Рішення № 73695591, 20.04.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2018 року м.Київ справа № 810/3614/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Київській області про визнання неправомірними дій та зобов’язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач або ОСОБА_1А.) з позовом до Управління поліції охорони в Київській області (далі – відповідач або УПО Київської області), в якому позивач просить суд:

- визнати неправомірними дії Управління поліції охорони в Київській області у видачі ОСОБА_1 довідки про грошове забезпечення на роботах в зоні відчуження в період з 27 квітня по 28 квітня 1986 року без урахування нарахування та виплати додатково коштів: премії за роботу в зоні відчуження в розмірі 500,00 крб.; добові в сумі 7,00 крб.; за харчування 5,70 крб.;

- зобов’язати Управління поліції охорони в Київській області нарахувати та виплатити на користь позивача недоплачену суму за роботу в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1996 року, а саме: премію за роботу в зоні відчуження в розмірі 500,00 крб.; добові в сумі 7,00 крб.; за харчування 5,70 крб.;

- зобов’язати Управління поліції охорони в Київській області видати позивачу нову довідку про грошове забезпечення з урахуванням вищезазначених виплат: премії за роботу в зоні відчуження в розмірі 500,00 крб.; добові в сумі 7,00 крб.; за харчування 5,70 крб. для подачі до Фастівського об’єднаного управління пенсійного фонду України в Київській області для перерахунку пенсії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2017 відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2018 постановлено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, визначеними Кодексом адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 1984 року по 1989 рік позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та під час аварії на Чорнобильській атомній електростанції працював у Фастівському відділі охорони ГУ МВС України в Київській області на посаді командира взводу у званні старшого лейтенанта. З 27.04.1986 по 28.04.1986 позивач був відряджений у м. Прип’ять для ліквідації наслідків аварії.

Як вказав позивач, у зв’язку з відмовою відповідача надати повну інформацію про усі передбачені законодавством нарахування під час виконання службового обов’язку у зоні відчуження у період з 27.04.1986 по 28.04.1986, ОСОБА_1 нараховано значно меншу пенсію.

Позивач зазначає, що відповідно до довідки відповідача фактична заробітна плата за роботу в зоні відчуження, із якої визначається пенсія становить 73,34 крб. У той же час, позивачу стало відомо про те, що позивач також повинен був отримати за роботу в зоні відчуження премію у розмірі 500,00 крб., добові у сумі 7,00 крб. та за харчування 5,70 крб. Таким чином, на думку позивача, крім виплаченої заробітної плати у залежності від роботи у зоні відчуження за 27-28 квітня 1986 року, позивачу не нараховано та не виплачено 512 крб. 70 коп.

Разом з цим, як вказує позивач, на письмове звернення останнього про надання довідки про грошове забезпечення з урахуванням передбачених законом усіх доплат за час перебування ОСОБА_1 у зоні відчуження за 27-28 квітня 1986 року, відповідач не надав жодної відповіді.

Таким чином, позивач наголошує, що розрахунок грошового утримання на час виконання роботи у зоні відчуження має бути здійснений з урахуванням усіх передбачених для виплати коштів, згідно з розрахунком.

Відповідач позов не визнав, надав суду заперечення проти позову, відповідно до яких зазначено, що оплата праці робітників та службовців, відряджених у зону ЧАЕС та призваних на військові збори, за якими зберігалась за основним місцем роботи середньомісячна заробітна плата, провадилась відповідно до постанови РМ СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 №665-195 у відповідних зонах небезпеки в 4-,3-, 2-кратному розмірі (із врахуванням 100% тарифної ставки), виходячи з тарифної ставки, встановленої за основним місцем роботи.

Так, відповідач вказує, що якщо до поїздки працівника у зону відчуження або після його повернення нараховували премію за період виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, її розмір повинен був визначатися на підставі Положення, яке діяло на підприємстві на момент відрядження. Крім цього, якщо премію за період виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не нараховувалась та не виплачувалась, право на її включення до довідки про заробітну плату відсутнє.

Також, відповідач стверджує, що виплати щодо добових та харчування включити до довідки немає підстав, оскільки вони не входять до складу грошового забезпечення.

Таким чином, на думку відповідача, заробітна плата нарахована та відображена у довідці вірно, тому відсутні підстави для проведення її перерахунку.

У судових засіданнях 23.11.17, 30.01.2018, 06.03.2018 позивач підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судових засіданнях 23.11.17, 12.12.2017, 30.01.2018, 06.03.2018, 10.04.2018 представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 06.03.2018 судом був допитаний як свідок ОСОБА_2, з яким позивач перебував у відрядженні в зоні відчуження у період з 27.04.1986 по 28.04.1986.

Позивач у судове засідання 10.04.2018 не з’явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений під розписку безпосередньо у суді (а.с.125).

У судове засідання, призначене на 10.04.2018, з’явився представник відповідача.

Разом з цим, у матеріалах справи наявне клопотання позивача про розгляд справи №810/3614/17 у порядку письмового провадження (а.с.44).

У судовому засіданні 10.04.2018 суд поставив на обговорення питання про можливість продовжити розгляд справи №810/3614/17 у порядку письмового провадження. Представник відповідач проти продовження розгляду справи у порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідно до частини дев’ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні інших свідків чи експерта, протокольною ухвалою суду від 10.04.2018 постановлено здійснювати подальший розгляд справи №810/3614/17 у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, паспорт серії СК 832274, виданий Фастівським МРВ ГУ МВС України в Київській області 28 травня 1998 року (а.с.14).

