Постанова № 73744167, 02.05.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року

м.Суми

Справа №591/5440/17

Провадження № 22-ц/788/454/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Біляєвої О.М. (суддя – доповідач),

суддів: Кононенко О.Ю., Криворотенка В.І.,

з участю секретаря судового засідання Чуприни В.І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач - Головне управління Національної поліції в Сумській області,

третя особа – тимчасово виконуючий обов’язки начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Зарічного районного суду м. Суми в складі судді Кривцової Г.В. від 05 січня 2018 року, ухвалене у м. Суми, дата складення повного рішення – 15 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

28 вересня 2017 року ОСОБА_1 пред'явив даний позов до відповідача, який мотивований тим, що він з 17 лютого 1997 року по 10 квітня 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

З 19 грудня 2016 року працював на посаді водія автотранспортних засобів центру обслуговування підрозділів Головного управління Національної поліції в Сумській області. Наказом Головного управління Національної поліції в Сумській області від 31 серпня 2017 року №324о/с він був звільнений із займаної посади з 04.09.2017 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Позивач вважає, що відповідач порушив трудове законодавство, зокрема, не запропонував йому інші вакантні посади відповідно до вимог ст.49-2 КЗпП України. Крім того, про майбутнє вивільнення попереджалися й інші працівники, які займають аналогічні посади, проте профспілковий комітет розглядав подання лише про його звільнення, а тому при звільненні не дотримано вимоги ст.42 КЗпП України, зокрема, що перевага в залишенні на роботі надається сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; учасникам АТО і бойових дій.

На думку позивача, фактично підставою для його звільнення слугував конфлікт з керівництвом, яке залучало працівника до надурочних робіт, з чим він не був згодний.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області від 31 серпня 2017 року №324о/с в частині звільнення; поновити його на посаді водія автотранспортних засобів центру обслуговування підрозділів Головного управління Національної поліції в Сумській області; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 вересня 2017 року по день ухвалення судового рішення.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 05 січня 2018 року позов задоволений.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області № 324о/с від 31 серпня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади водія автотранспортних засобів відділення забезпечення автотранспортом центру обслуговування підрозділів Головного управління Національної поліції в Сумській області з 04 вересня 2017 року.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів відділення забезпечення автотранспортом центру обслуговування підрозділів Головного управління Національної поліції в Сумській області.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 20 864 грн 80 коп. з утриманням з вказаної суми при виплаті податків та інших обов’язкових платежів.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області у дохід держави судовий збір у розмірі 640 грн 00 коп.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення мотивовано тим, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 не запропонував йому вакантні посади, не виконав вимоги щодо з’ясування питання переважного права на залишення на роботі, а тому звільнення не є законним.

Додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 03 березня 2018 року стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області у дохід держави судовий збір в сумі 640 грн 00 коп.

Додаткове рішення мотивовано тим, під час ухвалення рішення суд не вирішив питання про судові витрати, пов’язані з розглядом майнової вимоги.

У лютому 2018 року Головне управління Національної поліції (далі - ГУНП) в Сумській області звернулося до Апеляційного суду Сумської області з апеляційною скаргою на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 січня 2018 року, у якій просив з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд дійшов помилкового висновку про не дотримання відповідачем при звільненні ОСОБА_1 вимог ст.42 КЗпП України, оскільки відповідно до п.5.6 розділу V Колективного договору ГУНП в Сумській області, Сумської обласної профспілкової організації атестованих працівників органів внутрішніх справ України та Профспілкової організації УМВС України в Сумській області Професійної спілки працівників державних установ України на 2017-2019 роки переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці. Проте суд дав неправильну правову оцінку інформаційній довідці про виконання функціональних обов’язків водіїв автотранспортних засобів центру обслуговування підрозділів Головного управління Національної поліції в Сумській області та довідці щодо закріплення і використання службових транспортних засобів, якими підтверджується більш висока кваліфікація або продуктивність праці інших водіїв у порівнянні з позивачем. Крім того, суд не урахував, що посада диспетчера водіїв автотранспортних засобів центру обслуговування підрозділів ГУНП в Сумській області, яка не була запропонована позивачеві, передбачає додаткове навантаження з експлуатації та ремонту газового обладнання.

Позивач у письмовій формі відзив на апеляційну скаргу не подав.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 просили скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін.

Третя особа ОСОБА_2 не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що з 19 грудня 2016 року позивач ОСОБА_1 працював на посаді водія автотранспортних засобів відділення забезпечення автотранспортом центру обслуговування підрозділів ГУНП в Сумській області. Посаду обіймав за вільним наймом (ас.11).

Наказом ГУНП в Сумській області від 27 червня 2017 року № 822 «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Сумській області» оголошений перелік змін у штатах ГУНП в Сумській області, згідно з яким одна посада водія автотранспортних засобів скорочується (ас. 29-30).

Про наступне вивільнення ОСОБА_1 був персонально попереджений 03 липня 2017 року. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці відповідач повідомив позивача про неможливість переведення на іншу роботу у зв’язку з відсутністю вакантних посад (ас.26).

