Постанова № 73698628, 24.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/4982/15 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання Цюпка Б.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 16 січня 2018 року (дата складання повного тексту 16 січня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м.Києві, Кабінету Міністрів України, третя особа Оболонський районний суд м.Києва про зобов'язати вчинити дії,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м.Києві, Кабінету Міністрів України, в якому просила, з урахуванням змін: визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо неприведення постанови №268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01 січня 2015 року, та у відповідність до ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28 березня 2015 року, неправомірною; зобов'язати Кабінет Міністрів України привести постанову №268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01 січня 2015 року, та у відповідність до ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28 березня 2015 року; зобов'язати ТУ ДСА України в м.Києві здійснити перерахунок і виплату заробітної плати з 26 жовтня 2014 року по 27 березня 2015 року відповідно до вимог ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01 січня 2015 року; зобов'язати ТУ ДСА України в м.Києві здійснити перерахунок і виплату заробітної плати з 28 березня 2015 року відповідно до вимог ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28 березня 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 липня 2015 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення постанови №268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01 січня 2015 року, та у відповідність до ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28 березня 2015 року, зобов'язано Кабінет Міністрів України привести постанову №268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01 січня 2015 року, та у відповідність до ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28 березня 2015 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 липня 2015 року у справі №826/4982/15 залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2015 року у справі №826/4982/15 - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2016 року касаційні скарги Кабінету Міністрів України, ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 16 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо несвоєчасного приведення Постанови №268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01 січня 2015 року, та у відповідність до ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28 березня 2015 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ТУ ДСА України у м.Києві здійснити перерахунок і виплату заробітної плати з 26 жовтня 2014 року по 27 березня 2015 року відповідно до вимог ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01 січня 2015 року та здійснити перерахунок і виплату заробітної плати з 28 березня 2015 року відповідно до вимог ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28 березня 2015 року, задовольнивши її позовні вимоги в цій частині. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції в цій частині є незаконним та необґрунтованим. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що з 26 жовтня 2014 року працівники апаратів судів мають право на посадові оклади у розмірах, визначених абз.2 ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про прокуратуру»), а з 28 березня 2015 року по 31 грудня 2015 року розмір посадових окладів мав визначатись відповідно до абз.2 ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).

ТУ ДСА України у м.Києві подало відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, зазначаючи, що видатки на оплату праці позивача в інших розмірах, ніж було встановлено постановою Кабінету Міністрів України №268 від 09 березня 2006 року не було передбачено у державному бюджеті та ТУ ДСА України у м.Києві не наділено правом самостійно здійснювати перерахунок заробітної плати позивачу.

Кабінет Міністрів України, також не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю, з мотивів допущення судом порушення норм матеріального права. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що неприйняття змін до постанови Кабінету Міністрів України №268 від 09 березня 2006 року по конкретним проектам актів, що надійшли від розробників, через те що вони мають зауваження, не може бути визнано бездіяльністю, в той час, як Урядом вживались всі можливі заходи щодо виконання пп.2 п.13 р.ІІ Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

ТУ ДСА України у м.Києві подало відзив на апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України, в якому просило апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, зазначаючи, що Урядом вживались всі можливі заходи щодо виконання вимог пп.2 п.13 р.ІІ Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Позивач у судове засідання не з'явилась. Про день, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином. Подала до суду заяву, в якій просила проводити розгляд справи без її участі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 23 квітня 2007 року працює на посаді помічника судді Оболонського районного суду м.Києва, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с. 7 т.1) та на час подання позову була державним службовцем і мала 5 категорію державного службовця.

Згідно з довідкою про доходи від 12 лютого 2015 року №56 (а.с.6 т.1) посадовий оклад позивача на момент видачі вказаної довідки становив 1218,00 грн.

У відповідь на заяву позивача від 14 лютого 2015 року щодо нарахування заробітної плати відповідно до вимог ч.1 ст.144 «Про судоустрій і статус суддів» ТУ ДСА України у м.Києві листом від 27 лютого 2015 року №6-1563/15 (а.с.13 т.1) повідомило позивача, що заробітна плата їй нараховується відповідно до законодавства України та постанови Кабінету Міністрів України №268 від 09 березня 2006 року.

Вважаючи протиправними дії ТУ ДСА України у м.Києві щодо не виплати заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та неправомірною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення постанови №268 від 09 березня 2006 року у відповідність із Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» у визначений строк, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що на час виникнення спірних правовідносин був відсутній механізм реалізації положень абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про прокуратуру»), а в подальшому, абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), оскільки зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у визначений законами строк внесено не було, у зв'язку з чим вимоги до ТУ ДСА України у м.Києві задоволенню не підлягають, в той же час, несвоєчасне приведення постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 у відповідність до Законів України «Про прокуратуру» та «Про забезпечення права на справедливий суд» свідчить про протиправну бездіяльності Кабінету Міністрів України в цій частині.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державну службу», «Про оплату праці», в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (набрав чинності 26 жовтня 2014 року) внесено зміни до ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та доповнено абзацом другим, в якому зазначено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 1 п.13 р.ХІІІ «Перехідні положення» вказаного Закону зобов'язано Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

29 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якого абз.2 ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» викладено у наступній редакції: «При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».

