Рішення № 73693926, 16.04.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/13442/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Шепетко І.О.,

за участі секретаря Терпай С.В.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним з моменту укладення Додатковий договір №4 до кредитного договору №ML 800/041/2006 від 27.04.2008 р., укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 Свої вимоги мотивував тим, що 27.04.2006 р. між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № ML 800/041/2006, за яким видано кредит в розмірі 25 360 дол. США зі строком погашення 27.04.2021 р.

01.08.2014 р. укладено додатковий договір №4, за яким ОСОБА_3 став солідарним боржником по даному кредитному договору. У відповідності до ст..ст. 1054,1055 ЦК України, кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту. Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

При укладенні кредитного договору банк не виконав вимоги ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідачем належно наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, у тому числі перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору, тощо; кредитний договір і зокрема графік платежів не містить відомостей у розрізі сум погашення основного боргу, вартості сплати вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил; не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутних послуг та інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язанні з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не зазначено її тв. процентному значені та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором: а) реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, розрахунок якої здійснюється з використанням наведеної в Постанові Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року формули; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумування всіх платежів, здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Оскільки, вказані обов’язкові відомості не зазначені в кредитному договорі, і докази про те, що кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства України.

Крім того, відповідно до ч.5 ст. 11, ст.. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачами умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнано недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. З огляду на це, вважає, що встановлена банком кредитного договору умова, щодо обов’язку сплатити позичальником на користь банку комісії є такою, що суперечить вимогам ч.5 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а сума комісії, сплаченої позивачем,- є незаконно отриманою банком.

Відповідач скористався тим, що позивачу об’єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорю ванного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 11 абзацу 16 ч.1 ст. 6 ЗУ «про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні договору, по суті примусив останнього до сплати платежів на незаконних підставах.

Крім того, умови договору є несправедливими, оскільки є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, так встановлено відповідальність позичальника у формі пені за кожен день прострочення та штрафу, але аналогічної відповідальності для банку договором не встановлено.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, з наведених в позові підстав.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. З тих підстав, що предметом даного судового спору є додатковий договір №4 до кредитного договору. Предметом оспорю ванного позивачем додаткового договору №4 до кредитного договору не є отримання споживчого кредиту, а прийняття позивачем на себе солідарного обов’язку повернути кредитні кошти. Законодавство не містить вимоги щодо того, що всі зміни до кредитного договору повинні містити весь перелік вимог, які законодавство ставить до самого кредитного договору. Крім того, позивач не є споживачем у розумінні ЗУ «Про захист прав споживачів», тому на нього положення даного договору не застосовуються.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 серпня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» (надалі Банк) та ОСОБА_3 (надалі позичальник) було укладено додатковий договір №4 до кредитний договору № ML-800/041/2006 від 27 квітня 2006 р.

Відповідно до п. 2.1.1. додаткового договору №4 до Кредитного договору № ML-800/041/2006 від 27 квітня 2006 р., позичальник приймає всі зобов’язання за кредитним договором в повному обсязі, внаслідок чого на підставі ст. 543 ЦК України стає солідарним боржником.

Позивач, як на недійсність додаткового договору №4 до кредитного договору, посилається на те, що його умови не відповідають вимогам закону, зокрема належно не наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, у тому числі перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору, тощо; кредитний договір і зокрема графік платежів не містить відомостей у розрізі сум погашення основного боргу, вартості сплати вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил; не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутних послуг та інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язанні з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не зазначено її тв. процентному значені та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором: а) реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, розрахунок якої здійснюється з використанням наведеної в Постанові Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року формули; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумування всіх платежів, здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Відповідно до п. 23 ч.1 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції;

Як вбачається, з додаткового договору №4 до Кредитного договору № ML-800/041/2006 від 27 квітня 2006 р., предметом даного договору є прийняття всіх зобов’язань за кредитним договором в повному обсязі та солідарна відповідальність за виконання зобов’язань за кредитним договором № ML-800/041/2006 від 27 квітня 2006 р. Таким чином, позивач не отримував від відповідача кошти на придбання продукції, що не заперечується й самим представником позивача, а відтак зазначений додатковий договір не є кредитним договором, позивач не є споживачем у розумінні ЗУ «Про захист прав споживачів», а відтак положення ст.ст. 11,18 ЗУ «Про захист прав споживачів» не можуть бути застосовані в даному випадку.

У відповідності до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Як вбачається із додаткового договору №4 до Кредитного договору № ML-800/041/2006 від 27 квітня 2006 р., позивач був ознайомлений з умовами договору, погодився із ними, підписавши договір без зауважень.

Статтею 81 ЦПК України встановлено обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, позивач мав довести ті обставини, за якими законодавець передбачає визнання кредитного договору недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був ознайомлений з умовами додаткового договору, всіма істотними обставинами та наслідками його підписання, що підтверджується його особистим підписом. Додатковий договір укладений сторонами з дотриманням вимог закону, необхідних для чинності правочину, а належних і допустимих доказі протилежного позивачем не надано.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний додатковий договір несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позивач ознайомилася та погодилася з його умовами.

Як вбачається з матеріалів справи при укладанні спірного договору сторони погодили усі умови договору без будь-яких зауважень.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання спірного договору недійсним у зв'язку із порушенням прав споживача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають,.

На підставі та керуючись ст. ст. 6, 203, 215, 626-629, 638 ЦК України, ст. ст. 1,11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 13, 76, 81, 89, 265, 273, 352-355 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання договору недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Апеляційного суду Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_5