Рішення № 73721827, 24.04.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.04.2018 Справа №607/13725/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Сташків Н.М.,

за участі секретаря судового засідання Пастернак О.В.,

у присутності учасників судового процесу:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу №607/13725/17 за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Міськавтотранс» Тернопільської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 пред'явила до суду позов до Комунального підприємства «Міськавтотранс» Тернопільської міської ради (далі – КП «Міськавтотранс» ТМР) про визнання незаконним і скасування наказу № 102-к від 05 жовтня 2017 року «Про звільнення», яким її звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП, поновлення її на роботі на посаді головного бухгалтера з 05 жовтня 2017 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 гривень.

Обгрунтовувала позов тим, що працювала у відповідача на зазначеній посаді з 10 червня 2010 року. З 01 серпня 2011 року перебувала у відпустках по догляду за дитиною до досягнення трьох років. У зв’язку з вагітністю та пологами в період з 10 травня 2017 року по 13 вересня 2017 року та з 13 вересня 2017 року по 26 вересня 2017 року звільнена від роботи на підставі листків непрацездатності серії АДБ №837374 та серії АДБ № 842520. 03 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до КП «Міськавтотранс» ТМР про призначення та виплату допомоги по вагітності і пологах та із заявою про надання їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення трьох років. Вказані заяви залишені без задоволення, про що їй повідомлено листом від 21 серпня 2017 року. З цих підстав позивач звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, рішенням якого від 12 жовтня 2017 року її позов задоволено та зобов’язано КП «Міськавтотранс» ТМР призначити та виплатити їй матеріальне забезпечення у вигляді допомоги по вагітності і пологах на підставі вищевказаних листків непрацездатності. 31 жовтня 2017 року ОСОБА_3 отримала лист від КП «Міськавтотранс» ТМР, в якому знаходилась копія наказу № 102-к від 05 жовтня 2017 року про її звільнення. Зазначений наказ позивач вважає незаконним, оскільки: 1) КП «Міськавтотранс» ТМР не визнавало ОСОБА_3 своїм працівником, не брало до уваги її заяв, не виплачувало належних виплат, відтак незрозумілими є мотиви звільнення, до того ж з посади в.о. головного бухгалтера, якої ОСОБА_3 не займала, оскільки працювала головним бухгалтером, а не виконувачем обов’язків; 2) відповідачем порушено вимоги ст. 149 КЗпП України, оскільки в ОСОБА_3 не взято ніяких пояснень, не повідомлено під розписку про застосування дисциплінарного стягнення; 3) відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України ОСОБА_3 не могла бути звільнена з роботу, оскільки вона є матір’ю трьох дітей, одна з яких не досягла 3 років. У зв’язку з незаконним звільненням вона зазнає моральних страждань, погіршилось її самопочуття, знизився авторитет в очах колег. Втрата нормальних життєвих зв’язків вимагає від неї значних зусиль для організації свого життя.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав із підстав, викладених у позовній заяві, та просив позовні вимоги задовольнити, вирішити питання розподілу судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.

Представник відповідача у судовому засіданні позову не визнав. Пояснив, що ОСОБА_3 була прийнята на роботу у 2010 році на посаду економіста. В подальшому переведена на посаду головного бухгалтера тимчасово, на період тимчасової відсутності працівника ОСОБА_4, яка займала цю посаду. З липня 2011 року ОСОБА_3 перебувала у відпустках по догляду за дитиною до 3 років. Через її постійну відсутність на роботі її неможливо було перевести назад на посаду економіста, тому вона вважалась виконувачем обов’язків бухгалтера. Відповідно до листка непрацездатності № 842520 ОСОБА_3 мала вийти на роботу 20 вересня 2017 року, однак не вийшла, про що складено відповідні акти про відсутність її на роботі протягом робочого дня. Ніяких заяв про надання ОСОБА_3 відпустки по догляду за дитиною до 3 років від неї не надходило. З цих підстав її звільнення з роботи за прогул є законним. Крім того, в позовній заяві вимога позивача заявлена як поновлення на посаді, а не на роботі. На підставі зазначеного представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Судом досліджено надані сторонами докази та встановлено такі обставини:

Відповідно до наказу № 54-к від 31 травня 2010 року ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду економіста в КП «Міськавтотранс» з 01 червня 2010 року.