Згідно з пп.2 п.13 р.ІІ Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» зобов'язано Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями ч.ч.7, 8 ст.33 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також ч.2 ст.8 Закону України «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст.13 наведеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом

За правилами ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Відповідно до ст.143 наведеного Закону суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції з 28 березня 2015 року.

З 01 січня 2015 року п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою №268, зокрема, додатком 47, який залишався незмінним до 09 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України не виконав покладені на нього абз.2 пп.1 п.13 р.XIII Закону України «Про прокуратуру» та пп.2 п.13 Перехідних та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.51 БК України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Підсумовуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України зміни до постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не вніс, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абз.2 ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про прокуратуру»), ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») не передбачено, ТУ ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №818/3376/15, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ТУ ДСУ України у м.Києві щодо зобов'язання ТУ ДСА України в м.Києві здійснити перерахунок і виплату заробітної плати з 26 жовтня 2014 року по 27 березня 2015 року відповідно до вимог ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01 січня 2015 року та з 28 березня 2015 року відповідно до вимог ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28 березня 2015 року.

В той же час, як встановлено судом, у визначений абз.2 пп.1 п.13 р.XIII Закону України «Про прокуратуру» та пп.2 п.13 Перехідних та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» строк Кабінетом Міністрів України не було виконано покладені на нього обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами, зокрема, зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 були внесені лише з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 02 вересня 2015 року №644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 09 вересня 2015 року.

У своїй апеляційній скарзі Кабінет Міністрів України зазначає, що з метою виконання п.13 Перехідних та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» листом від 16 березня 2015 року №8062/1/1-15 надано доручення уповноваженим органам, зокрема, Міністерству юстиції України подати в установленому порядку узгоджені пропозиції щодо приведення актів Уряду у відповідність із Законом. Міністерство юстиції розробило проект постанови Уряду «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» та подало його листом Мін’юсту від 15 травня 2015 року №2936-0-4-15/11.0 разом з додатками на розгляд Кабінету Міністрів України, проте на засіданні Урядового комітету з питань економічного розвитку та європейської інтеграції від 05 червня 2015 року прийнято рішення про відкладення проекту постанови та доручено Мін'юсту доопрацювати його у тижневий строк з Мінфіном та Державною судовою адміністрацією України, що було здійснено листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 11 червня 2015 року №9760/0/2-15. Листом Мін’юсту від 06 липня 2015 року №7447-0-4-15/11 доопрацьований проект постанови Уряду «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» разом з додатками подано на розгляд Кабінету Міністрів України. На засіданні Урядового комітету з питань економічного розвитку та європейської інтеграції від 10 липня 2015 року прийняття рішення щодо проекту постанови відкладено та доручено доопрацювати його у тижневий строк та вказаний проект постанови повернуто для доопрацювання Мін’юсту листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 28 липня 2015 року №12730/0/2-15. Листом Мін’юсту від 29 липня 2015 року №9201-0-4-15 проект постанови Уряду «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» разом з додатками повторно подано на розгляд Кабінету Міністрів України та повідомлено, що вказаний проект постанови Уряду не потребує доопрацювання, разом з тим листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 року №13705/0/2-15 вказаний лист Мін’юсту разом з додатками було повернуто розробнику для погодження проекту акту з Міністерством соціальної політики України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Національним агентством України з питань державної служби в установленому порядку. Листом Мін’юсту від 20 серпня 2015 року №9201-1-4-15/11 проект постанови Уряду «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» разом з пояснювальною запискою, довідкою про погодження, протоколом узгодження позицій, порівняльною таблицею та інформаційно-довідковими матеріалами подано на розгляд Кабінету Міністрів України, після отримання якого Урядом 02 вересня 2015 року невідкладно прийнято рішення про видання постанови Кабінету Міністрів України №644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», якою були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268.

Відповідно до преамбули Закону України «Про Кабінет Міністрів України» цей Закон відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.

Згідно з ст.2 наведеного Закону до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Статтею 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому. Питання діяльності міністерств у Кабінеті Міністрів України представляють відповідні міністри.

Нормами ст.6 вказаного Закону передбачено, що до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри та міністри України.

Пунктами 1, 5, 6 ст.42 цього Закону встановлено, що Прем'єр-міністр України: керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує діяльність Кабінету Міністрів України на забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, та здійснення інших повноважень, покладених на Кабінет Міністрів України; формує проект порядку денного засідання Кабінету Міністрів України; скликає засідання Кабінету Міністрів України та головує на них.