На момент аварії на Чорнобильській АЕС 26.04.1986 року позивач проходив службу на посаді командира взводу Фастівського відділу позавідомчої охорони при Фастівському міськрайонному відділі Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому у званні старшого лейтенанта, що підтверджується відомостями службової картки №Н-133636 (а.с.68-69).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером та отримує пенсію як інвалід ІІ групи у зв’язку з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням №124083 від 14.06.1999 (а.с.41).

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії І та інвалідом II групи, що підтверджується посвідченнями: серії А №125543, виданим Київською облдержадміністрацією 26.01.1999 та серія Б №564593, виданим Фастівським міським управлінням праці та соціального захисту населення 11.10.2005 (а. с. 13).

Згідно витягу із акту огляду МСЕК до довідки серії КИО-І №234372 від 07.10.2005 позивачу з 04.10.2005 встановлено другу групу інвалідності довічно, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з виконанням військових обов’язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, із зазначенням висновку про умови та характер праці: працювати в звичайних виробничих умовах не може (а.с. 42).

Згідно довідки про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності, виданої обласною спеціалізованою МСЕК, серії КИО-І №077673 від 14.01.1999 ступень втрати професійної працездатності ОСОБА_3 становить 70% з 25.12.1998, довічно, захворювання, пов’язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.43).

Відповідно до маршрутного листа, виданого Головним управлінням внутрішніх справ Київської області від 10.02.1999 №13/4-72, ОСОБА_1 за участі в заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС знаходився в 30-ти кілометровій зоні (зоні відчуження), а саме, у період з 27.04.1986 по 28.04.1986, місце несення служби - м. Прип'ять на підставі наказу №088-86 (а.с.101).

Згідно з довідкою Управління поліції охорони в Київській області від 21.03.2017 № 0-26 ОСОБА_1 був безпосередньо зайнятий на роботах, що передбачені постановою ЦК КПРС, ОСОБА_4 Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29.12.1986 №1497-378 та постановою ОСОБА_4 Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 від 665-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку №1, затвердженого постановою КМУ від 16.01.2003 №36, з 27 квітня 1986 року до 28 квітня 1986 року (включно) у населеному пункті м. Прип’ять (а.с.10).

14 лютого 2017 року позивач звернувся до Управління поліції охорони в Київській області з письмовою заявою (реєстр.інд. 0-26 від 22.02.2017) про надання довідки про заробітну плату у зоні відчуження не лише з урахуванням коефіцієнта, а також із урахуванням належних для виплати грошових сум та надання довідки про середню заробітну плату працівника за роботу у зоні відчуження за 1986 рік за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України №644 від 12.10.2012, зареєстрованим у Мінюсті України за №1808/22120 від 29.10.2012 (а.с.65-67).

Листом від 24.03.2017 №0-26 (а.с.6) Управління поліції охорони в Київській області, розглянувши вищевказану заяву позивача, повідомило, що нарахування грошового забезпечення у 1986 році здійснювалось згідно з Положенням про грошове забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, яке було обумовлене наказом МВС СРСР від 19.03.1984 №090. Цим наказом і керувались в ОВС при нарахуванні грошового утримання особам рядового та начальницького складу, за роботу під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, де оплата за надурочний час, вихідні та святкові дні не передбачалася. Першим нормативним актом, який встановив оплату за несення служби в надурочний час, вихідні та святкові дні є Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990, який набрав чинності з 01.01.1991 і зворотної сили не має.

Також зазначеним листом від 24.03.2017 №0-26 позивачу повідомлено, що з даних особового рахунку ОСОБА_1 за 1986 рік жодної одноразової грошової винагороди, які описані у заяві (реєстр.інд. 0-26 від 22.02.2017) 1000 крб. та 500 крб. не нараховували, не значаться вони і в особовій справі позивача, тому даний вид розрахунків і відсутній у довідці, як і добові та оплата за харчування, відрядження, яке платили окремо від заробітної плати тим, хто був у відрядженні.

Крім цього, згідно з листом від 24.03.2017 №0-26 вказано, що відповідно до роз’яснення ПФУ про особливості заповнення чорнобильських довідок, одноразову грошову винагороду при отриманні гранично допустимої дози опромінення, яку виплачували окремим категоріям працівників за рахунок коштів бюджету СРСР при призначенні пенсій ігнорують і не відображають у довідці.

Так, як вбачається із довідки Управління поліції охорони в Київській області №9 від 24.03.2017 за роботу у населених пунктах зони відчуження – м. Прип'ять, у період з 27.04.1986 по 28.04.1986, з урахуванням посадового окладу у розмірі 100,00 крб., окладу за звання у розмірі 120,00 крб. та коефіцієнта кратності 4 - для м. Прип'ять, фактична заробітна плата за роботу в зоні відчуження, із якої визначається пенсія складає 73 крб. 34 коп. (220,00 крб. : 30 = 7,3334 крб., де 220,00 крб. – посадовий оклад з урахуванням надбавки за звання, 30 – кількість календарних днів у місяці; 7,3334 крб. х 4 = 29,3336 крб., де 7,3334 крб. – заробітна плата за 1 робочий день, 4 – кратність; 29,3336 крб. х 2 = 58,67 крб., де - 29,3336 крб. заробітна плата за 1 робочий день з урахуванням кратності; 58,67 крб. + 14,67 = 73,34 крб., де 58,67 крб. заробітна плата за 2 робочих дні з урахуванням кратності 4 і 14,67 крб. – збережена заробітна плата за дні роботи в зоні відчуження) (а.с. 7).