На підставі наказу № 56-к від 01 червня 2010 року ОСОБА_3 переведено на посаду головного бухгалтера з 01 червня 2010 року по 18 липня 2010 року на час лікарняного ОСОБА_4, головного бухгалтера.

Відповідно до наказу № 71-к від 19 липня 2010 року ОСОБА_3 переведено на посаду головного бухгалтера з 19 липня 2010 року на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4, головного бухгалтера.

11 червня 2011 року у ОСОБА_3 народилася дитина – син ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ИД № 138798.

З 01 серпня 2011 року ОСОБА_3 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення 3 років, згідно з наказом № 87-к від 15 липня 2011 року.

19 вересня 2014 року у ОСОБА_3 народилася ще одна дитина – син ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ИД № 201901.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2014 року зобов'язано КП «Міськавтотранс» ТМР призначити та виплатити ОСОБА_3 допомогу по тимчасовій непрацездатності згідно з листками непрацездатності серія АГВ №106675 та серія АГД №992017, надати ОСОБА_3 відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами на період з 02.07.2014р. по 04.11.2014р., призначити та виплатити, ОСОБА_3 допомогу по вагітності та пологах згідно з листком непрацездатності серія АГД №767344.

Відповідно до наказу № 321-к від 05 листопада 2014 року ОСОБА_3, в.о. головному бухгалтеру, надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 05 листопада 2014 року.

Як убачається з копії заяви ОСОБА_3, отриманої КП «Міськавтотранс» ТМР 29 травня 2017 року, вона надіслала до КП «Міськавтотранс» ТМР листок непрацездатності № 837374, виданий 10 травня 2017 року по вагітності і пологах, та просила здійснити нарахування належних їй виплат.

Згідно з листком непрацездатності серії АДБ № 837374, виданого Тернопільською комунальною міською лікарнею №2, ОСОБА_3, яка працює в КП «Міськавтотранс» ТМР, звільнена від роботи з 10 травня 2017 року по 12 вересня 2017 року. Діагноз: вагітність 30 тижнів, термін пологів 14.07.

Відповідно до свідоцтва про народження серії І-ИД № 263172 06 липня 2017 року у ОСОБА_3 народилася третя дитина – син ОСОБА_7.

03 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до КП «Міськавтотранс» ТМР ще з однією заявою, згідно з якою надіслала листок непрацездатності № 842520, який є продовженням листка непрацездатності № 837374. Просила провести з нею відповідний розрахунок виплат.

Відповідно до листка непрацездатності серії АДБ № 842520, виданого Тернопільською комунальною міською лікарнею №2, який є продовженням листка непрацездатності серії АДБ № 83737, ОСОБА_3, яка працює в КП «Міськавтотранс» ТМР, звільнена від роботи з 13 вересня 2017 року по 26 вересня 2017 року. Діагноз: ускладнені пологи 06.07.

Як убачається з довідки № 113 від 05 грудня 2017 року, виданої Тернопільською міською дитячою комунальною лікарнею, дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в лікаря-педіатра, після виписки з пологового будинку 09 липня 2017 року потребував постійного безпосереднього догляду зі сторони матері, перебував у групі ризику неврологічної симптоматики.

04 жовтня 2017 року комісією у складі голови ОСОБА_2 та членів комісії ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, складено акт № 266/2-1, затверджений директором КП «Міськавтотранс» ТМР, з якого вбачається, що в.о. головного бухгалтера ОСОБА_3 не вийшла на роботу в такі дні – 20, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29 вересня 2017 року (з 08 години до 17 години), 02, 03, 04 жовтня 2017 року (з 08 години до 17 години). З зазначеного акта вбачається, що 29 вересня 2017 року на домашню адресу ОСОБА_3 направлено лист з проханням надати пояснення щодо відсутності на робочому місці, однак відповіді від неї не отримано.

В матеріалах справи наявна копія прохання надати письмове пояснення № 392/2-1 від 29 вересня 2017 року. Доказів надсилання такого прохання ОСОБА_3 суду не надано.

