Постанова № 73690211, 27.04.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 квітня 2018 р. № 820/2273/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Красноградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Красноградська центральна районна лікарня про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1І.) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Красноградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, Красноградське ОУПФУ в Харківській області, пенсійний орган), в якому просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати Рішення № 1 від 05.01.2018 року Красноградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, за вислугу років як працівнику охорони здоров'я;

2) зобов'язати Красноградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області, ідентифікаційний код юридичної особи 40381122, вчинити дії по врахуванню періодів трудового стажу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, з 11.10.2017 року по 13.12.2017 року у спеціальний стаж, що дає право на вислугу років у відповідності до п. "є" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як працівнику охорони здоров'я;

3) стягнути на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, за рахунок бюджетних асигнувань сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовних своїх позовних вимог позивач зазначає, що 13.12.2017 року звільнилась з посади лікаря - стоматолога за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та подала 14.12.2017 року до Красноградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області заяву про призначення пенсії за вислугу років, як працівника охорони здоров'я.

Рішенням №1 від 05.01.2018 року Красноградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області їй було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я, оскільки, на думку відповідача, її стаж працівника охорони здоров'я станом на 11.10.2017 року за наявними документами пенсійної справи складає 26 років 5 місяців 8 днів, що суперечить чинному законодавству. Вважає прийняте рішення протиправним, у зв'язку з чим просила задовольнити зазначені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач, у встановлений судом строк, надав відзив на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на наступне.

Згідно змісту адміністративного позову, спеціальний стаж позивача на момент її звільнення 13.12.2017 року складає 26 років 7 місяців 12 днів, що є достатнім для призначення пенсії за вислугою років.

Однак, за результатами розгляду заяви позивача, період її трудової діяльності з 11.10.2017 року по 30.11.2017 року не було враховано управлінням ПФУ до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років, внаслідок чого її спеціальний стаж складає 26 років 5 місяців 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

Вказані обставини призвели до необхідності прийняття оскаржуваного Рішення № 1 від 05.01.2018 року, про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років, як працівнику охорони здоров'я.

Нормативно-правовим обґрунтуванням відмови у зарахуванні періоду трудової діяльності до спеціального стажу з 11.10.2017 року, відповідач зазначає ту обставину, що 11.10.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій (далі - Закон № 2148).

Згідно з пунктами 2 та 16 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), в редакції Закону № 2148, до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали або працюють на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058 в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788). Положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148 (да 11.10.2017 року) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення такої пенсії.

3 01.01.2018 року набрали чинності положення пункту 2-1 розділу XV Закону № 1058, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом № 2148 (на 11.10.2017 року) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статями 52, 54, 55 Закону № .1788, пенсія за вислугу років призначається за їх зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788.

Таким чином, на думку відповідача. якщо працівник закладу охорони здоров'я станом на 11.10.2017 року не набув необхідної тривалості вислуги років, передбаченої пунктом «є» статті 55 Закону № 1788, підстави для призначення пенсії за вислугу років - відсутні.

Зазначає, що станом на 11.10.2017 року спеціальний стаж позивача складає 26 років 5 місяців 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

Вказує на правову позицію управління ПФУ, що узгоджується з приписами Пенсійного фонду України, які були викладені в листі від 29.11.2017 року № 37950/02-21. Отже, у обсязі наведених позивачем доказів вбачається, що викладені у позовній заяві обставини не враховують норми та положення діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини, внаслідок чого вони не можуть підлягати задоволенню.

Ухвалою від 02 квітня 2018 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача до участі у справі - Красноградську центральну районну лікарню.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та третій особі і отримана уповноваженими особами 06.04.2018 року (а.с.48-49).

Третя особа правом надати відзив не скористалась.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, а тому суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 КАСУ справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі Закон №1788) гарантовано право громадян на державне пенсійне забезпечення. Право окремих категорій громадян на пенсію за вислугу років визначено ст. 51 зазначеного Закону.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно п. "и" ст.77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII (далі Закон №2801), медичні працівники мають право на пільгові умови пенсійного забезпечення.