Суд зазначає, що з додатку до особистого рахунку робочого та службовця №33 ОСОБА_1 за 1986 рік встановлено, що заробітна плата позивача за квітень місяць 1986 року становила 220,00 крб., у тому числі, 100,00 крб. - посадовий оклад та 120,00 крб. – оклад за звання (а.с.8-9).

За переконанням позивача, відмова Управління поліції охорони в Київській області здійснити перерахунок грошового забезпечення є протиправною, оскільки не ґрунтується на вимогах нормативно-правових актів Урядів колишніх СРСР та УРСР, суттєво обмежує його конституційні права та інтереси і призвела до відчутної втрати розміру його пенсії.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі – Закон №796-XII).

Згідно з частиною першою статті 54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Частиною четвертою статті 15 Закону №796-XII передбачено, що видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Відповідно до абзацу першого пункту 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

Після аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року Уряди колишнього СРСР та Української РСР ухвалили рішення із грифом “таємно” щодо оплати праці осіб-ліквідаторів. Після зняття грифа “таємно” та для “службового користування” стало відомо, що при нарахуванні заробітної плати не були враховані вимоги нормативно-правових актів: розпорядження ОСОБА_4 Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року № 964; постанови ОСОБА_4 Міністрів СРСР від 07 травня 1986 року № 524-156; розпорядження ОСОБА_4 Міністрів СРСР від 23 травня 1986 року № 1031; постанови ОСОБА_4 Міністрів СРСР від 05 червня 1986 року № 655-195; постанови ОСОБА_4 Міністрів УРСР від 10 червня 1986 року № 207-7 та інші.

У вказаних нормативно-правових актах йде мова про умови оплати праці і матеріального забезпечення робітників підприємств, організацій і закладів, які брали участь у роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дія яких поширюється на військовослужбовців та військовозобов'язаних запасу, яких було призвано на військові збори та які в 1986-1990 роках виконували роботи в зоні відчуження, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Суд зазначає, що пунктом 1 постанови ОСОБА_4 Комітету КПРС, Президії Верховної ОСОБА_4 СРСР, ОСОБА_4 Міністрів СРСР та Всесоюзної ОСОБА_4 Професійних Спілок від 07 травня 1986 року №524-156 "Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств і організацій зони Чорнобильської атомної електростанції" передбачались виплати військовослужбовцям військових частин і органів Комітету державної безпеки СРСР, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, що виконують службові обов'язки в зоні Чорнобильської АЕС, посадові оклади і оклади за військовим або спеціальним званням в подвійному розмірі.

Відповідно до розпорядження ОСОБА_4 Міністрів СРСР № 964-рс від 17.05.1986 «Про виділення Міненерго СРСР додаткового фонду заробітної плати» в залежності від рівня радіоактивного забруднення території було введено зони небезпечності з відповідною оплатою роботи працівників, а саме: у III зоні небезпечності - у п'ятикратному розмірі в порівнянні із встановленими чинним законодавством нормами, у II зоні - чотирикратному розмірі, у І зоні - трикратному розмірі. У тих випадках, коли працівник отримував граничну допустиму дозу радіації, у зв'язку з чим не допускався для подальшої роботи у вказаних зонах небезпечності, йому виплачувалась одноразова винагорода в розмірі п'ятикратної місячної тарифної ставки (посадового окладу), а особам офіцерського складу військових частин, офіцерського і начальницького складу органів КДБ СРСР і внутрішніх справ - трьох місячних окладів грошового утримання за посадою і військовому чи спеціальному званню, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям надстрокової служби, особам молодшого начальницького і рядового складу органів КДБ СРСР і внутрішніх справ - 500 крб., військовослужбовцям строкової служби і військовим будівельникам - 300 крб.

ОСОБА_5 Міністрів СРСР від 23 травня 1986 № 1031-рс було поширено порядок та умови підвищеної оплати праці, передбачені розпорядженням ОСОБА_5 Міністрів СРСР від 17 травня 986 року № 964, на військовослужбовців, начальницький та рядовий склад органів внутрішніх справ.

Грошове забезпечення особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, що виконували службові обов'язки у зоні Чорнобильської АЕС, здійснювалося на підставі нормативно-правових актів МВС СРСР та МВС УРСР, зокрема, наказів МВС СРСР від 11 травня 1986 року № 0130, від 17 травня 1986 року № 0149, від 30 червня 1986 року № 0189 та інших.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 витребувано від МВС України копію наказу Міністерства внутрішніх справ СРСР від 26.05.1986 №0149, в обґрунтування якого позивач посилається у позові.

12.12.2017 на адресу суду від МВС України надійшла засвідчена належним чином копія наказу Міністерства внутрішніх справ СРСР від 26.05.1986 №0149 (а.с.60-63).

