Рішення № 73693938, 25.04.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/3994/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.04.2018 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді – Світлик О.М.,

при секретарі судового засідання – Гайданці Г.В.,

за участю представника відповідача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2, від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_3, до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2, від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_3, звернулася в суд з позовною заявою до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Ужгородський МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

У позовній заяві представник позивача посилається на те, що 20.07.2010 року приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 вчинив виконавчий напис за № 1061, згідно з яким пропонував звернути стягнення на нерухоме майно, а саме квартиру в м. Ужгороді по вул. Грушевського, 33/25, що передано згідно з іпотечним договором № 08/133/1, посвідченим 15.09.2005 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 5321, та передано з метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за договором кредиту № 08/133 від 15.09.2005 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, необхідно задовольнити вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» у розмірі 147943,35 грн., з яких: 124952 грн. – заборгованість по тілу позики; 17154,69 грн. – заборгованість по відсотках; 1150,66 грн. – пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 4686 грн. – штраф. Строк, за який виникла заборгованість та проводиться стягнення, становить з 15.09.2005 року по 20.07.2010 року.

Зазначає, що постановою державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби від 10.04.2017 року відкрито виконавче провадження за № 53721266.

Позивач вважає вказаний виконавчий напис незаконним та таким, що не підлягає виконанню.

Мотивуючи позов положеннями ст. 19 Конституції України, ст. ст. 1, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», представник позивача зазначає, що позивач не визнає заборгованість перед кредитором в сумі, яка зазначена у виконавчому написі. Також позивач вважає, що на зазначену суму поширюється позовна давність у розумінні ст. ст. 256-268 ЦК України.

Позивач ОСОБА_2 стверджує, що не отримувала від банку жодних вимог у порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку», а також розрахунку заборгованості. За таких обставин, вказує, що визначену у виконавчому написі нотаріуса заборгованість не можна вважати безспірною.

Зауважує, що як вбачається з опису заборгованості, на яку вчинено виконавчий напис нотаріусом, заборгованість по тілу позики станом на 20.07.2010 року становить 124952 грн. У розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 30.10.2014 року становить тих же 124952 грн., з яких 85241 грн. – поточна заборгованість по кредиту та 39711 грн. – прострочена заборгованість по кредиту. Проте, заборгованість по сплаті відсотків починаючи з 13.10.2008 року нарахована за ставкою 20 % річних. Однак, додаткової угоди про зміну відсоткової ставки між кредитором та позичальником з 15 % на 20 % не укладалося. Таким чином, за твердженням представника позивача заборгованість позичальника не може вважатися безспірною, оскільки неправильно обрахована з посиланням на первинні бухгалтерські документи.

Також вказує, що виконавчий напис вчинено на суму боргу в період з 15.09.2005 року по 20.07.2010 року включно, тобто у строк понад 4,5 роки. Заборгованість виведена на дату вчинення виконавчого напису і не узгоджена з позичальником за 30 днів, як це вимагалося чинними на той час Законом України «Про іпотеку» та «Про нотаріат». До загальної заборгованості включено витрати за вчинення виконавчого напису в сумі 1400 грн. Проте, за відсутності доказів їх оплати банком до моменту видачі виконавчого напису, такі витрати не можна вважати безспірними.

Крім того, представник позивача з посиланням на ст. 261 ЦК України та п. п. 3.3.8, 3.3.9, 4.5 кредитного договору зазначає, що сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів. Саме з таких обставин рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.03.2017 року у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором № 08/133 від 15.09.2005 року було відмовлено. Вважає, що на суму заборгованості поширюється позовна давність, а тому поза строками позовної давності нотаріус не вправі був вчиняти виконавчий напис.

На підставі викладеного представник позивача просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 20.07.2010 року, вчинений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 за № 1061, про звернення стягнення на нерухоме майно – квартиру в м. Ужгороді по вул. Грушевського, 33/25, з метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за договором кредиту № 08/133 від 15.09.2005 року на загальну суму 147943,35 грн. за період з 15.09.2005 року по 20.07.2010 року та 1400 грн. витрат за вчинення виконавчого напису.

