Рішення № 73701827, 10.04.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2018 р. м. Київ Справа № 911/21/18

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16

господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Цукурова Ю.В., розглянувши матеріали

за позовом Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”

03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29

до Приватного підприємства “Автомагістраль”

07351, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Синяк, вул. Київська, 68

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг”

29000, АДРЕСА_1

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 акціонерне товариство “АТОЛЛ Холдінг”

03062, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 67

про звернення стягнення на предмет застави

за участю представників:

позивача – ОСОБА_3 (довіреність №02-36/442 від 24.05.2017);

відповідача – ОСОБА_4 (посвідчення адвоката № 4365/10 від 25.11.2010);

третя особа – ОСОБА_5 (довіреність №02/18-02 від 22.02.2018);

обставини справи:

Публічне акціонерне товариство “Укрсоцбанк” звернулось з позовом до Приватного підприємства “Автомагістраль” про звернення стягнення на предмет застави.

Позовні вимоги обґрунтовані укладенням між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «УніКредит Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (далі - третя особа - 1) кредитного договору від 27.03.2008 № 101-СВ, до якого у подальшому укладено 43 додаткові угоди, та укладенням між позивачем та третьою особою - 1 договору застави транспортних засобів від 01.04.2008 (зі змінами і доповненнями) для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, проте, між третьою особою - 1 та ОСОБА_2 підприємством “Автомагістраль” (далі – відповідач) укладено договір фінансового лізингу від 29.02.2008 № 721, умовами якого передбачено перехід права власності до відповідача на транспортні засоби, на які накладено обтяження за договором застави і третя особа - 1, всупереч пункту 2.3.5 договору застави не повідомила позивача про передачу спірних транспортних засобів та позивачем не надавалась згода та таку передачу. За кредитним договором у третьої особи 1 перед позивачем наявна заборгованість, в погашення якої позивач заявляє про звернення стягнення на предмет застави.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, залучено третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», підготовче засідання призначено на 08.02.2018.

08.02.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від третьої особи - 1 надійшли письмові пояснення (вх. № 2704/18) про те, що відповідачем у повному обсязі виконано умови договору фінансового лізингу і 30.05.2013 третьою особою - 1 відчужено на користь відповідача спірні транспортні засоби, а також зазначено про те, що третя особа не заперечує проти задоволення позову.

08.02.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про продовження строків подання відзиву.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.02.2018 продовжено відповідачу строк для подання відзиву, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 акціонерне товариство «АТОЛЛ Холдінг» (далі - третя особа-2) та відкладено підготовче засідання до 27.02.2018.

15.02.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення (вх. № 3192/18).

19.02.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив (вх. № 3463/18), відповідно до якого позов повністю заперечується, з огляду на те, що договір фінансового лізингу від 29.02.2008 № 721 щодо спірних транспортних засобів укладено до укладання договору застави, крім того, позивачем не надано доказів накладення на них заборони на відчуження, а відповідно до пунктів 2,3 статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження предмета обтяження боржником він зобов’язаний негайно повідомити про це обтяжувача, який протягом п’яти днів з дня отримання цього повідомлення повинен зареєструвати відповідні зміни у відомостях про обтяження згідно зі статтею 13 цього Закону; якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна. Враховуючи, що видом діяльності третьої особи-1 є торгівля автомобілями та легковими транспортними засобами, торгівля іншими транспортними засобами, фінансовий лізинг, надання автомобілів в оренду, зареєстроване обтяження не зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження. Крім того, відповідно до пункту 2 статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте, воно не є чинним у відносинах з третіми особами.

Також відповідачем заявлено про застосування позовної давності, оскільки кредитним договором від 27.03.2008 № 101-СВ встановлено термін кредиту до 10.04.2013, відтак, в цей момент позивач дізнався про своє порушене право.

23.02.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від третьої особи-2 надійшло клопотання про поновлення строку на подання пояснень третьої особи щодо позову (вх. №3893/18) та надано відповідні пояснення згідно з якими третя особа - 2 вважає, що спірні у справі транспортні засоби належать на праві власності третій особі – 1, а відповідач лише володіє і користується цим майном на підставі договору лізингу, відтак, третя особа - 1 має бути залучена до участі у справі у якості співвідповідача, а справа має розглядатися у порядку виключної підсудності в межах справи про банкрутство третьої особи – 1.