Так, згідно з абзацом 1 пункту 1 наказу МВС СРСР №0149 від 26.05.1986 "Про додаткові виплати особовому складу органів та внутрішніх військ МВС СРСР, які зайняті на роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" (розсекречено 05.07.2004 року) на виконання розпоряджень ОСОБА_5 Міністрів СРСР від 17.05.1986 №964-рс та від 23.05.1986 №1031 рс, виданих з метою прискорення робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції наказано Міністру внутрішніх справ Української РСР, міністру внутрішніх справ Білоруської РСР, начальнику Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР і Молдавській РСР, командиру 43-конвойної дивізії МВС СРСР дозволяти за погодженням з головою Урядової комісії з ліквідації аварії здійснювати у виняткових випадках оплату праці працівників, службовців, а також призваних на збори військовозобов'язаних, які зайняті на особливо важливих і відповідальних роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у ІІІ зоні небезпеки - у 5-кратному розмірі у порівнянні зі встановленими чинним законодавством нормами, у II зоні - у 4-кратному розмірі, у І зоні - у 3-кратному розмірі.

Абзацом 2 пункту 1 вищевказаного наказу передбачалося, що у такому ж порядку і розмірах наказано виплачувати грошове забезпечення військовослужбовцям, особам начальницького та рядового складу, зайнятим на зазначених роботах у І - ІІІ зонах небезпеки, виходячи з посадових окладів, а особам офіцерського і начальницького складу, прапорщикам та мічманам - і окладів за військовим і спеціальним званням.

Відповідно до пункту 2 наказу МВС СРСР №0149 від 26.05.1986 "Про додаткові виплати особовому складу органів та внутрішніх військ МВС СРСР, які зайняті на роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" працівникам та службовцям, які отримали при виконанні завдань з ліквідації наслідків аварії на АЕС гранично допустиму дозу радіації і у зв’язку з цим не допущеним для подальшої роботи у вказаних в пункті 1 даного наказу зонах небезпеки, виплачувати одноразову винагороду в розмірі п’ятикратної місячної тарифної ставки (посадового окладу), а особам начальницького та рядового складу – трьохмісячних окладів грошового утримання за посадою і за військовим або спеціальним званням, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям, особам рядового і молодшого начальницького складу – 500 рублів, військовослужбовцям строкової служби – 300 рублів.

Відповідно до Положення "Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 посада старший лейтенант міліції віднесена до категорії "Середній начальницький склад".

Відповідачем також надано письмові пояснення суду листом від 29.01.2018 про те, що позивач відноситься до середнього начальницького складу згідно п.2 розділу 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1991 №114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (а.с.92).

Отже, з наведеного вбачається, що старший лейтенант ОСОБА_1, виконуючи роботу у зоні відчуження у період з 27 по 28 квітня 1986 року на посаді командира взводу Фастівського відділу позавідомчої охорони при Фастівському міськрайонному відділі Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому мав право на отримання одноразової винагороди як особа середнього начальницького складу у розмірі трьохмісячних окладів грошового утримання за посадою і за військовим або спеціальним званням, що складає 660 руб. (220 х 3).

Разом з цим, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивач такої винагороди не отримував та даний вид грошового забезпечення взагалі не було нараховано ОСОБА_1 та відповідно не було включено у довідку Управління поліції охорони в Київській області №9 від 24.03.2017 про фактичну заробітну плату позивача за роботу в зоні відчуження, із якої визначається пенсія.

При цьому відповідач, обґрунтовуючи підстави для не включення у дану довідку одноразової винагороди позивача за роботу в зоні відчуження послався на те, що не володіє інформацією про отримання позивачем при виконанні завдань з ліквідації наслідків аварії на АЕС гранично допустимої дози радіації, що є передумовою для виплати такої допомоги за роботу у зоні відчуження.

Разом з цим, суд зауважує, що згідно з пунктом 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1993 року № 1006-р з метою соціального захисту колишніх співробітників апарату МВС - учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до першої категорії, а також тих, які отримали в 1986-1987 роках дозу опромінення в 25 бер і більше, дозволити МВС перерахувати їх грошове утримання за період роботи в зоні відчуження із розрахунку посадових окладів і окладів за спеціальними званнями, що діяли в період роботи в зоні Чорнобильської АЕС, у кратних розмірах відповідно до зон небезпечності, де вони несли службу. Перерахунок провести в межах фонду заробітної плати МВС.

Суд зазначає, що основні дозові межі радіоактивного опромінення встановлені частиною першою статті 5 Закону України «Про захист людини від іонізуючого випромінювання» від 14.01.1998 №15/98-ВР (далі – Закон №15/98-ВР).

Згідно цієї норми основна дозова межа індивідуального опромінення населення не повинна перевищувати 1 мілізіверта ефективної дози опромінення за рік, при цьому середньорічні ефективні дози опромінення людини, віднесеної до критичної групи, не повинні перевищувати встановлених цією статтею основних дозових меж опромінення незалежно від умов та шляхів формування цих доз.

Відповідно до примітки до частини першої статті 5 зазначеного Закону №15/98-ВР 1 мілізіверт (мЗв) дорівнює 0,1 бера.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, із заяви позивача до Управління поліції охорони в Київській області від 05.01.2018, судом встановлено, що картку обліку дози радіоактивного опромінення позивач не отримував, оскільки 01.12.1989 звільнився з органів внутрішніх справ, а дані картки видавались працівникам ОВС у серпні 1990 року (а.с.102).

