Постанова № 73684190, 25.04.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/624/18Головуючий по 1 інстанції - Степаненко О. М. Категорія: 55 Доповідач в апеляційній інстанції - Пономаренко В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів цивільної палати:

Гончар Н. І., Пономаренка В.В., Сіренка Ю.В.

секретар Матюха В.І.

за участю:

позивача ОСОБА_5

представника позивача ОСОБА_6

представника відповідача ОСОБА_7

представника третьої особи Качур І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 лютого 2018 року, ухваленого суддею Степаненком О.М. (повний текст рішення складено 19 лютого 2018 року), у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа Служба у справах дітей Черкаської міської ради про усунення перешкод в користуванні квартирою, вчинення дій та виселення, -:

в с т а н о в и в :

Позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач ОСОБА_5 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1. В ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народилась дочка ОСОБА_9, яка також проживає та зареєстрована в цій квартирі. Окрім них в квартирі проживає та зареєстрована її рідна сестра ОСОБА_10 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_11

Квартира, де вони всі проживають, знаходиться в державній власності. Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07.04.2008 року за її позовом до відповідачки ОСОБА_10, позивачу було відмовлено у зміні договору жилого найму, однак зобов'язано відповідачку не чинити їй перешкоди в користуванні кімнатами площею 17,7 кв.м. та 14,0 кв.м., які на теперішній час відповідачка самовільно зайнял, замкнувши їх на замок, а вона з дочкою змушена проживати в кімнаті площею 10,2 кв.м. Крім того відповідачка вселила в квартиру свого чоловіка та разом з ним почала створювати їй та її малолітній дочці перешкоди у користуванні квартирою.

Також відповідачі здійснили самовільне втручання в мережу водопостачання квартири, а саме відрізали та заглушили основну трубу водопостачання. Водопостачання здійснюється лише через їх бойлер, де внизу на трубу встановлено кран перемикання води, на якому відповідачі встановили навісний замок, чим блокували їй та її дитині доступ до гарячого та холодного водопостачання. Окрім того відповідачі самочинно відключили приміщення кухні від мережі електропостачання.

Відповідач ОСОБА_11 самовільно без їх письмової згоди вселився з спірне житлове приміщення, що порушує ст. 61, 65 Житлового Кодексу України. Також він систематично псує та руйнує водо та електропостачання, чим робить неможливим для їхнього проживання з ним в одній квартирі, а тому в силу норми ст. 116 Житлового кодексу України він підлягає до примусового виселення без надання іншого житлового приміщення.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили зобов'язати ОСОБА_10 усунути перешкоди ОСОБА_9 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом демонтажу замку на дверях в кімнати площею 17,7 кв.м. та 14,0 кв.м. та надання вільного доступу до цих кімнат, а також шляхом навісного замку з системи водопостачання у ванній кімнаті та надання вільного доступу до водопостачання, або ж за рахунок відповідачів відновити становище системи водопостачання до того стану, що існував до порушення. а саме: з'єднати заглушену вхідну трубу (демонтований сегмент) постачання води у ванну кімнату зі змішувачем, з якого подається вода у ванну та виселити ОСОБА_11 з квартири без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_9 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_10 усунути перешкоди ОСОБА_9 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом демонтажу замку на дверях в кімнати площею 17,7 кв.м. та 14,0 кв.м. та надання вільного доступу до цих кімнат.

Зобов'язано ОСОБА_10 усунути перешкоди ОСОБА_5, ОСОБА_9 у користуванні системою водопостачання в квартирі АДРЕСА_1 шляхом відновлення за рахунок ОСОБА_10 водопостачання до ванної кімнати, а саме з'єднати заглушену вхідну трубу постачання холодної води зі змішувачем, з якого подається вода у ванну.

У вимогах щодо виселення ОСОБА_11 з квартири АДРЕСА_1 відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_10 на користь ОСОБА_5 судові витрати в сумі 640 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_11 з квартири, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а також на неповне встановлення обставин справи, просить апеляційну скаргу задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що звертаючись до суду з позовом про виселення відповідача ОСОБА_11 позивачі обґрунтовували його тим, що він по-перше: незаконно вселився в спірне приміщення; по-друге: систематично псує житло та своїми діями робить спільне проживання з ним в одному житловому приміщенні неможливим.

