Вирок № 73683326, 27.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 628/4484/16-к Головуючий суддя І інстанції Скородєлова В. В.

Провадження № 11-кп/790/192/18 Суддя доповідач Грошева О.Ю.

Категорія: ч. 1 ст. 286 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Харківської області у складі:

Головуючого - Грошевої О.Ю.,

суддів - Савенка М.Є., Гришина П.В.

при секретарі - Григорян І.І.,

за участю прокурора - Крестьянінової І.А.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області на вирок Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 20 квітня 2017 року у відношенні ОСОБА_1, –

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, Харківська область, українець, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_3, розведений, який не працює, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, в силу ст. 89 КК України не судимий,

визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді 2 років обмеження волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

Згідно п.1 та п.2 ч.1 ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено обов'язок протягом іспитового строку періодично з’являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Цивільний позов прокурора Куп’янського відділу Ізюмської місцевої прокуратури ОСОБА_2 – задоволено.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави в особі Куп’янської міської ради кошти, які витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, потерпілого від злочину в сумі 741,34 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати в сумі 1055,52 грн. – за проведення судово-автотехнічної експертизи.

Згідно вироку, 16 грудня 2015 року приблизно о 08.00 в м. Куп’янську, Харківської області, ОСОБА_1, працюючи водієм в службі таксі «Лана», перебуваючи на робочому місці, керуючи технічно справним автомобілем марки «Део-Ланос», реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ФОП «ОСОБА_3В.» та виконуючи замовлення з перевезення пасажирів, привіз неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, який знаходився в якості пасажира в салоні вказаного автомобіля на задньому пасажирському сидінні праворуч, до будівлі загальноосвітньої школи №1, розташованої за адресою: м. Куп’янськ, вул. 1-го Травня, 24 та зупинився на автодорозі праворуч в напрямку стадіону «Спартак». Після повної зупинки автомобіля, ОСОБА_4 відчинив праві задні двері і почав висадку. В цей час водій ОСОБА_1, не впевнившись в завершенні висадки пасажира, почав рух вперед зі збільшенням швидкості, в результаті чого потерпілий ОСОБА_4 втратив рівновагу та випав з салону автомобіля на дорогу з асфальтобетонним покриттям, вдарившись лівою рукою об поверхню дороги. Після падіння потерпілого ОСОБА_4, водій ОСОБА_1, не зупиняючись, продовжив рух, зникнувши з місця дорожньо-транспортної пригоди, чим останній порушив п.п.10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України, де вказано:

п.10.1 - «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напряму руху, водій повинен переконатися, що це буде небезпечним і не створить перешкод або небезпеки учасникам руху»;

п. 21.4 - «Водію забороняється починати рух до повного зачинення дверей та відчиняти їх до зупинки транспортного засобу».

Згідно з висновком судово-автотехнічної експертизи №454/16 від 24.05.2016 водій автомобіля марки «Део-Ланос» ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України та мав технічну можливість запобігти даній дорожньо-транспортній пригоді шляхом виконання вимог Правил дорожнього руху України, порушення яких з технічної точки зору перебувають в причинному зв’язку з настанням цієї події.

Внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України потерпілому ОСОБА_4 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: травматичного набряку м'яких тканин в області лівого передпліччя, з наявністю закритого косого перелому лівої променевої кістки в нижній третині зі зміщенням уламків по ширині і закритого перелому в третині лівої ліктьової кістки, з наступною іммобілізацією гіпсовою пов'язкою в області лівої верхньої кінцівки, що згідно з висновком судово-медичної експертизи № 246-КП/16 від 16.05.2016 є тілесним ушкодженням середньої тяжкості, які потягли за собою тривалий розлад здоров’я.

В апеляційні прокурор просить вирок суду скасувати в зв’язку з безпідставним звільненням обвинуваченого від покарання на підставі ст. 75 КК України, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м’якість та ухвалити свій вирок.

Призначити ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді 3 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Врахувати як обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1, вчинення злочину щодо малолітнього.

Вказує на те, що обвинувачений ОСОБА_1 ні під час досудового слідства, ні в судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, надавав неправдиві покази, намагався заручитися показами свідка ОСОБА_5, з яким перебуває в дружніх стосунках, завдану потерпілому шкоду не відшкодував, цивільний позов не визнав.

Судом не враховано позицію неповнолітнього потерпілого та його законного представника щодо призначення обвинуваченому суворої міри покарання.

Крім того, суд не мотивував підстав не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортирними засобами.

Також суд, не зважаючи на те, що потерпілий ОСОБА_4 на момент вчинення злочину був малолітньою особою, не врахував цю обставину як таку, що обтяжує покарання, відповідно до п.6 ч.1, 2 ст. 67 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_1, який заперечував проти апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно ч.ч. 1,4 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції.

Колегія суддів не може погодитись з вимогами апеляційної скарги щодо врахування у якості обставини, що обтяжує покарання вчинення злочину щодо малолітнього.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Згідно обвинувального акту обставин, які обтяжують або пом’якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1, передбачені ст. 67 КК України, в ході досудового розслідування не встановлено.

Суд першої інстанції під час розгляду справи також не встановив пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

За таких обставин, апеляційний суд позбавлений можливості визнати наявність у діях обвинуваченого обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину щодо малолітнього і цим самим погіршити його становище, відтак доводи прокурора про необхідність визнання такої обставини обтяжуючою покарання обставиною, не ґрунтується на положеннях чинного КПК України.

В той же час, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування до обвинуваченого вимог ст.75 КК України та не призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами колегія суддів визнає частково слушними.

Призначаючи ОСОБА_1, покарання у виді обмеження волі та звільняючи його від такого покарання з випробуванням судом враховано характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, а також дані про особу обвинуваченого, який розведений, не працюючий, в силу ст. 89 КК України не судимий, обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, а також позицію неповнолітнього потерпілого, який наполягав на суворій мірі покарання.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.

Між тим, судом першої інстанції, хоча і констатовано врахування обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання, проте, таких обставин під час судового розгляду встановлено не було.

Також, не зазначено, що саме свідчить про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання та належним чином не враховано позицію потерпілого який наполягав на суворій мірі покарання.

Відтак, рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання, прийнято без належного обґрунтування можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, не розмежовано підстав для призначення покарання у виді обмеження волі та підстав для звільнення від його відбування (враховано однакові обставини й данні про особу обвинуваченого).

Отже, вказані районним судом підстави для застосування щодо обвинуваченого вимог ст.75 КК України, з врахуванням тяжкості злочину, та даних про особу обвинуваченого, не є достатньою підставою для звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставіст.75 КК України є обґрунтованими.

Відтак, вирок суду в частині призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК України є необґрунтованим і таким що підлягає скасуванню в цій частині та ухваленням на підставі п. 4 ч. 1ст. 420 КПК України, свого вироку.

Крім того, відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

З мотивів наведених вище, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортирними засобами у межах санкції ч.1 ст. 286 КК України.

В той же час, відповідно до ч.2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов’язаний прийняти таке рішення.

Враховуючи необхідність скасування вироку в частині застосування до обвинуваченого ст.75 КК України, а також призначення йому додаткового покарання, колегія суддів вважає, що розмір покарання, визначений судом першої інстанції у виді двох років обмеження волі, за умови його реального відбуття є надмірно суворим, а відтак підлягає пом’якшенню.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 420 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Вирок Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 20 квітня 2017 року у відношенні ОСОБА_1 у частині призначеного покарання скасувати.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч.1 ст. 286 КК України в виді одного року обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з дня його прибуття і постановки на облік у виправному центрі.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий

Судді