Постанова № 73683259, 23.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2018 року

м. Харків

справа № 614/463/17

провадження № 22ц/790/466/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів – Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Огар І.В.,

ім’я (найменування) сторін:

позивач – Публічне акціонерне товариство ОСОБА_1 «ПриватБанк»,

відповідач – ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року в складі судді Клімової С.В.,

у с т а н о в и в:

У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство ОСОБА_1 «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») в особі свого представника ОСОБА_3 звернулося у суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 03 червня 2008 року укладено Кредитний договір б/н, відповідно до умов якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_2 кредит в розмірі 12 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає терміну дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», складають між ним та банком Договір.

У зв’язку з порушенням ОСОБА_2 зобов’язань за Кредитним договором станом на 05 червня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 25492,03 грн., а саме: заборгованість за кредитом – 2854,35 грн., відсотки за користування кредитом –2992,67 грн., заборгованість за пенею – 18193,01 грн., штраф (фіксована частина) – 250 грн., штраф (процентна складова) – 1202 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав у повному обсязі, проти його задоволення не заперечував, про що надав письмову заяву (а. с. 60).

Рішенням Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором від 03 червня 2008 року в загальному розмірі 25 492 грн. 03 коп. та 1600 грн. судового збору.

Рішення мотивовано тим, що своїм підписом відповідач підтвердив згоду на те, що Анкета – заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складають між ним та банком Договір. Отже укладення Кредитного договору між сторонами відбулося на підставі статті 634 ЦК України шляхом приєднання відповідачем до запропонованих банком умов та тарифів. У зв’язку з невиконанням відповідачем взятих за Кредитним договором зобов’язань, наявна заборгованість підлягає стягненню на користь банку в судовому порядку.

27 жовтня 2017 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити та ухвалити нове рішення про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в загальному розмірі 5 847,02 грн., що складається із заборгованості за кредитом – 2854,35 грн., відсоткам за користування кредитом – 2992,67 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що заяву про визнання позову він написав не усвідомлюючи її наслідків; судом першої інстанції не з’ясовано питання щодо позовної давності; заборгованість по пені значно перевищує заборгованість по кредиту, що є підставою для застосування норми частини 3 статті 551 ЦПК України.

ПАТ КБ «ПриватБанк» рішення суду першої інстанції не оскаржив, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що 03 червня 2008 року укладено Кредитний договір б/н, відповідно до умов якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_2 кредит в розмірі 12 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає терміну дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», складають між ним та банком Договір.

Умови Кредитного договору відповідач належним чином не виконав, у зв'язку з чим, станом на 05 червня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 25492,03 грн., а саме: заборгованість за кредитом – 2854,35 грн., відсотки за користування кредитом –2992,67 грн., заборгованість за пенею – 18193,01 грн., штраф (фіксована частина) – 250 грн., штраф (процентна складова) – 1202 грн.

Згідно із статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 2 статті 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов’язання, а саме: зобов’язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за Кредитним договором у зв’язку з неналежним виконанням його умов та з урахуванням того, що позивач визнав позов у повному обсязі.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина 1 статті 82 ЦПК України).

Однак з висновком суду щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» фіксованої та процентної частин штрафу та визначення розміру пені погодитися не можна.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Саме такі правові позиції містяться в постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, які відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України були обов’язковими для судів на час ухвалення судового рішення.

Отже, вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача фіксованої частини та процентної складової штрафу, що зазначені у розрахунку, як складові заборгованості, не ґрунтуються на законі, тому задоволенню не підлягають.

Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків за Кредитним договором утворилась заборгованість по пені, яка значно перевищує заборгованість по основному боргу.

Враховуючи викладене, керуючись засадами розумності та справедливості, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 551 ЦК України підстав для зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, до 2 000 грн. 00 коп., з урахуванням заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2 854 грн. 35 коп.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, а розмір заборгованості за пенею, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», зменшенню з 18 193, 01 грн. до 2 000 грн.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не з’ясовано питання позовної давності не грунтуються на законі.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульоване із застосуванням слова «лише» (синонім «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави стверджувати, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі суд не застосовує позовної давності.

Тобто цією нормою встановлено суб’єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачено випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв’язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, положення про позовну давність є диспозитивними, а не імперативними в застосуванні.

Отже, без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Оскільки заява про застосування строку позовної давності відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не подавалась, підстав для застосування позовної давності немає.

Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

ПАТ КБ «ПриватБанк» при зверненні до суду першої інстанції сплатив судовий збір в розмірі 1600 грн., що документально підтверджено платіжним дорученням № PROM3B1XBR від 13 червня 2017 року (а. с. 1).

Згідно з довідкою до Акту огляду медико – соціальної експертної комісії від 10 квітня 2008 року ХАР - 07 № 007190 ОСОБА_2 безстроково встановлена ІІ група інвалідності (а. с. 67).

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди І та ІІ груп, законні представники дітей – інвалідів і недієздатних інвалідів (пункт 9 частини 1 статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір").

Таким чином, підстав для стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судового збору немає.

Судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави в розмірі 492 грн. 31 коп. ( 25 492 грн. 03 коп. заявлені позивачем вимоги : 7 847 грн. 02 коп. задоволені позовні вимоги = 3,25 частина задоволених вимог; 1600 грн. : 3,25 = 492 грн. 31 коп.).

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року змінити в частині визначення розміру заборгованості за пенею та скасувати в частині стягнення фіксованої та процентної частин штрафу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 банк «ПриватБанк» пеню в розмірі 2 000 грн. 00 коп. (дві тисячі грн. 00 коп.).

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення штрафу (процентної складової) та штрафу (фіксованої частини) – відмовити.

Компенсувати Публічному акціонерному товариству ОСОБА_1 банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 492 грн. 31 коп. (чотириста дев'яносто дві грн. 31 коп.) за рахунок держави.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 27 квітня 2018 року.

Головуючий – А.В. Котелевець

Судді – Р.М. Піддубний

ОСОБА_4