Рішення № 73757732, 05.03.2018, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/63747/17-ц

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

05 березня 2018 року Печерський районний суд м. Києва в складі : головуючого судді Цокол Л.І. за участі секретаря Стороженко С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні (в порядку спрощеного провадження) в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія» Автофінанс» про визнання договору фінансового лізингу з додатками недійсним та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

15 листопада 2017 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено її судовий розгляд.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 48, ст.436).

Згідно п.9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України (редакції 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;

05 березня 2018 року сторони на розгляд справи не з'явились.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд за його відсутності, без заперечень проведення заочного розгляду. Від відповідача письмових заперечень та причин неявки не надходило.

Вивченням матеріалів встановлено, що дану справу можливо вирішити в спрощеному позовному провадження, враховуючи положення ст. ст. 19, 274 ЦПК України, оскільки з урахуванням предмету та підстав позову, обраного позивачем способу захисту вона відноситься до справ незначної складності.

Так, позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія» Автофінанс» (далі-Відповідач) про визнання договору фінансового лізингу з додатками недійсним та стягнення грошових коштів.

В обґрунтування своїх позовних вимог, Позивач зазначає, що 30 жовтня 2014 року між ним та Відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 01/14-00251 з додатками. Предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, а саме трактор МТЗ-892. На вимогу Відповідача ним під час підписання договору було сплачено 148 440,00 грн. Проте, відповідачем не було виконано взяті обов'язки, натомість листом ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» повідомило позивача про здорожчання автомобілів та сільськогосподарської техніки з об'єктивних причин. Листом від відповідача було повідомлено про розірвання договору та вимогу надіслати банківські кредити для перерахування раніше сплачених коштів. 26.11.2015 року листом позивач направив банківські реквізити, проте грошей досі не отримав, що вважає порушенням його прав.

Разом з тим позивач вважає, що укладений спірний договір фінансового лізингу з додатками є недійсним з моменту його укладення.

Позивач просить, визнати недійсним договір фінансового лізингу №01/14-00251 від 30 жовтня 2014 року з додатками, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ» АВТОФІНАНС»та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІЗІНГОВА КОМПАНІЯ» АВТОФІНАНС» на його користь 148 440,00 гривень.

Відповідач в судове засідання не зявився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, відповідно допункту 1 частини сьомої статті 128 ЦПК України, а саме за адресою його місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань були направлені судові повістки разом із розписками, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, що не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі наявних в справі доказів.

З урахуванням наведеного, суд вбачає можливість заочно розгляду справи відповідно до ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 30 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія» Автофінанс» було укладено договір фінансового лізингу №000942 з додатками №1, №2, № 3 та №3. Предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, а саме трактор МТЗ вартістю 247 400 гривень.

ОСОБА_1 на вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія» Автофінанс» під час підписання здійснив платіж в розмірі 148 440,00 грн., що підтверджується копією квитанції № 38 від 30 жовтня 2014 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю - продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Системний аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 30 жовтня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія» Автофінанс» дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом (ст1,3,4,9,10,11 договору), звужені обовязки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює Відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та інше суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Як зазначає позивач, згідно з Державним реєстром фінансових установ, що розміщений на офіційному сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, відповідач не має відповідної ліцензії на надання фінансових послуг.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу або договору поставки, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Системне тлумачення названих правових норм приводить до висновку, що для договору найму та для договору лізингу передбачена однакова загальна норма про те, що такі договори повинні бути укладені у письмовій формі.

Проте, окремою спеціальною нормою передбачено, що договір найму транспортного засобу, який укладається за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню і в силу приписів статті 806 ЦК України ці спеціальні вимоги повинні застосовуватись до договорів фінансового лізингу, які укладаються з фізичною особою відносно лізингу транспортного засобу.

Обґрунтованість такого тлумачення зазначених правових норм підтверджується тим, що відповідно до пункту 3.12 глави 5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Договір фінансового лізингу від 30 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія» Автофінанс», нотаріально посвідчено не було.

Викладені вище обставини справи щодо визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення сплачених сум коштів узгоджуються з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року справа №6-2766цс-15.

Визнання спірного договору фінансового лізингу з додатками недійсним є похідним для стягнення з Відповідача сплаченого ОСОБА_1 платежу в сумі 148 440,00 гривень з огляду вимог статті 216 ЦК України.

Оскільки вимоги позивача знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, судові витрати понесені ним підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 16, 22, 23, 184, 215, 216, 220, 227, 229, 230, 625, 799, 806 ЦК України,Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»,Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»,Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 2,10,76-81,263-265, 273, 274,279, 280-282 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія» Автофінанс» (01133 м. Київ вул. Євгена Коновальця, 31, код ЄДРПОУ 38104479) про визнання договору фінансового лізингу з додатками недійсним та стягнення грошових коштів - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №01/14-00251 від 30 жовтня 2014 року укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова Компанія "Автофінанс".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова Компані "Автофінанс" (код ЄДРПОУ 38104479, МФО 380805, місцезнаходження: м. Київ, вул. Щорса, 31) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, Хмельницька область. Волочиський р-н, с. Писарівка, вул.. Єпископа Я. Ольшанського, буд. 7) 148 440,00 гривень сплачених коштів та 1 484,41гривень сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Апеляційного суду м. Києва через районний суд ( а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва) протягом тридцяти днів з дня ухвалення судового рішення, а відповідачем- в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.І.Цокол