Ухвала суду № 73731692, 02.05.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

справа № 813/1564/18

02 травня 2018 року

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Костецький Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дрогобицької міської ради про визнання протиправним і скасування рішення, -

встановив:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Дрогобицької міської ради, у якому просять суд визнати протиправним та скасувати п.п. 1.1 ст. 1 рішення ХХХІ сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради від 30.11.2017 № 954 в частинні надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 950 кв. м на АДРЕСА_1.

Ухвалою від 23.04.2018 вказану позовну заяву залишено без руху, встановивши позивачу строк, протягом десяти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху подано заяву від 27.04.2018 (вх. № 12300).

При прийнятті ухвали, суддя виходить з такого.

За ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція щодо юрисдикції таких спорів викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 802/1792/17а, від 04.04.2018 у справі № 817/567/16.

Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, судом враховується і те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно позовної заяви та доданих матеріалів, предметом спору є надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку на АДРЕСА_1, яка перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6. Як на підставу заявленого позову позивач зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правомірно набули право власності на на земельні ділянки площею 454 та 1200 кв.м. по АДРЕСА_1. Крім цього зазначає, що відповідач протиправно надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_7 на земельну ділянку, оскільки така перебуває у спільній сумісній власності.

Отже, враховуючи вищенаведене, у даній справі позов заявлений з підстав порушення права власності, тобто спір фактично права володіння (користування) майном.

За приписами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у поряду цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, правовідносини, з приводу яких виник спір, за своєю природою є цивільно-правовими, оскільки між сторонами існує спір про право, що в свою чергу виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства.

При цьому, слід роз'яснити позивачеві, що даний спір є цивільно-правовим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст. 170, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

ухвалив:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дрогобицької міської ради про визнання протиправним і скасування рішення.

2. Повернути ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 704,80 грн, сплачені зігдно квитанції від 25.04.2018 № 2.

3. Повернути ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 704,80 грн, сплачені зігдно квитанції від 20.04.2018 № 2.

4. Роз'яснити позивачам, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

5. Роз'яснити позивачам, що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

6. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі яка подала позовну заяву.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Костецький Н.В.