Згідно з положеннями ст.44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» міністр України - член Кабінету Міністрів України, забезпечує, зокрема, виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України, формування та реалізацію державної політики, виконання інших покладених на Кабінет Міністрів України завдань і повноважень у відповідній сфері; вносить на розгляд Кабінету Міністрів України: пропозиції щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням своїх повноважень із спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади; погоджує проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, що вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України, з питань, що належать до сфери діяльності міністерства, центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується ним; подає на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, розробником яких є міністерство чи центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується ним; здійснює підготовку питань для розгляду Кабінетом Міністрів України; бере участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів України та вносить пропозиції щодо порядку денного засідань Кабінету Міністрів України.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що Кабінет Міністрів України забезпечує виконання законів України, вживає заходів щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина, здійснює координацію роботи міністерств, інших органів виконавчої влади та здійснює контроль за їх діяльністю, зокрема щодо виконання ними актів законодавства України та вживає заходів щодо усунення недоліків у їх роботі. Міністри України - члени Кабінету Міністрів України, які належить до його складу, готують, погоджують та вносять на розгляд Кабінету Міністрів України проекти актів Кабінету Міністрів України. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Як встановлено судом, підготовка до приведення своїх нормативно - правових актів, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268, у відповідність із Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», який був прийнятий 12 лютого 2015 року, була розпочата Кабінетом Міністрів України лише 16 березня 2015 року, за відсутності обставин, які б перешкоджали вчиненню відповідних дій.

Проект постанови Уряду «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» був розроблений Міністерством юстиції та направлений на розгляд Кабінету Міністрів України 15 травня 2015 року листом №2936-0-4-15/11.0, однак вказаний проект неодноразово повертався для доопрацювання та постанова Кабінету Міністрів України №644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» були прийнята Кабінетом Міністрів України лише 02 вересня 2015 року.

Колегія суддів зазначає, що неодноразове повернення проекту постанови Уряду «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» на доопрацювання свідчить про неналежне виконання встановлених Законом України «Про Кабінет Міністрів України» обов'язків щодо координації роботи міністерств та здійснення контролю за їх діяльністю.

Матеріали справи не містять доказів стосовно вжиття Кабінетом Міністрів України заходів щодо усунення недоліків у роботі міністерства, в частині не погодження проекту постанови Уряду «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» у встановлений законодавством порядку у строк, що був визначений Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Крім того, з пояснень Кабінету Міністрів України, наведених у апеляційній скарзі, вбачається, що Кабінетом Міністрів України допущено безпідставне затягування процедури розгляду проекту постанови Уряду «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», зокрема, на засіданні Урядового комітету з питань економічного розвитку та європейської інтеграції від 05 червня 2015 року прийнято рішення про відкладення проекту постанови та доручено Мін'юсту доопрацювати його у тижневий строк з Мінфіном та Державною судовою адміністрацією України, однак повернення проекту постанови було здійснено лише 11 червня 2015 року листом Секретаріату Кабінету Міністрів України №9760/0/2-15, а доопрацьований проект було подано Міністерством юстиції з пропуском встановленого тижневого строку, а саме листом від 06 липня 2015 року №7447-0-4-15/11. На засіданні Урядового комітету з питань економічного розвитку та європейської інтеграції від 10 липня 2015 року було відкладено прийняття рішення щодо проекту постанови та надано доручення доопрацювати його у тижневий строк, однак проект постанови було повернуто до Міністерства юстиції більш ніж через 2 тижні - а саме листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 28 липня 2015 року №12730/0/2-15.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених норм права, за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах доводів та вимог апеляційних скарг, надаючи оцінку доводам Кабінету Міністрів України щодо наявності конкретних причин, умов та обставин, які спричинили порушення строків, встановлених Законами України «Про прокуратуру» та «Про забезпечення права на справедливий суд», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо допущення Кабінетом Міністрів України протиправної бездіяльності щодо несвоєчасного приведення своїх нормативно - правових актів, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 у відповідність до ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01 січня 2015 року, та у відповідність до ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28 березня 2015 року.

Посилання Кабінету Міністрів України на відсутність порушення ним прав та інтересів позивача є необґрунтованим, оскільки не приведення постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 у відповідність до законодавства України безпосередньо зачіпає права та інтереси позивача, зокрема майнові, оскільки остання на момент подання позову була помічником судді та перебувала на державній службі, а вказаною постановою визначались посадові оклади державних службовців.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Кабінету Міністрів України привести постанову №268 від 09 березня 2006 року у відповідність до норм законодавства України, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянтів не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Кабінету Міністрів України - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 16 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26 квітня 2018 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

А.Ю.Кучма