З огляду на вказане, судом враховане таке.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 28.10.2013 порушено провадження у справі № 924/1282/13 про банкрутство ТОВ «Євро Лізинг». Згідно з ухвалою господарського суду Хмельницької області від 21.05.2015 у справі № 924/1282/13 ПАТ «Укрсоцбанк» визнаний забезпеченим кредитором заставного майна – транспортних засобів, на всю суму кредитних зобов’язань та внесено окремо до реєстру вимог кредиторів відомості про майно боржника, яке є предметом застави за договором застави № 2408 від 01.04.2008.

У судовому засіданні розглянуті пояснення третьої особи – 2 щодо залучення до участі у справі співвідповідача, що бере участь в ній у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (третя особа - 1), позивачем відповідного клопотання суду не заявлено.

За вимогами статті 48 Господарського процесуального кодексу України залучення до участі у справі співвідповідача здійснюється судом виключно за клопотанням позивача, що кореспондується з диспозитивністю як основною з засад (принципів) господарського судочинства, встановленою пунктом 5 частини 3 статті 2, статтею 14 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, суд розглядає справу до того відповідача, якого визначив позивач, а встановлення судом помилковості такого вибору, за наслідками розгляду справи по суті, стане підставою відмови у позові.

26.02.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від третьої особи-1 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. № 4018/18).

27.02.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. № 4114/18).

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.02.2018 відкладено підготовче засідання до 15.03.2018.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.03.2018 виправлено описку в ухвалі господарського суду Київської області від 27.02.2018.

06.03.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №4638/18).

Позивач повністю не погоджується та заперечує проти доводів відповідача, що викладені у відзиві на позов, з огляду на таке.

Обтяження на предмет застави зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 30.05.2008, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з реєстру; відповідно до пункту 2.3.5 договору застави передбачена обов’язкова письмова згода банку на відчуження предмета застави, проте, в порушення даного пункту договору ТОВ «Євро Лізинг» не отримував, а ПАТ «Укрсоцбанк» не надавав своєї згоди на відчуження предмету застави, відтак, відповідач не є добросовісним набувачем, а застава зберігає свою силу для нового власника. Крім того, відповідач при купівлі транспортних засобів мав можливість перевірити та з’ясувати, чи наявні обтяження щодо них, у зв’язку з чим, твердження відповідача про необізнаність щодо обтяження є необґрунтованими.

Також, позивач заперечує доводи відповідача про подвійне стягнення у зв’язку з наявністю спору між банком та іншим поручителем, оскільки такий судовий спір не стосується предмету даного спору, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Щодо заявленої відповідачем позовної давності вказано, що лише у вересні 2017 року в процесі ліквідаційної процедури ТОВ «Євро Лізинг» та формування ліквідаційної маси було з’ясовано, що транспортні засоби, що є предметом даного позову, були відчужені на користь ПП «Автомагістраль», що підтверджується листом відповідача № 811 від 28.09.2017, у зв’язку з чим, строк позовної давності не пропущено.

12.03.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від третьої особи-2 надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх. № 4793/18).

15.03.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи (вх. № 5163/18).

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.03.2018 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 10.04.2018.

10.04.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява (вх. № 6877/18).

10.04.2018 у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечив позов повністю, представник третьої особи – 2 підтримав задоволення позову повністю, представник третьої особи-1 у судове засідання не з’явився, у матеріалах справи наявне письмове клопотання третьої особи-1 про розгляд справи за відсутності її представника та письмові пояснення по суті спору, що враховані судом.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.04.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «УніКредит Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - позивач, банк) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (далі - третя особа - 1, позичальник) укладено кредитний договір № 101-СВ від 27.03.2008 (далі – Договір-1) до якого в подальшому укладено 43 додаткові угоди.

Договір, що укладений між сторонами, за правовою природою є кредитним договором. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит у формі кредитної лінії з загальною сумою кредиту 3387900,00 євро та з терміном кредиту до 10.04.2013 (додаткова угода № 21 від 29.07.2011).

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 01.04.2008 між ТОВ «Євро Лізинг» та банком укладено договір застави (далі - Договір-2) транспортних засобів: Ford 3430D д/н AA 7457 HC, NM0D71TEDE8B68152, Ford 3430D д/н AA 7460 HC, NM0D71TEDE8B68026, Ford 3430D д/н AA 7458 HC, NM0D71TEDE8B68056, Ford 3430D д/н AA 7452 HC, NM0D71TEDE8B68165, Ford 3430D д/н AA 7459 HC, NM0D71TEDE8B68060, всього на суму 2956350,40 грн., на які 10.07.2008 накладено обтяження та внесено до реєстру.

