Постанова № 73713259, 23.04.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/8401/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/783/5855/17 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю апелянта - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львовавід 16 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області, в якій просить стягнути з Державної казначейської служби України у Львівській області за рахунок коштів державного бюджету матеріальну шкоду в розмірі 25 800 грн. з урахуванням індексу інфляції, процентів та отриманих збитків внаслідок упущеної вигоди та моральну шкоду в розмірі 25 800 грн.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що рішенням Галицького районного суду м.Львова від 18 березня 2010 року, яке набрало законної сили 30.03.2010 р. з Кредитної Спілки "Християнська Злагода" на користь позивача стягнуто 25 800 грн., заборгованості. Виконавчий лист №2-1469/2009 від 30.03.2010 р. на виконання вказаного рішення направлено до Галицького відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції. У зв'язку з тим, що виконавчі дії з примусового виконання рішення державним виконавцем не проводились позивач звернувся до суду зі скаргою. 20.12.2013 р. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова визнано неправомірними бездіяльність та дії державного виконавця Галицького ВДВС ЛМУЮ Зорени П.І. щодо несвоєчасного відкриття виконавчого провадження, ненадання результатів оцінки майна боржника, нездійснення переоцінки майна, нереалізації майна боржника, передачі на реалізацію на 22.04.2013р. майна боржника по нечинній ціні та несвоєчасному направленню постанови про повернення виконавчого документу стягувачу по виконавчому листу №2-1469/2009, та визнано неправомірною постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві від 27.06.2013 р. по вище наведеному виконавчому листу. Позивач зазначає, що на час подання позову рішення суду не виконано і повідомлення про виконання ухвали суду від 20.12.2013 р. він не одержав. Вважає, що обмеження його права у володінні коштами, які належать йому за рішенням суду призвело до заподіяння йому моральної та матеріальної шкоди.

В процесі розгляду справи позивач неодноразово уточнював та доповнював позовні вимоги, зокрема 30.06.2017 року (а.с.57-59) подав заяву про уточнення та доповнення позовних вимог, згідно якої просив стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку для відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 135253,76 грн. та моральної шкоди в розмірі 136 000 грн.; востаннє позивач уточнив позовні вимоги 16.08.2016 року (а.с.87-89) та просив стягнути на його користь матеріальну шкоду в розмірі 137 238,17 грн. та моральну шкоду в розмірі 137 600 грн.

Рішенням Галицького районного суду м. Львовавід 16 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Рішення Галицького районного суду м. Львовавід 16 серпня 2017 року оскаржив позивач ОСОБА_2

В обгрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з»ясування всіх обставин справи та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 березня 2010 року, яке набрало законної сили 30 березня 2010 року, з Кредитної Спілки "Християнська злагода" на користь позивача стягнуто 25 800 грн., заборгованості. Виконавчий лист № 2-1469/2009 від 30.03.2010 року на виконання вказаного рішення направлено до Галицького відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції. У зв'язку з тим, що виконавчі дії з примусового виконання рішення державним виконавцем не проводились, позивач 20 грудня 2013 року звернувся до суду зі скаргою. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова визнано неправомірними бездіяльність та дії державного виконавця Галицького ВДВС ЛМУЮ Зорени П.І. щодо несвоєчасного відкриття виконавчого провадження, ненадання результатів оцінки майна боржника, нездійснення переоцінки майна, не реалізації майна боржника, передача на реалізацію на 22.04.2013 року майна боржника по не чинній ціні та несвоєчасне направлення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу по виконавчому листу №2-1469/2009, та визнано неправомірною постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві від 27.06.2013 року по вище наведеному виконавчому листу. Звертає увагу на те, що після набрання ухвали законної сили, судове рішення й надалі не виконується у порушення прав позивача та його законних інтересів у виконавчому провадження. На даний час рішення суду залишається не виконаним, повідомлення про виконання рішення суду позивач не отримував. Відтак, такими діями посадових осіб державного органу - державними виконавцями йому завдана матеріальну та моральну шкоду.

Матеріальна шкода складається з коштів, які не стягнуті за рішенням суду в сумі 25800, 00 грн., недоотриманих відсотків у сумі 42111,25 грн., інфляційних втрат в сумі 25619,40 грн., упущеної вигоди в сумі 43707,52 грн.

Моральна шкода полягає у судовій тяганині та неможливості витрачати кошти, зокрема і на лікування, оскільки такі присуджені на його користь, однак не стягнуті внаслідок протиправних дій державного виконавця.

