Рішення № 73696475, 27.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2018

Справа № 910/1247/18

Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/1247/18

за позовом Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Алтан груп”

про стягнення 8 172,31 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство “Діловий центр” Чернігівської обласної ради (далі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Алтан груп” (далі – відповідач) про стягнення 8172,31 грн., яка складається з основного боргу в сумі 1732,74 грн., пені в сумі 202,12 грн., 3% річних в сумі 150,91 грн. та інфляційних втрат в сумі 6086,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не сплатив кошти за надані комунальні послуги та витрати на утримання орендованого майна, в період січень-лютий 2015 року, які передбачені Договором про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю № 45-13 від 18.10.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 відкрито провадження у справі та, оскільки справа малозначна і було відсутнє клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.02.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03680, м. Київ, вул. Димитрова, 5-Б, офіс 606.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.02.2018 був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за зазначеною адресою не знаходиться».

Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «за зазначеною адресою не знаходиться», вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Так, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.02.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Приписами ч.2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.10.2013 між Комунальним підприємством “Діловий центр” Чернігівської обласної ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Алтан груп” (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №33/13, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення з однієї кімнати №1003 загальної площі 28.0 кв.м., на десятому поверсі будівлі, яке перебуває в господарському віданні позивача та знаходиться по проспекту Миру, 49-А, у місті Чернігові, для розміщення офісу (пункт 1 договору оренди).

Разом з цим, 18.10.2013 між Комунальним підприємством “Діловий центр” Чернігівської обласної ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Алтан груп” (орендар) укладено договір №45-13 про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, відповідно до умов якого орендодавець забезпечує обслуговування та експлуатацію нежитлового приміщення – приміщення в будівлі, що знаходиться за адресою: проспект Миру, 49-А у місті Чернігові, загальною площею 3128,8 кв.м, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах орендодавця щодо обслуговування та експлуатації пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих орендодавцем за договором.

Відповідно до п. 1.2 договору до витрат на утримання орендованого майна відносяться: прибирання, охорона, послуги електрика та слюсаря-сантехніка; водопостачання, водовідведення, електрична та теплова енергія, вивіз ТВП, знешкодження відходів, обслуговування ліфта. В розрахунок вартості комунальних послуг включається також сума відшкодування орендарем земельного податку, пропорційно площі, що орендується. При цьому, орендарем сплачується податок на додану вартість на всі види послуг, згідно договору та діючого законодавства.

За умовами договору, орендар зобов’язався компенсувати орендодавцю у 5-ти денний термін відповідно виставлено рахунку, який надається орендарю одночасно з рахунком про сплату орендної плати, здійснені ним витрати по сплаті рахунків за надані комунальні послуги постачальною організацією згідно показників електролічильника та вартість експлуатаційних витрат пропорційно орендованій площі (підпункт 2.2.3 п.2.2 договору).

Строк дії договору з 18 жовтня 2013 по 18 жовтня 2015 включно (п. 5.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у період січень-лютий 2015 року, відповідно до умов укладеного договору про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна, позивач надав відповідачу обумовлені договором послуги на загальну суму 1732,74 грн., тоді як відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в загальному розмірі 1732,74 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а за умовами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2.3 договору сторони погодили, що орендар компенсує орендодавцю у 5-ти денний термін відповідно виставленого рахунку, який надається орендарю одночасно з рахунком про сплату орендної плати, здійснені ним витрати по сплаті рахунків за надані комунальні послуги постачальною організацією згідно показників електролічильника та вартість експлуатаційних витрат пропорційно орендованій площі.

Позивач, на виконання умов договору, направив відповідачу відповідні рахунки на сплату наданих комунальних послуг, а саме: рахунок №СФ – 0000053 від 31.01.2015 року про сплату боргу в сумі 821,76 грн. за січень 2015 направлений 11.02.2015; рахунок №СФ – 0000186 від 28.02.2015 року про сплату боргу в сумі 910,98 грн. за лютий 2015 направлений 13.03.2015.

Втім, відповідач у встановлений договором строк оплату за виставленими рахунками не здійснив.