Право на пенсію за вислугу років для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення передбачено п. "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно ст. 3 Закону №2801 заклади охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала на наступних посадах:

з 01 квітня 1985 року по 01.01.1986 року - фельдшер швидкої допомоги Харківської лікарні;

з 01.01.1986 року по 21.08.1987 - медсестра хірургічного відділення Красноградської ЦРЛ;

з 02.08.1993 року по 29.07.1994 року - лікар інтерн;

з 01.08.1994 року по 31.12.1996 року лікар стоматолог Красноградської ЦРЛ;

з15.01.1997 року по 26.03.1997 року - лікар стоматолог Миронівської лікарні;

з 25.04.1997 року по 13.12.2017 року - лікар стоматолог - терапевт Красноградської ЦРЛ.

Загальний спеціальний стаж складає 26 років 7 місяців 12 днів, що підтверджено копіє трудової книжки (а.с. 17-20).

Відповідно до ст.62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Після звільнення, 14.12.2017 року у встановлені законом строки позивач звернулась до Красноградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою для призначення їй пенсії за вислугу років у відповідності до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Рішенням Красноградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківської області від 05.01.2018 року № 1 року ОСОБА_1 було повідомлено про відмову у призначенні пенсії з посиланням на те, що з урахуванням норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо підвищення пенсії №2148-VIII від 03.10.2017 року. Станом на 11.10.2017 року ОСОБА_1 за матеріалами справи пенсійної справи набула 26 років 5 місяців 8 днів (а.с. 27-28).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.93 року за N 909.

Згідно з розділом 2 до закладів і установ охорони здоров'я, серед іншого, відносяться лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

При цьому, як зазначено у частині першій статті 3 Закону №2801, до закладів охорони здоров'я відносяться юридичні особи будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлені підрозділи, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами визначаються актами законодавства України.

Пунктом 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року N 765 встановлено, що акредитація закладу охорони здоров'я (далі - акредитація) - це офіційне визнання наявності у закладі охорони здоров'я умов для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров'я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам.

Виходячи з положень зазначених нормативних актів, заклад офіційно набуває статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.

Саме такий висновок щодо застосування вище згаданих норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2013 року (Справа N 21-241а13).

В матеріалах справи наявна довідка Красноградської Центральної районної лікарні від 19.04.2018 №67 згідно якої зазначено, що згідно ст. 55 п. «е» Закону України №1788-ХІІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» права на призначення пенсії за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) закладів охорони здоров'я, перелік яких затверджено постановою КМУ від 04.11.1993 р. №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (зі змінами) за наявності спеціального (медичного) стажу роботи та віку (зі змінами згідно ЗУ від 24.12.2015 р. №911-VII) (а.с.55).

Щодо неврахування до загального спеціального стажу періоду з 11.10.2017 року по 13.12.2017 року суд зазначає наступне.

Відповідач при прийнятті рішення від 05.01.2018 року №1 про відмову у призначенні пенсії керувався нормами Закону України від 05.11.1991року «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2184 -VIII від 03.10.2017 року.

Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2184 -VIII від 03.10.2017 року доповнено пунктом 2.1 Розділ XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2018 року №1058-IV наступного змісту: «Особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України"Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням нормстатті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.»

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2184 -VIII від 03.10.2017 року абзац другий пункту 16 Розділ XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2018 року №1058-IV викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2184 -VIII від 03.10.2017 року встановлено, що підпункту 2 пункту 2, підпункту 2 пункту 7, підпунктів 1-3 пункту 10, пунктів 12 і 17,підпункту 25, абзаців першого - двадцять п'ятого підпункту 27 пункту 19, підпункту 1, абзаців восьмого - одинадцятого підпункту 2, підпунктів 3-7 пункту 22, пункту 23 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2018 року.

Тобто, пункт 2-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України"Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення", але станом на 11.10.2017 року позивач не мала необхідного стажу, а тому ця норма до неї не застосовується, крім того, вона набрала чинності з 01.01.2018 року, тобто після подання позивачкою заяви до пенсійного органу про призначення пенсії.