Ці обставини судом першої інстанції проігноровані, висновок суду про відсутність причинно-наслідкового зв»язку між діями державного виконавця і заподіяною майновою і моральною шкодою вважає неправильним.

Просить рішення Галицького районного суду м. Львовавід 16 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справиу судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа судом апеляційної інстанції розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахуваннякожного доказу (групи доказів).

Частиною 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пленум Верховного Суду України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому законом. У разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відповідальності у порядку, встановленому законом. Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

У ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Частина перша статті 1174 ЦК України передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. Відсутність хоча б одного з елементів виключає цивільно-правову відповідальність.

Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м.Львова від 18 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Християнська злагода» позов задоволено повністю. Стягнуто з Кредитної спілки «Християнська злагода» на користь ОСОБА_2 25 800 грн. заборгованості (а.с.60).

У зв'язку з тим, що виконавчі дії з примусового виконання рішення державним виконавцем не проводились, позивач звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність та дії державного виконавця Галицького відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Зорени П.І. по виконанню судового рішення від 18 березня 2010 року.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20 грудня 2013 року скаргу задоволено повністю. Визнано неправомірними бездіяльність та дії державного виконавця Зорени П.І. Галицького ВДВС ЛМУЮ щодо несвоєчасного відкриття виконавчого провадження, ненадання результатів оцінки майна боржника, нездійснення переоцінки майна, не реалізації майна боржника, передача на реалізацію на 22.04.2013 року майна боржника по нечинній ціні та несвоєчасне направлення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу по виконавчому листу № 2-1469/2009 року та визнано неправомірною постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві від 27.06.2013 р. по вище наведеному виконавчому листу №2-1469/2009 (а.с.30-32).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Частинами 1 та 4 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07 лютого 2014 року при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень ст. 56 Конституції України, ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень ст. ст. 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Таким чином, вищенаведені норми Конституції України та положення Законів України визначають, що матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

Окрім того, відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. При цьому відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відтак зважаючи на вищезазначене Казначейство, відповідно до наданих повноважень здійснює лише виконання рішень про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ.

Як вбачається із позовних заяв, вимоги до таких позивачем не заявлялись.

Окрім того, суд першої інстанції вказав, що відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно з ч.3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до встановлених ст. 1167 ЦК України загальних підстав для покладення відповідальності на заподіювача моральної ( немайнової ) шкоди необхідна сукупність чотирьох умов, а саме: наявність шкоди; протиправність дій заподіювача; причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; вина в заподіянні шкоди.

Згідно вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України ( в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Позивачем не доведено того, що дії відповідачів призвели до заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди, докази (обставини), які наводить позивач не підтверджують сукупність необхідних складових для притягнення до цивільної відповідальності не дають і достатніх правових підстав для задоволення позову. Відтак, повинен бути доведений причинний зв'язок матеріальної шкоди, яка згідно вимог позивача включає в себе кошти, які не стягнуті за рішенням суду, недоотримані відсотки, інфляційні втрати та упущену вигоду, та моральної шкоди із неправомірними діями заподіювача шкоди. Саме по собі посилання на те, що рішенням суду визнано протиправність дій (бездіяльності) державного виконавця, не звільняє позивача від доведення інших складових частин цивільно-правової відповідальності. Окрім цього, сам факт визнання неправомірних дій державного виконавця, які встановлені судом, самі по собі не свідчать про заподіяння майнової та моральної шкоди позивачу та не підтверджують того, що такі дії відповідача викликали негативні наслідки майнового характеру для позивача.

У зв'язку з цим суд першої інстанції відхилив вимоги позивача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки визначений позивачем відповідач не може відповідати за такими позовними вимогами і, окрім того, такі не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки суд першої інстанції, вірно врахував те, що за наявності та доведеності самого факту протиправної поведінки відповідача ДВС, який хоч і включений до числа відповідачів, однак жодної позовної вимоги позивачем до такого не заявлено, яка полягає у неналежному виконанні судового рішення, позивач не надав суду доказів, які б підтверджували заподіяння йому вказаної матеріальної шкоди (у вигляді коштів, які не стягнуті за рішенням суду, недоотриманих відсотків, інфляційних втрат та упущеної вигоди) саме цією бездіяльністю державного виконавця, наявності причинного зв'язку між заподіянням такої шкоди і протиправним діянням заподіювача.

Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено і суду апеляційної інстанції.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі рішення Галицького районного суду м. Львовавід 16 серпня 2017 року та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Керуючись ст. ст. 259 ч. 6, 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львовавід 16 серпня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постпа6нови складено 02 травня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.