Позивач та її представник у судове засідання не з’явилися, при цьому останній подав через канцелярію суду заяву від 25.04.2018 року, згідно з якою просить проводити розгляд справи у відсутності позивача та її представника, зазначивши, що позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача у судовому засідання проти позову заперечила, вважаючи позовні вимоги позивача безпідставними, а тому просить відмовити у їх задоволенні.

Згідно з поданими до суду письмовими запереченнями проти позову, що долучені до матеріалів справи, представник відповідача просить відмовити позивачу у задоволенні позову у зв’язку із пропуском строку позовної давності та застосувати до позовних вимог позовну давність. З посиланням на норми ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України представник відповідача зауважує, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено 20.07.2010 року, а перший раз пред’явлено до виконання 28.07.2010 року, потім виконавчий напис пред’являвся до виконання 04.02.2011 року, 24.05.2012 року, 25.10.2013 року та 22.05.2014 року. Зазначає, що в ході примусового виконання оспорюваного виконавчого напису ОСОБА_2, як сторона виконавчого провадження, інформувалася про проведення виконавчих дій, у зв’язку із чим позивач, починаючи з 2010 року знала про існування вказаного виконавчого напису, але не дивлячись на це в суд з позовом звернулася тільки в 2017 році, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності.

Під час розгляду справи представником позивача було подано заяву, що долучена до матеріалів справи, згідно з якою просить поновити строк позовної давності, якщо такий її довірителем пропущено, для захисту цивільного права та інтересу у даній справі, зазначивши, що як вбачається з поданої ПАТ «Укрсоцбанк» інформації ним неодноразово подавалися до відділу ДВС протягом 2010-2014 року заяви про прийняття до виконання виконавчого напису нотаріуса. Проте, реально виконавчі дії не проводилися, а після знаходження виконавчого напису певний період часу він повертався стягувачу без виконання. Вказані обставини не заперечують представники відповідача. Вказує, що інші докази, які б свідчили про те, що його довірителю відомо про зміст виконавчого напису нотаріуса, відповідачем до заяви про застосування строків позовної давності не подано. Крім того, звертає увагу на те, що його довіритель не визнає факту, що заява, в якій вона просила не пред’являти до виконання виконавчий напис та повідомляла про свій сімейний стан, написані нею особисто, і що підпис належить саме їй. Також обставини обізнаності ОСОБА_2 про існування виконавчого провадження не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються іншими документами та доказами, якщо такі мали місце протягом тривалого часу. Зауважує, що після того як неодноразово відповідачу повернуто виконавчий лист, то він у 2014 році звернувся до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності. Позивач звернулася в суд у квітні 2017 року за захистом порушеного права, і саме зі справи № 308/14267/14-ц стало відомо, що ПАТ «Укрсоцбанк» захищав своє порушене право шляхом вчинення виконавчого напису. Суд у даній справі 20.03.2017 року ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у стягненні заборгованості на підставі кредитного договору, на виконання якого видано виконавчий напис нотаріуса. Після цієї відмови стягувач переподав до відділу ДВС виконавчий напис. Також звертає увагу, що виконавчий напис є виконавчим документом і строк захисту попущеного права шляхом визнання його таким, що не підлягає виконанню, діє до закінчення терміну його виконання. До даних відносин трирічний строк позовної давності у такому вигляді, як зазначає у запереченні відповідач, не може бути застосований. При зверненні до суду позивач в обґрунтування своїх вимог зазначила у чому полягає порушення її прав, коли вона довідалася про порушення свого права, коли отримала копію виконавчого напису нотаріуса (квітень 2017 року ), і з якого часу починається перебіг строків для захисту порушеного права.

