Рішення № 73734105, 02.05.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/1546/18

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Д’яков В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 4583 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі- Гоцалюк Я.П., позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А 4583 (далі – ВЧ А 4583, відповідач в якому просить: визнати протиправними дії військової частини А 4583 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 31.08.2017, зобов'язати військову частину А 4583 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 31.08.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 31.08.2017 відповідно до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.

Ухвалою судді від 30.03.2018 відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного письмового провадження, без виклику сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для надання відзиву на позов.

У встановлений ухвалою суду строк відповідач подав відзив на позов, в якому відповідач позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні, зазначивши про відсутність кошторисних призначень та коштів на рахунку Військової частини для виплати індексації грошового забезпечення.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А4583.

Наказом командира військової частини А4583 від 31.08.2017 № 257 майора ОСОБА_1 відповідно до частині шостої статті 26 з урахуванням підпункту “ї” пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” звільнено з військової служби у запас за пунктом “а” (у зв’язку з закінченням строку контракту). Виключено зі списків особового складу військової частини А4583 і знято з усіх видів забезпечення з “31” серпня 2018 року.

За час проходження військової служби позивачу, за періоди 01.01.2016 по 31.08.2017, індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, що підтверджується листом – відповіддю ВЧ А 4583 від 09.01.2018 за вих. № 502/2/9/16 (а.с. 17-19) та не заперечується відповідачем.

Вважаючи невиплату індексації грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон № 1282) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Статтею 2 Закону №1282- ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру:

оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст. 4 Закону № 1282 - ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно зі ст. 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов’язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за періоди 01.01.2016 по 31.08.2017 відсутні.

Згідно з ч. 2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання “справедливого балансу” в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції “майном” визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні “законне сподівання” на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі “Стретч проти Сполученого Королівства” (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі “Суханов та Ільченко проти України” (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

“Законне сподівання” на отримання “активу” також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов’язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має “законне сподівання”, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі “Копецький проти Словаччини” (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі “Копецький проти Словаччини” (Кореску v. Slovakia), п. 50; “Anheuser-Busch Inc. проти Португалії” (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі “ОСОБА_6 Греції та інші проти Греції” (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Враховуючи викладене, доводи представника відповідача про неможливість проведення позивачу виплати індексації грошового забезпечення за спірний період у зв’язку із відсутністю кошторисних призначень, суд вважає необґрунтованими.

Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання їх купівельної спроможності.

Таким чином, враховуючи практику ЄСПЛ, як джерело права, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, так як позивач мав “законні сподівання” на отримання індексації у відповідному розмірі, втручання у право мирно володіти своїм майном не відповідало вимогам закону та поклало на позивача особистий та надмірний тягар, тому дії відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за періоди 01.01.2016 по 31.08.2017, є протиправними.

З урахуванням зазначеного, приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Частиною 2 ст. 16 КАС України встановлено, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з п.п. 1, 2 та 6 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Водночас, за змістом ст. 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної Особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

З викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. З, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

При цьому, статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

За змістом статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць установлено у розмірі з 1 січня 2018 року - 1700 гривні.

Таким чином, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 680,00 грн. грн. (1700 грн. * 40%) за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

КАС України не передбачає, що види правової допомоги, які підлягають компенсації можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами, тим більше, що Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначає не види правової допомоги, а граничний розмір їх компенсації.

В силу вимог ч. 7 ст. 9 КАС України, відповідно до якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), суд вважає за можливе застосувати аналогію закону, застосувавши норми ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» до вказаних правовідносин в частині розповсюдження встановленого граничного розміру компенсації на види правової допомоги, наданої позивачу.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача до суду було надано договір щодо надання правової допомоги від 26.03.2018, акт прийому виконаних робіт від 26.03.2018 у кількості 5 годин, у відповідності до якого довіритель сплатив представнику – ОСОБА_2 у поновному обсязі за надану правову допомогу кошти у розмірі 3000, 00 грн. (5 год. * 600,00 грн.), та квитанцію від 26.03.2018, згідно якої позивачем сплачені ОСОБА_2 кошти у сумі 3000,00 грн.

У зв’язку з тим, що розгляд справи призначено за правилами спрощеного письмового провадження, без виклику сторін та відсутності необхідності участі представництва позивача у судовому засіданні, тому суд дійшов висновку, що витрати на правову допомогу підлягають стягненню на користь позивача в сумі 2400 грн. (3000,00 грн. – 600,00 грн.).

Керуючись статтями Керуючись статтями 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 14000, ІН НОМЕР_1) задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини А 4583 (вул. Шевченка, 57, м. Чернігів,14030, код ЄДРПОУ 26616313) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 14000, ІН НОМЕР_1) індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 31.08.2017.

Зобов'язати військову частину А 4583 (вул. Шевченка, 57, м. Чернігів,14030, код ЄДРПОУ 26616313) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 14000, ІН НОМЕР_1) індексацію грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 31.08.2017.

Стягнути з військової частини А 4583 (вул. Шевченка, 57, м. Чернігів,14030, код ЄДРПОУ 26616313) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 14000, ІН НОМЕР_1) витрати на правову допомогу в сумі 2400 (дві тисячі чотириста) грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повне судове рішення складено 02 травня 2018 року.

Суддя В.І. Д'яков