Відповідач листом від 29.01.2018 повідомив суд, що інформація про дозу радіоактивного опромінення міститься у картці обліку доз радіоактивного опромінення, яка видавалась Управлінням внутрішніх справ Київської області, тому у відповідача дана картка на ОСОБА_1 відсутня (а.с.92).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2018 витребувано від Архівного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області інформацію про те, чи наявні в Архівному відділі ГУ МВС України в Київській області документи, які свідчать про отриману дозу опромінення старшим лейтенантом міліції командиром взводу Фастівського відділу позавідомчої охорони при Фастівському міськрайонному відділі Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому ОСОБА_1, а саме карту обліку доз радіоактивного опромінення, та інші документи, пов’язані із знаходженням цієї особи у м.Прип’ять в період з 27.07.1986 по 28.04.1986 (2 дні); копію наказу УВС виконкому Київської обласної ради народних депутатів від 04.10.1986 №088; картку обліку доз радіоактивного опромінення на колишнього працівника міліції ОСОБА_2 за період з 24.04.1986 по 28.04.1986.

На виконання ухвали суду від 30.01.2018 надійшов лист Головного управління МВС України в Київській області №57 від 22.02.2018 «Про надання інформації», в якому, зокрема, повідомлено, що в архіві Головного управління відсутні будь-які документи, які свідчать про отриману дозу радіоактивного опромінення ОСОБА_1 під час виконання службових обов’язків у період з 27 квітня по 28 квітня 1986 року у м. Прип’ять (а.с.113).

Крім цього, згідно з листом №351/109/25 від 19.03.2018 Сектору мобілізаційної роботи територіальної оборони та цивільного захисту Управління аналітично-організаційного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП в Київській області будь-які журнали обліку та інша інформація щодо видачі карток доз радіоактивного опромінювання ОСОБА_1 у секторі відсутні (а.с.132).

У той же час, позивач стверджує, що він приймав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у період з 27 квітня по 28 квітня 1986 року разом із ОСОБА_2, якому було видано картку обліку доз радіоактивного опромінення.

Як вже встановлено судом, з маршрутного листа, виданого Головним управлінням внутрішніх справ Київської області від 10.02.1999 №13/4-72, вбачається, що ОСОБА_1 за участі в заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС знаходився в 30-ти кілометровій зоні (зоні відчуження), а саме, у період з 27.04.1986 по 28.04.1986, місце несення служби - м. Прип'ять на підставі наказу №088-86 (а.с.101).

Із наданої суду виписки з наказу Управління внутрішніх справ виконкому Київської обласної ОСОБА_5 народних депутатів від 04.10.1986 №088 «Про виплату кратних окладів особовому складу, що приймав участь в заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» наказано начальникам ФПО, УПО, УВО та ОИТУ, керівникам органів внутрішніх справ та підрозділів області проводити виплату кратних окладів особовому складу, що приймав участь в заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, з урахуванням кількості днів знаходження у відрядженні і зон небезпеки (списки додаються) (а.с.114).

З наявних у даному наказі абревіатур російською мовою ФПО означає Факультет післядипломної освіти, УПО - Управління пожежної охорони, УВО - Управління позавідомчої охорони та ОИТУ - Організація виконавчо-трудових установ.

Так, судом встановлено, що відповідно до Списку особового складу УВО УВС Київського облвиконкому, які брали участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС командир взводу старший лейтенант міліції ОСОБА_1 та міліціонер з охорони громадської безпеки сержант міліції ОСОБА_2 у період з 27 квітня по 28 квітня 1986 року дійсно брали участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у м. Прип’ять (а.с.115).

У судовому засіданні по справі 06.03.2018 було допитано в якості свідка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який попереджений судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та за відмову від надання показань за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України (а.с.117-118).

Свідок ОСОБА_2 повідомив суду про те, що з ОСОБА_1 знайомий з 1984 року по службі у міліції. Станом на 26.04.1986 свідок обіймав посаду міліціонера у Фастівському МРВ, на службі у міліції перебував з 1979 року. Свідок відмітив, що на той час позивач був командиром взводу, тобто безпосереднім начальником свідка.

Так, свідок ОСОБА_2 зазначив, що в ніч з 26 на 27 квітня 1986 року до свідка додому вночі приїхали з роботи та повідомили, що необхідно їхати на службу. Свідок приїхав у відділ (у м. Фастів), де працівників особового складу посадили в УАЗік та повезли на виконання службового завдання. У дорозі працівникам особового складу пояснили, що сталася аварія на Чорнобильській АЕС та вони будуть евакуювати людей. Працівників привезли у м. Прип’ять 27 квітня 1986 року зранку. Про наслідки, які були небезпечні для життя та здоров’я людей, не повідомлялось.

ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_1 перебував із свідком 27 та 28 квітня 1986 року у м. Прип’ять. Засобів захисту від радіоактивного опромінення не видавали, одяг не міняли.