05 жовтня 2017 року директором КП «Міськавтотранс» ТМР видано наказ № 102-к «Про звільнення», відповідно до якого ОСОБА_3, в.о. головного бухгалтера, 05 жовтня 2017 року звільнено з роботи у зв’язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Підставами звільнення в наказі зазначено: доповідна записка від 20 вересня 2017 року, від 21 вересня 2017 року, від 22 вересня 2017 року, від 25 вересня 2017 року, від 26 вересня 2017 року, від 27 вересня 2017 року, від 28 вересня 2017 року, від 29 вересня 2017 року, від 03 жовтня 2017 року, від 04 жовтня 2017 року; акт про відсутність працівника на робочому місці від 04 жовтня 2017 року № 266/2-1.

Як убачається з копій вказаних доповідних записок, складених юристом Рудою Н.М., в зазначені дати (з 08 години до 17 години) ОСОБА_3 не прийшла на роботу, не приступила до виконання своїх посадових обов’язків в.о. головного бухгалтера та не повідомила про причину своєї відсутності.

Супровідним листом № 406/2-1 від 05 жовтня 2017 року КП «Міськавтотранс» ТМР скерувало на адресу ОСОБА_3 копію зазначеного наказу, трудову книжку та копію квитанції про відправлення потового переказу на суму 3861,78 засобами поштового зв’язку.

Згідно з описом вкладення ОСОБА_3 надіслано такі документи: 1) повідомлення; 2) копія наказу на звільнення від 05 жовтня 2017 року № 102-к; 3) трудова книжка АК № 05200; 4) копія квитанції про відправку коштів.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2017 року визнано незаконними та скасовано рішення комісії із соціального страхування КП «Міськавтотранс» ТМР, оформлені протоколом № 16 засідання комісії із соціального страхування КП «Міськавтотранс» ТМР від 01 червня 2017 року та протоколом №24 засідання комісії із соціального страхування КП Міськавтотранс ТМР від 21 серпня 2017 року про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_3 матеріального забезпечення у вигляді допомоги по вагітності та пологах за листками непрацездатності серія АДБ №837374 від 10 травня 2017 року та серії АДБ №842520 від 31 липня 2017 року, виданих Тернопільською комунальною міською лікарнею №2. Зобов’язано КП «Міськавтотранс» ТМР призначити та виплатити ОСОБА_3 матеріальне забезпечення у вигляді допомоги по вагітності та пологах згідно із листками непрацездатності серія АДБ №837374 від 10 травня 2017 року та серії АДБ №842520 від 31 липня 2017 року, виданих Тернопільською комунальною міською лікарнею №2.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв’язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня).

Згідно з роз’ясненнями, наданими в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Як установлено при розгляді справи, причинами невиходу ОСОБА_3 на роботу з 20 до 27 вересня 2017 року була її тимчасова непрацездатність, що підтверджується листком непрацездатності серії АДБ № 842520, виданим Тернопільською комунальною міською лікарнею №2, який є продовженням листка непрацездатності серії АДБ № 83737, згідно з яким ОСОБА_3 звільнена від роботи з 13 вересня 2017 року по 26 вересня 2017 року.

Відтак, у зазначений період ОСОБА_3 не повинна була виходити на роботу, а доповідні записки від 20 вересня 2017 року, від 21 вересня 2017 року, від 22 вересня 2017 року, від 25 вересня 2017 року, від 26 вересня 2017 року, та акт про відсутність працівника на робочому місці від 04 жовтня 2017 року № 266/2-1 в частині відсутності ОСОБА_3 на роботі в зазначені дні є безпідставними, складені всупереч вимогам закону.

Щодо невиходу ОСОБА_3 на роботу в період з 27 вересня 2017 року по 04 жовтня 2017 року, суд вважає, що КП «Міськавтотранс» ТМР не встановив причин її відсутності на роботі.

Так, у судовому засіданні представник відповідача визнав, що КП «Міськавтотранс» ТМР було відомо, що у липні 2017 року ОСОБА_3 народила третю дитину.

Обидва листки непрацездатності (серія АДБ №837374 та серія АДБ № 842520) надіслані ОСОБА_3 КП «Міськавтотранс» ТМР, що підтверджується описами вкладення до цінного листа від 23 травня 2017 року та від 03 серпня 2017 року, та отримані КП «Міськавтотранс» ТМР 29 травня 2017 року та 08 серпня 2017 року відповідно.