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з статтею 574 Цивільного кодексу України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду; до застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 589 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до пункту 2.3.5 Договору - 2 заставодавець не має права передавати або іншим чином дозволяти, щоб предмет застави або будь-яка його частина стала власністю, предметом користування або володіння будь-якої третьої особи без попередньої письмової згоди банку.

Згідно з пунктом 4.1 Договору-2 банк на свій вибір, у будь-який час в день або після настання випадку невиконання з урахуванням обмежень, встановлених діючим законодавством, матиме право здійснювати будь-які дії, які банк розумно буде вважати необхідними для захисту інтересів банку, зокрема, але не обмежуючись: звернути стягнення на предмет застави.

Відповідно до пункту 5.1. Договору – 2, якщо при настанні випадку невиконання банк вирішує звернути стягнення на предмет застави, банк надає заставодавцю відповідне повідомлення за формою та за змістом, яке банк вважає за необхідне, якщо інший випадок не встановлено для обов’язкового застосування згідно діючого законодавства України. ОСОБА_6 може виконати право стягнення шляхом вилучення та реалізації предмету застави у будь-який законний спосіб. Звернення стягнення на заставу щодо будь-якої частини предмета застави не впливає на дійсність застави або прав чи засобів правового захисту банку за цим договором.

Договором № 3 про внесення змін та доповнень від 06.06.2008 до договору застави від 01.04.2008 до реєстру заставного майна включено транспортні засоби: Ford 3430D д/н AA 7457 HC, NM0D71TEDE8B68152, Ford 3430D д/н AA 7460 HC, NM0D71TEDE8B68026, Ford 3430D д/н AA 7458 HC, NM0D71TEDE8B68056, Ford 3430D д/н AA 7452 HC, NM0D71TEDE8B68165, Ford 3430D д/н AA 7459 HC, NM0D71TEDE8B68060.

29.02.2008 між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» та ОСОБА_2 підприємством «Автомагістраль» укладено договір фінансового лізингу № 721 (далі – Договір-3).

Згідно з статтею 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до пункту 2 Договору-3 лізингодавець передає, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортні засоби відповідно до замовлення на транспортні засоби.

Пунктом 4.5 Договору-3 визначено, що після надання транспортних засобів лізингоодержувачеві, на дату надання, сторони підписують акт приймання – передачі транспортних засобів.

Згідно з пунктом 6.4 Договору-3 лізингоодержувач має пріоритетне право набути після закінчення терміну дії цього Договору і при виконанні його умов у власність предмет лізингу, сплативши лізиногодавцю залишкову вартість транспортних засобів, вказану в плані лізингу. Лізингоодержувач може набути право власності на транспортний засіб тільки за договором його купівлі - продажу, який стає додатком до цього Договору з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до пункту 9.1 Договору-3 до обов’язків лізингодавця входить за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації у замовленні на транспортні засоби укласти договір купівлі-продажу транспортних засобів з відповідним постачальником і передати транспортні засоби в користування лізингоодержувачу не пізніше дати, вказаної в плані лізингу.

Згідно з пунктом 9.5 Договору-3 лізингодавець зобов’язаний по закінченню терміну дії договору та виконання за цим договором всіх зобов’язань лізингоодержувачем, передати транспортні засоби у власність лізингоодержувачу відповідно до положень, які зазначені в пункті 6.4 даного Договору.

Відповідно до пункту 12.5 Договору-3 встановлені умови переходу права власності на транспортні засоби: право власності на предмет фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної суми лізингових платежів на дату переходу права власності на транспортні засоби та залишкової вартості згідно з цим Договором, але не раніше 12 місяців від дати надання транспортних засобів.

Пунктом 14.1 Договору-3 встановлено, що після закінчення строку лізингу транспортний засіб, переданий лізингоодержувачу згідно з Договором, може бути переданий у власність лізингоодержувача тільки після сплати ним залишкової вартості транспортних засобів відповідно до умов цього договору та законодавства України.

Відповідно до пункту 19.2. Договору-3 термін дії договору зумовлений строком лізингу, який вказується в плані лізингу окремо щодо кожного транспортного засобу, договір втрачає свою силу після виконання сторонами своїх зобов’язань за ним.