Свідок ОСОБА_2 вказав, що з м. Прип’яті поїхали 28 квітня 1986 року на вечір до м.Фастова. При виїзді із м. Прип’яті робили заміри дози опромінення та відповідні дані про заміри надали старшому з їхньої групи. ОСОБА_2 відмітив, що лише 13.08.1990 йому видали картку обліку доз радіоактивного опромінення, що складало 11 бер. Свідок стверджував, що ОСОБА_1 весь час був із ним та повертались із м. Прип’яті в одному автобусі. Відповідний маршрутний лист свідок ОСОБА_2 отримав пізніше, а саме 25 грудня 1997 року. ОСОБА_2 також повідомив, що при замірах дози радіації інформація про отриману дозу радіації не повідомлялась. Свідок відмітив, що було погане самопочуття за ці два дні перебування у м. Прип’яті, наслідків на той час ніхто не усвідомлював.

Крім цього, свідок зазначив, що заміри дози радіації на виїзді із м. Прип’ять робили шляхом обходу навколо автобуса, до кожного працівника не підходили, з автобуса працівники ОВС не виходили.

Також свідок підтвердив, що ОСОБА_1 звільнився раніше самого свідка.

Так, судом встановлено, що згідно маршрутного листа від 25.12.1997 №13/4-379 Головного управління внутрішніх справ Київської області ОСОБА_2 дійсно брав участь у заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та знаходився в 30-ти кілометровій зоні (зоні відчуження) у період з 27.04.1986 по 28.04.1986 у м. Прип'ять (а.с.121).

Крім цього, як вбачається із запису у картці обліку доз радіоактивного опромінення №474, зробленого 13.08.1990, старшина міліції ОСОБА_2 отримав дозу радіоактивного опромінення в 11 бер (а.с.120).

Суд приймає до уваги, що на день видачі ОСОБА_2 картки обліку доз радіоактивного опромінення №474 від 13.08.1990, позивач вже звільнився з органів внутрішніх справ, тому й картку обліку доз радіоактивного опромінення позивачу не було видано.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ані відповідач ані архівний відділ ГУ МВС України в Київській області не мають інформації про отриману позивачем дозу радіації.

З урахуванням наведених обставин та враховуючи показання свідка ОСОБА_2, а також документи, що підтверджують дозу опромінення ОСОБА_2, який перебував у відрядженні у місті Прип’ять у період з 27 по 28 квітня 1986 року разом із позивачем, приймаючи до уваги спосіб проведення замірів доз радіації на виїзді із м. Прип’ять шляхом обходу навколо автобуса, в якому перебували працівники ОВС, зокрема, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 отримав аналогічну дозу радіоактивного опромінення в 11 бер, як і свідок ОСОБА_2

За наведених обставин, суд зазначає, що відповідачем при видачі довідки №9 від 24.03.2017 не було враховано одноразову винагороду, яку позивач мав право отримати згідно наказу МВС СРСР від 26.05.1986 №0149, що у подальшому значно вплинуло на розмір пенсії позивача та відповідно обмежило його конституційні права при перерахунку пенсії.

У позовній заяві позивач посилається на нормативно-правові акти, які регулюють питання нарахування та виплати одноразової винагороди особам начальницького складу органів внутрішніх справ, які приймали участь по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, проте у прохальній частині позову не просить включити дану виплату до складу грошового забезпечення з метою отримання такої виплати та включення її до нової довідки про заробітну плату.

Суд зазначає, що згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень, приймаючи до уваги встановлення під час розгляду справи порушень з боку відповідача щодо не включення до довідки про заробітну плату одноразової винагороди за роботу у зоні відчуження, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову винагороду за роботу в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1986 року у розмірі 660,00 руб., виходячи з того, що займаною посадою позивача на час перебування у відрядженні у зоні відчуження була посада командира взводу Фастівського відділу позавідомчої охорони при Фастівському міськрайонному відділі Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому, яка дає право на отримання такої винагороди як особі середнього начальницького складу у розмірі трьохмісячних окладів грошового утримання за посадою і за військовим або спеціальним званням, що складає 660 рублів.

Таким чином, оскільки позивач мав право на отримання одноразової винагороди за виконання робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, проте зазначена грошова винагорода не була нарахована та не виплачена позивачу, суд дійшов висновку про необхідність зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову винагороду за роботу в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1986 року у розмірі 660,00 руб.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому премію в розмірі 500 крб. за роботу в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1986 року, суд зазначає наступне.

Як слідує з позовної заяви, позивач, обґрунтовуючи своє право на отримання премії, посилається на ОСОБА_5 міністрів СРСР "Про виділення Міненерго СРСР додаткового фонду заробітної плати" від 17 травня 1986 року № 964-рс.

Водночас, вказаною нормою законодавства не передбачено права щодо здійснення відповідних виплат.

У свою чергу, суд зазначає, що у пункті 3 ОСОБА_6 Міністрів УРСР і УРРПС № 207-7 від 10.06.1986 року "Про умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій та установ, на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС і запобіганням забрудненню навколишнього середовища", вирішено виділяти в розпорядження міністерства енергетики і електрифікації СРСР для заохочення працівників підприємств, установ і організацій (незалежно від їх підвідомчої підпорядкованості), які безпосередньо беруть участь в роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, кошти. Розмір премії не повинен перевищувати 400 крб. на місяць (понад встановлені максимальні розміри премії).

Отже, виконуючи роботу в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1986 року, позивач мав право на отримання премії, розмір якої не повинен перевищувати 400 крб. на місяць.