Матеріалами справи не підтверджено, чи дійсно 03 серпня 2017 року позивач зверталася до відповідача про надання їй відпустки по догляду за дитиною до 3 років, як це вказано в позовній заяві, однак, відповідач, володіючи відомостями про те, що ОСОБА_3 у липні 2017 року народила дитину, знав, що вона має право на таку відпустку.

Довідкою Тернопільської міської дитячої комунальної лікарні № 113 від 05 грудня 2017 року підтверджено, що народжена ОСОБА_3 06 липня 2017 року дитина ОСОБА_5 після виписки з пологового будинку 09 липня 2017 року потребував постійного безпосереднього догляду зі сторони матері, перебував у групі ризику неврологічної симптоматики, перебуває на обліку в лікаря-педіатра.

За таких обставин факт відсутності ОСОБА_3 на роботі в період з 27 вересня 2017 року по 04 жовтня 2017 року без поважних причин у судовому засіданні підтвердження не знайшов.

Більше того, звільнення ОСОБА_3 відбулося всупереч вимогам ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

Так, відповідно до зазначених вимог закону звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Ігноруючи вказані вимоги закону, достеменно знаючи, що ОСОБА_3 має дитину віком до трьох років (ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1), КП «Міськавтотранс» ТМР 05 жовтня 2017 року все ж видав наказ про її звільнення з роботи.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до наказу № 71-к від 19 липня 2010 року ОСОБА_3 переведено на посаду головного бухгалтера і з того часу будь-які інші накази про переведення її на іншу посаду, чи про призначення її виконувачем обов’язків головного бухгалтера КП «Міськавтотранс» ТМР не видавались, проте відповідно до оскаржуваного наказу її звільнено з посади в.о. головного бухгалтера.

Крім цього, судом установлено порушення КП «Міськавтотранс» ТМР процедури застосування дисциплінарного стягнення, яка передбачена законом.

Так, відповідно до ст. 149 Кодексу встановлено порядок застосування дисциплінарних стягнень. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідачем надано копію прохання надати письмове пояснення № 392/2-1 від 29 вересня 2017 року. Доказів надсилання такого прохання ОСОБА_3, як зазначалося, суду не надано. В судовому засіданні представник відповідача вказав, що таких доказів немає. При цьому суд враховує, що 29 вересня 2017 року припадало на п’ятницю, кінцевий термін надання пояснень у цьому проханні визначено 04 жовтня 2017 року. Наведене фізично унеможливлювало ОСОБА_3 за 2 робочих дні (03 та 04 жовтня 2017 року) встигнути отримати такий лист, надати пояснення, і в зазначений строк надіслати відповідь КП «Міськавтотранс» ТМР, з таким розрахунком, щоб до вказаної дати цей лист був отриманий адресатом. Наведене свідчить про те, що КП «Міськавтотранс» ТМР навіть не намагалось отримати від ОСОБА_3 будь-які пояснення з приводу відсутності її на роботі. Більше того, факт отримання зазначеного вище прохання позивач заперечує, а відповідач не довів факт його надсилання.

Також суд не бере до уваги доводів представника відповідача про те, що працівниками КП «Міськавтотранс» ТМР здійснювався виїзд за місцем проживання ОСОБА_3, про що ними складено відповідні пояснюючі записки, які знаходяться в канцелярії підприємства, оскільки представником відповідача не обгрунтовано, що ж саме встановлено працівниками КП «Міськавтотранс» ТМР в результаті такого виїзду, а також на пропозицію суду надати такі пояснюючі записки, відповідачем їх не надано.

На обґрунтування заподіяної ОСОБА_3 шкоди представник відповідача в судовому засіданні посилався на неподання нею як головним бухгалтером фінансових звітів до податкової інспекції. Проте, на підтвердження таких доводів жодних доказів представник відповідача не надав.

За таких обставин суд вважає, що звільнення ОСОБА_3 відбулося з порушенням вимог закону, наказ № 102-к від 05 жовтня 2017 року «Про звільнення», яким ОСОБА_3 звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП, є незаконним, а тому його слід скасувати і поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді головного бухгалтера з 05 жовтня 2017 року.