Згідно з актами прийому-передачі № 721/001, № 721/002, № 721/003, № 721/004, № 721/005 від 16.04.2008 ТОВ «Євро Лізинг» передало на умовах фінансового лізингу ПП «Автомагістраль» транспортні засоби: Ford 3430D д/н AA 7457 HC, NM0D71TEDE8B68152, Ford 3430D д/н AA 7460 HC, NM0D71TEDE8B68026, Ford 3430D д/н AA 7458 HC, NM0D71TEDE8B68056, Ford 3430D д/н AA 7452 HC, NM0D71TEDE8B68165, Ford 3430D д/н AA 7459 HC, NM0D71TEDE8B68060 з терміном останнього лізингового платежу - 15.04.2013.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ТОВ «Євро Лізинг», всупереч пункту 2.3.5 Договору – 2, не повідомив ПАТ «Укрсоцбанк» про передачу транспортних засобів ПП «Автомагістраль», а ПАТ «Укрсоцбанк» не надавав свою згоду на передачу транспортних засобів у власність відповідача.

Заборгованість ТОВ «Євро Лізинг» перед ПАТ «Укрсоцбанк» не погашено, у зв’язку з чим, позивач має право звернути стягнення на майно, яке знаходиться в заставі, в порядку погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 2 статті 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Враховуючи те, що ТОВ «Євро Лізинг» не виконало грошові зобов’язання за Договором-1, позивач має право звернути стягнення на предмет застави.

Відповідач заперечував проти доводів позивача, з огляду на таке.

Між відповідачем та ТОВ «Євро Лізинг» укладено договір фінансового лізингу № 721 від 29.02.2008, згідно з яким третьою особою-1 передано відповідачу транспортні засоби загальною вартістю 2956350,40 грн, що підтверджується актами приймання - передачі та змінами до плану лізингу.

Відповідач у повному обсязі виконав зобов’язання за Договором-3, у результаті чого ТОВ «Євро Лізинг» передало у власність відповідача транспортні засоби: Ford 3430D д/н AA 7457 HC, NM0D71TEDE8B68152, Ford 3430D д/н AA 7460 HC, NM0D71TEDE8B68026, Ford 3430D д/н AA 7458 HC, NM0D71TEDE8B68056, Ford 3430D д/н AA 7452 HC, NM0D71TEDE8B68165, Ford 3430D д/н AA 7459 HC, NM0D71TEDE8B68060, що підтверджується поясненнями арбітражного керуючого ТОВ «Євро Лізинг» ОСОБА_6 від 08.01.2018 за вх. № 2704/18, відтак, відповідач є добросовісним набувачем.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина 1 статті 388 Цивільного кодексу України); (правова позиція викладена у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14.12.2016 у справі № 6-2285цс15).

Згідно з частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Усі суб’єкти права власності є рівними перед законом. Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини 1 статті 3, статті 321 Цивільного кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законами України.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач або відповідач набули право на спірні об’єкти та чи підлягає право позивача захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, на підставі правочинів, при цьому, діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Враховуючи те, що відповідачем не надано примірників договорів купівлі-продажу на спірні транспортні засоби, що обґрунтоване закінченням терміну зберігання зазначених документів, судом для встановлення обставин справи враховані матеріали справи у сукупності, зокрема, пояснення арбітражного керуючого третьої особи -1 ОСОБА_6 від 08.01.2018 вх. № 2704/18 про повне виконання відповідачем грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу та передачу прав власності на транспортні засоби від третьої особи – 1 відповідачу та надані до матеріалів справи копії свідоцтв про реєстрацію спірних транспортних засобів за відповідачем як власником майна Вишгородською ВРЕР ДАІ у Київській області, при цьому, з урахуванням зазначення у свідоцтвах, як підстави, договору лізингу, а не договору купівлі-продажу, а також того, що за пунктом 6.4. Договору-3 договір купівлі-продажу на спірне майно стає додатком договору лізингу.

Оскільки ТОВ «Євро Лізинг» на момент укладання договору фінансового лізингу був власником спірних транспортних засобів: Ford 3430D д/н AA 7457 HC, NM0D71TEDE8B68152, Ford 3430D д/н AA 7460 HC, NM0D71TEDE8B68026, Ford 3430D д/н AA 7458 HC, NM0D71TEDE8B68056, Ford 3430D д/н AA 7452 HC, NM0D71TEDE8B68165, Ford 3430D д/н AA 7459 HC, NM0D71TEDE8B68060 та добровільно за відплатним договором передав зазначені транспортні засоби відповідачеві, суд дійшов висновку, що майно вибуло з власності попереднього власника з його волі і відповідач є добросовісним набувачем.