Разом з цим, судом встановлено, що позивач такої премії не отримував та вказане грошове забезпечення йому взагалі не було нараховано.

Таким чином, оскільки позивач мав право на отримання премії за виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, а зазначена премія не була нарахована та виплачена позивачу, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в цій частині та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу премію за роботу в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1986 року у розмірі 400,00 крб.

З огляду на зазначене позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу премію в розмірі 400 крб. за роботу в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1986 року підлягають задоволенню.

В той же час, оскільки законодавство про оплату праці осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, не передбачало нарахування та виплату премії у розмірі, що перевищує 400 крб., то й підстав для задоволення позову про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу премію в розмірі, що перевищує 400 крб. за роботу в зоні відчуження, немає, у зв’язку з чим в цій частині позовних вимог слід відмовити у задоволенні позову.

З огляду на зазначене позовні вимоги про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу премію в розмірі 400 крб. за роботу в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1986 року підлягають задоволенню.

Щодо наявності підстав для донарахування позивачу добових та витрат за харчування суд зазначає наступне.

Згідно абзацу третього пункту 1 постанови ЦК КПРС, Президії ВР СРСР, РМ Української РСР, ВЦРПС від 07.05.1986 № 524-156 «Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств і організацій зони Чорнобильської атомної електростанції» було постановлено особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям надстрокової служби, начальницькому і рядовому складу органів внутрішніх справ виплачувати крім того добові і забезпечувати їх безкоштовним харчуванням.

Тобто зазначена норма була обов'язковою до виконання у частині нарахування добових, однак такі виплати не нараховувались та не виплачувались.

Відповідно до умов підпункту 2 пункту 1 постанови ОСОБА_6 Міністрів України РСР та Української республіканської ради професійних спілок від 10 червня 1986 року № 207-7 “Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій та установ, які зайняті на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганням забруднення навколишнього середовища” міністерствам і відомствам дозволялось виплачувати працівникам, у тому числі військовослужбовцям військових частин і органів Комітету державної безпеки СРСР, військовозобов'язаним, призваним на збори, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, направленим на роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганням забруднення навколишнього середовища, добові в розмірі 3,50 крб. та забезпечувати їх безкоштовними трьохразовим гарячим харчуванням (із розрахунку 2,85 крб. на добу) і безкоштовним житлом.

Водночас, як встановлено судом, кошти на харчування та добові позивачу, всупереч наявного у нього права на їх отримання, не нараховувались і не виплачувались.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 зазначені кошти у розмірі 7 крб. (добові) та 5,70 крб. (кошти на харчування).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги в частині зобов'язати Управління поліції охорони в Київській області нарахувати та виплатити на користь позивача не доплачену суму за роботу у зоні відчуження в період з 27 квітня 1986 року по 28 квітня 1996 року у загальні сумі 412,70 крб. підлягають задоволенню, а саме у частині нарахування та виплати позивачу премії у розмірі 400 крб. за роботу у зоні відчуження у період з 27 по 28 квітня 1986, добових у сумі 7,00 крб. та коштів на харчування у сумі 5,70 крб. (400 + 7 + 5,70).

Щодо вимоги про визнання неправомірними дій Управління поліції охорони в Київській області щодо надання ОСОБА_1 довідки про грошове забезпечення за роботу в зоні відчуження в період з 27 квітня по 28 квітня 1986 року без урахування нарахування та виплати додатково премії, добових та харчування, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про оплату праці” заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Таким чином, премія (винагорода та виплата) до розрахунку заробітної плати повинна включатися, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що аналогічна позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 10 грудня 2014 року по справі К/800/48786/14.

Відповідач, обґрунтовуючи підстави для не включення у довідку про заробітну плату премії позивача за роботу в зоні відчуження послався на те, що не володіє інформацією про отримання позивачем при виконанні завдань з ліквідації наслідків аварії на АЕС гранично допустимої дози радіації, що є передумовою для виплати премії за роботу у зоні відчуження.

Суд погоджується із даними доводам відповідача, адже матеріалами справи підтверджено, що такої інформації у відповідача не було.

При цьому, суд зазначає, що висновки суду про наявність у позивача дози радіаційного опромінення були зроблені на підставі зіставлення в ході судового розгляду справи доказів, як-то показань свідка ОСОБА_7 та відомостей його картки про дозу радіаційного опромінення з доказами про спільну участь ОСОБА_7 та позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відтак відповідач не володів інформацією про право позивача на нарахування та виплату премії і не міг включити в довідку такий додатковий вид грошового забезпечення як премія.

Щодо добових та коштів на харчування такі виплати повинні включатися у довідку про заробітну плату, адже відносяться до інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій.

У той же час позивач просить визнати оспорювані дії відповідача неправомірними, а відтак з урахуванням повноважень суду, визначених пунктом 3 частини 2 статті 245 КАС України, оспорювані дії відповідача мають бути визнані судом протиправними.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо надання позивачу довідки про грошове забезпечення за роботу в зоні відчуження в період з 27 квітня по 28 квітня 1986 року без урахування нарахування та виплати додатково добових у сумі 7,00 крб. та коштів на харчування 5,70 крб. підлягають задоволенню, а в частині вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо надання позивачу довідки про грошове забезпечення за роботу в зоні відчуження в період з 27 квітня по 28 квітня 1986 року без урахування нарахування та виплати додатково премії у сумі 500 крб. у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо вимог про зобов'язання відповідача видати позивачу нову довідку встановленого зразка про грошове забезпечення з урахуванням вищезазначених виплат для подачі до Фастівського об’єднаного управління пенсійного фонду України в Київській області для перерахунку пенсії, суд зазначає про таке.

