Рішення № 73694409, 11.04.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/6/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2018 Справа № 908/2621/17

м. Запоріжжя

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” в особі Мелітопольського міського району електричних мереж (72312, Запорізька область, м.Мелітополь, вул. Покровська, 106)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Житломасив” (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Бєляєва, 18)

про стягнення суми 279415,10 грн.

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Бичківській О.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 36 від 01.01.2018;

від відповідача: не з’явився;

СУТЬ СПОРУ:

22.12.2017 до господарського суду Запорізької області засобами поштового зв’язку доставлено позовну заяву (вих. № 54-33/2433 від 11.12.2017) за позовом Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” в особі Мелітопольського міського району електричних мереж до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Житломасив”, про стягнення суми 279415,10 грн., в тому числі: 101863,88 грн. борг за спожиту активну електроенергію, 109518,04 грн. - пеня, 8643,43 грн. -3% річних, 59389,75 грн. - інфляційні нарахування.

Ухвалою суду від 27.12.2017 вищевказану позовну заяву на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху.

Ухвалою суду від 12.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2621/17, присвоєно номер провадження справи 9/6/18, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 12.02.2018.

Ухвалою суду від 12.02.2018 підготовче засідання відкладалось на 13.03.2018. Ухвалою суду від 13.03.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 11.04.2018.

В судовому засіданні 11.04.2018 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, зазначивши, зокрема, про наступне. На підставі договору про постачання електричної енергії № 1426 від 16.01.2013, укладеного між сторонами, позивач, зокрема, у період з січня по лютий 2015, постачав відповідачу електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок відповідача (споживача) з приєднаною потужністю. Однак відповідач належним чином своє зобов'язання за договором не виконав, оплату за спожиту електроенергію не здійснив. Внаслідок чого, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 101863,88 грн. - за спожиту активну електроенергію. Також, за прострочення платежів, відповідачу нараховано пеню у сумі 109 518,04 грн., 3% річних у сумі 8643,43 грн. та інфляційні втрати у розмірі 59389,75 грн. Просить позов задовольнити на підставі ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530, ст. 625 ЦК України, договору № 1426 від 16.01.2013 про постачання електричної енергії.

Відповідач, відповідно до відзиву, позов визнав частково, а саме: в частині боргу за спожиту активну електроенергію у розмірі 101863,88 грн., проти задоволення нарахованих на основний борг суми пені, 3% річних та інфляційних втрат заперечив, зазначивши, зокрема, про наступне. Внаслідок вчинення Мелітопольською міською радою Запорізької області та її підконтрольними і підзвітними виконавчими органами з кінця 2014 року протиправних дій шляхом прийняття рішень з виключення ТОВ “Житломасив”, які призвели до усунення підприємства з ринку надання житлово-комунальних послуг в місті Мелітополі та доведення до стану неможливості виконання взятих на себе зобов’язань за договором від 16.01.2013 № 1426, а тому несплата за спожиту електричну енергію відбулась внаслідок протиправних дій третіх осіб, з підстав викладених у п. 4.3.1 дгоговору, до відповідача не можуть застосовуватися санкції у вигляді пені, 3% річних та інфляційних витрат.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що відповідач не довів той факт, що він не міг виконувати свої зобов’язання за договором через протиправні дії третіх осіб, оскільки не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України та упродовж п’яти днів від дня настання відповідних обставин не повідомлено позивача, відповідно до умов п. 4.3.2 договору. На підставі викладеного, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Також, 12.02.2018 до господраскього суду від відповідача надійшла заява про застосування ст. 233 ГК України, в якій відповідач просить відвмовити позивачу в частині позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

16.01.2013 між Відкритим акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” (01.02.2017 змінено назву на Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго”) в особі Мелітопольського міського району електричних мереж (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Житломасив” (споживач, відповідач у справі) укладено договір про постачання електричної енергії № 1426, відповідно до умов якого постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку № 1 “Обсяги постачання електричної енергії споживачу”, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Точки продажу електричної енергії визначаються додатком № 2 (розділ 1 договору).

Згідно з п.п. 2.3.4 пункту 2.3 договору, споживач зобов’язується оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатка № 4 “Порядок розрахунків за активну електричну енергію” та додатка № 5 “Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії”.

Відповідно до п.10 додатку № 4 до договору, рахунки або платіжні вимоги-доручення направляються постачальником електричної енергії споживачу поштою рекомендованим листом, нарочним або віддаються уповноваженому представнику споживача під розпис у пронумерованому, прошнурованому та скріпленому печаткою постачальника електричної енергії журналі.

