Постанова № 73739714, 26.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 184/1139/16-ц 22-ц/774/177/К/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 184/1139/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Кислиця І.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженняапеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року, яке ухвалене суддею Томаш В.І. у м. Покров Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»)про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним.

В обґрунтування позову зазначив, що 07 лютого 2008 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є відповідач, було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11294340000, за умовами якого він отримав кредитні кошти в сумі 80000,00 дол. США, що дорівнює еквіваленту 404000,00 грн. за курсом НБУ на день укладання Договору, з умовою їх повернення в строк до 08.02.2021 року, з відсотковою ставкою 12,4% річних.

Вважає, що кредитний договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків, й призводять до погіршення становища споживача, до яких відносить умови щодо збільшення відсоткової ставки, право банку вимагати від позичальника додаткової сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, штрафу за порушення позичальником умов договору в розмірі 500,00 грн.

Крім того, зазначив, що в порушення ч.4 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідач не надав йому, як позичальнику, повної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту, навмисно приховав та невірно відобразив фактичні дані і відомості відносно значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що обумовлена між сторонами кредитного договору та того розміру абсолютного подорожчання кредиту, які узгоджені між сторонами кредитного правочину в його умовах, у змісті оспорюваного кредитного договору не встановив та не визначив для позичальника умови договору щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки, в порушення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживача» видав кредит в іноземній валюті.

Також вказав, що відповідач ввів його в оману щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, а тому його волевиявлення на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, зазначених у кредитному договорі, суперечило його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах.

За таких обставин, просив суд визнати порушеним його право, як споживача фінансових послуг банку; визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11294340000 від 07.02.2008 року, укладений між ним та АКІБ «УкрСиббанк»; застосувати наслідки визнання договору недійсним, а саме: визнати недійним договір іпотеки № 11294340000/3 від 07.02.2008 року; визнати недійсним договір поруки № 11294340000/I від 07.02.2008 року; визнати недійсним договір поруки 11294340000/II від 07.02.2008 року; припинити обтяження предмета іпотеки: двохкімнатної квартири НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вилучивши з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження з реєстраційним номером 6541306 та з Державного реєстру іпотек запис з реєстраційним номером 7389223.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано порушеним право ОСОБА_1 - споживача фінансових послуг банку.

Визнано недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11294340000 від 07 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк».

Застосовано наслідки визнання договору недійсним, а саме: визнано недійсним договір іпотеки № 11294340000/3 від 07 лютого 2008 року, визнано недійсним договір поруки № 11294340000/I від 07 лютого 2008 року, визнано недійсним договір поруки №11294340000/II від 07 лютого 2008 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків його недійсності. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заявлених ним вимог, не врахувавши, що до укладення договору банком позичальнику було надано інформаційний лист про умови кредитування, що підтверджено в п. 10.13 укладеного кредитного договору, який підписано сторонами, відповідно до якого сторони константували, що перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, в п. 9.2 оспорюваного договору зазначено, що підписанням цього договору Позичальник підтвердив, що даний договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, що є обов'язковими для Позичальника, що він розуміє всі умови цього договору, свої права та обов'язки за цим договором та погоджується з ними. Під час підписання договору позичальником зауважень та заперечень не надано й він не скористався своїм правом протягом 14 днів відкликати свою згоду на укладення кредитного договору.

Не погоджується представник відповідача з висновком суду першої інстанції щодо введення позивача в оману та приховання від позичальника кінцевої інформації щодо сукупної вартості кредиту й вважає оцінений судом першої інстанції висновок судово-економічної експертизи № 2140 від 27.02.2017 року неналежним доказом у справі, оскільки суд не взяв до уваги, що розрахунок реальної відсоткової ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту банком здійснено станом на день укладення договору 07.02.2008 року, а розрахунки експерта здійснені станом на 27.02.2017 року й у національній валюті, тоді як кредит надано в іноземній валюті, яка не є сталою по відношенню до гривні. Крім того, доказів, які б доводили факт умисних дій чи умисної бездіяльності банку з метою обману позичальника, позивачем суду не надано.

