Постанова № 73738361, 25.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/2254/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

ОСОБА_1,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,

позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 січня 2018 року (прийняте у м. Тернополі суддею Братасюком В.М.) в адміністративній справі № 607/9429/17 за позовом ОСОБА_2 до Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов’язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із вказаним позовом та просив:

- визнати протиправними дії Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі – Тернопільське ОУПФУ) та скасувати рішення Тернопільського ОУПФУ щодо відмови у призначенні йому пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» (в редакції від 10.12.2015 за № 889);

- зобов’язати Тернопільське ОУПФУ призначити йому з 31.01.2017 пенсію державного службовця із заробітної плати 6803,30 грн, згідно довідки про складові заробітної плати від 31.01.2017, у розмірі 80 відсотків, який був встановлений на час виникнення права на цей вид пенсії та відшкодувати недоотримані кошти з часу звернення.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що маючи необхідний вік та стаж державного службовця, набув права на пенсію державного службовця, а відмова відповідача у призначенні йому такої пенсії є необгрунтованою та безпідставною.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив ОСОБА_2, який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за невідповідності фактичним обставинам справи та з порушенням норм матеріального права. Просив скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує загалом тими ж аргументами, що й вимоги позовної заяви. Зазначає, що він відповідає усім визначеним законодавством вимогам для призначення пенсії державного службовця, що не було враховано судом та відповідачем, при тому, що відповідач безпідставно не врахував до стажу, який дає право на пенсію державного службовця, його роботу в органах місцевого самоврядування та час строкової служби в армії.

У судовому засіданні апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги із аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з’явився.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 з 13.10.2013 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Він продовжував працювати на посаді головного державного фінансового інспектора, що відноситься до посад державної служби, до 15.04.2014, після чого був звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

06.02.2017 ОСОБА_2 звернувся до Тернопільського ОУПФУ із заявою про призначення пенсії державного службовця та додав відповідні документи.

Протокольним рішенням № 9 від 08.02.2017 Тернопільське ОУПФУ відмовило йому у призначенні пенсії державного службовця, мотивуючи це тим, що стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії відповідно до пунктів 10 і 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015, обчислений на підставі записів трудової книжки, становить 07 років 04 місяці 27 днів (з 20.04.1979 по 05.05.1986 – Міністерство фінансів Української PCP, з 05.12.2013 по 15.04.2014 – Державна фінансова інспекція в Тернопільській області), тобто у нього недостатньо стажу державної служби для призначення відповідного виду пенсії, а тому він не має права на призначення пенсії як державному службовцю.

Вважаючи таку відмову у призначенні йому пенсії протиправною, позивач оскаржив її до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції висновував його тим, що у позивача відсутні необхідні умови для призначення пенсії державного службовця.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

01 травня 2016 року набрав чинності Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі – Закон № 889-VIII), згідно зі статтею 90 якого пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про державну службу» (від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ; далі – Закон № 3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до пунктів 10 та 12 розділу ХІ Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості ВР України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості ВР України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

За приписами статті 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

До досягнення віку, встановленого першим реченням частини першої цієї статті, право на пенсію за віком мають державні службовці – чоловіки ІНФОРМАЦІЯ_1 і старші після досягнення ними такого віку:

60 років – які народилися по 31 грудня 1952 року;

60 років 6 місяців – які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року;

61 рік – які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

61 рік 6 місяців – які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Аналізуючи зазначені норми, колегія суддів дійшла висновку, що з 01.05.2016 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

При цьому законодавець пунктами 10 та 12 розділу ХІ Закону № 889-VIII визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, зокрема:

а) досягнення певного віку;

б) наявність передбаченого законодавством страхового стажу;

в) наявність станом на 01.05.2016 стажу державної служби:

- не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від останнього місця роботи;

- не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, для державних службовців, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби.

Як видно із записів трудової книжки позивача, він був звільнений з посади головного державного фінансового інспектора відділу інспектування органів державної влади за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію державного службовця, стаття 38 КЗпП України з 15.04.2014 (запис № 30), тобто станом на 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) не займав посади державної служби.

Тобто, навіть наявність 10 років стажу на посадах державної служби (при умові зарахування до цього стажу роботи на посаді в органах місцевого самоврядування та служби в армії) не давала позивачу права на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, через що підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на те, що існуюче у нього право з 12.04.2014 на призначення пенсії державного службовця є невідчужуваним і непорушним, що гарантовано статтею 21 Конституції України; що відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, з огляду на таке.

Станом на час звернення позивача до пенсійного органу (лютий 2017 року) діяв Закон № 889-VIII, а норми Закону № 3723-ХІІ втратили чинність, через що не підлягали застосуванню, при тому, що станом на час дії Закону № 3723-ХІІ позивач не звертався до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії державного службовця, тобто право на призначення пенсії державного службовця не реалізував і права на отримання пенсії державного службовця не набув, через що взагалі немає підстав говорити про невідчужуваність та непорушність його прав, звуження змісту та обсягу існуючих прав тощо.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 січня 2018 року адміністративній справі № 607/9429/17 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Постанова складена у повному обсязі 02 травня 2018 року.