Представник Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області у судове засідання не з’явився і не повідомив суду причини неявки, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15.09.2005 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту № 08/133, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит в сумі 156200 грн., зі сплатою 15 % річних за перший рік, подальший розмір процентів за користування кредитом підлягає щорічному перегляду, згідно з умовами п. 2.6 цього договору та наступним порядком погашення суми основної заборгованості: щомісячно в останній робочий день місяця, починаючи з жовтня 2005 року в сумі 651 грн., а останній платіж – 611 грн., з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 14.09.2025 року.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за договором кредиту № 08/133 від 15.09.2005 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 08/133/1 від 15.09.2005 року, згідно з яким в іпотеку банку було передано нерухоме майно – квартиру, загальною площею 44,4 кв.м., житловою площею 28,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2

У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов договору кредиту № 08/133 від 15.09.2015 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» звернувся до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 із заявою від 15.07.2010 року про вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 08/133/1 від 15.09.2005 року. Згідно з даною заявою строк, за який виникла заборгованість та провадиться стягнення, становить з 15.09.2005 року по 09.07.2010 року, в якості додатків надаються: оригінал та дві копії іпотечного договору № 08/133/1 від 15.09.2005 року; копія договору кредиту № 08/133 від 15.09.2005 року; виписка по рахунках заборгованості ОСОБА_2

Як вбачається з копії вимоги про усунення порушень зобов’язання (заява) від 02.02.2010 року № 02-05/96-21 на ім’я ОСОБА_2, яка була направлена їй поштою 19.02.2010 року на адресу: вул. Карпатська, 40/79, смт. Воловець, Закарпатська область, та вручена особисто 20.02.2010 року, банк вимагав від ОСОБА_2 погасити протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання даної вимоги прострочену заборгованість по відсотках, кредиту, комісії та сплатити нараховану пеню, всього в сумі 18532,89 грн. Також повідомлено, що в інакшому разі банк буде змушений задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно для погашення всієї її заборгованості в розмірі 141531,89 грн., при цьому з неї додатково буде стягнуто витрати, понесені банком по вчиненню виконавчого напису, а також по проведенню дій виконавчою службою. Із тексту зазначеної вимоги слідує, що станом на 02.02.2010 року за ОСОБА_2 рахується наступна заборгованість: заборгованість по поточному кредиту в сумі 122999 грн., прострочений кредит в сумі 1953 грн., нараховані відсотки в розмірі 1943,69 грн., прострочена заборгованість по відсотках в розмірі 14337,64 грн., всього в сумі 141233,33 грн. Крім того, станом на 02.02.2010 року відповідно до п. 4.1 ст. 4 договору кредиту за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за користування кредитом, ОСОБА_2 нарахована пеня в сумі 298,56 грн. Як вказано у вимозі, загальна непогашена ОСОБА_2 заборгованість перед АКБ «Укрсоцбанк» за договором кредиту, в т.ч. пені та штрафу, станом на 02.02.2010 року складає 141531,89 грн.

Згідно з випискою по рахунках заборгованості ОСОБА_2 по договору кредиту № 08/133 від 15.09.2005 року, що була надана нотаріусу для вчинення виконавчого напису, станом на 15.07.2010 року її загальна заборгованість складає 147943,34 грн., з яких: поточна заборгованість – 119093 грн.; прострочений кредит – 5859 грн.; прострочені відсотки (до 31 днів), прострочені відсотки (від 32 до 60 днів), прострочені відсотки (понад 60 днів) – 17154,69 грн.; пеня – 1150,66 грн.; штраф – 4686 грн.

Відтак, з представлених нотаріусу документів для вчинення виконавчого напису випливає, що заборгованість за договором кредиту обраховано за період з вересня 2005 року по липень 2010 року, тобто, більш ніж за чотири роки користування кредитними коштами.

