в наданні повної інформації щодо вакантних посад. Він має військове звання підполковник ЗСУ, дві вищі освіти, значний досвід керівної роботи з 1976 року, понад 20 наукових праць та Свідоцтва про підвищення кваліфікації: Українського інституту науково-технічної експертизи та інформації «Менеджмент інтелектуальної власності вищих навчальних закладів» 2016 рік, Національної академії правових наук України «Управління інтелектуальною власністю» 2016 рік, Міністерства Освіти і Науки на право викладання предмету «Інтелектуальна власність» 2014 рік. На момент звільнення йому запропонували посаду сторожа, від якої він відмовився. Вважає своє звільнення незаконним, а тому у нього виникла необхідність звернутися до суду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 збільшив заявлені позовні вимоги та зазначив, що згідно з витягу з протоколу №10 засідання вченої рал Дрогобицького державного педагогічного університету від 22 червня 2017р. вбачається, що вчена рада п.1 прийняла рішення про ліквідацію структурного підрозділу університету - центру інтелектуальної власності. Згідно наказу №256 ректора Дрогобицького ДПУ від 23.06.2017р. ліквідовано структурний підрозділ університету - центр інтелектуальної власності. Згідно наказу №263 від 16.06.2017 року ректора Дрогобицького ДПУ п.1 внесено зміни з 01 вересня 2017 року до штатного розпису університету, а саме скорочено 1,0 ставки (за рахунок спеціального фонду Державного бюджету) провідного спеціаліста центру інтелектуальної власності, яку він займав. Крім того, зазначив, що він працював на посаді провідного спеціаліста центру інтелектуальної власності до 20 листопада 2017р., коли з 01 вересня 2017р. вказана посада була скорочена, а він продовжував виконувати свої трудові функції по безстроковому трудовому договору до моменту звільнення. Крім того зазначив, що фактично станом на день його звільнення не відбулося скорочення посади провідного спеціаліста центру інтелектуальної власності з 01 вересня 2017р., оскільки він працював на цій посаді у вересні, жовтні та листопаді 2017р. Крім того, профком Дрогобицького ДПУ безпідставно надав згоду 15 листопада 2017р. про його звільнення згідно п.1 ст.40 КзПП, в той час коли згідно штатного розпису університету та наказу ректора від 26.06.2017р. №263 такої посади у структурі університету не було, оскільки була скорочена з 01 вересня 2017р. Зазначив той факт, що рішення вченої ради університету від 22 червня 2017р., наказ ректора від 23 червня 2017р. в частині ліквідації центру інтелектуальної власності як структурного підрозділу університету є неправомірними, прийняті в порушення діючого законодавства, відповідно в тій частині підлягають скасуванню. Просить позов задоволити в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала збільшені заявлені позовні вимоги свого довірителя, пославшись на обставини, викладені в заявах, просить визнати незаконними та скасувати рішення вченої ради Дрогобицького ДПУ ім.І.Франка від 22 червня 2017р., оформленого протоколом №10 засідання вченої ради університету від 22 червня 2017р. та наказ ректора університету від 23.06.2017р. в частині ліквідації центру інтелектуальної власності як структурного підрозділу університету та скасувати наказ №263 від 20.11.2017р. від Дрогобицького ДПУ ім.І.Франка про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста центру інтелектуальної власності, поновити ОСОБА_1 на роботі, стягнути з відповідача - Дрогобицького ДПУ ім.І.Франка в користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по час ухвалення судового рішення.

Представник відповідача – ОСОБА_3 заявлені позовні вимоги не визнав, послався на обставини, викладені у відзиві, просить в задоволенні позову відмовити у зв»язку із його безпідставністю, оскільки обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що засновані на його власних суб»єктивних припущеннях.

Заслухавши учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав:

Згідно з пунктом 1.1 наказу ректора Університету від 26 червня 2017 р. № 263 «Про внесення змін до штатного розпису університету» з 01.09.2017 р. скорочено (виведено зі штатного розпису Університету) посаду провідного спеціаліста центру інтелектуальної власності 1,0 ставки (за рахунок спеціального фонду Державного бюджету), яку на той час обіймав позивач ОСОБА_1 та зазначені зміни відображені у затвердженому 01.09.2017р. Міністерством освіти і науки України Штатному розписі Університету на 2017р., де відсутні як центр інтелектуальної власності як структурний підрозділ Університету, так і посада провідного спеціаліста центру інтелектуальної власності, а тому усі твердження позивача ОСОБА_1 про відсутність скорочення штату, а також змін у штатному розписі Університету з 01.09.2017р. ставлять під сумнів посилання останнього на обставини, викладені в позовній заяві.

Згідно зі статтею 49 Кодексу законів про працю України за два місяці до моменту звільнення (19.09.2017р.) позивач ОСОБА_1 був персонально попереджений про наступне вивільнення: повідомлення про майбутнє звільнення у зв’язку зі скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, було зачитане вголос, оскільки ОСОБА_1 відмовився підписувати таке повідомлення, про цей факт 19.09.2017р. працівниками відділу кадрів Університету складено відповідний акт.