Суперечать, на думку представника відповідача, висновки суду про відсутність у відповідача права на надання кредиту в іноземній валюті, оскільки на день укладення договору банк мав таке право на підставі Генеральної банківської ліцензії, виданої НБУ.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просила її відхилити, залишивши без змін рішення суду першої інстанції.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним в апеляційному порядку не оскаржено, у зв'язку з чим колегією суддів не перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині, адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПАТ «УкрСиббанк» - Кузьменка М.В., якийпідтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила її залишити без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та письмових заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України, в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним кредитного договору та застосування наслідків його недійсності, суд першої інстанції виходив з доведеності того, що оспорюваний кредитний договір не відповідає вимогам ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, зокрема передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Аналогічні норми процесуального права закріплено й у статті 263 ЦПК України, в редакції станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону не дотримався.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом цієї норми закону ніхто не може бути примушений до укладення договору, що не відповідає його волі.

Згідно зі ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В той же час, згідно ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Судом встановлено, що 07 лютого 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладено договір про надання споживчого кредиту № 11294340000, за умовами якого позивач отримав кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 80000,00 дол. США, що дорівнює еквіваленту 404000,00 грн. за курсом НБУ на день укладання Договору, з умовою їх повернення в строк до 08.02.2021 року, з відсотковою ставкою 12,4% річних (а.с. 12-16 т.1).

06 березня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11294340000 від 07.02.2008 року щодо зміни розміру ануїтентного платежу за договором (а.с. 17 т.1).

В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, а також ОСОБА_9, з кожним окремо, укладено договори поруки № 11294340000/П/I від 07.02.2008 року та № 11294340000/П від 07.02.2008 року, відповідно до умов яких поручителі, кожен окремо, взяли на себе зобов'язання перед кредитором солідарно відповідати за зобов'язаннями позичальника, які виникають з умов кредитного договору (а.с. 22, 23 т.1).

Також 07 лютого 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки № 11294340000/З, предметом якого є належна на праві приватної власності ОСОБА_1 квартира НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24-25 т.1).

Кредитний договір укладено в письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печаткою банку, тобто він є чинним.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України № 6-1341цс15 від 02 грудня 2015 року, ухваленої за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, яка мала враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року).

Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачені. В договорі передбачені усі істотні умови договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; звідсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення договору позичальнику була надана повна та вичерпна інформація, необхідна та достатня для прийняття ним зваженого та свідомого рішення щодо отримання кредиту та укладений сторонами кредитний договір відповідає положенням статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

При цьому, посилання суду першої інстанції на висновок судово-економічної експертизи № 2140 від 27.02.2017 року, на думку колегії суддів є хибним, оскільки розрахунок реальної відсоткової ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту банком здійснено станом на день укладення договору - 07.02.2008 року, а розрахунки експерта здійснені станом на 27.02.2017 року й у національній валюті, тоді як кредит надано в іноземній валюті, яка не є сталою по відношенню до гривні, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача є прийнятними та обґрунтованими.

Не можна погодитись з твердженнями позивача ОСОБА_1 про наявність правових підстав для визнання оспорюванього договору недійсним з підстав надання кредитних коштів у валюті, відмінній від національної валюти України.

Так, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного Банку України.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного Банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку.

Згідно р. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженеого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Отже, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Крім того, відповідно до статті 36 Закону України "Про Національний Банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторонни приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь - яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

При підписанні кредитного договору, ОСОБА_1 погодився з його умовами та, відповідно, теж прийняв на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу, а тому його твердження щодо несправедливості умов кредитного договору є необгрунтованими.

На думку колегії суддів, позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності спірного Кредитного договору № 11294340000 від 07 лютого 2008 року, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги про визнання цього договору недійним задоволенню не підлягають. Оскільки, позовні вимоги про застосовання наслідків визнання договору недійсним, а саме: визнано недійсним договір іпотеки № 11294340000/3 від 07 лютого 2008 року, визнано недійсним договір поруки № 11294340000/I від 07 лютого 2008 року, визнано недійсним договір поруки №11294340000/II від 07 лютого 2008 року, є похідними від первісних позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення та перевірки обґрунтованості цих вимог.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, у зв'язку з чим скасовує рішення суду в оскаржуваній частині з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та невірного застосування норм матеріального права, згідно п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та приймає нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення без задоволення позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», судові витрати понесені відповідачем на оплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 704,00 грн. (т. 2 а.с. 10) компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» - задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання порушеним права, визнання договору про надання споживчого кредиту недійснимта застосування наслідків його недійсності - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Витрати у виді судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 00 копійок компенсувати за рахунок держави на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: