Постанова № 73715017, 02.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №467/2035/14-ц 02.05.2018

Провадження №22-ц/784/593/18

Суддя суду першої інстанції - Кологрива Т.М.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2018 року м.Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Локтіонової О.В.,

суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участі представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 січня 2018 року, ухвалене о 9 год. 23 хв. під головуванням судді Кологривої Т.М. в приміщенні суду у смт.Арбузинка, за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк або ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

24 вересня 2014 року Банк пред'явив до суду зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

21 липня 2006 року між ОСОБА_6 та Банком укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит в сумі 2 806,69 грн. зі сплатою 25,08% річних за його користування, які нараховуються на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 20 липня 2007 року.

15 серпня 2014 року між Банком та ОСОБА_7, укладено договір поруки №02/ДЗ з метою забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором в сумі 1 000 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 умов договору станом на 02 вересня 2014 року утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 55 661,07 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 2 806,70 грн., заборгованості за відсотками у сумі 15 903,50 грн., заборгованості з пені у сумі 33 824,15 грн. та штрафів - 500 грн. (фіксована частина) і 2 626,72 грн. (процентна складова).

Посилаючись на зазначені обставини, Банк просив стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором в сумі 54 661,07 грн., а з ОСОБА_5 - 1000 грн., а також судові витрати.

Заочним рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 07 листопада 2014 року позов Банку було задоволено.

Ухвалою того ж суду від 29 листопада 2017 року заочне рішення скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_6 вказував на пропущення Банком строку позовної давності та не доведення факту укладання між сторонами кредитного договору. На думку ОСОБА_6, посилання Банку на те, що він ознайомився із «Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам» (далі - Умови) не підтверджує факту укладання ним кредитного договору, оскільки не вказано з якою саме редакцією Умов він ознайомлений, а також не доведено їх зв'язок із поданою заявою про отримання кредиту. Крім того, відповідачем наголошено, що доказів, які б свідчили про перерахування Банком кредитних коштів в його інтересах, або отримання ним зазначених коштів, позивачем не надано.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_6 просив відмовити у задоволенні позову Банку та стягнути з позивача судові витрати.

У січні 2018 року ПАТ КБ «Приватбанк» надіслав на адресу суду заяву про зменшення позовних вимог до 8432,28 грн., з яких 6017,56 грн. заборгованість за відсотками за період з 26.09.2011 р. по 02.09.2014 р. та 2414,72 грн. пеня за період з 26.09.2013 р. по 02.09.2014 р., яка не містить підпису представника Банку.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 січня 2018 року з урахуванням заяви Банку про зменшення позовних вимог у задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив із того, що представлені Банком докази свідчать про укладання між сторонами кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, які ним передбачені.

Разом з тим, Банком пропущено строк звернення до суду, а тому позов є таким, що не підлягає задоволенню.

Не погодившись із таким рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.

Обґрунтовуючи свою скаргу, Банк зазначав, що в матеріалах справи наявні достатні докази наявності кредитних правовідносин між сторонами, а також кредитної заборгованості ОСОБА_6

Крім того, ПАТ КБ «Приватбанк» вказував, що за змістом правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 02 грудня 2015 року у справі №6-249цс15 та від 29 червня 2016 року у справі №6-1188цс16, на його користь в межах строків позовної давності з відповідачів підлягають стягненню проценти за користування кредитом за період з 26 вересня 2011 року по 02 вересня 2014 року та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за період з 26 вересня 2013 року по 02 вересня 2014 року.

ОСОБА_4 вказував на безпідставність стягнення з нього судового збору в сумі 320 грн. за подання ОСОБА_6 заяви про перегляд заочного рішення суду, оскільки Банком подано обґрунтований позов.

ОСОБА_6 через представника подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він посилається на невірне тлумачення Банком норм цивільного законодавства щодо строків позовної давності.

Посилаючись на те, що апеляційна скарга не містить належних доводів обґрунтування позиції позивача стосовно незаконності рішення, відповідач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу Банку без задоволення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В разі порушення зобов'язання наступають наслідки, визначені ст.611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.

Згідно з ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно з ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що 21 липня 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір №DNH4KP50670307, за умовами якого Банк надав відповідачу кредит в сумі 2 806,70 грн., строком на 12 місяців, зі сплатою 25,08% річних, а в разі порушення умов договору 72% річних.

Сторонами узгоджено, що ОСОБА_6 доручає Банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в сумі 2 806,70 грн. у день їх надання на поточний рахунок підприємства торгівельно-сервісної мережі - ТОВ «Єлектродім» для оплати вартості мобільного телефону SONIERICSSON W810i (satin black).

21 липня 2006 року на підставі рахунку-фактури №9639 від тієї ж дати ОСОБА_6 отримав від ТОВ «Електродім» вищезазначений мобільний телефон. Розрахунок за відповідний телефон було здійснено з розрахункового рахунку (т.1 а.с.9).

15 серпня 2014 року між Банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки №02/ДЗ, відповідно до якого відповідач зобов'язалась перед Банком відповідати за неналежне виконання ОСОБА_6 умов вищезазначеного кредитного договору в межах суми 1 000 грн. (т.1 а.с.6-7).

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_6, наданого Банком у вересні 2014 року, погашення заборгованості за кредитним договором не здійснювалося належним чином, внаслідок чого станом на 02 вересня 2014 року утворилась заборгованості за кредитним договором в сумі 55 661,07 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 2 806,70 грн., заборгованості за відсотками в сумі 15 903,50 грн., заборгованості зі сплати пені в сумі 33 824,15 грн. та штрафу: 500 грн. (фіксована частина) та 2626,72 грн. (процентна складова) (т.1 а.с.5).

29 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_6 звернувся до суду з заявою про сплив позовної давності (т.1 а.с.87-91).

Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_6, наданим Банком у січні 2018 року, в межах позовної давності заборгованість відповідача перед Банком становить 8432,28 грн., з яких 6017,56 грн. заборгованість за відсотками за період з 26.09.2011 р. по 02.09.2014 р. та 2414,72 грн. пеня за період з 26.09.2013 р. по 02.09.2014 р. (т.1 а.с.179).

Розрахунки Банку свідчать, що з моменту отримання кредиту відповідач жодного платежу на погашення кредиту не здійснив.

Строк дії договору закінчився 20 липня 2007 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що перебіг трирічного строку позовної давності щодо місячних платежів почався після несплати відповідачем чергового платежу (18 серпня 2006 року), а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (21 липня 2007 року).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач ОСОБА_6 неналежно виконував свої зобов'язання за договором щодо повернення суми кредиту, однак на момент звернення Банку до суду з позовом про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, а саме 24 вересня 2014 року, трирічний строк щодо стягнення тіла кредиту та відсотків і річний строк щодо стягнення неустойки, в межах яких Банк може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, сплинув.

А тому, відсутні підстави для стягнення заборгованості як з позичальника, так і з поручителя.

Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Проте, позивач не робив заяв та клопотань щодо поважності причин пропущення позовної давності, а також не встановлені такі поважні причини й при розгляді справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Посилання Банку на те, що в нього є право на стягнення відсотків та пені, тому що кредит в сумі 2806,70 грн. не повернуто вчасно, є помилковим.

Строк позовної давності, у межах якого Банк міг звернутися до суду з вимогою про стягнення з відповідача ОСОБА_6 тіла кредиту, ним пропущено, а отже тіло кредиту не підлягає стягненню. Таким чином, жодного нарахування відсотків на суму тіла кредиту після спливу строку позовної давності є неможливим.

Стаття 1048 ЦК України передбачає право кредитора на отримання від боржника відсотків до дня повернення позики.

Однак, повернення позики у даному випадку у добровільному порядку не відбулося, а у примусовому є неможливим, оскільки позивач у належний строк не звернувся з позовом до суду.

Оскільки відповідачем ОСОБА_6 для представництва його інтересів в суді апеляційної інстанції з місця його проживання у м.Києві було направлено представника, то з позивача на користь ОСОБА_6 на підставі ст.ст.138, 141 ЦПК України підлягають стягненню витрати, що пов'язані з його явкою до суду (квитки на потяг), у сумі 475,10 грн.

Керуючись ст.ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 січня 2018 року - без змін.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_6 витрати, що пов'язані з явкою представника до суду апеляційної інстанції, у сумі 475,10 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий О.В. Локтіонова

Судді О.О. Ямкова

С.Ю. Колосовський

Повний текст постанови складено 02 травня 2018 року.