При направленні рахунка або платіжної вимоги-доручення споживачу нарочним постачальника електричної енергії споживач зобов’язаний під розпис на супровідному листі прийняти рахунок або платіжну вимогу-доручення.

Відповідно до п.11. додатку № 4 до договору, споживач зобов’язаний у термін, що не перевищує 5 операційних днів з дня отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення, здійснити оплату рахунка або платіжної вимоги-доручення, що направляється йому постачальником електричної енергії.

Датою отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення вважається:

-при направленні рекомендованим листом - дата, зазначена на фінансовому чеку поштового відділення, що підтверджує відправлення. З урахуванням поштового пробігу документа (по місту – 3 дні, по області – 5 днів, по України – 7 днів)

-у випадку вручення рахунка або платіжної вимоги-доручення уповноваженому представнику споживача під розпис в журналі, дата зазначена в журналі;

-при направленні нарочним – дата вручення споживачу.

В грудні 2017 року позивач – ПАТ “Запоріжжяобленерго”, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом, за яким порушено провадження у даній справі, та просить стягнути з відповідача загальну суму 279 415,10 грн., з якої: сума 101863,88 грн. - борг за спожиту активну електроенергію, сума 109518,04 грн. - пеня, сума 8643,43 грн. - 3% річних, сума 59389,75 грн. - інфляційні нарахування.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню на таких підставах.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою виникнення зобов’язань (цивільних прав та обов’язків) є, зокрема, договір. Зобов’язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно зі статтею 26 Закону України “Про електроенергетику” постачання електричної енергії для забезпечення потреб здійснюється на підставі договору з енергопостачальником.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на виконання умов договору, у січні та лютому 2015 року продав відповідачу електричну енергію відповідно до Актів про спожиту активну електричну енергію за січень 2015 року та лютий 2015 року, відповідно до яких позивачем виставлено відповідачу рахунки № 1426/1а від 03.02.2015 на суму 96 156,73 грн. (з кінцевим терміном оплати до 11.02.2015) та № 1426/2а від 03.03.2015 року на суму 5707,15 грн. (з кінцевим терміном оплати до 12.03.2015), усього на суму 101863,88 грн.

Вищевказані рахунки на оплату спожитої електричної енергії були надані відповідачу нарочно, про що свідчить відповідна відмітка на рахунках уповноваженого представника відповідача.

В матеріалах справи також містяться акти звірки розрахунків за спірний період, які підписані уповноваженими представниками сторін.

Відповідач, в свою чергу, договірних зобов'язань належним чином не виконав, оплату по вказаним рахункам за спожиту активну електричну енергію у сумі 101863,88 грн. не здійснив.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить п.п.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач доказів виконання зобов’язання і перерахування позивачу заявленої до стягнення суми не надав.

Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за спожиту активну електричну енергію в розмірі 101863,88 грн. підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 101863,88 грн. основного боргу є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобов’язання.

Так, позивач просить стягнути з відповідача 109518,04 грн. пені, 8643,43 грн. - 3% річних, 59389,75 грн. інфляційних нарахувань, які згідно з розрахунком позивача нараховані за загальний період з 11.02.2015 по 11.12.2017.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Кредитор вправі вимагати стягнення з відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов’язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок інфляційних витрат, судом встановлено, що у здійснених розрахунках позивача невірно визначені періоди нарахування інфляції, оскільки найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, тому нарахування за менший період часу є неправомірним, з огляду на викладене, судом встановлено, що за рахунком № 1426/1а період нарахування становить: березень 2015 – грудень 2017, за рахунком № 1426/2а: квітень 2015 – грудень 2017.

Враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання грошових зобов’язань, позовні вимоги про стягнення 3% річних та втрат від інфляції є обґрунтованими.

Господарський суд, здійснивши перевірку розрахунку 3% відсотків річних та інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, визначив, що розрахунок 3% річних за загальний період з 11.02.2015 по 11.12.2017 позивачем здійснений вірно та до стягнення підлягає сума 8643,43 грн. Щодо розрахунку інфляційних витрат, то, з урахуванням встановленого судом правильного періоду їх нарахування, втрати від інфляції становлять більший, ніж зазначено позивачем, розмір. Проте, оскільки суд не має права виходити за межі заявлених позовних вимог, задоволенню підлягають вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі, а саме - в сумі 59389,75 грн.

Вирішуючи спір в частині стягнення пені, суд враховує наступне.

Із змісту ч.1 ст. 546, ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.