Відповідно до листа Мінпраці, Мінчорнобиля та Мінфіну України від 29 жовтня 1992 року №09-3751/1032/3к/13-412/308 в разі, якщо робота в зоні відчуження оплачена невірно, без врахування урядових рішень, то повинен бути здійснений перерахунок заробітної плати згідно законодавства.

Згідно листа Мінсоцполітики від 09 червня 1995 року №224/8.13 підприємства і організації в разі неправильної оплати праці в зоні відчуження повинні зробити перерахунок заробітної плати особам, які в 1986-1987 роках брали участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

З 1 січня 2012 року набрала чинності ОСОБА_6 Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою забезпечено здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи із розміру заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків (далі – постанова КМУ №1210).

Відповідно до пункту 7 постанови КМУ №1210 пенсії призваних на військові збори військовозобов'язаних, які брали участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та працювали у зоні відчуження в 1986-1990 роках, призначаються виходячи із заробітної плати, яку вони одержували за основним місцем роботи, з урахуванням фактично відпрацьованого часу у зоні відчуження, характеру виконуваної роботи, місця і тривалості робочого дня (незалежно від періоду проведення розрахунку оплати праці за умови, якщо такий розрахунок проведено на підставі первинних документів про місце роботи і тривалість робочого дня згідно із сумарною кратністю оплати праці, встановленою у відповідні періоди за зонами небезпеки: у III зоні - 5, II - 4, I - 3). При цьому в усіх випадках заробітна плата для розрахунку пенсії не повинна бути нижчою від фактично одержаної суми у зазначений період.

Отже, наділивши позивача певними соціальними гарантіями, що випливають з його статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І, інваліда ІІ групи із захворюванням, пов’язаним з виконанням військових обов’язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 04.10.2005 року довічно, держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з пунктом 1 ОСОБА_6 КМУ №1210 визначений механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

ОСОБА_6 Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 7 даного Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додається, у тому числі, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, форма якої затверджена постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 № 122; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (при призначенні пенсії із використанням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Таким чином, з метою належного виконання прийнятого судом рішення, уникнення будь-яких перешкод в отриманні позивачем вказаної довідки та відновлення його порушеного права, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про зобов’язання Управління поліції охорони в Київській області видати позивачу нову довідку про суму грошового забезпечення відповідного зразка, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 03.09.2012 року за №536, з урахуванням всіх належних позивачу та вказаних у даному судовому рішенні виплат за період з 27.04.1986 по 28.04.1986 для подачі до Фастівського об’єднаного управління пенсійного фонду України в Київській області для здійснення перерахунку пенсії.

За змістом частини першої статті 72 та частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Суд звертає увагу, що частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Всупереч викладеним положенням відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано в ході судового розгляду справи належних, допустимих та достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача та встановлені судом обставини справи.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених у судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачем під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б повністю спростовували доводи позивача, а позивачем частково доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як встановлено судом, позивач відповідно до пунктів 9 та 10 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення до суду) звільнений від сплати судового збору, витрати позивача, пов'язані з залученням свідків та проведенням судових експертиз також відсутні, отже, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправними дії Управління поліції охорони в Київській області щодо надання ОСОБА_1 довідки про грошове забезпечення за роботу в зоні відчуження у період з 27 квітня по 28 квітня 1986 року без урахування добових у сумі 7,00 крб. та коштів на харчування у розмірі 5,70 крб.

3.Зобов'язати Управління поліції охорони в Київській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену суму грошового забезпечення за роботу у зоні відчуження з 27 квітня 1986 року по 28 квітня 1986 року в сумі 1072,70 крб. (одна тисяча сімдесят два крб. 70 коп.), а саме одноразову винагороду у розмірі 660,00 крб. (шістсот шістдесят крб. 00 коп.), премію у розмірі 400,00 крб. (чотириста крб. 00 коп.), добові у сумі 7,00 крб. (сім крб. 00 коп.) та кошти на харчування у розмірі 5,70 крб. (п’ять крб. 70 коп.).

4.Зобов'язати Управління поліції охорони в Київській області видати ОСОБА_1 нову довідку встановленого зразка про грошове забезпечення за період з 27 квітня 1986 року по 28 квітня 1986 року за роботу у зоні відчуження з урахуванням таких виплат: одноразової винагороди у розмірі 660,00 крб., премії у розмірі 400,00 крб., добових у сумі 7,00 крб. та коштів на харчування у розмірі 5,70 крб. для подачі до Фастівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області для здійснення перерахунку пенсії.

5.В частині позовних вимог про визнання неправомірними дій Управління поліції охорони в Київській області щодо надання ОСОБА_1 довідки про грошове забезпечення на роботах в зоні відчуження у період з 27 квітня по 28 квітня 1986 року без урахування премії у розмірі 500,00 крб., а також в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу премію в розмірі, що перевищує 400 крб. за роботу в зоні відчуження, - у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду – 20.04.2018 р.

Суддя Кушнова А.О.