20.07.2010 року приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 вчинив виконавчий напис, що зареєстрований в реєстрі за № 1061, щодо задоволення вимог ПАТ «Укрсоцбанк» за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки – квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 умов договору кредиту № 08/133 від 15.09.2005 року за період з 15.09.2005 року по 20.07.2010 року, а саме: заборгованість по кредиту в розмірі 124952 грн., заборгованість по відсотках в розмірі 17154,69 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків у розмірі 1150,66 грн., штрафу в розмірі 4686 грн., всього в сумі 147943,35 грн., та понесених витрат по вчиненню виконавчого напису в розмірі 1400 грн.

Звертаючись в суд з даним позовом про визнання виконавчого напису від 20.07.2010 року, що вчинений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 1061, таким, що не підлягає виконанню, представник позивача посилається на те, що вчинення виконавчого напису відбулося з порушеннями вимог чинного законодавства, зокрема, позивачу як боржнику не було вручено письмову вимогу про усунення порушень зобов’язання, а зазначена банком заборгованість не є безспірною.

Статтею 18 ЦК України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», в редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно з п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, в редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Пунктом 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, в редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису, визначено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Згідно з п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, в редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.

Верховний Суд України у правовій позиції № 6-887цс17 від 05.07.2017 року роз’яснив, що з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Зокрема, спростовує безспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості. Проте не свідчить про наявність спору щодо заборгованості лише та обставина, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні, надісланому стягувачем боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, при вчиненні оспорюваного виконавчого напису на підтвердження безспірності розміру заборгованості за договором кредиту нотаріусу було подано вимогу про усунення порушень зобов’язання від 02.02.2010 року на ім’я ОСОБА_2, в якій було зазначено складові заборгованості позичальника за кредитом та їх розмір станом на 02.02.2010 року в розмірі 141531,89 грн. При цьому, у вчиненому виконавчому написі складові суми заборгованості (станом на 15.07.2010 року – 147943,35 грн.) не відповідають тим складовим, що були визначені у вимозі. Таким чином, зазначені у виконавчому написі складові та загальна сума боргу не узгоджуються між собою і не відповідають тим складовим, що визначені у вимозі про усунення порушень зобов’язання, яка направлялася ОСОБА_2

Крім того, судом встановлено, що у жовтні 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 08/133 від 15.09.2015 року та з урахуванням збільшених позовних вимог банк просив стягнути заборгованість в розмірі 536446 грн., з яких: 12495 грн. – заборгованість по тілу кредиту; 134054,15 грн. – заборгованість по сплаті відсотків; 49564,58 грн. – пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 117279,09 грн. – пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 32406,56 грн. – інфляційні втрати за кредитом; 78189,62 грн. – інфляційні втрати за відсотками.

Рішенням Ужгородського міськраонного суду Закарпатської області від 20.03.2017 року у справі № 308/14267/14-ц за вказаним позовом, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 27.11.2017 року, в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено у зв’язку з пропущенням строку позовної давності.

З розрахунку вимог банку у зв’язку з неповерненням ОСОБА_2 кредитної заборгованості за договором кредиту № 08/133 від 15.09.2005 року, який було надано банком на підтвердження позовних вимог щодо стягнення заборгованості у справі № 308/14267/14-ц, вбачається, що станом на 30.10.2014 року загальна сума заборгованості за кредитом становить 124952 грн. Таку ж суму заборгованості за кредитом (124952 грн.) станом на серпень 2010 року визначено і в оспорюваному виконавчому написі. Як слідує з даного розрахунку відсоткова ставка по заборгованості за відсотками починаючи з 15.09.2005 року становить 15 %, а починаючи з 13.10.2008 року – 20 %.

У договорі кредиту № 08/133 від 15.09.2005 року сторони обумовили сплату 15 % річних за перший рік, а подальший розмір процентів за користування кредитом підлягає щорічному перегляду, згідно з умовами п. 2.6 цього договору, яким визначено, що розмір процентної ставки переглядається сторонами один раз на рік не пізніше першого числа вересня місяця кожного року користування кредитом, про що укладається відповідна додаткова угода між кредитором та позичальником. При цьому, згідно з п. 7.1 договору кредиту усі додатки, зміни та/або доповнення до цього договору мають бути вчиненні в письмовій формі та підписані належним чином уповноваженими на те представниками сторін, з обов’язковим посиланням на цей договір.