При цьому, судом враховано правову природу договору фінансового лізингу, що є договором про відчуження майна, оскільки передбачає, на відміну, зокрема, від договору оренди, перехід права власності, у разі виконання його умов щодо сплати лізингових платежів і одностороння відмова від його виконання, у частині передачі майна у власність лізингодавцем, в разі виконання грошових зобов’язань лізингоодержувачем, не передбачена.

Натомість, пунктом 14.2 Договору-3 передбачено, що у разі, якщо лізингоодержувач не реалізує своє право викупу предмету лізингу та не продовжить строк його використання після припинення терміну дії договору, лізингоодержувач повертає транспортних засіб в дату повернення, вказану в плані лізингу, в місці передачі разом з обладнанням та іншими елементами, які були надані лізингоодержувачеві згідно акту приймання-передачі; в разі, якщо умови договору не порушені, договір вважається припиненим.

Суду не надано доказів повернення майна за Договором-3 з лізингу, план лізингу скінчився на час розгляду даної справи, докази дострокового розірвання цього договору відсутні, відтак, Договір-3 припинений належним виконанням обома сторонами, у тому числі, в частині передачі майна у власність лізингоодержувачу.

Крім того, судом враховано, що відповідно до статті 9 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

Передача спірних транспортних засобів за Договором-3 відповідачеві підтверджується наявними у матеріалах справи актами, повна сплата лізингових платежів підтверджується обома сторонами Договору-3, доказів припинення договору лізингу у зв’зку з порушенням відповідачем оплат за графіком лізингових платежів, термін якого скінчився на час розгляду даної справи, суду не надано.

Позивач посилається на те, що в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 01.04.2008 між ТОВ «Євро Лізинг» та банком укладений договір застави (Договір-2) вищезазначених транспортних засобів.

Договором про внесення змін та доповнень № 3 від 06.06.2008 до договору застави від 01.04.2008 до реєстру заставного майна включено транспортні засоби: Ford 3430D д/н AA 7457 HC, NM0D71TEDE8B68152, Ford 3430D д/н AA 7460 HC, NM0D71TEDE8B68026, Ford 3430D д/н AA 7458 HC, NM0D71TEDE8B68056, Ford 3430D д/н AA 7452 HC, NM0D71TEDE8B68165, Ford 3430D д/н AA 7459 HC, NM0D71TEDE8B68060.

10.07.2008 приватним нотаріусом ОСОБА_7 внесено до державного реєстру обтяжень рухомого майна обтяження на транспортні засоби: Ford 3430D д/н AA 7457 HC, NM0D71TEDE8B68152, Ford 3430D д/н AA 7460 HC, NM0D71TEDE8B68026, Ford 3430D д/н AA 7458 HC, NM0D71TEDE8B68056, Ford 3430D д/н AA 7452 HC, NM0D71TEDE8B68165, Ford 3430D д/н AA 7459 HC, NM0D71TEDE8B68060.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Позивач зазначає, що в результаті листування між ліквідатором ТОВ «Євро Лізинг» та ПП «Автомагістраль» з’ясовано, що зазначені автомобілі, які були отримані в лізинг, викуплені та перебувають у власності ПП «Автомагістраль».

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Згідно з статтею 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження предмета обтяження боржником він зобов'язаний негайно письмово повідомити про це обтяжувача, який протягом п'яти днів з дня отримання цього повідомлення повинен зареєструвати відповідні зміни у відомостях про обтяження згідно зі статтею 13 цього Закону.

Відповідно до пункту 2.3.5 Договору-2 заставодавець не має права передавати або іншим чином дозволяти, щоб предмет застави або будь-яка його частина стала власністю, предметом користування або володіння будь-якої третьої особи без попередньої письмової згоди ОСОБА_6.

Враховуючи неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість, яка на день розгляду справи не погашена, позивач як правонаступник, набув право задоволення своїх вимог за рахунок звернення стягнення на предмет застави - транспортні засоби: Ford 3430D д/н AA 7457 HC, NM0D71TEDE8B68152, Ford 3430D д/н AA 7460 HC, NM0D71TEDE8B68026, Ford 3430D д/н AA 7458 HC, NM0D71TEDE8B68056, Ford 3430D д/н AA 7452 HC, NM0D71TEDE8B68165, Ford 3430D д/н AA 7459 HC, NM0D71TEDE8B68060 шляхом переходу до заставодержателя права власності на предмет застави в рахунок виконання зобов’язань за кредитним договором.

