Рішення № 73696483, 20.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.04.2018Справа № 910/21035/17За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙЛАНТ СЕРВІС»

До Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТ БАНК»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Центросталь»

про розірвання договору поруки

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: Шубак М.І. - по дов.

від відповідача: Гронь А.М. - по дов.

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙЛАНТ СЕРВІС» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТ БАНК» про розірвання з 22.11.2016р. договору поруки №4Ц13637И/П від 16.11.2016р.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на порушення відповідачем умов договору поруки №4Ц13637И/П від 16.11.2016р. в частині передання поручителю документів за наслідками виконання поручителем основного зобов'язання, що, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙЛАНТ СЕРВІС», є достатньою у розумінні ст.651 Цивільного кодексу України підставою для розірвання вказаного правочину. Одночасно, позовні вимоги нормативно обґрунтовані також посиланням на приписи ст.652 Цивільного кодексу України .

Ухвалою від 27.11.2017р. порушено провадження по справі №910/21035/17 та призначено її розгляд на 27.12.2017р. Одночасно, вказаною ухвалою залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Центросталь».

Відповідач у відзиві проти задоволення позову надав заперечення, з огляду на недоведення позивачем обставин порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙЛАНТ СЕРВІС» з боку Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТ БАНК». До того ж, останнім наголошено на відсутності з боку кредитора за спірним правочином істотного порушення його умов, яке було б достатньою підставою для розірвання договору.

Ухвалою від 27.12.2017р. судом було постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.01.2018р.

17.01.2018р. судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено відкласти підготовче засідання на 16.02.2018р. Третій особі направлено ухвалу про повідомлення від 17.01.2018р.

16.02.2018р. судом було відкладено підготовче судове засідання на 26.02.2018р. Третій особі направлено ухвалу про повідомлення про дату, час та місце наступного підготовчого засідання.

26.02.2018р. судове засідання було відкладено на 23.03.2018р.

У судовому засіданні 23.03.2018р. судом закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд спору по суті на 20.04.2018р.; направлено третій особі ухвалу про повідомлення дати розгляду справи по суті.

Представником позивача у судовому засіданні 20.04.2018р. позовні вимоги було підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.

Представник третьої особи у судове засідання 20.04.2018р. не з'явився, правової позиції по справі не висловив, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням №0103046109876.

Наразі, за висновками суду, неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті у судовому засіданні 20.04.2018р.

В судовому засіданні 20.04.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

16.11.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙЛАНТ СЕРВІС» (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (кредитор) було укладено договір поруки №4Ц13637И/П, предметом якого згідно п.1 є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Центросталь» (боржник) своїх зобов'язань за: кредитним договором №4Ц13637И від 11.10.2013р., а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (кредитний договір №1); кредитним договором №4Ц14196И від 20.02.2014р., а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (кредитний договір №2); кредитним договором №4Ц14402И від 24.12.2014р., а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (кредитний договір №3) (кредитні договори).

За умовами п.2 вказаного правочину поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У п.3 договору поруки №4Ц13637И/П від 16.11.2016р. вказано, що поручитель з умовами кредитних договорів ознайомлений.

Згідно п.п.5-6 договору №4Ц13637И/П від 16.11.2016р. у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п.5 договору.

Пунктом 10 договору №4Ц13637И/П від 16.11.2016р. передбачено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за договором (п.11 договору №4Ц13637И/П від 16.11.2016р.).

Договір №4Ц13637И/П від 16.11.2016р. було укладено сторонами із застуванням електронного цифрового підпису у відповідності до угоди від 09.09.2016р. про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа, укладеної 09.09.2016р. між позивачем та відповідачем.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За приписами ч.1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Пунктом 2 договору поруки №4Ц13637И/П від 16.11.2016р. передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

За умовами п.4 договору поруки №4Ц13637И/П від 16.11.2016р. у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У відповідності до п.8 укладеного між позивачем та відповідачем правочину до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Наразі, за твердженнями позивача, з огляду на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Центросталь» своїх грошових зобов'язань перед кредитором за договорами №4Ц13637И від 11.10.2013р., №4Ц14196И від 20.02.2014р., №4Ц14402И від 24.12.2014р., Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙЛАНТ СЕРВІС», як поручителем за договором №4Ц13637И/П від 16.11.2016р., було погашено заборгованість третьої особи, на підтвердження чого представлено суду платіжні доручення №24 від 17.11.2016р. та №26 від 17.11.2016р. Однак, відповідачем не було виконано зобов'язання з передання належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, що, на думку заявника, свідчить про істотне порушення кредитором договору поруки та є достатньою підставою для розірвання договору №4Ц13637И/П від 16.11.2016р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Пунктом 14 договору №4Ц13637И/П від 16.11.2016р. поруки передбачено, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу суддівського розсуду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 30.01.2018р. по справі №908/491/17.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 13.02.2018р. Верховного Суду по справі №924/522/17.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язок боржника за кредитним договором, значною мірою позбавило Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙЛАНТ СЕРВІС» того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

Також позивачем не надано суду доказів звернення до відповідача з вимогою надати документи, які підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, а також доказів висловлення відповідачем відмови від передання таких документів.

Крім того, суд зауважує, що правова можливість задоволення позовної вимоги про розірвання договору у зв'язку з істотним порушенням другою стороною умов договору пов'язується також з наявністю шкоди, завданої цим порушенням другою стороною договору.

Однак, у суду відсутні підстави вважати, що Товариству з обмеженою відповідальністю «АЙЛАНТ СЕРВІС» було завдано шкоду внаслідок непередання кредитором документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Одночасно, посилання позивача на приписи ст.652 Цивільного кодексу України, в якості підстави для розірвання договору поруки №4Ц13637И/П від 16.11.2016р., суд також вважає такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування. При цьому, суд зазначає наступне.

За приписами ч.1 ст.652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною 2 ст. 652 Цивільного кодексу України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частина четверта цієї статті визначає, що зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Отже, закон пов'язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 27.02.2018р. та від 04.04.2018р. Верховного Суду по справах №927/764/17 та №916/545/17.

Проте, всупереч обов'язку доказування, позивачем доказів існування всіх умов за наявності яких договір №4Ц13637И/П від 16.11.2016р. поруки підлягає розірванню на підставі ст.652 Цивільного кодексу України до матеріалів справи не представлено.

Отже, виходячи з вищевикладеного, посилання позивача в якості підстави позовних вимог на приписи ст.652 Цивільного кодексу України відхиляються судом як необґрунтовані та юридично неспроможні.

Крім того, виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Проте, у даному випадку заявником не представлено суду належних та допустимих доказів виконання обов'язку боржника за кредитними договорами №4Ц13637И від 11.10.2013р., №4Ц14196И від 20.02.2014р., №4Ц14402И від 24.12.2014р. в повному обсязі, що передбачений означеними правочинами.

Крім того, з приводу вимоги позивача про розірвання договору саме з 22.11.2016р. суд зазначає, що частиною 3 ст.653 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Отже, означені вимоги позивача також не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Наразі, слід зауважити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення від 27.09.2001р. у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, з огляду недоведеність позивачем наявності підстав для розірвання договору поруки в судового порядку, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙЛАНТ СЕРВІС» з підстав, заявлених у позовній заяві, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 27.04.2018р.

Суддя Спичак О.М.