За твердженням представника позивача додаткові угоди про зміну відсоткової ставки між кредитором та позичальником з 15 % на 20 % не укладалися. Доказів про укладення відповідних додаткових угод між сторонами матеріали справи не містять і наведені доводи представника позивача у судовому засіданні представником відповідача не спростовано.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що фактична сума заборгованості за договором кредиту № 08/133 від 15.09.2005 року є відміною від суми, що вказана банком в досудовій вимозі про усунення порушень зобов’язання, банком змінено відсоткову ставку за користування кредитом, з урахуванням якої нарахована заборгованість, без укладення відповідної додаткової угоди між кредитором та позичальником.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму узагальненні «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.04.2014 року зазначає, що однією з об’єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред’явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з’ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому, судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі. Як правило у виконавчому написі сума є більшою ніж у вимозі, але це пов’язано з часом, який пройшов від надіслання вимоги і вчинення виконавчого напису. Отже, якщо у письмовій вимозі боржнику повідомлено, що при вчиненні напису сума заборгованості може буде збільшена з урахуванням нарахування процентів та штрафних санкцій, то у такому випадку спірності суми немає.

Проте, у даному випадку у письмовій вимозі про усунення порушень зобов’язання від 02.02.2010 року банком не повідомлено ОСОБА_2, що при вчиненні напису сума заборгованості може буде збільшена з урахуванням нарахування процентів та штрафних санкцій, що у такому випадку свідчить про наявність спірності суми.

Суд вважає, що наведені обставини та наявність вказаних суперечностей в розрахунку заборгованості спростовує доводи ПАТ «Укрсоцбанк» про безспірність розміру заборгованості.

Разом з тим, суд зазначає, що до складу суми заборгованості включено пеню за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків у розмірі 1150,66 грн. та штраф у розмірі 4686 грн.

Відповідальність сторін у разі порушення умов договору кредиту № 08/133 від 15.09.2005 року визначено у ст. 4 цього ж договору.

Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність за порушення зобов’язання за своєю природою виступає як покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків, як заходу цивільно-правової відповідальності, має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, з сукупного аналізу положень ст. 549 ЦК України вбачається, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності.

За правилом ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки штраф і пеня за соєю природою є одним видом відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, а саме, неналежне виконання умов кредитного договору в частині строків, свідчитиме про недотримання закріпленого в ст. 61 Конституції України принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові № 6-2003цс15 від 21.10.2015 року.

З матеріалів справи неможливо встановити за порушення якого саме пункту/пунктів договору кредиту позичальнику ОСОБА_2 були нараховані пеня та штраф, та одночасно не вбачається це і з поданих нотаріусу документів, а відтак, вчинення нотаріусом виконавчого напису на суму боргу, яка одночасно включає в себе ці два види цивільно-правової відповідальності не може свідчити про безспірність кінцевої суми боргу, виходячи з принципу недопустимості покладення на особу подвійної відповідальності за одне й те ж порушення.

Крім того, за змістом ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

Можливість поновлення нотаріусом строку на пред’явлення стягувачем грошової вимоги до боржника не передбачено ні Законом України «Про нотаріат», ні Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Як вбачається з виписки по рахунках заборгованості та як зазначено в оспорюваному виконавчому написі, заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «Укрсоцбанк» обрахована за період з вересня 2005 року по липень 2010 року.

Таким чином, частина грошових вимог, з метою погашення яких ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося за вчиненням виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, виходить за межі встановленого законодавством трирічного строку позовної давності.