Відповідачем заперечені у повному обсязі доводи позивача, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 Договору-3 лізингодавець передає, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортні засоби у відповідності з замовленням на транспортні засоби.

Пунктом 4.5 Договору-3 визначено, що після надання транспортних засобів лізингоодержувачеві, на дату надання, сторони підписують акт приймання – передачі транспортних засобів.

Згідно з пунктом 6.4 Договору-3 лізингоодержувач має пріоритетне право набути після закінчення терміну дії цього Договору і при виконанні його умов у власність предмет лізингу, сплативши лізиногодавцю залишкову вартість транспортних засобів, вказану в плані лізингу; лізингоодержувач може набути право власності на транспортний засіб тільки за договором його купівлі - продажу, який стає додатком до цього Договору з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до пункту 9.1 Договору-3 до обов’язків лізингодавця входить за дорученням лізингоодержувача, відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації у замовленні на транспортні засоби, укласти договір купівлі-продажу транспортних засобів з відповідним постачальником і передати транспортні засоби в користування лізингоодержувачу не пізніше дати, вказаної в плані лізингу.

Згідно з пунктом 9.5 Договору-3 зазначено, що лізингодавець зобов’язаний по закінченню терміну дії договору та виконання за цим договором всіх зобов’язань лізингоодержувачем, передати транспортні засоби у власність лізингоодержувачу у відповідності до положень, які зазначені в пункті 6.4 даного Договору.

Відповідно до пункту 12.5 Договору-3 встановлені умови переходу права власності на транспортні засоби: право власності на предмет фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної суми лізингових платежів на дату переходу права власності на транспортні засоби та залишкової вартості згідно з цим договором, але не раніше 12 місяців від дати надання транспортних засобів.

Пунктом 14.1 Договору-3 встановлено, що після закінчення строку лізингу транспортні засоби, передані лізингоодержувачу згідно з договором, можуть бути передані у власність лізингоодержувача тільки після сплати ним залишкової вартості транспортних засобів відповідно до умов цього договору та законодавства України.

Відповідно до пункту 19.2. Договору-3 термін дії договору зумовлений строком лізингу, який вказується в плані лізингу окремо щодо кожного транспортного засобу, договір втрачає свою силу після виконання сторонами своїх зобов’язань за ним.

Згідно з актами прийому-передачі № 721/001, № 721/002, № 721/003, № 721/004, № 721/005 від 16.04.2008 ТОВ «Євро Лізинг» передало на умовах фінансового лізингу ПП «Автомагістраль» транспортні засоби: Ford 3430D д/н AA 7457 HC, NM0D71TEDE8B68152, Ford 3430D д/н AA 7460 HC, NM0D71TEDE8B68026, Ford 3430D д/н AA 7458 HC, NM0D71TEDE8B68056, Ford 3430D д/н AA 7452 HC, NM0D71TEDE8B68165, Ford 3430D д/н AA 7459 HC, NM0D71TEDE8B68060 з терміном останнього лізингового платежу - 15.04.2013.

Також, відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зазначено, що у разі відчуження предмета обтяження боржником він зобов’язаний негайно повідомити про це обтяжувача, який протягом п’яти днів з дня отримання цього повідомлення повинен зареєструвати відповідні зміни у відомостях про обтяження згідно зі статтею 13 цього Закону. Якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: обтяжував надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Суд, дослідивши зазначені доводи сторін, дійшов таких висновків.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначено Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

При вирішенні даного спору суд враховує, що відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 25 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» встановлено, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому, в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Враховуючи той факт, що Договір-3 укладений 29.02.2008, актами № 721/001, № 721/002, № 721/003, № 721/004, № 721/005 від 16.04.2008 передано на умовах фінансового лізингу транспортні засоби: Ford 3430D д/н AA 7457 HC, NM0D71TEDE8B68152, Ford 3430D д/н AA 7460 HC, NM0D71TEDE8B68026, Ford 3430D д/н AA 7458 HC, NM0D71TEDE8B68056, Ford 3430D д/н AA 7452 HC, NM0D71TEDE8B68165, Ford 3430D д/н AA 7459 HC, NM0D71TEDE8B68060, тобто, до виникнення застави на це майно - 01.04.2008 укладений Договір-2, доповненнями № 3 від 06.06.2008 до переліку об’єктів застави включено вищезазначені транспортні засоби і лише 10.07.2008 приватним нотаріусом ОСОБА_7 внесено до державного реєстру обтяжень рухомого майна обтяження на транспортні засоби, тобто, вже після укладення Договору-3, внесення авансового платежу та фактичної передачі транспортних засобів за Договором-3, відтак, відповідач не був обізнаний про укладення Договору-2, внесення обтяжень на транспортні засоби до реєстру, отже, відповідач не знав і не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності.