При цьому суд вважає необгрунтованими доводи представника відповідача про те, що в позовній заяві вимога про поновлення стосується поновлення на посаді, а не на роботі, оскільки спір виник з приводу наказу, яким позивача звільнено саме з роботи, саме цей наказ оспорюється в судовому порядку, на підставі зібраних у справі доказів та встановлених обставин справи суд прийшов до висновку про його незаконність та скасування, а тому, незалежно від формулювання у прохальній частині позовної заяви позовної вимоги про поновлення на роботі чи на посаді, судом установлено незаконність звільнення позивача з роботи, а відтак – порушення відповідачем прав позивача, які підлягають захисту шляхом поновлення її на роботі на посаді, яка була останньою перед незаконним звільненням, тобто на посаді головного бухгалтера.

Долучені представником відповідача копії фрагментів довідок про результати перевірки фінансово-господарської діяльності КП «Міськавтотранс» ТМР від 27 вересня 2016 року та від 06 листопада 2017 року, у яких вказано про порушення посадовими особами КП «Міськавтотранс» ТМР порядку призначення ОСОБА_3 на посаду головного бухгалтера, значення для вирішення даної справи не мають, оскільки встановлення таких фактів не дає роботодавцю права звільняти працівника з підстав, не передбачених законом.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до абз. 3, 4 п. 2. Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі – Постанова № 100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, згідно з яким у випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до наданої відповідачем довідки № 28/10-1 від 26 січня 2018 року, середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 складає 0 гривень.

Зазначену довідку суд до уваги не бере, оскільки вона видана з порушенням вимог вказаної Постанови, чого й не заперечив у судовому засіданні представник відповідача, вказавши, що не несе відповідальності за видачу довідок бухгалтерією підприємства.

Разом із тим представник відповідача визнав, що середньомісячний заробіток ОСОБА_3 відповідно до вимог Постанови № 100 складає 5140 гривень.

Такий самий розмір середньомісячного заробітку ОСОБА_3 вказано й у відповіді КП «Міськавтотранс» ТМР № 479/3-1 від 29 листопада 2017 року на адвокатський запит адвоката ОСОБА_12 від 23 листопада 2017 року.

Відповідно до п. 8 Постанови № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Кількість робочих днів у серпні та вересні 2017 року (два місяці, що передували дню звільнення ОСОБА_3Б.) відповідно до норм тривалості робочого часу становила 43 дні (22 робочих дні у серпні 2017 року та 21 робочий день у вересні 2017 року).

Відтак, середньоденний заробіток ОСОБА_3 становить 239,07 гривень (5140 гривень х 2 міс. = 10280 гривень : 43 дні = 239,07 гривень).

Час вимушеного прогулу ОСОБА_3 в робочих днях становить 136 днів.

З цих підстав розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача складає 32513 гривень 52 копійки (239,07 гривень х 136 днів).

Зцих підстав до стягнення з відповідача в користь позивача підлягає 32513 гривень 52 копійки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з яких підлягають утриманню податки та інші обов'язкові платежі.

При вирішенні позовних вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 100000 гривень суд виходить з наступного:

Згідно із вимогами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обгрунтовуючи заподіяну моральну шкоду, позивач вказувала, що внаслідок її незаконного звільнення вона зазнає моральних страждань, погіршилось її самопочуття, знизився авторитет в очах колег; втрата нормальних життєвих зв’язків вимагає від неї значних зусиль для організації свого життя.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року, зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 р. у справі «Антипенков проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 р. у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422/03, § 351; рішення у справі «Гарабаєв проти Російської Федерації» (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р. у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20), що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

При визначенні розміру моральної шкоди суд, з урахуванням норм ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України та п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду № 5 від 25 травня 2001 року, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, бере до уваги характер та обсяг душевних та психічних страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, враховує, що вона є матір’ю трьох малолітніх дітей, незаконно звільнена з роботи, приходить до переконання, що в її користь підлягає до стягнення із відповідача 1000 гривень моральної шкоди.

Аналізуючи в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, враховуючи вимоги закону, які до них застосовуються, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 – визнання незаконним і скасування наказу № 102-к від 05 жовтня 2017 року «Про звільнення», поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді головного бухгалтера КП «Міськавтотранс» ТМР з 05 жовтня 2017 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 32513,52 гривень, з яких підлягають утриманню податки та інші обов'язкові платежі, та 1000 моральної шкоди.

Крім цього, відповідно до ст. 430 ЦПК України рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми платежу за 1 місяць у розмірі 5140 гривень слід допустити до негайного виконання.

