Рішення № 73707585, 03.04.2018, Дружківський міський суд Донецької області

ЄУН 229/4483/16-ц

Номер провадження 2/229/26/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року Дружківський міський суд Донецької області

в складі:

головуючого судді Петрова Є.В.,

при секретарі Цукаревій К.А.,

за участю:

позивача за первісним позовом

-відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1,

представника позивача за первісним позовом

- представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2,

відповідача за первісним позовом

- позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3,

представника відповідача за первісним позовом

- представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 17 березня 2016 р. між ним та відповідачем було укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до якого він надав відповідачу грошову позику в розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч грн.) із обов'язком повернення коштів до 01 червня 2016 року. Станом на день подачі позову до суду гроші відповідач не повернув та від повернення боргу ухиляється.

В позовній заяві просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь борг за договором позики, 3% річних від суми прострочення виконання грошових зобов’язань у сумі 1500,00 грн., що у сумі складає 101 500,00 (сто одна тисяча п’ятсот) грн., а також витрати, пов'язані з розглядом справи.

04 жовтня 2017 року відповідач ОСОБА_3 надав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним. Свої вимоги мотивує тим, що підписана ним розписка є на його думку не борговою, за якою він начебто отримав грошові кошти від ОСОБА_1, а мала виступити як застава для забезпечення повернення переданого ОСОБА_1 автомобіля НОМЕР_1, і отриманого ОСОБА_3, за усним договором оренди транспортного засобу.

За час оренди вищевказаного автомобіля за умовами договору він був зобов'язаний кожного тижня сплачувати ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 500,00 грн. Під час оренди автомобіля транспортний засіб став частково виходити з ладу внаслідок чого він був вимушений ремонтувати авто за сві рахунок.

Він повідомив ОСОБА_1, про вимушений ремонт в період оренди та довів, що у зв'язку із ремонтом затримає сплату 500,00 грн., які він сплачував як плату за оренду автомобіля.

Після перемов між ними ОСОБА_1 витребував повернути йому автомобіль, а щодо розписки сказав, що поки ОСОБА_3 не поверне автомобіль в первісний стан він не віддасть фіктивну розписку.

Просить визнати договір позики між ОСОБА_1 та ним у вигляді розписки від 17.03.2016 року недійсним.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2017 року прийнято та об'єднано в одне провадження позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Розгляд справи було неодноразово перенесено за заявою сторі по справі.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом-відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги з підстав, викладених в позові та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судове засідання з'явилися, позов ОСОБА_1 не визнають, з підстав викладених в зустрічній позовній заяві. Просять задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення первісного позову в повному обсязі та відмову в задоволенні зустрічної позовної заяви за наступних підстав.

Судом встановлено, що 17 березня 2016 року позивач ОСОБА_1 надав у позику відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч) /а.с. 7/.

Факт передачі грошей підтверджується наданою відповідачем позивачу розпискою від 17.06.2016 р. Згідно цієї розписки відповідач прийняв та зобов’язався повернути позивачу суму позики у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч /а.с.7/.

Разом з тим на досудову вимогу позивача у зазначений строк відповідач не повернув позивачу грошей, тим самим прострочив зобов'язання по розписці.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору або вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Також, відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість речей того ж роду та якості.

Таким чином між сторонами були укладені договори позики грошових коштів.

Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

На підтвердження укладеного між сторонами договору позики відповідач власноручно написав позивачеві розписку від 17.03.2016 р. Тобто договір позики був укладений з дотриманням вимог ст. 1047 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, і трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Зобов'язання, що виникли у відповідача на підставі зазначених вище судових рішень - є грошовими. Відповідач не виконує зазначені зобов'язання належним чином, внаслідок чого заборгованість істотно не зменшується, а грошові кошти знецінюються внаслідок інфляційних процесів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Позивач просить суд стягнути тільки 3% річних від простроченої суми, що складає 1500 грн. на час подання позову.

Факт передачі грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч), власноручного написання розписки відповідачем, зобов’язання відповідача їх повернути в обговоренні строки підтверджується показаннями свідка ОСОБА_5, який особисто був присутній при укладенні правочину, у судовому засіданні 01.02.2018 року надав всі показання, які свідчать про укладення договору між сторонами. В свою чергу, суд критично відноситься до показань свідка ОСОБА_6, яка є дружиною позивача, яка також була допитана у судовому засіданні 01.02.2018 року. Вона не була присутня при передачі грошових коштів, а тільки розмовляла з чоловіком (ОСОБА_1Л.) про укладення договору позики між ним та ОСОБА_3

Що стосується зустрічного позову про визнання договору позики укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, оскільки на думку позивача за зустрічним позовом, він не відповідає вимогам ст.203 ЦК України, оскільки на думку позивача за первісним позовом він є удаваним. На думку позивача за зустрічним позовом, було укладено договір оренди транспортного засобу, а не договір позики. На думку позивача за первісним позовом, розписка слугувала, як забезпечення зобов’язання з повернення транспортного засобу з оренди і сплати орендних платежів.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1—3, 5, 6 ст. 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб’єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою.

За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний. З огляду на наведені нормативні положення вбачається, що закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Удаваний правочин вчиняється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого наявні два правочини – той, що прикривається, тобто прихований, і удаваний – такий, що прикриває перший правочин. мета полягає не тільки в тому, щоб приховати дійсну волю сторін, а й спричинити інші наслідки, які випливають із правочину, що прикривається. Саме в цьому і полягає дійсна воля сторін удаваного правочину. Для кваліфікації удаваного правочину важливо, щоб частина умов удаваного і прихованого правочину збігалася.

В судовому засіданні з боку позивача за первісним позовом та його представника, не доведено факт того, що сторони уклали удаваний правочин, а саме укладаючи договір позики, приховали договір застави транспортного засобу. Пояснення позивача за зустрічним позовом, свідків по справі з його боку (ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, яких було допитано у судовому засіданні 08.12.2017 року) не переконали суд, що сторони по справі укладали договір оренди транспортного засобу. Свідки особисто не були присутні при складанні розписки, а тільки повідомляли суд, що знають, що ОСОБА_1 надає авто в оренду, які в наступному використовуються орендарями для роботи в таксі.

З боку ОСОБА_3 не було надано доказів, що розписку було укладено лише як спосіб забезпечення повернення авто з оренди. ОСОБА_1 не заперечував, що надав авто ОСОБА_3, але на безоплатній основі, як своєму знайомому, і спростовував факт укладення договору оренди транспортного засобу.

Суд не приймає як доказ по справі, наданий технічний запис розмови між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який було зроблено ОСОБА_3 без відома ОСОБА_1 За показаннями ОСОБА_3, запис містить доказ того, що розписка складалась як забезпечення повернення авто з орнеди. В судовому засіданні ОСОБА_1 вказав, що вважає неможливим відтворення звукозапису їх розмови, оскільки розмова має приватний характер, і згідно ст. 236 ЦПК України він не надає згоду на це.

Приписами статті 81, 83 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цимКодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших учаснмків справи, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, вимоги позивача про повернення боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 101 500 грн., оскільки на час розгляду справи відповідач зобов'язання за розпискою не виконав.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 за рахунок ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1015,00 грн. (а.с.1) та витрати на юридичну допомогу в розмірі 500,00 грн.(а.с.8).

Керуючись ст.ст. 10-13,76-80, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКППФО НОМЕР_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКППФО НОМЕР_3, борг за договорм позики в сумі 101 500 (сто одна тисяча п'ятсот) грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1015 (одна тисяча п'ятнадцять) грн. та витрати на юридичну допомогу в розмірі 500 (п'ятсот) грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Дружківський міський суд протягом тридяти днів після проголошення рішення.

В разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Є. В. Петров