Відповідно до вимог пункту 2 статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте, воно не є чинним у відносинах з третіми особами.

Також судом враховано, що видом діяльності третьої особи-1 була торгівля автомобілями та легковими транспортними засобами, торгівля іншими транспортним засобами, фінансовий лізинг, надання автомобілів в оренду, у зв’язку з чим, відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зареєстроване обтяження не зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження.

Крім того, пунктом 1.2 Договору-1 встановлено, що кредит надається з метою фінансування/рефінансування придбання нових автомобілів, вантажних автомобілів, будівельних та важких машин, складського обладнання для надання в фінансовий лізинг, тобто, позивач під час укладення Договору-1, надав свою згоду на укладення договорів лізингу і врахував той факт, що право власності на предмет фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної суми лізингових платежів на дату переходу права власності на транспортні засоби.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач не заперечував проти укладення Договору-3 та знав, що після повної оплати коштів за транспортні засоби, вони перейдуть у власність третьої особи, отже, надав свою згоду на відчуження автомобілів, а відповідач, на умовах Договору-3, після повної сплати грошових коштів за транспортні засоби: Ford 3430D д/н AA 7457 HC, NM0D71TEDE8B68152, Ford 3430D д/н AA 7460 HC, NM0D71TEDE8B68026, Ford 3430D д/н AA 7458 HC, NM0D71TEDE8B68056, Ford 3430D д/н AA 7452 HC, NM0D71TEDE8B68165, Ford 3430D д/н AA 7459 HC, NM0D71TEDE8B68060 правомірно набув на них право власності, а тому застава не зберігає свою силу для нового власника.

Крім того, відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження, а враховуючи той факт, що позивач не звертався до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу вищезазначених транспортних засобів, очевидно, що позивач не заперечує дійсність укладеного правочину, а тому, відповідач в розумінні Закону є добросовісним набувачем.

Також, відповідач зазначив, що відповідно до умов кредитного договору № 101-СВ, встановлено строк повернення кредиту до 10.04.2013, тобто, позивач пропустив позовну давність.

Позивач заперечив доводи відповідача відносно строків позовної давності, з огляду на таке.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 29.10.2013 порушено справу № 924/1282/13 про банкрутство ТОВ «Євро Лізинг» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, у зв’язку з чим, перебіг позовної давності зупинився.

У вересні 2017 року в процесі ліквідаційної процедури ТОВ «Євро Лізинг» та формування ліквідаційної маси з’ясовано, що транспортні засоби, що є предметом даного позову, були відчужені на користь ПП «Автомагістраль», що підтверджується листом відповідача № 811 від 28.09.2017, у зв’язку з чим, строк позовної давності не пропущено.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесульного кодексу України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (аналогічний висновок вказано у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) на підставах, встановлених законом.

Враховуючи те, що ухвалою господарського суду Хмельницької області від 29.10.2013 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та 28.09.2017 під час формування ліквідаційної маси з’ясовано, що транспортні засоби відчужені на користь ПП «Автомагістраль», вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Також відповідач зазначає, що позивачем здійснюється подвійне стягнення, з огляду на таке.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.02.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 акціонерне товариство «АТОЛЛ Холдінг».

При цьому, у справі № 910/21245/13 за позовом позивача до поручителя – ПАТ «Атолл Холдінг» про стягнення коштів у сумі 17849247,34 грн., 3408037,22 доларів США та 166431,02 Євро зупинено провадження до вирішення справи № 910/15577/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ТОВ «Євро Лізинг» та ПАТ «Атолл Холдінг» про визнання недійсною додаткової угоди № 21 до кредитного договору № 101-Св від 27.03.2008 та визнання права вимоги за договором поруки №101/СВ/SUR від 27.03.2008 і набрання рішенням законної сили. Натомість, провадження у справі № 910/15577/15 припинено.