Згідно ст.43 Кодексу законів про працю України, Дрогобицький державний педагогічний університет ім.І.Франка в особі ректора, звернувся до Профспілкового комітету працівників Університету із поданням для отримання згоди на звільнення позивача ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Як вбачається із поданих доказів по справі, зокрема ОСОБА_3 з протоколу засідання Профспілкового комітету працівників Університету від 15 листопада 2017р. №38, на засіданні Профспілкового комітету, що відбулося 15.11.2017р., в присутності ОСОБА_1 було розглянуто подання та надано згоду на звільнення останнього відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Згідно Наказу ректора Університету від 20 листопада 2017р. №263-К «Про кадрові питання» позивача було звільнено 20.11.2017р. з посади провідного спеціаліста (1,0 ставки за рахунок спеціального фонду Державного бюджету) центру інтелектуальної власності у зв’язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Не оспорюється в судовому засіданні той факт, що в порядку, передбаченому статтями 44, 47 Кодексу законів про працю України, з позивачем було проведено розрахунок (виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку, компенсацію за невикористану відпустку 13 календарних днів), ознайомлено з наказом про звільнення з роботи та видано його копію, даний факт підтверджується Витягом з наказу про звільнення ОСОБА_1

Крім того, судом взято до уваги той факт, що з приводу твердження позивача про те, що йому повинні були бути запропоновані вакантні посади з числа науково-педагогічних працівників Університету, а саме - «викладача кафедри економіки та менеджменту», однак відповідно до пункту 11 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти, а відтак заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників Університету здійснюється відповідно до Порядку проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників Дрогобицького державного педагогічного університету імені ОСОБА_4 та укладення з ними трудових договорів (контрактів) (зі змінами), затвердженого Вченою радою Університету.

Згідно із пунктом 1 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» основними посадами науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти є: 1) керівник (ректор, президент, начальник, директор);

2)заступник керівника (проректор, віце-президент, заступник начальника, заступник директора, заступник завідувача), діяльність якого безпосередньо пов’язана з освітнім або науковим процесом;

3)директор (начальник) інституту, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов’язана з освітнім або науковим процесом;

4)декан (начальник) факультету, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов’язана з освітнім або науковим процесом;

5)директор бібліотеки;

6)завідувач (начальник) кафедри;

7)професор;

8)доцент;

9)старший викладач, викладач, асистент, викладач-стажист;

10)науковий працівник бібліотеки;

11)завідувач аспірантури, докторантури».

Крім того, судом взято до уваги і те, що наявність конкурсу при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників Університету підтверджує і сам позивач, додаючи до позовної заяви копію оголошення про конкурс на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників Університету від 18.10.2017р., а тому за умовами конкурсу позивач ОСОБА_1, у разі відповідності встановленим критеріям відбору і кваліфікаційним вимогам, міг взяти участь нарівні з усіма іншими претендентами.

Крім того, судом врахована та обставина, що в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені ОСОБА_4 відсутня вакансія викладача кафедри економіки та менеджменту.

Судом враховано, що щодо встановленого статтею 492 Кодексу законів про працю України обов’язку Університету, як роботодавця, то у період з 19.09.2017 р. (дата попередженням позивача про звільнення у зв’язку із скороченням штату) по 20.11.2017 р. (дата звільнення позивача з роботи) в Університеті існували наступні вакантні посади, що могли бути запропоновані як сторож соціально-господарської служби Університету, двірник соціально-господарської служби Університету, однак позивач ОСОБА_1 від запропонованих посад відмовився, а відтак твердження позивача ОСОБА_1 про обов’язок Університету, як роботодавця, запропонувати йому посади «спеціаліста у відділі інформації, відділі аспірантури, відділі міжнародних проектів» є безпідставними, оскільки в структурі Університету взагалі відсутні такі підрозділи як «відділ інформації», «відділ аспірантури», «відділ міжнародних проектів», що підтверджується діючим протягом періоду з 19.09.2017р. по 20.11.2017р. (включно) Штатним розписом Університету.

Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд, розглядаючи трудові спори, пов»язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, зобов’язаний з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Крім того, судом враховано, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування)».

Крім того, згідно з підпунктом 6 пункту 2 статті 36 Закону України «Про вищу освіту» Вчена рада Університету «ухвалює за поданням керівника закладу вищої освіти рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію структурних підрозділів» та відповідно до підпункту 5 пункту 2 статті 32 Закону України «Про вищу освіту» одним із прав Університету, що становлять зміст його автономії та самоврядування, є право формувати та затверджувати власний штатний розпис.

Штатний розпис затверджують ректор Університету (підпункт 2 пункту 3 статті 34 Закону України «Про вищу освіту») та Міністерство освіти і науки України, що реалізує права і обов’язки уповноваженого органу стосовно заснованих державою закладів вищої освіти (підпункт 13 пункту 1 статті 13 Закону України «Про вищу освіту»). Відповідно до ухвали Вченої ради Університету (протокол від 22 червня 2017 р. №10), введеної з дію наказом ректора Університету від 23 червня 2017 р. №256 «Про зміни у структурі університету» було ліквідовано структурний підрозділ Університету - центр інтелектуальної власності, отже, ліквідація структурного підрозділу Університету «центр інтелектуальної власності» відбулася у порядку, встановленому чинним законодавством.

Аналізуючи викладене, суд приходить до переконання, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулася без порушень встановленого чинним законодавством порядку, а тому наведені позивачем аргументи є необґрунтованими та такими, що засновані на власних суб’єктивних припущеннях, а відтак в задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 133, 141, 354 ЦПК України, ст.ст. 21, 36, 40, 49-2 237-1 Кодексу Законів про Працю України суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького державного педагогічного університету ім.Івана Франка про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в судову палату по цивільних справах Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя Гарасимків Л.І.