Постанова № 73709523, 25.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/331/18 Справа № 202/35/17 Головуючий у 1 й інстанції - Волошин Є. В. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 46

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Максюти Ж.І.

при секретарі - Лященко С.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2017 року ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» звернулося до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 07 вересня 2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 11211917000/1, відповідно до якого відповідачем передано в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» було відступлено ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеним з відповідачем.

02 грудня 2015 року у зв'язку з порушенням ОСОБА_2 умов кредитного договору в частині повернення кредиту та сплати відсотків у відповідності із застереженням, яке міститься в пункті 5 договору іпотеки, в позасудовому порядку було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем - ТОВ «Кей-Колект».

Посилаючись на те, що 15 листопада 2016 року представниками ТОВ «Кей-Колект» була здійснена спроба потрапити до вищевказаної квартири, проте виявилося, що в ній незаконно проживає відповідач, товариство просило усунути йому перешкоди у здійсненні права користування майном, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом надання постійного безперешкодного доступу до цього майна, також визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування вищезазначеною квартирою.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Заочне рішення мотивовано тим, що позивачем не надано суду доказів, на підтвердження того, що за вищевказаною адресою проживає відповідач та будь-яким чином перешкоджає ТОВ «Кей-колект» реалізації належного йому права власності.

В апеляційній скарзі, поданій 29 травня 2017 року, ТОВ «Кей-колект» посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріально права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що між сторонами немає жодних договірних відносин, щодо користування зазначеним майном, то позивач є законним власником майна, тоді як відповідач втратив право користування ним.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що 07 вересня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 11211917000/1, за умовами якого, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, відповідач передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1.

12 грудня 2011 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» відступив ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» відповідно до договору факторингу № 1 та договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки свої права вимоги до позичальника та іпотекодавця за зобов'язаннями по кредитним договорам та іпотечному договору, у тому числі і за договором іпотеки від 07 вересня 2007 року, укладеним з ОСОБА_2, що підтверджується випискою з додатку № 1 до договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомості 14 грудня 2016 року за позивачем зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Нормою, яка встановлює порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є стаття 72 ЖК УРСР, у статті 71 ЖК УРСР передбачені підстави збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

Разом з тим суди, використовуючи термін і норми права з ЖК УРСР, які містять певні умови та підстави для їх застосування (наприклад, непроживання без поважних причин більше шісти місяців), застосували їх до цивільних правовідносин, до відносин власності.

Крім того, за змістом частини другої статті 40 Закону «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

При цьому відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Також зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року № 6-197цс16.

Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Дніпропетровській області від 16 січня 2017 року, відповідач ОСОБА_2 зареєстрованою або знятою з реєстрацій не значиться.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.

Статтею 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Згідно з ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи позов, ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» посилалось на норми ст.ст. 319, 321, 391 ЦК України щодо непорушності прав власника на розпорядження своїм майном і усуненням перешкод у здійсненні такого права, позивач зазначав також, що відповідач на підставі вказаних норм законодавства втратив право користування житлом.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Однак, у своєму позові ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» не наводить обставин та не зазначає чим саме (якими діями) порушені його права як власника майна на користування і розпорядження цим майном з боку відповідача, які перешкоди чиняться, та яким чином ці права підлягають поновленню, зокрема, у який спосіб.

Окрім того, позивачем не було надано доказів реєстрації відповідача у зазначеній квартирі.

Враховуючи викладене, а також те, що позивач не в повній мірі визначився з обраним способом захисту його прав як власника майна, зокрема доказів порушення його прав на розпорядження своїм майном з боку відповідача не навів, як не надав і доказів реєстрації місця проживання відповідача, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги з приводу ухвалення судом рішення, що суперечить правам ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», як власника спірного майна, на правильність рішення не впливають, суд першої інстанції правомірно врахував всі обставини справи та дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позову.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, ч.ч.3-6 ст.147 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: М.Ю. Петешенкова

Н.М. Деркач

Ж.І. Максюта