Таким чином, питання стягнення заборгованості з поручителя не вирішено, а в разі задоволення позовних вимог у справі 911/21245/13, звернення на предмет застави вже не матиме потреби, оскільки заборгованість буде повністю погашена, адже позивачем заявлено до стягнення всю суму заборгованості ТОВ «Євро Лізинг» в розмірі 115434181,49 грн., в той час, як вимоги позивача у справі № 924/1282/13 про банкрутство ТОВ «Євро Лізинг» визнані на суму 41341342,12 грн.

Позивач заперечує проти доводів відповідача, з огляду на таке.

Враховуючи те, що судовий спір між банком і поручителем не стосується предмету даного спору, а право вибору способу судового захисту (одночасне заявлення позовних вимог про стягнення суми боргу з поручителя та звернення стягнення на заставне майно) належить виключно позивачеві, очевидно, що твердження відповідача є необґрунтованими.

Вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися заставою (частина 1 статті 546 Цивільного кодексу України).

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет застави покладається на позивача. При цьому, здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет застави не призводить до заміни основного зобов’язання на забезпечувальне, тому задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов’язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов’язанням відсутня (такий висновок викладено у постанові пленуму Верховного Суду України № 5 від 03.02.2016).

Враховуючи вищенаведене, стягнення заборгованості за основним зобов’язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов’язання.

Крім того, на підтвердження обґрунтованості позову, позивач зазначив, що ухвалою господарського суду Хмельницької області від 21.05.2015 у справі № 924/1282/13 внесено окремо до реєстру вимог кредиторів відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з договором застави транспортних засобів №550 від 16.03.2012 зі змінами та доповненнями, договору застави транспортних засобів №11/1-2558 від 05.09.2008 зі змінами та доповненнями, договору застави транспортних засобів №12/42/509 від 16.09.2011 зі змінами та доповненнями, договору застави майнових прав №11/1-2557 від 05.09.2013 зі змінами та доповненнями, договору застави №2408 від 01.04.2008 зі змінами та доповненнями, договору застави майнових прав №101-СВ/PR від 31.03.2008 зі змінами та доповненнями, договору застави №101-СВ/МС від 05.02.2010, договору застави транспортних засобів №132065 від 04.07.2008 зі змінами та доповненнями, договору застави цінних паперів від 06.08.2013, тобто, право позивача на заставне майно встановлене судом.

Відповідач заперечував зазначене, з огляду на таке.

Постановою господарського суду Хмельницької області від 23.07.2015 визнано банкрутом ТОВ «Євро Лізинг», відрито ліквідаційну процедуру ТОВ «Євро Лізинг», припинено з 23.07.2015 нарахування неустойки (штрафу пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута, припинено з 23.07.2015 повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також скасовано обмеження щодо майна банкрута, зазначено, що накладення арештів на майно або інші обмеження розпорядження майном банкрута не допускається. Проте, у даному випадку, мова не може йти про майно боржника, оскільки транспортні засоби: Ford 3430D д/н AA 7457 HC, NM0D71TEDE8B68152, Ford 3430D д/н AA 7460 HC, NM0D71TEDE8B68026, Ford 3430D д/н AA 7458 HC, NM0D71TEDE8B68056, Ford 3430D д/н AA 7452 HC, NM0D71TEDE8B68165, Ford 3430D д/н AA 7459 HC, NM0D71TEDE8B68060 на праві власності належать відповідачу.

Суд, дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань (у тому числі, зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Згідно з частиною 4 статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує. Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду.

Договір-2 чинний, обтяження на спірне майно внесено до відповідного реєстру, відтак, майно внесене окремо до реєстру вимог кредиторів як відомості про майно боржника, яке є предметом застави, у даному ж провадженні розглядається спір про наявність законних підстав на витребування майна від відповідача, зокрема, встановлення того, чи являється він добросовісним набувачем спірного майна, спір щодо банкрута та його майна має розглядатись в межах справи про банкрутство за правилами виключної підсудності відповідно до статті 30 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За статтею 80 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про повну відмову в задоволенні позову.

Висновки суду у даній справі не суперечать наведеним позивачем та третьою особою-2 положенням чинного законодавства України та правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у його постановах, що надані до матеріалів справи.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 73, 74, 76-80, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Приватного підприємства «Автомагістраль» про звернення стягнення на предмет застава відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 02.05.2018.

Суддя С.О. Саванчук