Зазначена обставина також підтверджена у листі Пенсійного Фонду України від 29.11.2017 №37950/02-21, а саме шостим абзацом (а.с.59).

Суд також зазначає, що відповідно до індивідуальної відомості про застраховану особу встановлено, що код підстави для обліку спец. стажу ЗП3055Е2 обліковується за позивачем до моменту звільнення (а.с. 33-41). Також зазначене підтверджується довідкою Красноградською центральною районною лікарнею від 18.04.2018 №78 (а.с.52).

Позивач для призначення пенсії звернулась 14 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності змінами до Закону. Проте відповідач, в рішенні про відмову у призначенні пенсії керується нормами Закону, які набрали законної сили вже після звернення позивача з відповідною заявою. У зв'язку з чим, неврахування спеціального стажу за період з 11.10.2017 року по 13.12.2017 року є безпідставним, що призвело до порушення права позивача на призначення та виплату пенсії.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звільнилась з останнього місця роботи 13.12.2017 року, та у момент звільнення мала спеціальний трудовий стаж за вислугу років - 26 роки 7 місяців і 12 днів. Враховуючи, що 20.02.2016 року Позивачу виповнилося 50 років, відповідно до абзацу 12, 14 п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», остання має право на призначення пенсії за вислугу років з 14.12.2017 року.

Суд зазначає, що жодним нормативним актом не може бути зменшено або скасовано трудовий стаж позивача, який підтверджено відповідними документами.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту ч. 3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України випливає, що кожна особа людина має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до ч.2ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2ст. 2 КАС України, та враховуючи, що відповідач не довів правомірності відмови в призначенні пенсії позивач, у суд прийшов до висновку, що відмова Відповідача в зарахуванні Позивачу до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років,періодів роботи з 11.10.2017 року по 13.12.2017 року на посаді лікаря стоматолога - терапевта -є незаконною та необґрунтованою.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку щодо наявності у Позивача права на призначення пенсії за вислугою років як працівнику охорони здоров'я відповідно до п. «е» ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, щостаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".

Водночас, положенням ч.2 ст.9 КАС України, передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В даному випадку суд приходить до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог, а саме щодо зобов'язання відповідача з 14 грудня 2017 року призначити Позивачу пенсію за вислугою років як працівнику охорони здоров'я відповідно до п. «е» ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до спеціального стажу роботи періоди роботи з 11.10.2017 року по 13.12.2017 року на посаді лікаря стоматолога- терапевта.

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.257,258,262, 246, 255,295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Красноградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Красноградська центральна районна лікарня про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати Рішення № 1 від 05.01.2018 року Красноградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (3 мік. буд. 11, кв. 9, м. Красноград, Харківська область, 63304, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), за вислугу років як працівнику охорони здоров'я.

Зобов'язати Красноградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області (вул. Бельовська, 90, м. Красноград, Харківська область, 63304, код ЄДРПОУ 40381122), вчинити дії по врахуванню періодів трудового стажу ОСОБА_1 (3 мік. буд. 11, кв. 9, м. Красноград, Харківська область, 63304, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), з 11.10.2017 року по 13.12.2017 року у спеціальний стаж, що дає право на вислугу років у відповідності до п. "є" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як працівнику охорони здоров'я.

Зобов'язати Красноградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області (вул. Бельовська, 90, м. Красноград, Харківська область, 63304, код ЄДРПОУ 40381122), призначити та виплатити ОСОБА_1 (3 мік. буд. 11, кв. 9, м. Красноград, Харківська область, 63304, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дня набуття права на призначення такої пенсії - з 14.12.2017 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (3 мік. буд. 11, кв. 9, м. Красноград, Харківська область, 63304, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по оплаті судового збору в загальному розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Красноградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (вул. Бельовська, 90, м. Красноград, Харківська область, 63304, код ЄДРПОУ 40381122).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 27 квітня 2018 року.

Суддя Бадюков Ю.В.