Відмовляючи в задоволенні даної вимоги про виселення суд обґрунтував свою відмову тим, що відповідач тривалий час проживав в спірній квартирі і позивачі не звертались з позовом про його виселення, а так своїми діями не заперечували проти його вселення.

Апелянт не погоджується із даним висновком , оскільки з того часу, як він вселився в квартиру і до звернення ОСОБА_5 до суду з позовом про його виселення пройшло лише два з половиною роки. За цей період позивач неодноразово зверталась до різних організацій (служба у справах дітей, прокуратура, органи поліції та ін..) з метою сприяння в припиненні неправомірних дій відповідача.

Зокрема зазначала, що відповідно до ст. 65 Житлового кодексу України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.04.1985 року з подальшими змінами та доповненнями вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати окрім іншого чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Апелянт вказувала, що не існує жодного доказу про те, що між ними укладена будь-яка хоча б усна угода про те, що відповідач ОСОБА_11 буде займати дві з трьох кімнат квартири, замкне їх на ключ, чим унеможливить позивачам доступ до цих кімнат. Жодної згоди на те, що відповідач ОСОБА_11 пошкодить мережу електропостачання в квартирі та мережу водопостачання у ванній кімнаті, чим змусить позивачів протягом двох років вирішувати свої гігієнічні потреби (приймати душ) в квартирі сусідів, позивачі не надавали.

Вважає, що суд не надав належної оцінки та не взяв до уваги той факт, що значний час апелянт намагалась вирішити проблему незаконного проживання відповідача в спірній квартирі, що було підтверджено свідченням дільничного інспектора, який був допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка і останній дав свідчення, що неодноразово з'являвся в спірній квартирі за заявами позивача з метою вирішення конфлікту щодо користування квартирою.

Окрім того ОСОБА_11 не лише без ордера, без згоди мешканців квартири незаконно вселився в житлове приміщення, а ще й систематично створює неможливі умови проживання для позивачів. Вважає, що дана обставина досліджена в суді першої інстанції. В рішенні суд першої інстанції встановив, що відповідачами ОСОБА_12 та ОСОБА_11 самостійно переобладнані труби водопостачання... встановлено на крани з гарячою водою замок, який може відкрити тільки відповідачі, а також демонтовано та заглушено трубу... що не дає можливості користуватись позивачам як холодною так і гарячою водою. Але суд не застосував до таких дій відповідача ОСОБА_11 правові наслідки, передбачені ст. 116 Житлового кодексу України, яка передбачає примусове виселення мешканців без надання іншого житла у випадку вчинення ними протиправних дій, спрямованих на створення неможливих умов для проживання іншим співмешканцям квартири.

Також в оскаржуваному рішенні суд не зазначив, чому на його думку, попри те, що суд дійшов висновків про протиправність діянь обох відповідачів, відсутня підстава для виселення ОСОБА_11 в порядку ст. 116 ЖК України.

Вказує, що неправильне застосування норм матеріального права полягає в незастосуванні ст. 116 ЖК України, хоча висновки про те, що відповідачі своїми діями унеможливили користування системою водопостачання, в рішенні відображені, а тому, просить скасувати рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 08 лютого 2018 року у даній справі в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про виселення відповідача ОСОБА_11 та постановити нове рішення про задоволення позовної вимоги про виселення відповідача ОСОБА_11. а в іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Відповідачами відзив на апеляційну скаргу не подавався, а 12 квітня 2018 року на адресу суду відповідачами було направлено копію рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2018 року ухваленого суддею Казидуб О. Г. (а.с. 33-37 Т.2).

Відповідно до п. 8 Перехідних Положень ЦПК України, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно до п. 9 Перехідних Положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.

У відповідності до вимог ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду першої інстанції апелянтом оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про виселення ОСОБА_11, а тому колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення лише в цій частині .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в частині виселення ОСОБА_11 з квартири, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Соснівському району м. Черкаси реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції від 23.08.2014 року, актовий запис 235, відповідачі ОСОБА_11 та ОСОБА_13 зареєстрували шлюб.

