Ухвала суду № 73738553, 02.05.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

______________

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

02 травня 2018 р. м. ХерсонСправа № 821/805/18

Суддя Херсонського окружного адміністративного суду Дмитрієва О.О., перевіривши виконання вимог статей 160-161 КАС України за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Каховської районної ради Херсонської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, у якому просить:

- визнати бездіяльність Каховської районної ради Херсонської області неправомірною;

- встановити факт необгрунтованої політичної репресії до сім'ї сталінським режимом за національними мотивами під приводом боротьби з так званими бандпособниками, яку у лютому-березні 1935 року в позасудовому порядку без пред'явлення обвинувачення було примусово депортовано з Славутського району вінницької області до Ново-Айдарського району Донецької області;

- зобов'язати Каховську районну раду Херсонської області розрахувати та сплатити грошову компенсацію за примусове вилучене майно, в зв'язку з неможливістю повернення його в натуральному вигляді;

- зобов'язати Каховську районну раду Херсонської області надати посвідчення належного зразка, як реабілітованому відповідно до вимог ст. 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Відповідно до вимог статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 2 КАСУ передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАСУ, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАСУ, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

В Постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 р. у справі № 21-493а14, від 09.12.2014 р. у справі № 21-308а14 викладена правова позиція, згідно якої суд встановлений законом є суд належної юрисдикції. Так, "відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2015 р. № К/800/14359/15.

Суд звертає увагу позивача, що в даному разі зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 просить, зокрема встановити факт необґрунтованої політичної репресії до його сім'ї сталінським режимом за національними мотивами під приводом боротьби з так званими бандпособниками, яку у лютому-березні 1935 року в позасудовому порядку без пред'явлення обвинувачення було примусово депортовано з Славутського району вінницької області до Ново-Айдарського району Донецької області.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладено на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Ради народних депутатів зобов'язано утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України. За дорученням цих комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв'язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям.

Таким чином встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав фізичних осіб у судовому порядку можливо лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заява про встановлення факту щодо визнання особою, яку необґрунтовано піддано політичній репресії у вигляді примусового виселення та примусовій конфіскації відповідно Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" не може бути розглянута в судовому порядку.

За змістом ч. 7 Постанови Верховної Ради України Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 24 грудня 1993 року N 3812-XII Довідки про реабілітацію, згідно із статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" видаються реабілітованим на їх вимогу органами внутрішніх справ за наявності у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселених осіб тощо), а за відсутності таких документів - районними комісіями по поновленню прав реабілітованих після встановлення ними факту виселення.

В даному разі позивачем не надано суду доказів звернення до органів внутрішніх справ з даного питання.

Окрім того, виплата грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості провадиться за рішенням комісії відповідної обласної, міської і районної Ради народних депутатів громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", або їхнім спадкоємцям. Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога позивача про виплату грошової компенсації є передчасною, оскільки заява про виплату грошової компенсації може бути подана до відповідної комісії реабілітованим громадянином.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне запропонувати позивачу скоригувати свої позовні або надати суду відповідні пояснення.

Тому така заява відповідно до ч.1 ст. 169 КАС України підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліків.

Керуючись ч. 1 ст. 169 КАС України, суд

ухвалив:

Залишити позовну заяву без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Після усунення недоліків позовної заяви документи до суду направляти із вказівкою на номер справи 821/805/18 та зазначенням прізвища судді, який прийняв ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

У разі невиконання цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.

Ухвала окремо не оскаржується.

Суддя Дмитрієва О.О.