Оскільки, за правилом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови в задоволенні заявлених вимог, включення відповідачем до складу заборгованості платежів, сплата яких прострочена більш, ніж на три роки, також свідчить про спірність заявленої про погашення суми заборгованості.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами ст. ст. 13, 76, 80, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

З урахуванням встановлених обставин та беручи до уваги, що заборгованість, з метою погашення якої вчинявся оспорюваний виконавчий напис, не є безспірною, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису від 20.07.2010 року, що вчинений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 1061, таким, що не підлягає виконанню, ґрунтуються на положеннях закону та підлягають до задоволення.

Під час розгляду справи представником відповідача у письмову запереченні проти позову ставилося питання про застосування строків позовної давності у даній справі. В обґрунтування та підтвердження доводів щодо застосування строків позовної давності представник відповідача надав копії заяви банку від 21.07.2010 року про відкриття виконавчого провадження, подання державного виконавця про примусове проникнення до житла від 29.09.2010 року, постанов про відкриття виконавчого провадження від 04.02.2011 року, від 24.05.2012 року та від 25.10.2013 року, заяви ОСОБА_2 від 08.06.2012 року з додатком.

У справі Bellet v. Fгаnсе за № 23805/94 (рішення від 04.12.1995 року) суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Ступінь доступу, передбаченого національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення «права на суд» особи, беручи до уваги принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Таким чином, у розумінні Європейського суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу до правосуддя, яке полягає в тому, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права, а відмова в правосудді порушує саму сутність права заявника на доступ до суду, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Як встановлено судом, оспорюваний виконавчий напис було вчинено нотаріусом 20.07.2010 року. Постановою державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ від 10.04.2017 року відкрито виконавче провадження (№ 53721266) з виконання оспорюваного виконавчого напису. З даним позовом позивач звернулася до суду 25.04.2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Представник позивача зазначає, що його довіритель довідалася про порушення свого права коли отримала копію виконавчого напису нотаріуса, а саме у квітні 2017 року, та не визнає того факту, що заява, в якій вона просила не пред’являти до виконання виконавчий напис та повідомляла про свій сімейний стан написані нею особисто, і що підпис належить саме їй, а також обставини її обізнаності про існування виконавчого провадження не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються іншими документами та доказами.

Суд вважає, що належних та допустимих доказів про те, що про існування оспорюваного виконавчого напису позивачу ОСОБА_2 було відомо раніше, представником відповідача до письмових заперечень проти позову, в якому ставиться питання про застосування строків позовної давності, не надано. При цьому, суд враховує, що постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису було винесено 10.04.2017 року, яку згідно з супровідним листом державного виконавця, датованим 10.04.2017 року, що долучений до позовної заяви, було надіслано позивачу, що у свою чергу узгоджується з твердженням представника позивача про те, що ОСОБА_2 отримала копію виконавчого напису нотаріуса саме у квітні 2017 року.

Отже, позивачем строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду не пропущено, а відтак, порушене право позивача підлягає захисту.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати в розмірі 960 грн. сплаченого судового збору, з яких 640 грн. за подання позовної заяви та 320 грн. – за подання заяви про забезпечення позову, яку було задоволено судом.

У судовому засіданні 25.04.2018 року на підставі ч. 6 ст. 259 ЦПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст якого складено 30.04.2018 року.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76, 80, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 16, 18 ЦК України, ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», п. п. 284, 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву – задовольнити повністю.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 20 липня 2010 року, вчинений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, що зареєстрований в реєстрі за № 1061, щодо задоволення вимог публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки – квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 умов договору кредиту № 08/133 від 15 вересня 2005 року за період з 15 вересня 2005 року по 20 липня 2010 року, а саме: заборгованість по кредиту в розмірі 124952 грн., заборгованість по відсотках в розмірі 17154,69 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків у розмірі 1150,66 грн., штрафу в розмірі 4686 грн., всього в сумі 147943,35 грн., та понесених витрат по вчиненню виконавчого напису в розмірі 1400 грн.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 960 (дев’ятсот шістдесят) гривень сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області, при цьому відповідно до п. п. 15.5) п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Визначити дату складання повного тексту рішення 30 квітня 2018 року.

Головуюча О.М. Світлик