За положеннями ч. 2 ст. 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати порядок, встановлений при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. (Пункт 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.98).

Встановлено, що відповідач ОСОБА_14 проживає в квартирі з 2014 року, позов про виселення поданий ОСОБА_5 22.03.2017 року. Таким чином тривале проживання позивачів з відповідачем ОСОБА_11 без будь-яких претензій до нього аналогічного змісту, суд розцінює як згоду в розумінні вищевказаних роз'яснень.

Крім того, суд вважав необґрунтованими вимоги позивачів про примусове виселення відповідача ОСОБА_11 із спірної квартири у зв'язку з недоведеністю підстав, передбачених ч.1 ст. 116 ЖК України, для його виселення, а тому позов про виселення не підлягав задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом за матеріалами справи встановлено, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована і перебуває в користуванні ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, та ОСОБА_11 ( а. с. 13 -15).

В цій квартирі зареєстровані ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ( а. с. 17).

Відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Соснівському району м. Черкаси реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції від 23.08.2014, актовий запис 235, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 зареєстрували шлюб.(а.с.124).

За положеннями ч. 2 ст. 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати порядок, встановлений при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. (Пункт 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.98).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_11 проживає в квартирі АДРЕСА_1 з 2014 року.

Із позовом до суду про виселення ОСОБА_5 звернулася 22.03.201 року ( а. с. 1-4 Т.1).

Звертаючись до суду із позовними вимогами про виселення відповідача ОСОБА_11 позивачка посилалася та мотивувала свої вимоги тим, що відповідач ОСОБА_11 самовільно без їх письмової згоди вселився з спірне житлове приміщення, що порушує ст. 61, 65 ЖК України. Крім того, він систематично псує та руйнує водо та електропостачання, чим робить неможливим для їхнього проживання з ним в одній квартирі, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 ЖК він підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 17 постанови від 12 квітня 1985 р. N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Йдеться, зокрема, про заходи попередження, яких застосовують суди, прокурори, органи внутрішніх справ, адміністративні комісії виконкомів, а також заходи громадського впливу, яких вживають збори жильців будинку чи члени житлово-будівельних кооперативів, трудові колективи, товариські суди й інші громадські організації за місцем роботи або проживання відповідача.

Беручи до уваги офіційний характер заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім'ї на підставі ст. 116 ЖК без надання іншого жилого приміщення, і відповідно до правил 78 ЦПК про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання та громадського впливу має підтверджуватися письмовими доказами.

У матеріалах справи даних про те, що до відповідача застосовувалися будь-які заходи запобігання чи громадського впливу, відсутні.

Посилання сторони позивача, як на підставу виселення відповідача ОСОБА_11 з квартири з підстав ст. 116 ЖК України на показання свідків, висновок про результати розгляду звернення гр. ОСОБА_5 від 26.01.2017 року (а.с.5), акт опитування сусідів від 16.02.2017 року (а.с.12), акт оцінки потреб дитини та сім'ї №165 від 08.11.2016 року, є безпідставним, оскільки вони не є заходами запобігання чи громадського впливу в розумінні ст. 116 ЖК України.

Крім того, колегія вважає за необхідне зазначити, що тривале проживання позивачів з відповідачем ОСОБА_11 без будь-яких претензій до нього аналогічного змісту, районний суд розцінив як згоду в розумінні вищевказаних роз'яснень.

Також суд вважає необґрунтованими вимоги апелянта про примусове виселення відповідача ОСОБА_11 із спірної квартири у зв'язку з недоведеністю підстав, передбачених ч.1 ст. 116 ЖК України, для його виселення.

Колегія поділяє думку суду першої інстанції, що з урахуванням вищевказаного вимога про виселення ОСОБА_11 з спірної квартири не підлягала до задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 лютого 2018 року у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 лютого 2018 року, ухваленого суддею Степаненком О.М. (повний текст рішення складено 19 лютого 2018 року), у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа Служба у справах дітей Черкаської міської ради про усунення перешкод в користуванні квартирою, вчинення дій та виселення - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 квітня 2018 року.

Судді Гончар Н.І.

Пономаренко В.В.

Сіренко Ю.В.