Оскільки судом частково задоволено позовні вимоги позивача, слід вирішити питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами ч. ч. 1 – 3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до договору про надання правової допомоги від 01 листопада 2017 року клієнт – ОСОБА_3 доручає, а адвокатське об’єднання – адвокатське об’єднання «Сила права» в особі адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_13 приймає на себе зобов’язання здійснювати захист, представництво інтересів клієнта ОСОБА_3 в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час розгляду справи за позовом ОСОБА_3 про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з п. 4.1 зазначеного договору розмір витрат на правову допомогу погоджується сторонами в додатку до договору.

Згідно з додатком № 1 до договору про надання правової допомоги від 01 листопада 2017 року за одну годину надання правничої допомоги клієнт сплачує адвокатському об’єднанню 625 гривень (пункт 2). Загальний розмір гонорару залежить від кількості годин, затрачених адвокатом у цій справі, але не може бути меншим 5000 гривень (пункт 3).

Як убачається з попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв’язку із розглядом справи, від 19 лютого 2018 року, ці витрати складаються з судового збору в розмірі 640 гривень та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.

Відповідно до акту № 1 обсягу наданої правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 01 листопада 2017 року адвокатським об’єднанням було надано клієнту, а клієнтом ОСОБА_3 отримано правничу допомогу в такому обсязі: 1) попередня (досудова) консультація, вивчення документів, судової практики та аналіз законодавства щодо предмета спору (1 год.) – 625 гривень; 2) формування правової позиції та підготовка позовної заяви (2 год.) – 1250 гривень; 3) підготовка адвокатських запитів, збір доказів (1 год.) – 625 гривень; 4) представництво в суді, ознайомлення з матеріалами справи (орієнтовно 4 год.) – 2500 гривень.

Відповідно до квитанції Приватбанку № 0.0.962878545 від 14 лютого 2018 року ОСОБА_3 сплачено на рахунок адвокатського об’єднання «Сила права» 5000 гривень згідно договору від 01 листопада 2017 року про надання правової допомоги.

Виходячи зі складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), їх обсягом та часом, витраченим на їх виконання, ціни позову та значення справи для позивача, суд вважає розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу повністю обгрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Представник відповідача у судовому засіданні розміру витрат на правничу допомогу не оспорював, клопотання про зменшення їх розміру не заявляв, неспівмірності витрат не доводив.

Оскільки судом задоволено всі позовні вимоги позивача, лише вимогу про стягнення моральної шкоди задоволено частково, проте ця вимога є вимогою немайнового характеру, розмір понесеного судового збору не залежить від розміру її відшкодування, до стягнення з відповідача в користь позивача підлягає 640 гривень понесеного судового збору та 5000 гривень витрат на правничу допомогу.

Крім цього, з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір за частину позовних вимог, від сплати судового збору за за які позивача було звільнено під час звернення з позовом до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 263 – 265, 267, 268, 273, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 (м. Тернопіль, вул. Золотогірська, 14а/14, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) до Комунального підприємства «Міськавтотранс» Тернопільської міської ради (м. Тернопіль вул. Тролейбусна, 9, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 35069244) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ Комунального підприємства «Міськавтотранс» Тернопільської міської ради № 102-к від 05 жовтня 2017 року «Про звільнення», яким ОСОБА_3 звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП.

Поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді головного бухгалтера Комунального підприємства «Міськавтотранс» Тернопільської міської ради з 05 жовтня 2017 року.

Стягнути з Комунального підприємства «Міськавтотранс» Тернопільської міської ради в користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 32513,52 гривень, з яких підлягають утриманню податки та інші обов'язкові платежі.

Стягнути з Комунального підприємства «Міськавтотранс» Тернопільської міської ради в користь ОСОБА_3 1000 гривень моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми платежу за 1 місяць у розмірі 5140 гривень допустити до негайного виконання.

Стягнути з Комунального підприємства «Міськавтотранс» Тернопільської міської ради в користь ОСОБА_3 640 гривень понесеного судового збору та 5000 гривень витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Комунального підприємства «Міськавтотранс» Тернопільської міської ради в дохід держави судовий збір у розмірі 640 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд.

Повне судове рішення складено 01 травня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_14