Наказом Головного управління Національної поліції в Сумській області від 31 серпня 2017 року № 324о/с позивач за згодою з профспілковим комітетом УМВС України в Сумській області був звільнений із займаної посади з 04 вересня 2017 року за п.1 ст.40 КЗпП України у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників,з виплатою грошової компенсації за невикористані 16 календарних днів щорічної відпустки за фактично відпрацьований час (ас.8, 24).

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За загальним правилом, визначеним статтею 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Порядок вивільнення працівників визначений статтею 49-2 КЗпП України.

Стаття 42 КЗпП України регулює переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці.

У першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.

При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій ст. 42 КЗпП.

Отже, продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку суд при розгляді трудового спору повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій ст. 42 КЗпП.

Суд попередньої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов правильного висновку, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 належним чином не визначив працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При цьому суд, оцінивши надану Головним управлінням Національної поліції в Сумській області довідку про виконання функціональних обов’язків на підтвердження продуктивності праці і кваліфікації працівників (ас. 39-40) з додержанням вимог статті 89 ЦПК України, обґрунтовано визнав, що відповідач не врахував переважне право позивача на залишення на роботі.

Так, суд вірно зазначив, що наданий відповідачем доказ не містить відомостей щодо часу роботи ОСОБА_1 з 2009 по 2015 роки, повної інформації щодо кількості транспортних засобів, закріплених за працівником.

Крім того, згідно з цією довідкою, водій ОСОБА_5, який працює з 2016 року, має право керування транспортними засобами категорій «В», «С»; а водій ОСОБА_1 має право керування транспортними засобами категорій «В», «С», «D». Ці обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 має більш високу кваліфікацію.

Суд апеляційної інстанції відхиляє довід скарги щодо неправильної оцінки довідки про закріплення за ОСОБА_1 18 транспортних засобів, оскільки суд оцінив його як самостійно, так і в сукупності з іншими доказами. Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо неправильності висновку суду про недодержання Головним управлінням Національної поліції в Сумській області вимог статті 42 КЗпП не спростовують цей висновок і фактично зводяться до переоцінки доказів, наданих сторонами щодо продуктивності праці і кваліфікації працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України, звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частина третя статті 49-2 КЗпП наголошує, що одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Судом установлено і це підтверджується матеріалами справи, що про наступне вивільнення працівник був персонально попереджений за два місяці, у зв'язку з відсутністю вакансій інша робота йому не була запропонована.

Разом з тим, суд установив і це визнається відповідачем, що станом на 03 липня 2017 року, тобто на момент попередження позивача про наступне звільнення, була вільна посада диспетчера відділення забезпечення автотранспортом центру обслуговування підрозділів ГУНП в Сумській області. Отже, суд дійшов правильного висновку про порушення відповідачем при звільненні ОСОБА_1 вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Довід скарги і пояснення представника відповідача, що посада диспетчера передбачає додаткове навантаження, а тому не була запропонована, є безпідставними,не підтвердженими належними доказами. Довідка про прийняття на цю посаду ОСОБА_6 (ас. 81) обґрунтовано не визнана судом належним і достатнім доказом, оскільки вона не містить інформації щодо предмета доказування. Докази (посадова інструкція, наказ про покладення додаткових обов’язків тощо) на підтвердження того, що посада диспетчера передбачає додаткове навантаження, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не були надані.

За таких обставин суд апеляційної інстанції визнає вірним висновок суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем того, що посада диспетчера відділення забезпечення автотранспортом центру обслуговування підрозділів ГУНП вимагала наявності кваліфікації щодо експлуатації і ремонту газового обладнання і що саме з цієї підстави позивачу не було запропоновано вакантну посаду диспетчера.

Отже, висновок суду про звільнення позивача з порушенням трудового законодавства наведеними в апеляційній скарзі доводами не спростований.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі суд першої інстанції з додержанням вимог частини другої статті 235 КЗпП України прийняв рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обрахований із середньоденного заробітку 237 грн 10 коп. = (5097,60+5097,60) : (21 вих. + 22 вих.), визначеного згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

Разом з тим, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04 вересня 2017 року суд не урахував, що днем звільнення працівника є останній день роботи, а тому середній заробіток слід виплачувати з наступного дня.

Установлено, що ОСОБА_1 звільнений 04 вересня 2017 року, отже виплату середнього заробітку слід здійснити з 05 вересня 2017 року по день ухвалення рішення судом першої інстанції, тобто за 87 днів.

У зв’язку з цим суд апеляційної інстанції змінює оскаржене рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу і стягує з відповідача на користь ОСОБА_1 20267 грн 70 коп. (237 грн 10 коп. х 87 дн.).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 січня 2018 року в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що стягується з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1, змінити з 20864 грн 80 коп. на 20627 (двадцять тисяч шістсот двадцять сім) грн 70 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.М. Біляєва

Судді: О.Ю. Кононенко

ОСОБА_7

Дата складення повного судового рішення - 03 травня 2018 року

ОСОБА_8Біляєва