Рішення № 73695437, 27.04.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2018 р. Справа№805/2005/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та просить суд:

- про визнання протиправними бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії за віком позивачу;

- про зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату пенсії за віком з 1 квітня 2017 року позивачу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що йому призначена пенсія за віком. Починаючи з квітня 2017 року відповідач незаконно припинив нарахування та виплату пенсії останньому. Представник позивач звернувся із запитом до відповідача стосовно не виплати пенсії. На зазначене звернення останнього було повідомлено, що для поновлення виплати пенсії позивач повинен стати на облік як внутрішньо-переміщена особа та надати відповідачу довідку ВПО, або про відмову від довідки ВПО з посиланням на Постанови Кабінету Міністрів України.

Позивач вважає вказані дії відповідача про припинення виплати пенсії з серпня 2014 року протиправними, незаконними та такими, що порушують його Конституційні права на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року відкрито провадження у справі № 805/2005/18-а, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду по справі № 805/2005/18-а надійшов відзив від відповідача, вмотивований тим, що відповідно до паспортних даних позивача, він був зареєстрований на непідконтрольній зоні. Тобто, в розумінні Закону України від 20.10.2014 року № 1706 “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” позивач є внутрішньо переміщеною особою незважаючи на зміну місця реєстрації. Також, відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 506 “Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції”, Постанови від від 01 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, Постанови від 5 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції”, та Постанову від 07 листопада 2014 року “Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької області”, Постанову № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, з урахуванням яких здійснюється проведення соціальних виплат особам в районах проведення антитерористичної операції.

Крім цього, відповідач зазначає, що реалізація права на отримання пенсійних виплат пов’язана з фактом реєстрації пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, що має бути підтверджено відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. На час розгляду справи рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеної особи на позивача не надходило, що позбавляє управління можливості та законних підстав для поновлення виплати пенсії, довідка внутрішньо переміщеної особи не надавалась.

У зв’язку з чим, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Бахмутське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Позивач є пенсіонером та особою, перереєстрованою з тимчасово окупованої території. Зазначене не оспорюється відповідачем по справі.

З 25 квітня 2017 року позивач зареєстрував своє місце мешкання за адресою: вул. Енергетична, 20, місто Часів Яр, Донецька область та отримував пенсію за віком в Бахмутському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.

З відповіді відповідача від 25 жовтня 2017 року № 16731/02 на запит представника позивача вбачається, що особа, яка зареєструвалась на території, підконтрольній українській владі після початку антитерористичної операції, вважається внутрішньо переміщеною особою. Також, роз’яснено позивачу, що для поновлення виплати пенсії необхідно надати: довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, або відмову у реєстрації внутрішньо переміщеної особи, яка винесена управлінням соціального захисту населення./а.с. 13-14/

Вказані обставини були фактично визнані сторонами у письмових матеріалах та не заперечувались, у зв'язку з чим суд на підставі частини 3 статті 78 КАС України вважає ці обставини доведеними.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону 1058-ІV, а саме: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, статтею 49 Закону № 1058-IV чітко встановлено, що виплата пенсії припиняється тільки за рішеннями двох суб'єктів: територіального органу ПФУ або суду, -та лише з підстав, визначених у цій статті.

Тобто, вказана норма окрім виключних підстав передбачає ще й наявність рішення.

Разом з цим, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону, стала підставою для невиплати позивачу пенсії. Також відповідачем не вказано будь-якої іншої норми закону, яка б визначала таку підставу невиплати вже призначеної пенсії, як ненадання особою, місце проживання якої зареєстроване на території, яка підвідомча відповідачу, довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Отже, суд зазначає, що Законом № 1058-ІV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як відсутність довідки про реєстрацію внутрішньо переміщеної особи. Відповідач, при роз'ясненні причини призупинення виплати пенсії не послався на Закон та його норму, що передбачає припинення виплати пенсії.

Посилання представника Управління на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, а також на порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 суд не приймає до уваги, з огляду на наступне. Вказані постанови не є Законом, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.

При таких обставинах суд, виходячи з пріоритетності норм, застосовує вимоги статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та не приймає до уваги доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що нездійснення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що відповідач припиняючи виплату пенсії, діяв у спосіб, не передбачений законодавством.

Згідно з Правилами реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться, зокрема, до паспорта громадянина України.

Як вбачається з копії паспорта ОСОБА_1, серія ЕК 857925, позивач з 25 квітня 2017 року зареєстрував своє місце мешкання за адресою: вул. Енергетична, 20, місто Часів Яр, Донецька область./а.с.13-14/

Згідно п. 1.3 вищевказаних Правил, реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС ) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС ) у день подання особою документів. Реєстрація місця проживання особи може бути здійснене з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Таким чином, у суду немає жодних сумнівів щодо внесених до паспорту позивача відомостей про реєстрацію його місця проживання, оскільки вони внесені відповідно до встановленого законодавством порядку та уповноваженим на те органом.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” має вищу юридичну силу.

До того ж, постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 8 червня 2016 року, №136 від 18 лютого 2016 року, № 509 від 1 жовтня 2014 року, № 637 від 5 листопада 2014 року, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.

Позивач змінив місце свого постійного проживання та реєстрації, яке знаходиться на підконтрольній Україні території, і не бажає отримувати статус внутрішньо переміщеної особи, тому його право на отримання пенсії не може ставитись у залежність від наявності у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок для осіб із таким статусом.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного суду від 13 лютого 2018 року № К/9901/163/17 (№234/11095/17).

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини пятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суд зауважує, що право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Суд при вирішенні спору застосовує практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Відповідно статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Суд, звертає увагу на дотримання принципу верховенства права, який передбачає дотримання, в тому числі вимог, “законності”, яким передбачається можливість втручання у основоположні свободи. Так, у рішенні від 26 червня 2016 по справі “Суханов та Ільченко проти України” заяви N 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі “Колишній король Греції та інші проти Греції” (Former King of Greece and Others v. Greece) заява № 25701/94, п. п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Враховуючи викладене, доводи відповідача ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому позиція відповідача є необґрунтованою.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

При цьому суд наголошує, що відповідно пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, приймаючи рішення про виплату ОСОБА_1 пенсії, відповідач має враховувати вищенаведені висновки даного рішення щодо визначення способу виплати пенсії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність дій відповідача з припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року.

За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу саме з 01 квітня 2017 року та судом встановлено протиправність таких дій відповідача щодо припинення виплати пенсії та бездіяльності щодо її невиплати, позов підлягає повному задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення.

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до положень частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії з 01 квітня 2017 року ОСОБА_1.

Зобов'язати Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити нарахування та виплату належної пенсії ОСОБА_1 (Зареєстрований за адресою: 85000, Донецька область, м. Часів Яр, вул. Енергетична, 20, Ідентифікаційний номер:НОМЕР_1) з 01 квітня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35 Код ЄДРПОУ: 37868797) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок до Державного бюджету України за наступними реквізитами: отримувач коштів: УК/м. Слов`янськ/22030101, ЄДРПОУ: 37803368, ГУДКСУ у Донецькій області, код банку отримувача: 834016, р/о 31214206784075 Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 27 квітня 2018 року.

Суддя Шинкарьова І.В.