В той час як, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу узгоджених договором послуг та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної оплати наданих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 1732,74 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання, він зобов’язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 2.3 Договору № 45-13 сторони погодили, що у разі несвоєчасної або в неповному обсязі сплати вартості комунальних послуг та компенсації вартості витрат з утримання будівлі відповідно до п.2.2.3 цього договору орендар повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення платежу, за кожен день прострочення платежу.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем йому на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 2.3 договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 202,12 грн.

Згідно ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» 17.12.2013 № 14).

Отже, вимогами чинного законодавства встановлено, що початок нарахування пені починається з наступної дати після настання строку виконання зобов'язання і закінчується через шість місяців.

Як встановлено судом, основна заборгованість за договором виникла за січень та лютий 2015 року, а пеню позивач нараховує, згідно розрахунку, за період з 27.08.2017 по 01.02.2018, тобто поза межами шестимісячного строку для нарахування відповідної санкції.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 27.08.2017 по 01.02.2018 в загальному розмірі 202,12 грн. є безпідставними та задоволенню не підлягають.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі даної норми цивільного законодавства, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача три відсотка річних у загальному розмірі 150,91 грн. (за період з 21.02.2015 по 01.02.2018 на суму боргу 821,76 грн. в розмірі 72,74 грн.; за період з 25.03.2015 по 01.02.2018 на суму боргу 910,98 грн. в розмірі 78,17 грн.) та інфляційні втрати у загальному розмірі 6086,54 грн. (за період з березня 2015 по грудень 2017 на суму боргу 821,76 грн. в розмірі 2942,20 грн.; за період з квітня 2015 по грудень 2017 на суму боргу 910,98 грн. в розмірі 3144,34 грн.)

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Водночас, в результаті перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, за розрахунком суду в сумі 1038,95 грн., а саме: за період з березня 2015 по грудень 2017 на суму боргу 821,76 грн. в сумі 563,73 грн. (821,76 грн.х168,59974257 (сукупний індекс інфляції за визначений період) = 1385,49 грн. (борг з урахуванням інфляції) - 821,76 грн. = 563,73 грн. - інфляційні втрати)); за період з квітня 2015 по грудень 2017 на суму боргу 910,98 грн. в сумі 475,22 грн. (910,98 грн. х152,16583265 (сукупний індекс інфляції за визначений період) = 1386,20 грн. (борг з урахуванням інфляції) - 910,98 грн. = 475,22 грн. - інфляційні втрати)).

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1038,95 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 5047,59 грн. позивачу належить відмовити з підстав їх недоведеності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в повному обсязі, як і не надав доказів часткової або повної оплати наданих послуг.

За таких обставин, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 630,13 грн.

Щодо інших судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

При цьому, ч. – ч. 1 – 3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Позивачем разом із позовом було подано попередній орієнтовний розрахунок витрат, які позивач очікував понести, а саме: витрати на відрядження – 200,00 грн, вартість проїзду за маршрутами Чернігів-Київ та Київ-Чернігів, вартість проїзду в метро – 10,00 грн та добові витрати – 100,00 грн.

Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на відрядження – 200,00 грн, вартості проїзду за маршрутами Чернігів-Київ та Київ-Чернігів, проїзду в метро – 10,00 грн та добових витрат – 100,00 грн.

Тоді як, відповідно до ч. 2 ст. 128 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача вказаних витрат в загальному розмірі 310,00 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов Комунального підприємства “Діловий центр” Чернігівської обласної ради до товариства обмеженою відповідальністю "Алтан Груп" про стягнення 8172,31 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Алтан груп” (03680, м. Київ, вул. Димитрова, 5-Б, офіс 606, ідентифікаційний код 38488623) на користь Комунального підприємства “Діловий центр” Чернігівської обласної ради (14005, м. Чернігів, проспект Миру, 49-а, ідентифікаційний код 33469496) основний борг в розмірі 1732 (одна тисяча сімсот тридцять дві) грн. 74 коп.; 3% річних в розмірі 150 (сто п’ятдесят) грн. 91 коп; інфляційні втрати в розмірі 1038 грн (одна тисяча тридцять вісім) грн. 95 коп. та 630 (шістсот тридцять) грн. 13 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Т.В.Васильченко