Згідно з ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Із наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на договірну і законодавчо встановлену. Тобто, необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов’язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п. 4.2.1 договору, яким сторони погодили, що за недотримання термінів сплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну активну електроенергію (п. 10 додатка № 4 “Порядок розрахунків за активну електричну енергію”) та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії (п. 5 додатка № 6 “Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії”), відповідач сплачує позивачу пеню за весь період часу, протягом якого не виконане зобов’язання по сплаті, в розмірі 0,5% від суми платежу за кожний день прострочення (але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахуаня пені) по день фактичної оплати.

Перевіривши розрахунок пені, за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд задовольняє ці вимоги в заявленому позивачем розмірі - 109518,04 грн., тобто у повному обсязі, як такі що заявлені правомірно.

Щодо поданої відповідачем заяви від 12.02.2018, щодо застосування ст. 233 Господарського кодексу України та відмови в частині позовних вимог про стягнення 109518,04 грн. пені, 8643,43 грн. - 3% річних та 59389,75 грн. - інфляційних втрат у повному обсязі, суд зазначає наступне.

За приписами статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного Кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши подану відповідачем заяву, судом встановлено, що відповідач фактично просить суд не зменшити розмір штрафних санкцій (пені), а взагалі відмовити у стягненні пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Суд зазначає, що сплата 3% річних від простроченої суми так само як й інфляційні нарахування не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора. Штрафними санкціями у даному випадку виступає нарахування пені.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено право суду не стягувати штрафні санкції. Суду надано право відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України на зменшення неустойки за наявності певних обставин, які підтверджені відповідними доказами, що в даному випадку відповідачем не дотримано. Проте, не передбачено право суду не стягувати штрафні санкції в повному обсязі.

Суд зазначає, що відповідач, в порушення ст.ст. 74, 76, 77 ГПК України, не надав жодних доказів в підтвердження своїх доводів. Відповідач не надав документів, які підтверджують скрутне фінансове становище, документально не підтвердив неприбутковість підприємства, не надав документального обґрунтування наявності тих виняткових обставин, які роблять неможливим одночасне і повне виконання рішення суду по даній справі, зокрема сертифікату Торгово-промислової палати України щодо засвідчення обставин протиправних дій третіх осіб тощо. Крім того, п. 4.3.2 договору передбачений порядок повідомлення однією стороною іншу сторону про початок, тривалість та вірогідну дату припинення дії обставин непереборної сили, а саме: не пізніше ніж через п’ять календарних днів письмово повідомити про зазначені обставни. Відповідачем доказів такого повідомлення не надано.

Також не надано доказів на підтвердження того, що заявлений до стягнення розмір санкцій надмірно велик порівняно із збитками кредитора, дані доводи відповідача є лише припущенням.

Посилання на нестабільний фінансовий стан боржника не може бути підставою для звільнення його від обов’язку належного виконання зобов’язань перед позивачем які виникли ще у 2015 році та не робить неможливим виконання рішення суду.

Дослідивши заяву про відмову у стягнені пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, суд вважає, що відповідачем не доведена винятковість обставин та не надано доказів винятковості випадку для зменшення розміру пені, а тому суд відмовляє в задоволенні вказаної заяви.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 13 ГПК України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, яка полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних у повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 4191,23 грн. витрат зі сплати судового збору.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що при подані позовної заяви позивачем переплачено суму судового збору. У зв’язку з чим, позивач має право звернутися до господарського суду з відповідним клопотанням про повернення судового збору (в розмірі 55,24 грн.) у відповідності до вимог ст. 7 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Житломасив” (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Бєляєва, 18; код ЄДРПОУ 38446012) на користь Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” в особі Мелітопольського міського району електричних мереж (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Покровська, 106; код ЄДРПОУ 00130926) суму 101863 грн. 88 коп. (сто одна тисяча вісімсот шістдесят три) грн. 88 коп. заборгованості за спожиту активну електричну енергію, суму 8643 (вісім тисяч шістсот сорок три) грн. 43 коп. – 3 % річних, суму 59389 (п’ятдесят девять тисяч триста вісімдесят дев’ять) грн. 75 коп. інфляційних втрат, суму 109518 грн. (сто дев’ять тисяч п’ятсот вісімнадцять) грн. 04 коп.- пені, суму 4191 (чотири тисячі сто дев’яносто одна) грн. 23 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 27.04.2018.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення, у порядку встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням п. 17.5 ч. 1 розділу ХІ “Перехідні положення” ГПК України.

Суддя О.С. Боєва