Постанова № 73723073, 25.04.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року м. Чернівці

Справа №727/8280/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Владичана А.І.

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретар Костюк Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину житлового будинку, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 вересня 2017 року, (головуючий у 1-й інстанції Семенко О.В.),

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину житлового будинку.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідач ОСОБА_4 є її донькою. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26.06.2006 року визнано за відповідачем право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, загальною площею 370,10 кв.м, житловою площею 165,30 кв.м, з вигрібною ямою літера "І" вартістю 540717 грн.

Вказаний будинок будувався відповідачем та її чоловіком ОСОБА_5 за спільні кошти, а, отже, є спільною сумісною власністю подружжя.

З січня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 почали проживати в будинку зі своїми неповнолітніми дітьми, онуками позивача - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

_____________

Провадження 22ц/794/284/18 Категорія 5

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_5 помер.

Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з ? частини спірного житлового будинку, право на спадкування якого мають діти спадкодавця.

Просила визнати житловий будинок по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5;

визнати за онуками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по 1/6 ідеальній частині зазначеного житлового будинку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 вересня 2017 року позов задоволено.

Визнано житловий будинок по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 ідеальну частину житлового будинку по АДРЕСА_1, літера "А", загальною площею 370,10 кв.м, житловою площею 165,30 кв.м з вигрібною ямою літера "І" вартістю 540717 грн.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 ідеальну частину житлового будинку по АДРЕСА_1, літера "А", загальною площею 370,10 кв.м, житловою площею 165,30 кв.м з вигрібною ямою літера "І" вартістю 540717 грн.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» як особа, яка не брала участі у справі, проте вважає, що суд вирішив питання про його права, подало апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення суду, порушенням норм матеріального та процесуального права.

Свої доводи мотивує тим, що він є іпотекодержателем спірного житлового будинку відповідно до іпотечного договору від 18.06.2008 року №81/12-Ф/ІП-1, передано відповідачем в іпотеку на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, за яким існує заборгованість.

Вважає, що визнання за іншими особами, відмінними від іпотекодавця, права власності на майно, що є предметом іпотеки, порушує права іпотекодержателя.

Вказує, що у п. 3.4 іпотечного договору іпотекодавець засвідчив, що не має відомих йому прав та вимог інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Сам факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Судом неповно встановлено обставини, які мають значення для справи: не з'ясовано, за які кошти побудовано житловий будинок.

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 вересня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позов про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя відповідача та її померлого чоловіка та визнання, як наслідок цього, за дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на спадщину, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно за життя спадкодавця належало подружжю на праві спільної сумісної власності у відповідності до ст.ст. 60, 61, 70 СК України.

Однак, колегія суддів не повністю погоджується з даним висновком суду, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 січня 2005 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, про що у міському відділі реєстрації актів цивільного стану Чернівецького обласного управління юстиції зроблений актовий запис №19, що вбачається з довідки міського відділу реєстрації актів цивільного стану (а.с. 17).

У подружжя є діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14-15).

Позивач ОСОБА_1 є матір'ю відповідача та бабусею неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_4 (а.с. 13).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 червня 2006 року за відповідачем ОСОБА_4 визнано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, загальною площею 370,10 кв.м, житловою площею 165,30 кв.м з вигрібною ямою літера "І" вартістю 540717 грн.

Право власності на зазначений житловий будинок зареєстровано в Чернівецькому комунальному бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 19746283.

З січня 2007 року відповідач ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_5 стали проживати в будинку зі своїми неповнолітніми дітьми.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Відповідно до вимог статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частини 1 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

За змістом частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.17). Після його смерті відкрилася спадщина.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадкування за законом має місце лише у разі коли воно не змінено заповітом спадкодавця (ст. 1223 ЦК). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять всі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. (ст. 1270 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1226 Цивільного кодексу України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Встановивши, що спірний житловий будинок набуто ОСОБА_4 у власність на підставі судового рішення під час перебування її в шлюбі з ОСОБА_5, який помер, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний житловий будинок є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та кожному із подружжя належить по ? його частині. Тобто частка спадкодавця в праві спільної сумісної власності на житловий будинок становила ?.

За життя спадкодавцем заповіт не складався. Сторони по справі є спадкоємцями першої черги за законом.

Діти померлого ОСОБА_3 та ОСОБА_2, відповідно до ст.1261 ЦК України, разом із його дружиною мають право на спадкування у рівних частках, а саме по 1/6 частині житлового будинку по АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 1269 ЦК України заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

Частинами 1 та 2 ст. 71 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України у редакції Закону, чинного на момент ухвалення рішення, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України у редакції Закону, чинного на момент ухвалення рішення, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач не надала і матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вона чи відповідач зверталися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в інтересах малолітніх дітей спадкодавця, відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, а, отже, позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах дітей є передчасними. Не зазначено також, у чому полягає порушення прав та інтересів малолітніх дітей з боку відповідача на момент звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд першої інстанції на зазначені вимоги матеріального та процесуального права уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Крім того, зазначеним судовим рішенням також порушено права апелянта Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», який є іпотекодержателем предмету іпотеки - житлового будинку по АДРЕСА_1, згідно з договором іпотеки від 18 червня 2008 року №81/12-Ф/ІП-1, укладеного між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест» на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором, правонаступником якого є апелянт відповідно до договору про відступлення прав за іпотечними договорами (а.с. 38-46).

Отже, ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки іпотекодержателя спірного нерухомого майна. Однак його не залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Правовий статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, визначений ст. 53 ЦПК України у редакції Закону, чинного на момент ухвалення рішення, такі особи можуть вступити у справу чи бути залучені до участі у справі, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Виходячи із вимог ст. 49 ЦПК України у редакції Закону, чинного на момент ухвалення рішення, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не наділені процесуальними правами позивача чи відповідача.

Пунктом 4 часини 2 статті 197 ЦПК України у редакції Закону, чинного на момент ухвалення рішення, визначено, що у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.

З урахуванням викладених обставин справи та вимог закону апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, із ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» слід сягнутисудові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 2703 грн 59 коп.

Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 вересня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину житлового будинку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 2703 гривні 59 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 2 травня 2018 року.

Головуючий

Судді: