Постанова № 73704727, 25.04.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 квітня 2018 року, м. Дніпро

справа № 804/6056/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії: головуючого судді :Коршуна А.О. (доповідач)

суддів: Чередниченка В.Є. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду

від 21.06.2017р. у справі №804/6056/16

за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика будівельних сумішей «БудМайстер»

до:

про:

Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

11.09.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика будівельних сумішей «БудМайстер» (далі – ТОВ «Фабрика будівельних сумішей «БудМайстер») звернулось за допомогою засобів поштового зв’язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі – ГУ ДФС у Дніпропетровській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, судом першої інстанції позов зареєстровано 16.09.2016р. / а.с. 4-8,44 том 1/.

Ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.09.2017р. за вищезазначеним позовом відкрито провадження в адміністративній справі №804/6056/16 / а.с. 2 том 1/ та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні /а.с. 3 том 1/.

Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що у період з 15.06.2014р. по 28.07.2016р. відповідачем було проведено планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.03.2016р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.03.2016р. за результатами якої складено акт №407/04-36-14-01/33892784 від 04.08.2016р, у якому зазначено виявлені у ході перевірки порушення вимог абз. 2 п. 188.1 ст. 1888 Податкового кодексу України що призвело до неправомірного заниження податку на додану вартість (далі –ПДВ) протягом перевіряємого періоду на загальну суму 332450 грн., яке виникло на думку відповідача внаслідок реалізації підприємством у 2015р. продукції власного виробництва за ціною нижче чим собівартість продукції, та відповідачем 19.08.2016р. па підставі вищенаведеного акту перевірки було прийнято податкові повідомлення-рішення – №0005551401, яким збільшено розмір суми грошового зобов’язання з ПДВ у загальному розмірі на 498675 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 332450 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 166225 грн.; - №0005561401, яким зменшено розміру від’ємного значення суми ПДВ за березень 2016р. на 4179 грн.. Позивач вважає висновки відповідача за результатами перевірки, щодо наявності викладених у акті порушень, та прийняті за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення необгрунтованими та безпідставними з огляду на те, що наведені відповідачем розрахунки структури собівартості реалізованої підприємством продукції, матеріальної та нематеріальної складової у собівартості виготовленої позивачем продукції зроблено на власний розсуд, відповідачем під час здійснення таких розрахунків не було враховано даних бухгалтерського обліку підприємства та не було враховано даних обраної позивачем облікової політики підприємства, податкова звітність та звітність за результатами фінансово-господарської діяльності підприємства формувалась підприємством відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням даних бухгалтерського обліку підприємства які ведуться відповідно до обраної підприємством облікової політики, тому позивач просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0005551401 та №0005561401 від 19.08.2016р..

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2017р. у справі №804/6056/16 адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0005551401 та №0005561401 від 19.08.2016р. (суддя Сидоренко Д.В.) / а.с. 135-138 том 2/.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції від 21.06.2017р. подав апеляційну скаргу /а.с. 142-145 том 2/, у якій посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було з’ясовано усі обставини справи, які мають суттєве значення для її рішення, та зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до прийняття ним постанови у справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції від 21.06.2017р. у даній справі та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Дана адміністративна справа разом з вищезазначеною апеляційною скаргою надійшли до суду апеляційної інстанції 17.10.2017р. / а.с. 141 том 2/.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017р. у справі №804/6056/16 апеляційна скарга ГУ ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2017р. у справі №804/6056/16 була залишена без руху, оскільки не відповідала вимогам ст.. 187 КАС України та заявнику було надано строк для усунення зазначених судом недоліків апеляційної скарги / а.с. 150 том 2/.

У встановлений судом строк відповідачем зазначені судом недоліки апеляційної скарги були усунуті / а.с. 153-156 том 2/ та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017р. у справі №804/6056/16 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2017р. у справі №804/6056/16 / а.с. 157 том 2/, та справу призначено до апеляційного розгляду у судовому засіданні / а.с. 158 том 2/.

Відповідач, у письмовому відзиві на апеляційну скаргу / а.с.167-168 том 2/ з урахуванням додаткових письмових пояснень / а.с. 192-198 том 2, 227-230 том 2/, заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача та посилаючись на те, що судом першої інстанції постановлено у даній справі обґрунтоване рішення без порушень норм чинного законодавства, просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції від 21.06.2017р. у даній справі залишити без змін.

Представники відповідача у судовому засіданні підтримали доводи викладені у апеляційній скарзі та просили суд апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції від 21.06.2017р. скасувати, постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, підтримав доводи викладені у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції від 21.06.2017р. залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні представників відповідача та позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ТОВ «Фабрика будівельних сумішей «БудМайстер», позивач у даній адміністративній справі, зареєстровано як юридична особа 18.12.2005р. виконавчим комітетом Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, ідентифікаційний код 33892784, підприємство є платником податків, у тому числі ПДВ, та на податковому обліку перебуває з 23.12.2005р., основним видом діяльності підприємства є виробництво сухих будівельних сумішей та виробництво бетонних розчинів, готових для використання / а.с. 40,42 том 1/.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що посадовими особами ГУ ДФС у Дніпропетровській області (відповідач у справі) проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Фабрика будівельних сумішей «БудМайстер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.03.2016р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.03.2016р., за результатами якої складено акт №407/04-36-14-01/33892784 від 04.08.2016р. (далі - акт перевірки).

З наданої суду ксерокопії вищезазначеного акту перевірки / а.с. 12-31 том 1/ вбачається, що відповідачем у ході перевірки було зроблено висновок про порушення позивачем вимог абз. 2 п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, яке полягає у неправомірному заниженні суми ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, в сумі 332450 грн., у тому числі: за липень 2015р. у сумі 270749 грн., вересень 2015р. у розмірі 57292 грн., жовтень 2015р. у розмірі 4409 грн., а також у ході перевірки встановлено завищення від’ємного значення за березень 2016 р. на суму 4179грн.

У подальшому, на підставі акту №407/04-36-14-01/33892784 від 04.08.2016р., податковим органом 19.08.2016р. за результатами перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0005551401, яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у загальному розмірі на 498675 грн., у тому числі основний платіж - 332450 грн., штрафні (фінансові) санкції - 166225 грн. / а.с. 9 том 1/;

- №0005561401, яким зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ на 4179грн. за березень 2016р. / а.с. 10 том 1/

і саме ці рішення відповідача є предметом оскарження у даній адміністративній справі.

Крім цього під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до ксерокопії акту перевірки / а.с. 12-31 том 1/ податковим органом висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства, яке призвело до безпідставного заниження позивачем податкових зобов’язань з ПДВ зроблено з огляду на те, що в ході перевірки на думку відповідача встановлено реалізацію позивачем продукції власного виробництва у 2015 р. власного виробництва нижче собівартості, що на думку податкового органу підтверджується суцільним аналізом собівартості виготовленої готової продукції, яку в подальшому реалізовано за знижкою, при цьому податковий орган зазначає, що порівняння собівартості готової продукції з ціною її реалізації здійснено з урахуванням наявності залишків готової продукції та методом її списання на собівартість при реалізації, а розрахунок собівартості виготовленої готової продукції, яку в подальшому реалізовано зі знижкою, здійснено шляхом додавання до вартості витраченої сировини заробітної плати, відрахувань із заробітної плати, електроенергії, газу та інших витрат. При цьому необхідно зазначити, що саме таке обґрунтування правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження у даній справі, зазначалось відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції, наведено у апеляційній скарзі та саме таке обґрунтування наводилось представниками відповідача у судових засіданнях під час розгляду даної справи апеляційним судом.

Спірні відносини, які виникли між сторонами у даній справі, врегульовано нормами Податкового кодексу України (далі – Кодекс) та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон).

Так, відповідно до пункту 44.1 статті 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п.44.2 ст.44 Кодексу).

Частиною 2 ст.3 Закону встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.5 ст.8 Закону підприємство самостійно: - визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; - обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; - розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; - може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства; - визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

Відповідно до п.6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", який затверджено наказом Міністерства фінансів України №246 від 20.10.1999р., для цілей бухгалтерського обліку запаси включають, зокрема готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, в установі, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом. Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (п.8 та п.10 наведеного Положення).

Пунктом 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999р., передбачено, що до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: -прямі матеріальні витрати; - прямі витрати на оплату праці; - інші прямі витрати; -змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Так, під час розгляду даної справи, як судом першої інстанції так і апеляційним судом, встановлено, що з метою дотримання єдиних методів оцінки, обліку та процедур, використовуваних підприємством для складання й подання фінансової звітності, позивачем прийнято наказ №1 від 01.01.2015р. «Про облікову політику підприємства», відповідно до якого на підприємстві здійснюється ведення бухгалтерського обліку / а.с. 38-39 том 1/, що в свою чергу відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З наданої суду ксерокопії вищезазначеного наказу вбачається, що

- п. 2.10 наказу передбачено, для оцінки вибуття запасів на підприємстві передбачено використання методу собівартості перших за часом надходження запасів ( метод ФІФО);

- п.2.12 наказу передбачено для цілей бухгалтерського обліку визначення виробничої собівартості з застосуванням методу калькуляції по фактичним прямим витратам, калькуляцій проводиться по факту в розрізі видів (елементів);

- п.2.14 наказу встановлено, що за базу розподілу загальновиробничих витрат, що включаються в виробничу собівартість виробленої продукції, приймається фактичний обсяг виробництва у розмірі прямих матеріальних витрат, витрачених для виробництва продукції.

При цьому для узагальнення інформації про наявність та рух готової продукції на ТОВ «Фабрика будівельних сумішей «БудМайстер» введено рахунок 26 «Готова продукція», згідно Інструкції про застування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.1999 р., за дебетом якого відображається надходження готової продукції власного виробництва за фактичною виробничою собівартістю.

Собівартість готової продукції, що підлягає реалізації, визначається позивачем за методами оцінки вибуття запасів і для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції на підприємстві призначено субрахунок 901 «Собівартість реалізації», і за 2015р. собівартість реалізованої підприємством позивачем готової продукції відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача визначена у розмірі 50794996 грн., і ця сума підтверджена відповідачем в акті перевірки, а показники даних рахунку 701 «Дохід від реалізації готової продукції» становлять 78508105,46грн.

Положеннями ст. 188 Кодексу встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: - товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;- газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов’язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України).

Статтею 200 ПК України визначалося, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов’язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від’ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

У судовому засіданні під час розгляду даної справи встановлено, що з метою максимальної точності визначення собівартості на підприємстві позивача ведеться автоматичний постійний облік виготовленої продукції, у ході якого один і той же об’єкт обліку (вироблена позивачем продукція) зараховується на баланс партіями у міру виготовлення і відображаються за різною виробничої собівартістю залежно від фактичної вартості початкової сировини, а списання виробленої продукції у разі її реалізації здійснюється також автоматично з першим за часом надходження партії продукції , що дозволяє максимально точно визначити собівартість реалізованої продукції по фактично списаним прямим витратам.

Щодо тверджень відповідача під час розгляду справи про розбіжність ціни списання клейової суміші, то з урахуванням обраної позивачем облікової політики розбіжність ціни списання виникала за рахунок того, що на початку періоду на складі знаходилось 138 партій готової продукції «клейова суміш цем. проста Клей-10 (сила) 25 кг» з різною собівартістю кожної виробленої партії, і з застосуванням обраного позивачем методу ФіФо та даним обліку підприємства списанню підлягала партія вартістю 14,94 грн., але відповідачем під час проведення перевірки була врахована партія з вартістю 15,50 грн., що суперечить обраній підприємством обліковій політиці.

При цьому позивачем у справі під час розгляду даної справи було надано суду належні письмові докази визначення ним собівартості виготовленої підприємством продукції із застосуванням обраної облікової політики підприємства, які у подальшому використовувались ним для визначення бази оподаткування у відповідні звітні періоди, а саме калькуляції відпускної ціни у розрізі кожного виду продукції / а.с. 79-239 том 1/, з яких вбачається, що собівартість виробленої партії продукції власного виробництва включала до себе як матеріальну так і нематеріальну складові, при цьому представниками відповідача не зазначалось про невідповідність формування позивачем витрат (завищення або заниження).

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивач здійснюючи на власний розсуд розрахунок матеріальної та нематеріальної складової у структурі собівартості виготовленої готової продукції за 2015 р. керувався положеннями наказу №1 від 01.01.2015р., яким на підставі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ним обрано облікову політику підприємства, тоді як контролюючим органом у ході перевірки здійснено порівняння собівартості готової продукції з ціною її реалізації є порушенням вимог Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" в частині застосування методу відпуску запасів у виробництво, який встановлений на підприємстві, а саме: розрахунок собівартості за партіями сировини із найбільшою вартістю, що у свою чергу спростовує висновки акту перевірки щодо реалізації позивачем продукції власного виробництва у 2015 році нижче собівартості, і як наслідок висновок відповідача про порушення підприємством абз. 2 п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, яке у свою чергу призвело до неправомірно заниження суму ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, в сумі 332450 грн., є необґрунтованим та безпідставним.

Отже вищенаведене свідчить про те, що відповідач, який є органом державної виконавчої влади, а у спірних відносинах виступає у якості суб’єкта владних повноважень, під час прийняття податкових повідомлень-рішень №0005551401 та №0005561401 від 19.08.2016р., які є предметом оскарження у даній справі, діяв не у спосіб, який визначено чинним законодавством, у зв’язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок стосовно того, що такі рішення суб’єкта владних повноважень є протиправними та підлягають скасуванню, та постановив у справі правильне рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, та постановив обґрунтоване рішення про задоволення заявлених позивачем у справі позовних вимог у повному обсязі, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення постанову суду першої інстанції від 21.06.2017р. у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки заявником апеляційної скарги доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а також помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції у даній справі.

Щодо розподілу судових витрат, які були понесені відповідачем під час апеляційного розгляду та складаються з сплати судового збору за подання апеляційної скарги /а.с. 154 том 2/, то колегія суддів враховуючи, що апеляційна скарга відповідача залишена без розгляду і приймаючи до уваги положення ст. 139 КАС України, вважає, що у даному випадку відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу понесених відповідачем у справі судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 310,315,316,321,322 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2017р. у справі №804/6056/16 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у строки та в порядку, які встановлені ст.ст. 329,331 КАС України.

Повний текст виготовлено – 02.05.2018р.

Головуючий суддя: А.О. Коршун

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: О.М. Панченко